Не давайте в Україні кінопрогнозів!

Режисер Любомир Левицький — певною мірою феномен нового українського кіно, а точніше — кіновиробництва.

Феноменальність полягає не так у медійній активності та присутності, здається, всюди й завжди, як у вартій поваги здатності створювати незалежне жанрове кіно.

Під незалежністю розумію передусім фінансування: з чотирьох створених ним повнометражних стрічок («Штольня», «#Selfie.

Party», «Ломбард», «Тіні незабутих предків») лише «Ломбард» мав фінансову підтримку Держкіно.

Причому до війни й українського виробничого кінобуму другої половини 2010-х.

За дивним збігом обставин, саме «Ломбард» вирізняється поміж інших згаданих стрічок — збори цього фільму склали, за відкритими даними, 462 тисячі гривень при заявленому бюджеті в 13 мільйонів гривень.

Натомість стрічки, гроші на які пан Левицький шукав і знайшов самостійно, без залучення держави, вийшли, за його словами, в нуль або принесли невеличкий прибуток.

Тому новина про те, що за рік, а саме восени 2021 року, в український прокат вийде нова стрічка Любомира Левицького «Капітан Україна», може надихнути.

Хоча б тому, що борці й борчині з державним фінансування збиткового, на їхню думку, українського кіно отримають до скарбнички аргументів на свою користь чергове надходження.

У тексті новини, озвученої самим мотором проєкту, не згадується про підтримку Держкіно зовсім.

Три роки тому так само не згадувалося про реальний кошторис в іншій новині від пана Левицького — він оголосив про початок роботи над трилером «Чорна п'ятниця».

А ще двома роками раніше він же оголосив про завершення роботи над сценарієм фантастичної стрічки «Егрегор», до створення якої планував залучити міжнародне фінансування.

На сторінці фільму у «Вікіпедії» навіть оголошена дата прем’єри — кінець 2020 року.

Зйомки справді почалися 2017-го, але підтримка Держкіно усе ж таки є — 22 мільйони гривень.

Ви запитаєте, в чому проблема? Я відповім: у тому, що зйомки стрічки, прем’єру якої анонсували на кінець нинішнього року, розпочалися, згідно з офіційною інформацією, лише щойно.

А переміг проєкт аж на 9-му пітчінгу Держкіно.

Незабаром оголосять 14-й.

З одного боку, ця історія мала б укотре підтвердити тим, хто вимагає українських фільмів негайно, багато і щоб утерли носа Голлівуду: кіновиробництво, особливо повного метру — тривалий, клопіткий та витратний процес.

А Україна як держава, в якій є проблеми із фінансуванням креативних індустрій — хоч державні кошти вигравай на пітчінгу, хоч колядуй приватним меценатам, — робить всякий такий процес ще тривалішим.

Проте є інший бік проблеми.

У нас самі виробники, учасники процесу, останнім часом люблять бігти наввипередки попереду паровоза.

І реліз стрічки квапляться анонсувати ще на стадії, коли на зйомки немає бюджету.

Зокрема, анонсуючи прем'єру «Капітана України», Любомир Левицький каже: робота над сценарієм триває.

Отже, сценарій ще не готовий — але восени 2021 року глядачам уже обіцяють кіно, ще й для широкої аудиторії.

Він також прогнозує бюджет проекту — 2 мільйони доларів.

Знаючи здібності пана Левицького та історії його попередніх успіхів, є підозра: він знає, про що говорить.

Може підтягнути недержавне фінансування.

Але, знову ж таки, 2 мільйони доларів — лише прогноз.

Таким чином, маємо цікавий, дещо авантюрний сценарій — як за рік зняти фільм, пройти повний цикл виробництва, причому не маючи готового сценарію і прогноз замість бюджету.

А ще ж треба згадану вище «Чорну п’ятницю» рухати….

Чи звинувачення все зведене докупи вище? У жодному разі ні! Натомість анонсувати стрічки, які лише в проєктах, ще й на певну дату релізу — дивна тенденція, й підвладний їй не лише Любомир Левицький.

Так, нещодавно кінокритикиня Дарія Бадьйор зробила хорошу справу: зібрала докупи анонсовані прем’єри готових фільмів разом із тими проєктами, що отримали фінансування й пішли в роботу.

Проте доповнила перелік анонсами українських стрічок, поданих у вигляді проєктів на 14-й пітчінг Держкіно.

Який, нагадую, ще не відбувся.

Й немає навіть приблизної дати його проведення! Тим не менше, про всі заявки, перелік яких є у відкритому доступі, авторка огляду впевнено говорить як про те, що відбулося.

Навіть не ставлячи це під сумнів.

Особисто мені як особі, давно задіяній у процесі, дуже хочеться, аби в українському кіно відбулося все, що задумано авторами.

Проте я також журналіст.

Отже, особа, яка у своїх висновках спирається на реальні, доконані факти чи робити власні висновки, маючи певну непублічну інформацію.

Через те готовий вважати фактами не те, що в когось колись у планах і невідомо, чи плани реалізуються.

А лише реалістичну інформацію.

Наприклад, історія з фільмом Михайла Іллєнка «Толока».

Робота почалася ще до Майдану та війни.

Знімальний процес із різних причин зупинявся.

Але дату релізу команда оголосила не раніше (виділено мною.

— А.

К.), ніж завершила знімальний процес та постпродакшен.

Далі втрутився коронавірус: запланована на 12 березня всеукраїнська прем’єра збіглася з початком карантину.

Тому дату релізу перенесли, і це не була піар-гра з глядачами.

Автори не продавали повітря, не анонсували те, чого ще немає, й не обговорювали взяті з проєктних заявок синопсиси як майже готове кіно.

Така сама доля спіткала інші готові до прокату українські стрічки, серед яких — «Східняк», «Тарас.

Повернення», «Фортеця Хаджибей», «Безславні кріпаки».

Проте ці та інші стрічки готові.

Отже говорити про них як завершені й анонсувати подібним чином — правильно.

Натомість неправильною виглядає отака новина: «За мотивами повісті Гоголя знімуть історичне фентезі».

Дай Боже, звісно.

Але треба спершу здобути грант від Держкіно на 14-му пітчінгу, якого, нагадаю, ще не було.

Не менш дивною виглядає впевненість авторів «Пекельної хоругви», одного з беззаперечних хітів цьогорічного, докарантинного прокату, що продовження стрічки буде знято.

Проєкт теж подано на майбутній пітчінг, і результат іще довго не буде відомий.

Закидати новинарям свідоме поширення подібної інформації не варто.

Їх підживлюють самі кіношники.

Це вони, спраглі до роботи та чимшвидшого втілення мрій, квапляться видавати бажане за дійсне.

Подібні новини, як і новини з будь-якої сфери, включно з політичною, житимуть недовго.

Тому тим більше не зрозуміло, для чого їх продукувати.

Ну, й не забувайте: ми живемо та виробляємо продукт в Україні.

Де з упевненістю можна прогнозувати лише вчасний вихід новин і телевізійних шоу у прайм-тайм.

Чи повторний показ «Спіймати Кайдаша» у розширеній версії.

Всякий інший прогноз, особливо в такій болючій, складній сфері, як національне кіновиробництво, — невдячний.

А забобонним людям про неготовий продукт взагалі краще не говорити як про готовий.

Наврочити можна….