Побиття на “Площі”, арешти лідерів опозиції, заборона висуватися: як Лукашенко “перемагав” на виборах президента

5 серпня, 2020, 11:09.

Юрій Корогодський.

.

9 серпня у Білорусі мають відбутися президентські вибори.

Можливо, що це буде остання виборча кампанія Олександра Лукашенка, який за багатьма оцінками втрачає підтримку свого базового електорату.

Еспресо.

TV пропонує згадати якими способами і за допомогою яких методів Лукашенко вигравав попередні виборчі кампанії.

На хвилі шаленого популізму.

Мабуть немає потреби у цій статті детально згадувати першу виборчу кампанію Лукашенка-президента.

У 1994 році він переміг на хвилі шаленого популізму, маючи супротивником не дуже популярного прем'єра Кебіча.

У Білорусі це були перші вибори президента.

Один з руйнівників СРСР, лідер національно-демократичних сил Станіслав Шушкевич брав участь у виборах, але не вийшов у другий тур.

Зрештою це голосування стало першими та останніми демократичними виборами президента в Білорусі.

Отримавши у другому турі 80% голосів Лукашенко почав швидкі зміни політичної системи Білорусі.

У 1996 році на референдумі була затверджені зміни до Конституції країни.

Після цього Лукашенко вирішив, шо може обнулити свій президентський термін і призначив наступні вибори президента на 2001 рік.

Хоча за законом вони мали відбутися на два роки раніше.

Ця ситуація та інші авторитарні заходи Лукашенка спровокували жорстку боротьбу між ним та опозицією, яка тоді мала певну силу.

Загострення цієї боротьби сталося у 1999 році, коли спливав перший президентський термін Лукашенка.

Лідери білоруської опозиції почали зникати безвісти.

У квітні 1999 року за загадкових обставин помер 49-річний Геннадій Карпенко, заступник голови парламенту Білорусі.

Офіційною причиною смерті влада назвала крововилив у мозок.

7 травня зник безвісти колишній очільник білоруського МВС Юрій Захаренко.

Захаренко був у команді Лукашенка, але згодом розійшовся з ним у поглядах.

16 вересня безслідно зникли ще двоє опозиціонерів — ексочільник білоруського ЦВК Віктор Гончар та бізнесмен Красовський.

Пізніше у пресі з'явилися свідчення різних людей, частина з яких була експрацівниками силових структур Білорусі.

Вони казали, що до зникнень були причетні білоруські силовики з бригади спецпризначення внутрішніх військ МВС.

Звісно, що білоруська влада відкидала ці звинувачення.

Після зачистки політичного поля Лукашенку було нескладно перемогти на виборах 2001 року.

Він переміг вже у першому турі з результатом 75%, у той час як друге місце зайняв голова Федерації профспілок Володимир Гончарик з результатом 15%.

Білоруська опозиція, ЄС та США не визнали результати виборів заявивши, що вони пройшли з численними порушеннями та не відповідали демократичним стандартам.

У 2004 році у Білорусі був проведений референдум, за результатами якого президент отримав право обиратися нескінченну кількість разів.

І Лукашенко пішов на третій термін.

Чергові вибори президента відбулися у Білорусі у 2006 році і це вже була інша країна.

Перемога Майдану у Києві стала визначною подією для усього пост-радянського простору і подарувала надії на зміни білоруським опозиціонерам.

Став маневрувати і Лукашенко, який відчув посилення тиску з боку Росії і був змушений імітувати відновлення демократичних процедур.

Несподівано для самої білоруської опозиції Лукашенко дозволив зареєструвати єдиного кандидата від опозиції.

Ним став білоруськомовний політик Алесь Мілінкевич.

Мілінкевич зумів провести передвиборчу кампанію.

Хоча Лукашенко мав перевагу у симпатіях виборців, опозиція розраховувала на конкурентні вибори.

Якби Мілінкевич отримав 20-25% голосів, то можна було б вести мову про зміни у політичній системі країни, про більші права для опозиції.

І, за даними опозиції, Мілінкевич мав отримати таку підтримку.

Однак підрахування голосів виборців проходило за звичною для Білорусі схемою.

За даними ЦВК Лукашенко переміг у першому турі з результатом 83%.

Мілінкевич нібито отримав лише 6%.

На знак протесту проти фальсифікацій опозиція почала збирати людей у центрі Мінська.

Ввечері 19 березня міліція нікого не затримала, а Мілінкевич та Козулін закликали своїх прихильників збиратися наступного дня.

20 березня протестувальники розбили наметовий табір.

У Білорусі став виникати свій Майдан.

Однак реакція влади не забарилася.

Район табору було оточено.

За спробу передати у табір їжу затримували.

Протестувальники зуміли протриматися кілька днів.

У ніч на 24 березня на площі з'явилися автозаки.

Табір опозиції ліквідували.

Затримали і розвезли по ізоляторах близько 500 людей.

Одному з лідерів опозиції Козуліну було пред'явлене звнувачення за двома статтями Кримінального кодексу.

Він був засуджений до 5,5 років позбавлення волі, в колонії провів 2 роки і був потім звільнений.

У 2010 році білоруська опозиція зробила ще одну спробу перехопити владу в країні.

Однак це була вже інша опозиція.

Після репресій 2006 року опозиціонери не змогли висунути єдиного кандидата.

До того ж у їхньому складі почали з'являтися проросійські кандидати, як наприклад Андрій Санніков.

У день виборів опозиція почала отримувати дані про масові фальсифікації з боку влади.

19 грудня ввечері у Мінську почалася акція протесту.

На Жовтневій площі зібралося 20 тис.

Один з кандидатів у президенти Микола Статкевич заявив, що за даними незалежних екзитполів Лукашенко набрав лише 30% голосів.

Кандидати у президенти через це заявили про створення паралельного уряду.

Демонстранти, що зібралися на Жовтневій площі, перекрили проїзну частину.

Колона почала рух у напрямку до Мінської міськради, де з'явився фургон міліції.

Міліціонери повідомили про незаконність дій натовпу.

Загалом у центрі Мінська тоді майже не було міліції, що створило для опозиції ілюзію зміни влади.

Кілька тисяч осіб врешті-решт зібралися біля Будинку уряду.

Статкевич повідомив про формування групи, що буде вести переговори з урядом щодо нових виборів без участі Лукашенка.

О 22:13 група людей рушила до Будинку уряду й розбила двері.

Двері було виламано, що стало сигналом для силовиків.

Виявилося, що Лукашенко пішов на “військову хитрість”, підготувавши опозиції пастку біля будівлі уряду.

Коли опозиціонери вже думали, що міліція пішла з центру міста, ситуація змінилася.

З будівлі уряду на площу вибігла величезна кількість силовиків, які одразу почали бити мітингувальників.

За кілька хвилин силовики перехопили ініціативу.

П'ятьох кандидатів у президенти Миколу Статкевича, Григорія Кастусьова, Андрія Саннікова, Володимира Некляєва та Віталія Римашевського було затримано (!).

Некляєв та Санніков були побиті силовиками.

21 грудня прихильники опозиції зібралися знову, але вже не у центрі міста, а біля входу на територію ізолятора тимчасового утримання на околиці Мінська.

Боротьба за владу перетворилася у звичну для Білорусі ситуацію боротьби за права ув'язнених.

Більше 700 людей виявилися під арештом і в лікарнях, що стало рекордом для таких акцій протесту.

Понад 40 лідерів опозиції і активістів були звинувачені в організації масових безладів.

Сотні білорусів були вимушені покинути батьківщину, побоюючись кримінального переслідування.

2015 рік.

Опозиція так і не оговталась.

Білоруська опозиція так і не оговталась після майже трагічних подій 2010 року.

Наступні вибори президента відбулися через п'ять років, але опозиція підійшла до них у складному стані.

Як кандидат від єдиної опозиції запропонував себе Микола Статкевич, який брав участь у виборах 2010 року, і потім потрапив за ґрати.

20 липня 2015 року йому було відмовлено у реєстрації на підставі того, що кандидатами в президенти не можуть бути висунуті громадяни, у яких є судимість.

Після цього активна політична боротьба на цих виборах припинилася.

Слід також згадати, що Лукашенко максимально скористався російською агресією на Донбасі, яка зробила з нього вже не “останнього диктатора Європи”, а “передостаннього”.

До виборів 2015 року він підійшов в якості господаря важливих Мінських переговорів, що послаблювало негативну реакцію з боку Заходу.

За офіційними даними Лукашенко набрав на цих виборах 83% голосів.

За Тетяну Короткевич від соціал-демократичної партії віддали голоси 4,4% виборців.

… Зараз ситуація перед виборами президента в Білорусі нагадує 2010 рік.

Опозиція готова до боротьби, але і влада не планує йти на поступки.

Найближчі дні покажуть, чи стануть вибори-2020 повторенням подій десятирічної давнини чи буде інша ситуація з непередбачуваним розвитком та наслідками.