Полювання за Адольфом Ейхманом: як євреї помстились "архітектору Голокосту"

Про полювання на Отто Адольфа Ейхмана, або як його ще називають – "архітектор Голокосту" – читайте в новому випуску програми "Спецслужби" на 24 каналі.

"Ізраїльські сили безпеки нещодавно знайшли Адольфа Ейхмана, одного з найгірших нацистських військових злочинців. Він відповідальний за так зване "Остаточне розв'язання єврейського питання" – винищення 6-ти мільйонів європейських євреїв. Адольф Ейхман постане перед судом за співпрацю із нацистським режимом", – розповів  колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон.

Дитинство та зацікавлення нацизмом

Та для початку – передісторія. Дитинство Еймана було досить цікавим. Він ходив у ту ж школу, в яку колись ходив сам фюрер. Вчитель історії теж дістався від Гітлера. Він ще змалечку вбивав дітям у голову ідеї расової чистоти. Аби відсторонити малого Ейхмана від, скажімо так, однобокого навчання, батьки записали його на уроки скрипки. Але ні духовний, ні інтелектуальний світи майбутнього архітектора Голокосту не цікавили.

Адольф Ейхман / Фото з архіву "Яд ва-Шем"

І коли навчання сина провалилося, батько вирішив відправити його у технічний коледж – здобувати освіту там. Правда, він і там все завалив. Тож пішов працювати гірником. Звідси і починається його стрімка військова кар'єра... На початку 30-х Ейхман зацікавився ідеологією нацизму. Йому подобалися гучні заяви про розпуск Веймарської республіки, відмова від Версальського договору, радикальний антисемітизм і антибільшовизм та найголовніше – расова чистота побудована на придушенні євреїв.

Ейхман був людиною, яка думає, яка приймає рішення. Обдумані рішення. Я думаю, що як керівник, він знав про те, що його просять організувати геноцид. Це сьогодні ми називаємо це геноцидом. Він взявся за цю роботу свідомо, самовіддано. Це не було рішення якоїсь відсталої людини, чи безтолкової, чи робота. Це було рішення людини, яка чітко знала на що вона йде і що робитиме,
– пригадав історіограф Девід Сезарані.

Ейхман часто ставив собі запитання – куди подіти євреїв? Спочатку намагався видворити їх на Мадагаскар, але домовитися про це не вийшло. Тоді прийшла ідея відправити їх всіх у Палестину. Правда, через загрозу створення там власної держави рішення одразу відкинули. Тоді він почав створювати умови, за яких юдеї добровільно погоджувались би покинути Німеччину і Європу загалом. Наприклад, репресії над вищим класом євреїв спонукав нижчі класи задуматися над переселенням. Радикально налаштовані симпатики нацизму теж свою роль відіграли. Ще до початку війни до євреїв почали ставитися як до другого сорту. Ейхман із самого початку знав, що питання євреїв принесе йому успіх, вплив і авторитет.

Депортація євреїв

У 1939 році із нападом на Польщу, питання євреїв нацисти почали вирішувати по-іншому. Тепер їх просто депортовували насильно, або знищували – зайнятий війною світ і уваги не зверне на репресії. Принаймні, таким був першопочатковий план. Поки у 1942 році нацистські вершки Третього Рейху не зібралися на Ванзейську конференцію. Там питання юдеїв вирішилося остаточно. Серед присутніх був і Адольф Ейхман.

Було погоджено, що євреїв збиратимуть для примусових робіт, розробивши плани будівництва концтаборі, зокрема і газових камер. Ейхмана призначили головним у цьому питанні. Він мав відповідати за логістику, складати списки євреїв, розсилати їх у табори і відповідати за їхнє знищення. Відмовлятися Ейхман і не думав. Відтепер він був керівником масштабного проєкту із винищення єврейської раси.

"Ейхман розсилав запрошення на цю зустріч, Ейхман спланував графік. Сама конференція тривала близько години чи півтори. Там напряму, без жодного прикриття обговорювалося питання винищення європейських євреїв. Після того, як все обговорили, учасникам подали ланч, а потім всі відправилися по домівках – втілювати отриману інформацію в життя", – сказав дослідник Голокосту Стівен Катз.

Як Ейхман знущався над євреями

Цікаво що в самого Ейхмана особистої неприязні до єврейського народу не було. Принаймні, спочатку. Дослідники його біографії вважають, що значний вплив на його погляди сформувала школа. Зокрема вчитель, який викладав у Гітлера. В додаток, базу поглядів підкріпило і його зацікавленість нацизмом. І хоч Ейхман євреїв розглядав, як спосіб піднятися по кар'єрній драбині, він не рідко влаштовував їм такі випробування у таборах, що деякі дослідники називають його антисемітом від самих пелюшок. Хоча під час судових засідань він неодноразово говорив, що юдеї – вороги нацизму, точно такі ж як і ті хто воювали проти фюрера. Тому він всіх чесав під одну гребінку.

Ми марширували від ранку до пізньої ночі. У перший же день були такі, що падали і вже не підіймалися. Вони лежали обабіч дороги. Таких одразу розстрілювали або забивали до смерті,
– пригадала жертва концтабору.

Це лише один із прикладів його знущань. Одного разу він змусив десятки тисяч євреїв маршем йти від Будапешта до Відня, а це більше ніж 200 кілометрів. В дощ, сніг, град і без їжі мало хто міг витримати такі навантаження. Хоча у більшості випадків Ейхман тільки розподіляв євреїв по вагонах і організовував їхній доїзд до концтаборів. Там їх уже фільтрували – кого на примусові роботи, а кого одразу стріляли чи кидали в газові камери. В очах найвищого нацистського командування Адольф Ейхман був героєм, який самовіддано і відмінно справлявся зі своїми обов'язками. Як ми уже говорили раніше, з особливою увагою Ейхман ставився до єврейських дітей.

"Одного разу я читав автобіографію Рудольфа Гесса. Він написав її перед тим, як його стратили. І він описував період, коли вони страчували по одній тисячі єврейських дітей за день. Попадалися такі діти, що падали на землю і благали не убивати їх. І він пише: "У мене трусилися коліна щоразу, як я запихав їх у газову камеру. І мені було соромно за мою слабкість, коли я згадував слова Ейхмана: "Яка логіка в убивстві старої генерації, якщо молода і далі житиме? Ти залишаєш нащадків, які виростуть месниками, а в додачу ще й відродять расу?", – сказав юрист Габріель Бах.

Капітуляція Німеччини

У травні 1945 року Німеччина капітулювала, війна офіційно закінчилася. За колишніми нацистами почалося полювання. Вчених, лікарів і дослідників перевербовували працювати на благо сильних світу цього, а звичайних офіцерів кидали під трибунал. Правда, були й такі, кому вдалося утекти, серед них – Адольф Ейхман. Він розумів, що на його совісті життя більше ніж 5 мільйонів людей. Смертної кари або довічного ув'язнення (у кращому випадку) йому не уникнути. Тому довелося змінювати ім'я, документи, спалити всі докази про свою причетність до "єврейського питання" і бігти. До того ж він знав, що ті юдеї, яким вдалося вижити – так чи інакше будуть переслідувати його до кінця життя. Питання арешту Ейхмана було для уцілілих справою принципу.

"Насамперед, він здався американцям під фальшивим ім'ям, з фальшивими документами на оберєфрейтора Люфтваффе. Першопочатково він вважав (і правильно вважав) що йому потрібно приховувати свою приналежність до СС. Його все ж таки виявили через специфічні татуювання під мишкою, які, власне, вирізняли ССівців. Він тоді, відповідно, представився нижнім чином СС і надалі перебував у американському таборі військовополонених", – пояснив Центр політичних студій "Доктрина", керівник напрямку міжнародної політики Денис Москалик.

Щоправда, пробув він у таборі не довго. Йому вдалося утекти. Розуміючи, що рано чи пізно американці здогадаються, хто він такий, вибору крім, як бігти у нього не було. Тож кілька місяців він переховувався по всій країні у спеціальних бункерах і укриттях, які побудували для офіцерів СС на випадок програшу у війні. Там певний час можна було пересидіти. Але його зв'язки і репутація у нацистських колах йшла далеко перед ним. Тож допомога прийшла неочікувано.

Посвідчення біженця / Фото Fundacion Memoria del Holocausto

"Він втік до Північної Німеччини. Там, під вигаданим іменем працював чорноробочим, лісником. І десь близько 1949 року сконтактувався із підпільною організацією, що допомагала офіцерам СС покинути Німеччину і перебратися до Південної Америки", – розповів історіограф Девід Сезарані.

Втеча до Аргентини

Ейхман зустрівся із австрійським єпископом Алоїсом Гудалом (той розділяв свої погляди із гітлерівським режимом). Тому і вирішив допомогти. Для архітектора Голокосту це був 1 шанс на мільйон і втрачати його він не мав права. Із новими документами єпископ пообіцяв переправити його в Аргентину. Уряд країни на той час радо приймав у себе колишніх військових злочинців і не видавав їх на прохання інших держав. Тож почати нове життя у такій місцині було простіше простого. Організація, що допомогла Адольфу Ейхману змінити особистість називалася "Одеса".

"Організація "Одеса" – це організація допомоги ветеранів СС, яка, власне кажучи, забезпечила йому значною мірою спочатку  отримати фальшиві документи, а потім евакуюватися аж до Аргентини. І вже з Італії відповідно він отримав фальшиві документи на ім'я Рікардо Клемента і з ними на кораблі відправився до Буенос-Айресу", – згадав Денис Москалик.

Службове посвідчення Ейхмана під іншим іменем / Фото з архіву "Яд ва-Шем"

На початку 50-х він поселився у невеличкому будинку, не дуже примітному на перший погляд. Потрохи освоюючись на новому місці Ейхман працював на підробітках виконуючи дрібну роботу аби вистачило на прожиття. Існують версії що втікаючи, Ейман прихопив із собою багато награбованих скарбів. Він спеціально не став заїжджати до великого будинку, аби не привертати увагу місцевих. Адже в Аргентині жило і багато євреїв. До того ж, йому треба було розвідати ситуацію, щоб перевести до себе дружину з дітьми.

Родина Адольфа Ейхмана перебралася до нього за два роки після приїзду – у 1952 році. Тоді ж він влаштувався на нову роботу в компанію Mercedes-Benz. Зі звичайного працівника Ейхман швидко зміг добратися до крісла керівника відділу.

Будинок Ейхмана в Аргентині / Фото Zvi Aharoni

А тим часом, поки родина Ейхманів насолоджувалася життям, єврейські мисливці за нацистами інтенсивно шукали "архітектора Голокосту". Оскільки його не піддали трибуналу, а тіла після завершення війни ніхто не знайшов, то вони знали, що він переховується. Першопочатково вони думали, що він може жити у Кувейті. Але доказів цій інформації не знайшли. Тому пошуки то затихали, то набирали обертів. Сам Ейхман доклав чимало зусиль, аби його особистість не викрили. Проблема була тільки у його родині, які пізніше його і видасть. Дружина змінила прізвище, але тільки першу літеру: E на F. Як ви зрозуміли, цю конспірацію спецслужби і мисливці за нацистами швидко розгадали, і одним із перших був Симон Візенталь.

Як "мисливцям за нацистами" вдалось знайти Ейхмана

Час ішов і до 1960 року він уже збудував собі будинок на вулиці Гарібальді. Тому операцію із його захоплення інколи називають "Гарібальді". Цікаво, як його знайшли. Річ у тім, що в Буено-Айресі жив старий, сліпий єврей – Лотар Германн. Його донька зустрічалася із молодим хлопцем, який гучно заявляв про заслуги свого батька перед Рейхом. Його звали Клаус Ейхман, син "архітектора Голокосту". І коли донька Лотара розповіла йому про це, старий зрозумів із ким має справу. Він попросив доньку переконатися на 100% у цій інформації. Ейхман усім говорив, що Клаус його племінник. До одного моменту, який став поворотним у всій цій історії. Клаус прийшов додому і звернувся до Ейхмана фразою "батьку". Тоді Лотар Германн зрозумів що гаяти не можна ні секунди.

"Він повідомив франкфуртського прокурора Фріці Бауера, який був відомий, власне кажучи, у світі як переслідувач нацистів, що його дочка Сильвія познайомилася із таким собі Клаусом Ейхманом із німецької колонії", – пригадав керівник напрямку міжнародної політики Центру політичних студій "Доктрина" Денис Москалик.

А цей вже в свою чергу повідомив ізраїльські спецслужби і через це вже змогли надіслати агентів для опізнання, а пізніше і для захоплення Ейхмана в Буенос-Айресі.

За кілька місяців спостережень агенти Моссаду вияснили, що Ейхман щодня приїздить одним і тим же автобусом в один і той же час. Потім іде додому і не виходить до наступного ранку. Вдалося з'ясувати, коли вдома є родина, коли люди у сусідніх будинках відсутні. Вони прорахували усе до найменших деталей. Підготувалися так, щоб навіть у випадку найменшої невдачі про запас мати, як мінімум, ще два варіанти ходу. Для цього зняли навіть кілька конспіративних квартир. До речі, історія про те, як підтвердили особистість Ейхмана не менш захоплива.

"Протягом кількох місяців проводили спостереження. По-перше, опізнали його за фотографіями. По-друге, через таку деталь що... Він влаштував свято і подарував квіти дружині якраз на ту дату, яка припадала на срібне весілля Ейхмана з його дружиною, яка була вже відома", – зазначив Москалик.

Просити про екстрадицію було марно. В Аргентини була політика відмови. Тому тодішній прем'єр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон наказав розпочати операцію Finale – захоплення і доставка Ейхмана в Ізраїль. Яким чином "Моссад" виконає цю місію його не цікавило. Правило було всього одне – привезти Ейхмана живим і неушкодженим. В Ізраїлі над ним мали влаштувати судовий процес, так званий ізраїльський Нюрберг. І тут агенти стикнулися із найскладнішим етапом місії, якщо пов'язати "архітектора Голокосту" для добре навчених військових, це зовсім не проблема, то от втриматися від спокуси переламати йому всі кістки – завдання не з легких. Перед ними на відкритій долоні стояв сам Ейхман. Винуватець смерті більше ніж 5 мільйонів людей.

11 травня 1960 рік – день Х. Біля будинку Ейхмана вже стояли автомобілі з агентами. Операцію особисто очолив тодішній директор Моссаду Іссер Харель. Першим діяти почав Рафі Ейтан. Пізніше він отримає прізвисько "Чоловік, що упіймав Ейхмана". Згодом приєднались ще двоє.

Операція із його викрадення пройшла блискавично швидко. Ніхто із сусідніх будинків нічого не бачив. Після такого зухвалого кроку, місцеві нацисти ще довго прочісували територію в пошуках зниклого архітектора, але марно. Ніхто й не підозрював де він, бо ізраїльтяни не повідомили про це самі. Цікаво, що група захоплення Ейхмана, в'язала його у спеціальних рукавицях, які сьогодні зберігаються у музеї. Річ у тім, що агенти не хотіли торкатися диявола.

Іссер Харель та Лотар Герман / Колаж WAS

"Ми чекали на Ейхмана біля його будинку. Коли він з'явився, я підійшов до нього та іспанською сказав "Хвилиночку сеньор". Потім я схопив його спеціальним прийомом, повалив на землю і ми запхали його в машину. Всю дорогу він мовчав", – сказав колишній директор операцій "Моссаду" Рафі Ейтан.

На конспіративній квартирі його тримали 9 днів. Без права виходу, під суворо охороною. Більшість часу він був прикутим до ліжка. Там агенти вкотре переконалися в особі захопленого випитавши у нього ім'я. Існує дві версії, чому Моссадівці сиділи на квартирі так довго.

• Перша – вони нібито намагалися заодно знайти Йозефа Менгеле, який теж жив у Буенос-Айресі. Оскільки віднайти його не вдалося, то його покинули.
• Друга, офіційна – операція з захоплення "архітектора Голокосту" спеціально була призначена на 150-річчя незалежності Аргентини. В той час літак "Брістоль Британія" мав перевозити ізраїльську делегацію. Тож агенти використали би цей шанс для того, щоб тихо і не помітно перевезти і Ейхмана. Персонал літака заздалегідь попередили про заплановану операцію.

Прийшов час вивозити нациста із країни. Ввечері ізраїльський лікар обколов Ейхмана наркотиками, практично повністю його паралізувавши. Він не міг ні рухатися, ні говорити. Переодягли його у форму ізраїльського пілота і близько опівночі поїхали в аеропорт. Всі ці маневри агенти проробили, щоб "архітектор Голокосту" на митниці не міг навіть подати знаку про те, що його викрали. Під час перевірки жодних порушень не виявили. "Моссадівці" прорахували все до найменших деталей. Вони успішно зайшли на борт і 22-го травня вже були на території Ізраїлю.

Ейхмана літаком доставляють до Ізраїлю / Фото Zvi Aharoni

Викрадення Ейхмана

Реакція світу була дуже бурхливою, а особливо Аргентини. Ніхто і подумати не міг що ізраїльтяни вдеруться до чужої країни, порушуючи її особистий простір. Хоч Аргентина і засуджувала такі дії, але повернути Ейхмана назад не вимагала. До речі, під час голосування за резолюцію в ООН найближчі союзники Ізраїлю: США, Британія і Франція засудили дії Моссаду. А от СРСР і Польща навпаки підтримали. В Єрусалимі хоч і заявляли про те, що сили безпеки арештували і привезли головного нацистського злочинця, перед світом говорили, що їхні спецслужби жодного стосунку до викрадення не мають. Мовляв, це все зробили добровольці і патріоти країни. Ба більше, агенти Моссаду перед тим, як вивезти Ейхмана з Аргентини, фактично "узаконили" свої дії.

Щоб уникнути кризи і впевнитися в тому, що наші дії легальні наші юридичні консультанти порадили дати Ейхману підписати заяву. В ній він погодився, що постане перед законом та ізраїльським судом. Ми взяли цю заяву із собою і дали її Ейхману. Він не одразу її підписав. На це пішло два дні,
– сказав колишній директор операцій Моссаду Рафі Ейтан.

Та навіть попри це, міжнародна спільнота засуджувала дії Ізраїля і тільки підливала масла у вогонь у відносинах Єрусалим – Буенос-Айрес. Але ізраїльтяни були безкомпромісними. За їхніми словами, викрадення Ейхмана було не необхідністю, а справою принципу. Оскільки офіційно аргентинці його би не видали, діяти треба було обхідним шляхом.

Тим часом Ейхмана готували до суду. Щоб відправити його на лаву підсудних, ізраїльтяни хотіли остаточно переконатися у всіх його гріхах. Щодня протягом кількох місяців до його камери приходив слідчий і на базі отриманих з архівів документів допитував його. Загалом кількість представлених доказів і документів у суді перевалила за 3 тисячі паперів. Ізраїльтяни і без доказів знали, що він винен, але хотіли, щоб Ейхман особисто визнав це. Але усі намагання були марними.

Суд над Ейхманом та смертна кара

Щоб засудити Ейхмана ізраїльтяни спеціально перебудували один із театрів під залу суду. Всередині встановили скляний куленепробивний куб, в якому сидів "архітектор Голокосту". Євреї побоювалися, що хтось пронесе зброю і спробує убити його, а швидка смерть для такої людини занадто легкий спосіб піти із життя. Слухання тривали 8 місяців. Збирати докази було доволі тяжко. Дуже мало євреїв хотіли підіймати минуле на поверхню. Головним джерелом інформації були документи підписані Ейхманом і його підлеглими. Та головне тут не докази, а бажання євреїв убити нациста.

Навіть попри те, що більшість євреїв не хотіли свідчити у суді, слідчим вдалося віднайти більше ніж сотні свідків із 17-ти країн світу. На слухання запросили практично увесь світ. Поряд із простими ізраїльтянами в залі сиділи і представники найбільших ЗМІ планети. Прем'єр запросив продюсерів, аби ті організували безперервну пряму трансляцію із 5-ма камерами і перекладом на різні мови. Суд над Ейхманом став однією із найграндіозніших подій для єврейського народу. Йому висунули 15 звинувачень: більшість із них стосувалася злочинів проти євреїв. Ехйман визнав свою причетність, але вину – ніколи.

Суд над Адольфом Ейхманом: дивіться фото gpophoto.gov.il

Вирок очевидний – смертна кара. 1 червня 1962 року Адольфа Ейхмана повісили. Його останні слова він присвятив 3-м країнам: "Хай живе Німеччина. Хай живе Аргентина. Хай живе Австрія. Це три країни, з якими я найбільше пов'язаний і які я ніколи не забуду". Потім він попрощався з родиною, друзями і на цьому шибениця опустилася. Рафі Ейтан (чоловік, що упіймав Ейхмана) потім згадував, як в останній момент "архітектор Голокосту" крізь зуби пробурмотів "Я сподіваюся що всі ви підете за мною".

Прах Ейхмана розсипали над Середземним морем, за територіальними водами Ізраїлю. Суд над ним дав шанс жертвам Голокосту шанс заявити про себе і розповісти про страшні звірства, що з ними відбувалися. Ворог №1 (так називали Ейзмана) був покараний. Моссадівці справилися відмінно. Хоча для них і не властиво вести полювання за нацистами. Спецслужба була створена для протистояння іншому ворогу – арабам. Тому випадок з Ейхманом можна занести у список унікальних операцій. Щодо групи захоплення, то їхнє життя склалося відмінно. За вийнятком лікаря, який колов Ейхману наркотики: він покінчив життя самогубством.