Смерть чи додаткове життя: що дасть коронавірус для рейтингу продюсерів і режисерів

На початку березня було анонсовано вісім українських кінопремʼєр.

Не кажи «гоп» під час пандемії: вже за тиждень після анонсу кінотеатри по всій Україні зачинилися на карантин.

Найбільшої моральної травми зазнала, як на мене, команда фільму Михайла Іллєнка «Толока»: початок карантину припав на офіційно оголошену дату релізу – 12 березня.

При тому, що 10 березня допремʼєрний показ, як це часто буває в українських реаліях, зібрав повний зал кінотеатру «Київська Русь».

Прокат пересунули з весни на літо-осінь, і не лише цієї стрічки.

Анонсований повторний показ стрічок, які не допрацювали свого, серед них – військова драма «Черкаси».

Кінотеатри запрацювали з 2 липня, у залах діють усі карантинні обмеження, включно з посадкою глядачів шаховим порядком, тобто через одне крісло.

Якщо в кіно прийшла пара, вона цього правила не дотримується за замовчуванням і ніхто нікому нічого не каже.

Бо є значно важливіший момент, на який прошу зважити і запамʼятати, знадобиться надалі.

А саме: ця пара може бути єдиною на весь зал.

Голлівудські стрічки із зірковим складом, сімейне кіно і мультики по вікендах ледве збирають до 5-7 глядачів.

Кінотеатри наново запускають перевірені блокбастери, але це виглядає ефектом плацебо.

На своїй сторінці у фейсбуку директорка столичного кінотеатру «Жовтень» анонсувала 2 серпня перший аншлаг із часу відкриття.

Проте за даних обставин аншлаг – це 50% проданих квитків, отже половина від залу, який хочеться бачити повним на 100% або хоча б на 85%.

Утім, «Жовтень» – традиційний виняток із правил.

Бо там уміють працювати із глядачем навіть у непростих умовах.

Решта кінотеатрів, хоч у Києві, хоч за його межами, даватимуть навіть за сприятливих умов прогнозовано гірші результати.

На голлівудське кіно у вихідні та свята продається в середньому від одного до десяти квитків.

Нові українські стрічки, кожна з яких вимагає окремого, індивідуального підходу й окремої промоційної кампанії, збиратимуть менше.

Навіть якщо я помиляюсь, більше того, дуже хочу помилятися, бокс-офіси українських стрічок за результатами прокату виглядатимуть, мʼяко кажучи, невесело.

Той фільм, який збере один мільйон гривень, уже буде переможцем.

Що в цій історії не так, крім коронавірусу, який нокаутує не лише кіно, а й загалом креативні індустрії? Продюсери та режисери практично всіх українських фільмів ризикують потрапити в чорні списки тих, хто не виправдав сподівань держави, яка фінансує левову частку кінопректів.

І надалі навряд матимуть шанс відбілитися, повернувшись до активного виробничого процесу.

Такий висновок роблю за результатами нещодавнього опитування щодо нових правил пітчінгів Держкіно, що його провів «Детектор медіа».

Найбільш дискусійне та найпроблемніше питання в цих правилах залишилося невирішеним.

Поставив його ще минулого року тодішній міністр культури Володимир Бородянський.

Мова про запровадження рейтингів продюсерів та режисерів за незрозумілими критеріями.

Бородянський пішов.

Тема, питання, а разом із тим проблема лишилася від нього у спадок.

Корінь проблеми, він же камінь спотикання: оцінка економічних результатів, зокрема касових зборів (виділено мною.

– Авт.) вироблених фільмів.

Положення ще не затверджене й не почало діяти.

Але щойно почне, виробники абсолютно всіх стрічок, котрі з трудом, але вийдуть у прокат до кінця поточного року, ризикують потрапити під роздачу.

І отримати не просто низький, а наднизький рейтинг за оцінкою касових зборів.

Голова Держкіно Марина Кудерчук, віддам належне, утрималася від конкретики, коментуючи цей пункт.

Її відповідь серед усіх респондентів є найбільш обтічною.

Натомість голова підкомітету ВР з питань кіно та реклами Павло Сушко в наведеному опитуванні вважає систему КПІ для продюсерів та режисерів сильною стороною нового проекту (тут і далі – цитати).

А кінопродюсер, представник України в «Євримаж» Володимир Яценко також згоден: якщо комусь із року в рік дають гроші на кіно, а воно хрінове щоразу, то сорі.

І розвиває думку: в нас не так багато грошей, і не треба давати тим, чиє кіно не заробляє.

При цьому пан Яценко ніде не обмовився про те, що продюсери, яким гроші дадуть замість тих, у кого кіно «хрінове», створять кіно хороше і зароблятимуть.

За цією логікою, дали одному – прогорів, дали замість нього іншому – прогорів, дали третьому – теж прогорів.

Сорі, в Україні інакше найближчим часом не буде.

Особливо зараз, коли прогорять і такі метри, як Михайло Іллєнко, і фільми за участю популярного Богдана Бенюка, і стрічка про Тараса Шевченка, і фільми дебютантів із зовсім молодими акторами.

Більшість опитаних оцінила перспективу рейтингування за касовими зборами загалом негативно.

Просто одні вдавалися до дипломатії, а інші не надто фільтрували сказане.

Серед перших – кінопродюсерка Олександра Костіна: рішення про рейтингування називає суперечливим і нагадує, що персоналії ніде ніхто не оцінює, натомість оцінюється поданий проект.

Ще кінопродюсерка Юлія Сінькевич, яка називає критерії участі / неучасті фільмів у фестивалях класу «А» дуже умовними й застарілими.

Серед других – режисерка Вікторія Трофименко, яка називає подібне ставлення до режисерів схожим до того, як вибирають мʼясо на базарі.

А режисерка Тоня Ноябрьова говорить коротко і ясно: треба оцінювати проєкт, а не досвід роботи режисера й продюсера чи продюсера та прокатника.

20 серпня в український прокат вийде «Толока» Михайла Іллєнка, заслуженого діяча українського кіно, режисера, сценариста, тепер він і серед продюсерів.

З огляду на описану вище ситуацію з карантинними обмеженнями й загальною відвідуваністю кінотеатрів фільм навряд дасть, говорячи бюрократичною мовою, великий економічний результат.

І з фестивальними майданчиками найближчим часом не все так просто.

Якщо застосовувати нові правила, наступний раз Михайло Іллєнко з новим проектом просто не зможе претендувати на державне фінансування.

Альтернативного фінансування кіноіндустрії в Україні майже нема.

Якщо є – це малобюджетні комедії із зірками шоу-бізнесу в якихось ролях.

Пан Іллєнко повинен знімати це, аби лишитися у професії?.

Абсолютно те саме можна сказати про тих, хто працював над фільмами «Східняк», «Фортеця Хаджибей», «Безславні кріпаки», «Генделик», «Червоний.

Без лінії фронту» й інші, анонсовані на осінь-зиму.

Творці готові стиснути зуби і з болем прийняти той факт, що на сеанс буде куплено лише кілька квитків.

Важливіше випустити кіно в світ, і воно житиме.

Як, наприклад, живуть українські фільми, що вийшли від 2017-го.

Підтвердження тому – ініціатива кінотеатру просто неба в київському парку імені Шевченка.

Різні стрічки, створені різними людьми в різний час, збирають однакові аншлаги.

Так, покази безкоштовні.

Але це – покази фільмів, зроблених для великих екранів і для відповідного ж сприйняття.

До всього, навіть київський глядач свого часу не зміг зловити в кінотеатрах більшість фільмів.

Тож кращого способу популяризувати українське кіно, створене за державної підтримки, в наш час годі шукати.

Натомість найгірше, що можна зробити для українського кіно – оцінювати економічний результат кожного фільму.

Й на цій підставі приймати рішення фінансувати / не фінансувати надалі проекти від продюсера Ікс із режисером Ігрек.

Коронавірус може нівелювати подібні критерії на якійсь час.

Але може й навпаки – дати карти в руки тим, хто хоче не рівності можливостей, а витіснення з індустрії одних гравців на користь інших.

Не факт, що кращих.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.