Схрещення Русі

Якщо інколи вас мучить запитання «Чому релігія взагалі досі існує?», то одна з відповідей полягає в тому, що вона досі виконує свою політичну роль.

У XXI сторіччі ви досі можете спробувати виграти вибори, отримавши незалежність для церкви чи перетворивши музей на мечеть.

У світській державі ви досі можете списати на релігію заборону абортів, ґендеру чи одностатевих стосунків.

Якщо все зовсім сумно, ви навіть можете використовувати релігію як фактор зовнішньої політики.

Прямо як у часи Київської Русі, коли хрещення було способом приєднання до клубу розвинених держав.

Сьогодні ж уже Росія використовує свою версію православ’я як спосіб приєднання інших до руського міру.

Якщо вірити легендам, то Володимиру для своєї місії вистачило використати силу — загнати людей у річку та викинути ідоли.

Росії сили забракло, тож вона розв’язала інформаційну війну.

Обраний народ.

По суті, День хрещення Київської русі для проросійських медіа став просто ще одним 9 травня, на який накинули рясу.

Майже всі проросійські канали провели марафони або концерти.

Лідери проросійських партій сходили до тематичних символічних місць і включилися звідти в ефір.

Ідею єдиного народу, який 75 років тому воював з нацистами, замінили на ідею єдиного народу, який 1032 роки тому разом приймав хрещення.

Під час святкового шоу на «Інтері» глядачам так і сказали: «День хрещення Русі став Днем народження нашого народу».

Це, звісно, піднімає питання, чи є представниками «нашого народу» віруючі інших релігій та атеїсти, але менше з тим.

Також глядачам показали привітання від російського патріарха Кирила, який назвав день хрещення «величайшим событием в истории наших народов».

Так, тут про народи йдеться у множині, але помітьте, що в них спільна найважливіша подія.

Що українців чомусь вітає російський батюшка.

І що сам Кирил раніше розповідав про «народ Руси, живущий на Украине».

До речі, про Русь — це теж цікавий факт.

Адже ні в назві програми на «Інтері», ні закадровій начитці, ні промові Кирила не йдеться про Київську Русь.

Предстоятель УПЦ МП Онуфрій навіть окремо пояснив, що Володимир хрестив не Київську Русь, а всю «Велику Русь».

До цього, щоправда, Онуфрій казав, що всі похрещенні Володимиром території входили до його князівства.

Тобто, ну знаєте, Київської Русі.

Але що поробиш, коли начальство вирішило провести ребрендинг.

Це Володимир Гундяєв.

Він вважає, що фемінізм відволікає жінок від виховання дітей та називає Православну церкву України «розкольниками».

Давайте послухаємо його привітання.

Схожі думки просували також у тематичному марафоні на «112».

Тільки там час від часу попахувало ще і ксенофобією, адже місцеві гості вирішили агітувати українців через протиставлення.

Академік Петро Толочко стверджував, що Україні не потрібно робити новий цивілізаційний вибір, адже тисячу років тому його вже зробили наші предки.

Уся ментальність та культура нашої держави буцімто знаходяться у лоні візантійського православ’я.

І «якщо ми втратимо цю дорогу, цю традицію візантійського православ’я.

У його широкому обсязі: і віросповідальному, і культурно-історичному, і ментальному.

Ми не відбудемося як велика держава», — переконував Толочко.

Що ж, жити за тими ж ментальними принципами, що й люди раннього Середньовіччя, це, звісно, цікаво.

Він розповідав, що чисту віру серед християн зберегло лише православ’я, а все інше — то єресь.

Стверджував, що «наш народ возник в результате того, что при Владимире был исповедан истинный Бог.

И только поэтому мы сегодня живем».

І наголошував, що це був правильний вибір.

Віктор Коцаба, представник УПЦ МП, не міг уявити, що було б, якби українці до сьогодні «не знали Христа».

«Перша аналогія, яка в моїй голові виникає, — це якесь таке далеке плем’я, яке сьогодні ще в закутках на Земній кулі існує, які не знають єдиного бога…», — ділився переживаннями священник.

Що ж, у Японії поширений політеїстичний синтоїзм і нічого — Японія є у G7, а жодної православної держави там немає.

У G20 є тільки одна православна країна — Росія.

Тож, мабуть, батюшкам не варто розмірковувати про велич держав на основі релігії.

Хоча, варто визнати, з пропагандистської точки зору — це дуже вигідна стратегія.

Розповісти аудиторії, що їхня релігія найкраща.

Що українці тільки за рахунок цієї релігії й існують.

Що без неї ми не відбудемося як успішна країна.

Тут хочеш не хочеш, ноги самі несуть у храм, слухати проповіді про руський мір.

В одному з кадрів фільму про хрещення Київської Русі на «112» було два Ісуса.

Брат проти брата.

Традиційно важливими для священиків були особистісні обіцянки.

Урешті, не для всіх українців близький «культурно-історичний контекст візантійського православ’я», зате всіх цікавить, наприклад, мир в Україні.

Церковні рецепти того, як зупинити війну, стали вагомою частиною марафонів.

Щоправда, війну чомусь зупиняли громадянську.

«Рецепт уврачевания этого настоящего, фундаментального, глубокого есть только у церкви [...] Это прощение.

Но прощение появляется при покаянии [...] А всегда прощать тяжело.

В семье с женой поссоришься и первому признать свою вину…», — ділився рецептом шоумен Юрій Молчанов на «112».

Звучить трохи дурнувато, правда? Як Україна може каятися перед Росією за те, що РФ захопила наші території? Цю проблему гості релігійних марафонів вирішили доволі елегантно: вони просто не згадували про російську агресію.

Митрополит Антоній на «112» закликав чути людей з іншими поглядами.

Віктор Коцаба пропонував простити один одного, щоб «подолати випробування, яке є на Сході України».

На News.

One Юрій Молчанов розповідав, що українцям хочуть вбити в голови нелюбов до жителів Донбасу, мовляв, вони не цінують наших героїв, не цінують Бандеру.

На думку Молчанова, «этому конфликту попытались придать еще и этно-религиозный конфликт».

«Тепер уже паспорти якісь інші…», — додав ведучий.

Не «якісь інші», а російські.

Але ЗМІ Медведчука вперто продовжували мирити саме українців між собою.

Підкріплюючи пропагандистських меседж про те, що війна в Україні громадянська.

Найкрасивіший символ цього продемонстрував глядачам «112», коли показав в ефірі привітання батюшки з Донецька.

Сам митрополит Іларіон не наговорив нічого страшного, тож за нього все сказав присутній у студії музикант Олег Карамазов: «[Церква] — это тот инструмент, дипломатический инструмент, инструмент диалога, через который сегодня мы должны начинать говорить с теми людьми, которые, может быть, думают немножко по-другому.

И живут на территории Украины, к сожалению, через линию разграничения».

Так, з українцями потрібно говорити у рамках реінтеграції.

Але з мешканцями окупованих територій немає сенсу говорити про мир, це просто не вони вирішують.

Адже люди, які «думают немножко по-другому» та щось вирішують, живуть не в Донецьку, а в Кремлі.

Включення батюшки з Донецька (справа) та батюшки з Кіпру (зліва) дуже нагадували уривки з музичних кліпів.

Шансону та репу відповідно.

Окремо варто виділити спроби самоусунення УПЦ МП від україно-російської війни та конфліктів узагалі.

«Пастор не може ділити людей на правильних, неправильних, лівих, правих.

Церква займає позицію над усім цим», — переконував глядачів «112» Віктор Коцаба.

Якось це не заважає Кирилу підтримувати війни Росії.

Не заважає діячам РПЦ закликати повернути Київ.

Не заважає святити російську ядерну зброю.

Не заважає окремим священникам УПЦ МП не відспівувати українських військових.

Не заважає керівникам УПЦ МП не вставати під час зачитування імен Героїв України.

Здається, весь нейтралітет Московського патріархату проявляється лише в тому, що ця церква не підтримує Україну.

Заповіді гомофобії.

Звісно ж, російське православ’я не могло обійтися без скреп.

Гості марафонів дуже хвилювалися, що вони більше не можуть спалювати людей називати порок — пороком.

Олег Карамазов на «112» переживав, що те, що Христос називав гріхом, стає нормою, і заходить у школи та закони.

Та порівнював сексуальність зі світлофором, у якого є тільки три кольори, але дехто бажає, щоб було більше.

Не хочеться лякати знавця світлофорів, але вони доволі сильно відрізняються у різних країнах, й деінде сигналів може бути більше, ніж три.

Священик Віктор Земляний на «112» теж використовував аналогії з правилами дорожнього руху.

Він переконував, що церква консервативна лише в правилах та законах (тобто, майже всьому?, - авт.) і казав, що називати церкву консервативною — це теж саме, що називати консервативними ПДР.

От тільки правила дорожнього руху часто переписують, адаптуючи до нових реалій.

Ватикан лібералізує свої обмеження.

РПЦ розширює права прихожан та священиків.

А українські православні попи регулярно скоюють смертні гріхи.

Один лише Паша-мерседес відпрацьовує норму срібролюбства за всю УПЦ МП.

Тож посилатися на «вічні» церковні правила — сумнівна стратегія.

Ще цікавіший підхід запропонував Юрій Молчанов на News.

Він якось поєднував те, що церква «над політикою» і свою незгоду з гей-прайдами.

Розповідав, що в Україні діє християнська система цінностей, а європейськими цінностями називають «свободу порока».

Ведучий Олександр Шелест також переживав, що хтось руйнує ціннісну систему координат українців, і вставляє в неї інші цеглини.

Тут варто зазначити, що церква не просто «над політикою», вона відокремлена від держави.

І хоча в Україні Рада Церков досі може заважати ратифікації Стамбульської конвенції, узагалі то так не має бути.

Адже не «хтось» нав’язує Україні нові цінності, це українці хочуть мати рівні права.

Нові християнські цінності від каналу ZIK.

Битва за серця.

Святе місце пустим не буває.

Тож в УПЦ МП скористалися ефірним часом ще й для дискредитації опонентів із Православної церкви України.

Релігійна війна проявлялася на кількох рівнях.

Наприклад, під час святкового марафону на «112» томос просто жодного разу не згадали й жодного представника української церкви туди не запросили.

А от на News.

One поговорили про буцімто захоплення храмів силами ПЦУ, буцімто незначний перехід прихожан у нову церкву та її заполітизованість.

Наприклад, Юрій Молчанов стверджував, що в ПЦУ закликають любити Порошенка.

І в цьому ж інтерв’ю хвалив церкву Московського патріархату, мовляв, там не хваляться своєю благодійністю.

А раніше піарився на обміні полоненими.

Ще більше ПЦУ критикували на News.

One у програмі В’ячеслава Піховшека.

Там гості розповідали про заморожений релігійний конфлікт через втручання Константинополю, назвали томос «берлінською стіною» для українців і бачили руку США.

Текст про «гоніння» на УПЦ МП випустила також «Страна.

Крім церковників, річницею скористалися також політики.

Наприклад, у святковий концерт каналу «Наш» інтегрували привітання від Анни Герман, Вадима Новинського, Євгена Мураєва та Михайла Добкіна.

Останній балотується у мери Києва і після його піарного звернення в залі одразу заспівали «Як тебе не любити, Києве мій».

Це що, нейролінгвістичне програмування від Михайла Добкіна?.

У другій частині святкового марафону на «112» у студії засіли лідери організації «День хрещення Русі».

Їхній появі передумав довгий піарний сороміцький сюжет.

Справа в тому, що текст ролику був написаний від першої особи й нагадував якийсь дуже примітивний звітний документ.

Серйозно, просто послухайте.

Не кожного дня в ефірі сучасного телебачення почуєш речення на кшталт «Створено ряд сучасних медіа проектів, які отримали великий глядацький інтерес і міжнародний резонанс» та «Нами завершена розробка та виробництво нового телеформату «Люди».

При тому, що якраз в ефірі цього «формату «Люди» і презентували цей сюжет.

Виглядало так, наче журналістам скинули інформацію для подальшого опрацювання, але вони не стали паритися і подали глядачам все як є.

А якби так Біблію писали?.

Паоло Соррентіно міг би поставити цей номер значно цікавіше.

Протягом цих марафонів представники УПЦ МП багато разів наголошували на своїй незалежності від Росії.

Звісно, можливо, так і є.

Але тематичні програми до Дня хрещення Київської Русі чомусь все-одно поширювали саме російські наративи: російське ставлення до української ідентичності, війни, прав людин, незалежної української церкви.

По-суті, гості та ведучі цих програм намагалися повернути глядачів до стану 1032-річної давності.

Схрестити українців з руськім міром і відродити цього разу вже не Київську Русь.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.