Знецінення української мови — улюблений інструмент у гібридній війні Росії

Чи чули ви колись байки про те, що українську мову нібито вигадали штучно? Людям при здоровому глузді може здатися, що навіть говорити серйозно про відверті нісенітниці немає потреби.

Однак, російська пропаганда та здоровий глузд — це два паралельних всесвіти.

І у всесвіті, який створюють пропагандисти, доволі часто підіймають питання «штучності» української мови.

Знецінення мови — улюблений інструмент у гібридній війні росіян.

Тільки погляньте скільки теорій вони розробили в цьому напрямку.

З останніх інцидентів — Путін заявив, що довгий час росіяни та українці розмовляли однією мовою.

А перші відмінності виникли в 16 столітті в результаті полонізації території, яка входила до складу Речі Посполитої.

Пропагандистський сайт Russia Today розповсюдив статтю у відповідь на слова ексміністра закордонних справ Павла Клімкіна, в якій він назвав Україну «спадкоємицею Київської Русі», а появу Росії та Білорусі пояснив відділенням від Київської Русі.

Один із «експертів» пропагандистів назвав літературну українську мову створену СССР та доволі «штучною».

Також є міф про те, що українську вигадав Іван Котляревський заради забавки, коли писав «Енеїду».

Нібито вона складається з південноросійських говірок шляхом спотворення загальнослов’янської фонетики.

Є навіть ціле відео про те, як нібито створювали українську мову, і воно зібрало майже 350 тисяч переглядів.

Російський «інтелектуал» розповідає, що українська мова складається з південноруських діалектів, які відрізнялися від російської літературної норми.

Він наводить кілька українських слів, що мають іншомовне походження і вважає, що це вказує на штучність української.

Хто саме «конструював» українську він не говорить.

А ще ігнорує той факт, що слова іншомовного походження присутні і в будь-якій іншій мові також.

Можна просто ігнорувати це і жити далі.

Однак, масштаби російської пропаганди такі великі, що якщо ми просто закриватимемо очі, то одного дня ризикуємо прокинутися в повністю фейковому світі, де вже ніхто не зможе відрізнити правду від брехні.

Ми дотримуємося думки, що завжди краще не мовчати та наводити правдиві аргументи.

Підготували спростування про те, чому це все брехня — беріть на озброєння, якщо доведеться вступити в полеміку з цього приводу.

А це може бути досить скоро, в контексті атак на українську мову, які останнім часом посилилися в нашій країні.

Закиди українській мові щодо штучності виникали ще десятки років тому, а Путін — не перший російський диктатор, який переймається питаннями мовознавства.

У 1950 році в газеті «Правда» вийшла стаття Сталіна під назвою «Марксизм та проблеми мовознавства».

Обидва авторитарних лідери використовували лінгвістичні питання в угоду політичних мотивів.

Об’єднує їх і те, що їхні погляди не відповідають дійсності.

Перший документ, який спростовує твердження Путіна про те, що росіяни та українці говорили однією мовою до 16 сторіччя — 2-х томний словник староукраїнської мови 14-15 століття, який видали за час совєтів.

Тобто за 200 років до 16 століття в українській мові вже вистачало властивих лише їй ознак для того, щоби скласти такий словник.

У 14 столітті українські землі тільки увійшли до складу Польського королівства та Великого князівства Литовського.

Тому про жодну полонізацію руської чи давньоруської мови також не можна стверджувати.

Значний обсяг специфічних рис української мови сформувався до входження в орбіту польської корони.

Власне і саме поняття «давньоруської мови» скоріше є ідеологічним конструктом, а не фактом, підтвердженим наукою.

Для совєцької, а згодом російської пропаганди було вигідно казати, що давню Русь населяв один народ, який розмовляв однією мовою.

Це підсилює їхній міф про «братні» народи, які колись були розділені, але совєцька влада всіх об’єднала.

Насправді ж досі немає достатньо фактів, які б вказували, якою мовою говорили в Київській Русі.

Писемні документи, які дійшли до нашого часу писались не побутовою, а церковно-слов’янською мовою — саме штучною мовою, якою люди фактично не розмовляли.

Однак, системний лінгвістичний аналіз матеріалів, куди все ж потрапили слова з побутової мови (наприклад, помилки писарів, які не дуже розумілися на церковнослов’янській, берестяні грамоти або ж графіті на стінах Софії Київської) доводить, що на території Київської русі побутували різні діалекти.

Українська, білоруська, російська скоріш за все формувались не відокремленням від однієї мови, а шляхом абсорбування різних діалектів в межах певних мовних масивів.

Висновок: крім брехні Путіна, очевидно одне: процес утворення мови — це складне і заплутане явище, вивченням якого мають займатися професійні лінгвісти, а не диктатори.

Зазвичай цей правопис називають Харківським, або Скрипниківкою.

В документі робота названа саме впорядкуванням правопису, а не його створенням.

Дивно, що «експерти» та «науковці», які посилаються на цей документ, щоб заперечити самодостатність української мови, нічого не знають про українську літературу, яка існувала за сто років до виходу Харківського правопису.

Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка, Іван Франко, Ольга Кобилянська та багато інших.

Тому закиди про те, що в совєти створили українську бо в кожній республіці мала бути література відверта дурня.