"Я в серці маю те, що не вмирає!". Леся Українка - одержима рідним словом і землею

8 серпня, 2020, 09:38.

Тетяна Зінченко.

.

У серпні ми згадуємо Лесю Українку - на початку цього місяця вона відійшла у вічність.

Як їй далася рідна мова і який розвиток вона мала до неї, - у тематичній розвідці Еспресо-TV.

1 серпня - чергова річниця того дня, коли Леся Українка відійшла за обрій землі, яку любила щиро і душею.

"Для нас, у ріднім краї, навіть дим солодкий та коханий", - писала вона, повертаючись з лікування на рідну землю.

Понад усе любила цю землю, світ і життя.

Але не лише цією любов'ю живе вона тепер уже в наших серцях.

Її невтомна робота в плані ідентифікації нас як народу, її патріотизм, її відданість ідеям нації - те, що вражає, що мотивує і додає нам впевненості та сили й досі.

І це при тому, що Леся Українка з молодих років була важкою хворобою прикута до лікарняного ліжка і що, зрештою, вона виросла і жила в заможній родині, тобто могла просто насолоджуватися життям, творити у своє задоволення.

Але, крім фізичного болю, вона відчувала біль за свій народ і за свою землю, як би банально ці слова звучали.

До речі, слова для Лесі Українки мали дуже велике значення, були для неї засобом вираження творчої думки, засобом літописання, засобом для об'єднання однодумців.

Слова були для неї світом, який приносив полегшення і радість.

Як я люблю оці години праці,.

Коли усе навколо затиха.

Під владою чаруючої ночі,.

А тільки я одна неподоланна.

Врочистую одправу починаю.

Перед моїм незримим олтарем.

Летять хвилини – я не прислухаюсь.

Ось північ вдарила – найкращий праці час, –.

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша.

І швидше у руках забігало перо.

Години йдуть – куди вони спішаться?.

Мені осіння ніч короткою здається,.

Безсоння довге не страшне мені,.

Воно мені не грозить, як бувало,.

Непевною і чорною рукою,.

А вабить лагідно, як мрія молода.

І любо так, і серце щастям б’ється,.

Думки цвітуть, мов золоті квітки.

І хтось немов схиляється до мене,.

І промовляє чарівні слова,.

І полум’ям займається від слів тих,.

І блискавицею освічує думки....

У розвитку української літературної мови Леся Українка зайняла одне з найвидатніших, найпочесніших місць.

Давайте пригадаємо, хто стояв на зорі її зародження до Лесі і як долучилася наша видатна попередниця до українського слова.

Бо репресії, утиски, викорінювання мови попри все не могли зупинити її розвою, розвитку, тріумфу.

Видатні українці - творці українського літературного слова.

Квітка-Основ'яненко - це наша легенда в царині українського прозового слова.

Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) шліфувала народну мову, підносила її до вершин досконалості.

Багатство мови - лексичне, фразеологічне - то великою мірою її рук справа.

Іван Нечуй-Левицький, батько українського роману.

І ми могли вже вповні відчути силу рідного слова на його описах - що пейзажів, що побутових сцен, що епічних сюжетів.

Пантелеймон Куліш високо підняв прозову описову мову.

Панас Мирний, Марко Кропивницький, Карпенко-Карий не лише гідно тримали мовну планку, а й розвивали мову кожен у своєму напрямі: епос, драматурнія, комедія.

Михайло Коцюбинський і його барвисте, емоційно забарвлене, заворожуюче письмо ще ширше розкрили обрії нашої мови.

Яків Щоголів, Степан Руданський також не зупинялися на розкритих можливостях мови.

Борис Грінченко особливо ревно дбав про культуру мови, про усталення українського правопису, не раз писав на мовні та правописні теми.

Довгий час збирав матеріали для українсько-російського словника, зрештою ми маємо 4-томне видання - величезний вклад дослідника у розвиток мови.

"Палкими блискавицями, мечами.

Хотіла б я вас висловить, слова!".

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) - без перебільшення, українка у найповнішому значенні цього слова.

Її українська - то її дитинство, юність і, власне, все життя.

Народилася у мальовничому Новограді-Волинському (Зв'ягелі), де навіть розкішна природа надихала талановиту дитину.

Людмила Старицька-Черняхівська згадувала: "Говорили й ми, діти, по-українському, але то була якась мішанина української мови з російською, що затопляла нас у гімназії.

Навпаки, Леся Косач, бувши ще дитиною, розмовляла добірною українською мовою, бо й училася нею з братом Михайлом".

Її мати, Ольга Косач (Олена Пчілка), сестра Драгоманова, видатна письменниця, запровадила в родині українську мову попри те, що українською тоді в заможних родинах не вживалася.

Прищеплювала своїм дітям любов до української народної пісні, казок і традицій .

Олена Пчілка багато писала, перекладала Гоголя, видавала в Києві двотижневик "Рідний Край", в якому не раз зводила бої за чистоту української мови.

Любов матері до мови передалася й доньці.

Вона не віддала своїх дітей до офіційної російської школи, але взяла на себе виховання доньки й сина Михайла.

Олена Пчілка.

Леся мала чудову освіту: вивчила грецьку, чотири мови європейські і кілька слов’янських, а це дало їй змогу читати європейських поетів в оригіналі.

Мати направляла, виправляла помилки, мотивувала, вчила культури мови.

Тому твори Лесі Українки - взірці справжньої, чистої української мови.

"Лісова пісня" - гімн красі нашої мови.

І це не перебільшення! Добірна стилістика, ліричність, багатство словника, глибокий зміст автоматично перекинули цей твір в розряд літературних і мовних шедеврів.

Леся Українка залишила нам у спадок таке заквітчане поняття як "провесна".

Микола Зеров пише про мову Лесі Українки: "Уважність до народньої фразеології й синтакси, не зовсім звичайні для наших поетів лексичні скарби, стремління обходитися запасами народнього словника, тільки полегшуючи, окриляючи його конкретність, такт і обережність в уживанні новотворів" ("Леся Українка").

Леся про українську мову та рідне слово.

Слово – то мудрості промінь,.

слово – то думка людська.

Поетична мова – це найприродніша мова.

Слово, чому ти не твердая криця,.

Що серед бою так ясно іскриться?.

Чом ти не гострий, безжалісний меч,.

Той, що здійма вражі голови з плеч?.

Любов Скок, провідна бібліотекарка Національної бібліотеки України імені В.І.

Вернадського, каже, що попит на книжки Лесі Українки не спадає, швидше, навпаки.

Пані Люба й сама зачарована творчістю Лесі Українки: "Згадую далеке дитинство.

Я сиджу біля вікна і гортаю читанку для другого чи третього класу.

Я ще не ходжу до школи, але вже вмію добре читати.

Книжка дісталася від старшого брата.

Читаю вірш "Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває, В гаю пташок вже нема..."..

І така знайома картина малюється в моїй уяві.

А це вже літо.

Вродили вишні.

Бабуся каже словами Лесі Українки: "Ой, вишеньки-черешеньки, Червонії, спілі, Чого ж бо ви так високо Виросли на гіллі!".

І справді - не можу дістати ті вишеньки, як у вірші.

Дуже любила "Як дитиною, бувало, упаду собі на лихо...".

І сама старалася не плакати, коли падала,а в дитинстві чомусь часто ходила зі збитими колінами.

Поетеса вміла простими словами передати тонкі настрої душі.

У неї все просто і зрозуміло, але слово її сильне, бо вона була сильною людиною, яка прагнула подолати свою недугу.

У кожнім її вірші відчувається торжество життя, віра в краще майбутнє".

Чотири розмови про Лесю Українку.

Фото Галини Яструбецької.

Буквально нещодавно у видавництві "Комора" вийшла книжка "Апокриф.

Чотири розмови про Лесю Українку", з якої Леся Українка постає перед нами без нав'язуваних стереотипів і моралізаторства.

"Московська синодальна цензура забороняла твори письменниці "за безбожництво", радянська комуністична хвалила "за атеїзм" і водночас ті самі п’єси не допускала на сцену.

Тож смисл тієї запеклої "релігійної війни", яку провадять герої Лесі Українки і вона сама з офіційною церквою, залишався для читача закритим.

Аж до сьогодні, коли Предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук і письменниця Оксана Забужко зустрілись, щоб обмінятися думками про твори Лесі Українки на сюжети з євангельської та ранньохристиянської історії.

Пропоноване видання містить записи чотирьох таких розмов, а також аналізовані тексти Лесі Українки в авторській редакції", - йдеться в анотації до книжки.

Еталонів, з якими вона себе співвідносить.

Еталонів, до яких вона постійно апелює.

Еталонів, які вона намагається запитувати, шукаючи відповіді на екзистенційні питання її особистого життя, особистого досвіду, а відтак і досвіду життя тогочасного українського суспільства"(Предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук)".

Одержимі словом.

Доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури СНУ імені Лесі Українки Галина Іванівна Яструбецька продовжує цю думку, окреслюючи масштаб особистості Лесі Українки.

"Не одну мене цікавить, що визначає міру цінності мистецького об'єкта.

Засоби, зокрема, слова, одні й ті ж, вони - в режимі доступу для всіх, а результат далеко не однаковий, - каже пані професорка.

Технічна майстерність значить немало, але прийомами роботи та інструментом досконало може оволодіти і ремісник.

Тоді що? Схиляюся до думки про важливість двох взаємозалежних факторів : 1) масштабу особистості, який проявляється через диспозицію до Всевишнього і 2) композиційно-архітектонічних характеристик (якщо йдеться про літературний твір, то – починаючи від композиції слова, фрази, пунктуації до компонування/комбінування більш обсягових будівельних блоків тексту).

Перше визначає друге.

І перше, і друге вимагають вольових зусиль.

"Все прекрасне й шляхетне – плід розуму й розрахунку ( не в розумінні корисливості – Г.

"На якомусь етапі розширення своєї екзистенційної території у митця наступає момент, коли словесний матеріал починає проявляти самособоюнаповнювальну властивість( адже на початках енергію слова приходиться видобувати , як вогонь з деревини шляхом тертя паличок).

Зникає межа між вольовим рухом та інтуїтивним творчим актом.

Я б сказала, що такого злиття прагне кожен, хто пише.

Блаженніший Святослав Шевчук дуже точно визначив масштаб особистості Лариси Косач і, відповідно, її параметри як драматурга: Боже Слово як еталон.

Не менше.

Серед письменників на таке партнерство зважуються одиниці з одиниць.

І це - одержимі словом", - підсумовує Галина Яструбецька.

Чи треба наразі продовжувати про силу і красу слова Лесі Українки і рідного слова загалом? Слова, заради якого ставали одержимими, слова красивого, як лісова пісня і твердого, як криця?.