Орендований будинок та зарплати депутатів: відверте інтерв'ю з головою "Голосу" Кірою Рудик

Також депутатка пояснила, чому депутатам треба підвищувати зарплату та хто фінансує партію "Голос" – детальніше читайте на 24 каналі.

Про стиль, нерухомість та особисте життя

Ви заздалегідь плануєте свій гардероб?

Завжди планую, ви ж уявляєте собі – як це, коли кожного дня або декілька ефірів, або виступів, потрібно в будь-якому плані мати гарний вигляд, і ще щоб було зручно сидіти в Раді цілий день у цьому одязі.

Ви знаєте, який коментар був після того, як я стала головою партії? "Стала головою партії, а штани зім'яті" – тому я дуже акуратно дивлюсь за цим.

А коли працювали в бізнесі, то не настільки багато уваги приділяли зовнішньому вигляду?

Абсолютно. Зараз уже ти знаєш, що тебе можуть сфотографувати, де ти виходиш з машини, сфотографувати, коли ти просиділа 6 годин у залі Верховної Ради – вже маєш розхристаний і розтріпаний вигляд. Багато-багато моментів і для того, щоб картинка завжди була гарна, приємна. Коли я була в бізнесі, я була жінкою, на яку хочуть бути схожою.

За версією журналу "Новое время" ви одна з найуспішніших жінок України...

Дякую, але тепер у політиці також хочеться перемог, хочеться, щоб на тебе рівнялися.

У мене взагалі, коли я була в бізнесі, було не так багато одягу. У мене був "вихідний" і "робочий". А тут – ефіри, Верховна Рада, робота в комітетах, зручний одяг для звичайного життя.

Люблю завжди розписувати плани і потім їх виконувати, закреслювати. Я сontrol freak такий.

Ви людина, яка організовувала величезний бізнес, тому планування, напевно, це ваша фішка.

Планування і виконання – так.

У політиці – ти робиш-робиш-робиш, і можеш навіть не дочекатися того, щоб ці зміни були впроваджені. У мене є історія з Аспен Інституту, і вона дуже крута. Це перший раз, коли я почала думати, як піти в політику. Аспен Інститут – це коли вивозять на тиждень 20 людей-лідерів у Карпати. Я нию собі під ніс "навіщо нам іти в гори, ми й так в горах, що ми там не бачили". Ми приходимо, і там фортеця, яка побудована між двох гір, таких двох скель. Легенда каже, що був пастух, який втікав від розбійників і побачив розкладене каміння. Він брав це каміння, кидав у розбійників і у такий спосіб їх переміг. І коли бійка закінчилася він зрозумів, що це каміння хтось розклав для того, щоб на майбутнє у нього була можливість їх використати.

І я дуже довго думала про те, що є люди, які приходять для того, щоб розкладати каміння, щоб потім інші люди могли їх використовувати. І ти не знаєш, навіщо ти розкладаєш каміння, але можеш точно знати, що ти робиш все для того, щоб хтось прийшов після тебе та міг його використати якнайкраще.

Давно ви живете в цьому будинку?

Десь півтора року майже. Я переїхала ще коли працювала в корпорації тут поруч. І до малої близько. І мій спортзал, де я займалася боксом, до того, як перейшла в політику і зрозуміла, що синці – не комільфо. Тут все було поруч.

Будинок Кіри Рудик: дивіться фото 24 каналу

І ви покинули бокс?

Так, зараз більше йога, біг, інколи спортзал. Але коли приходиш з синцем і журналісти питають, звідки він, я відповідаю: "Знаєте, яке головне правило боксу?".

Яке?

Ніколи не пропускати удар. Але коли це відбувається другий, третій раз, у мене вже немає таких влучних відповідей. Тому я вирішила, що поки в політиці…

А довго займалися боксом?

Десь півтора року. Я все ще можу гарно "вліпити", якщо потрібно. Такі види спорту вимагають повної концентрації. В йозі також треба концентруватись.

У вас в декларації зазначено, що цей будинок орендований.

Так.

Ви реально успішна бізнесвумен, ба більше – з ІТ-сектору. Чому без власного житла?

У мене була власна квартира на Оболоні. Я її продала з дуже банальних причин: далеко їздити на роботу. Я зараз і так не висипаюся, дуже мало часу приділяю сімейству. Тому мені потрібно було, щоб щось було близько. І зараз думаю про те, щоб переїхати ближче в центр.

До Верховної Ради?

Так.

Але таких будинків там немає.

Так, немає, це правда. Тому зараз у нас орендований, поки я не зрозумію, де будуть відбуватися наступні 10 років мого життя.

Я знаю, що ваша мама в певний час емігрувала до Сполучених Штатів…

Так.

Кіра Рудик з мамою / Фото з домашнього архіву

А ви зі сестрою залишились з батьком в Україні?

З батьком і бабусею.

Вона поїхала на заробітки?

Так, на той момент в Ужгороді неможливо було знайти роботу. У нас були дні, коли банально не було чого їсти. І мама, вона фантастична жінка, вона вирішила, що зараз усе зробить, і зробила.

Мама наполягає, щоб я показувала фотографії тільки де вона молода та красива.

Я бачила ваші нещодавні фото з нею, така дуже колоритна жінка.

Ми побачилися з нею наступного разу, коли мені вже було 19.

Це через скільки років?

Через 8.

Важко було?

Так, але з іншого боку я на це дивлюсь як на те, що у мене була можливість бути самостійною. Це на краще. Я вдячна за те дитинство, яке в мене було, і за те, ким я після цього стала.

Про гендерну рівність в Україні 

Можливо, це й сформувало ваш характер, що ви стали жінкою, яка змогла справді в такому молодому віці стільки досягти?

Так, можливо. Тут є момент – ти вчишся сподіватися тільки на себе, вчишся будувати якісь альянси, розумієш, що ти завжди несеш відповідальність за свої дії – це загартовує.

Таке воно, нелегке життя української жінки...

Нещодавно ми збиралися з головами наших осередків, говорили про підготовку до місцевих (виборів – 24 канал) і про те, що зараз у жінок є можливість стати частиною політики. В 40% списків це мають бути жінки і як жінок долучати до цього. Зараз, коли я їжджу регіонами, я їжджу для того, щоб збирати жінок і показувати їм, що їхні досягнення обмежені тільки тим, що вони самі собі вигадають.

Або, що їм кажуть їхні близькі, на яких вони надіються.

Це також правда. Жінки приходять на такі зібрання-зустрічі про жіноче лідерство для того, щоб отримати аргументи, якими потім у своєму середовищі оперувати, що ти можеш працювати і не бути поганою матір'ю, що відповідати, коли тобі кажуть, що це "не жіноче призначення". Багато речей, які мені здавалось, що ми вже пройшли…

Багато речей вам здавалося, що ви вже пройшли, тому що ви працювали в міжнародному бізнесі, а в політиці все інше?

Це інший світ. В корпоративному ІТ-бізнесі прозорі правильні правила, зрозуміло, куди ти йдеш і що ти робиш. В політиці – це таке поле без правил, поле без розумінь, поле з людьми з усіх куточків країни, з різними досвідами, з різною освітою, з різним фінансовим становищем, кожен з яких намагається досягти якихось цілей.

Ви ж часто спілкується з європарламентарями. Чи відчувається в Україні гендерний дисбаланс для них і для вас?

Для них відчувається. Ми відстаємо від Європи на декілька десятиліть в певних моментах. Коли ми приїхали делегацією, то жінки в нас не давали голосу, бо голова делегації, який був чоловіком, казав: "Я вам зараз все розкажу, не треба давати слово жінкам, бо вони розчаруються". В бізнес-спільноті чоловік не може сказати про свою колегу при всіх, наприклад, "давайте не будемо її рухати, тому що вона буде нервувати". В політиці може бути таке.

Кіра Рудик / Фото 24 каналу

Якщо це зміксована аудиторія, де сидять чоловіки і думають, що зараз знову буде розказувати про те, як жінкам важко живеться, то в такому випадку я розказую свою улюблену історію. Мені було 23 роки, коли я придбала свою першу машину, це був Ford Fiesta, взяла в кредит, і почувала себе в ньому як королева. Я ще потім 4 роки віддавала цей кредит, але я так пишалась, що перша в своїй сім'ї сама купила машину. І я пам’ятаю, як я під’їхала на парковку, вийшла з авто і паркувальник прокоментував, у який спосіб я заробила на це авто. Це було дуже неприємно, зі мною була ще моя мала. Я впевнена, що чоловіки, які хочуть добра не лише для своїх жінок, але й дочок, хочуть, щоб з ними ніколи такого не ставалось. І це одна з причин, чому ми працюємо.

Про зарплату депутатів

До речі, якось в інтерв'ю ви говорили, що та зарплата, яку отримують депутати, замала. Потрібно використовувати інструмент, щоб в майбутньому її все ж таки підвищити. Звичайно, що з’явились деякі "слуги народу", не будемо згадувати імена, які вас критикувала за це. Ви шкодували про це?

Тут питання, яка ціль. Я не приховую, у який спосіб в мене з'явились мої статки і як я їх використовую. Зараз я могла б працювати в корпоративному секторі; я працюю у політиці, для того, щоб в нас підіймалась економіка і у всіх були гарні зарплати. Є популісти, які можуть казати: давайте нічого не платити або знизити всім зарплатні. І до чого це призведе?

До зарплат у конвертах?

Абсолютно.

Хтось з депутатів отримує зарплату в конвертах. Про це всі багато говорять, але поіменно не називають.

У фракції "Голос" – ніхто. А за інших, то це вже на їхній совісті.

Про фінансування партії "Голос"

Коли створювалась партія "Голос", багато українських бізнесменів, зокрема з міжнародним корінням, вкладали у вас гроші. Така собі інвестиція, що нарешті прийде партія, яка буде захищати інтереси не олігархічного бізнесу, а середнього. Зараз вони продовжують вкладати у вас гроші, чи завдяки чому живе партія?

Насамперед партія живе коштом держфінансування і грошей, які нам повернулись з виборів. Партія "Голос" сформувалась як проукраїнська партія середнього класу та рівних правил. Адже що треба зараз бізнесу – великому, маленькому, міжнародному, локальному українському? Лише одна річ – правила, які будуть однакові для всіх. А ще потрібно, щоб держава давала дві речі – безпеку і справедливість.

В мене є улюблений приклад про справедливість – ви в часи Януковича йдете по пішохідному переходу, на вас летить машина, за кермом якої син прокурора, ви точно знаєте, що він ніколи не буде покараний, якщо він на вас наїде. За часів Порошенка ви переходите дорогу, на вас летить машина, ви знаєте, якщо він на вас наїде, йому нічого не буде. Зараз рік роботи Зеленського, чи змінилось це відчуття? От в мене не змінилось, і у бізнесу не змінилось, і в людей пересічних не змінилось.

Які б закони не приймались впродовж року і що б ми собі не придумували, це все розбивається об одне – закони не виконуються, а вони не виконуються ким? І хто має контролювати, щоб вони виконувались? Тому зараз наша робота є важливою, але її результат не можна побачити через 5 – 10 років. Тому що навіть для "каміння", яке ми зараз розкладемо, має пройти час, щоб змінились правила, коли їх будуть використовувати.

Чи готовий бізнес продовжувати розкладати це "каміння"? Перед місцевими виборами будете звертатись за цими донатами?

Зараз ситуація інша. Моя улюблена історія про Одесу зараз. Ми не збирались йти в Одесі. В нас там була команда дуже активна, але рейтинг "Голосу" був нижче прохідного і я сумнівалась, чи ми підемо там. Потім з’явилась соціологія і місцевий бізнес зрозумів, що більшість у міськраді може сформувати партія Труханова, ОПЗЖ і Шарій.

"Прівєт рускій мір"?

Це буде не тільки "прівєт рускій мір", це буде "прівєт пагроми, прівєт паджогі" та інші речі. І хто взагалі буде захищати? Це не йдеться про бізнес. Хто взагалі буде адекватним? До кого може буде прийти і сказати: "рібята, а що це у вас відбувається?".

І в цей момент, коли бізнес приходить і каже: "Слухайте, ми готові підтримувати вас на місцевих виборах, ми не хочемо мати впливу на список, нам від вас нічого не треба, просто заведіть нормальних людей, давайте". І тут я така: "Ну, давайте".

Тобто, все ж таки, готові вкладати і підтримувати?

Готові вкладати, готові підтримувати. Донори і спонсори перебувають на місцях. Це не люди, які хочуть допомогти всій партії.

Кіро, а не сумуєте за корпоративним сектором? Там було менше бруду, як мінімум.

Простіше там було точно. Але ж ми не боїмося викликів, правильно?

Я не знаю, не боїтеся?

Якби боялась, я б не пішла в політику. В корпоративному секторі було більш зрозуміло, я знала, що буде через рік, два, через п'ять. Сумую за тим, що в корпоративному бізнесі повагу викликає те, що ти заробив своїм власним розумом, своїми руками. А в політиці тобі треба доводити, що ти не вкрав ці гроші, навіть якщо в тебе є декларація, все чесно і правильно.

Рудик: "Якби я боялась викликів, то не пішла б в політику" / Фото 24 каналу

Стали менше собі дозволяти якихось речей, прикрас, наприклад?

Прикраси ніколи не були моєю фішкою. Я люблю більше щось цікаве, ніж дороге. В світі ІТ це не вважається якимось досягненням. Це більш американізовані, європеїзовані бачення – важливо, в яку школу ти можеш дозволити відправити своїх дітей, аніж те, які в тебе діаманти, яка машина.

Скільки грошей витрачаєте в місяць?

Від 15 до 20 тисяч гривень.

Якою машиною пересуваєтесь?

BMW X5.

Де відпочиватимете цього літа?

В Карпатах. І їду в Одесу на один день.

Якою є найбільша біда в Україні?

Олігархи і судова система. І ще, зі свого досвіду, Аваков.

Якою є ваша головна мрія?

Дати якомога більшій кількості людей реалізувати себе в житті, звичайно, в Україні.