Маўчы Беларусь. Як проросійські медіа розповідають про протести

Проросійські канали обожнюють масові протести.

Для них немає нічого кращого, ніж взяти акції в США і тиждень шукати там «руку Сороса», «мітингувальників-терористів» та «жорстку, але справедливу поліцію».

Цілком логічно, що міні-революція в сусідній Білорусі посеред порожнього на новини літа мала би стати для таких медіа головною темою, але… ні.

Канали Медведчука розповідали про протести так, наче це їм Лукашенко відключив інтернет.

Мовчання — знак згоди.

Найкраще масштаби трагедії помітні на прикладі ZIK.

З дня виборів 9 серпня до 13 серпня на місцевому ютуб-каналі з’явилося всього два відео про Білорусь.

Перший запис — це ранкові новини 10 серпня, у яких ведучий розповідає про дані офіційного білоруського екзит-полу.

У сюжеті не фігурують жодне слово чи кадр, які могли б натякнути глядачам на акції протесту.

Хоча на той момент мітинги тривали в дев’ятьох містах, із затриманими та пораненими.

Цікаво, що самі ведучі в цій програмі торкнулися теми Бейрута, але не сусідньої країни.

На News.

One та «112» Білорусі присвятили трохи більше матеріалів, але не набагато більше часу.

Ми не знайшли жодної програми, присвяченої виключно виборам чи протестам.

А в інтерв’ю на загальні теми сусідам рідко приділяли більше п’яти хвилин.

Навіть Дмитро Співак, який фізіологічно не здатен до лаконічності, цього разу обіцяв «быть кратким».

Той же Дмитро Співак жалівся, що мітинги коментують диванні експерти, і просив спочатку вирішити українські проблеми.

Ведучий «112» Володимир Полуєв казав, що його білоруські знайомі просять не коментувати ситуацію.

І стверджував, що Україна ще не продемонструвала такої історії успіху, щоб давати поради.

Дісталося навіть українському президенту, який закликав білорусів до діалогу.

Дмитро Співак назвав це втручанням у внутрішні справи країни.

Ігор Гужва на «112» фактично заявляв, що Україна не може давати Білорусі порад із приводу примирення, адже сама веде громадянську війну.

Ведучий Віталій Дикий на News.

One почав кілька інтерв’ю (один, два) із запитань про те, чому Зеленський досі не привітав Лукашенка з перемогою.

Що, по суті, теж натякає на необхідність просто привітати «переможця» й заплющити очі на протести.

У подібної позиції каналів Медведчука, ймовірно, є три пов’язані причини.

І вони розходяться з конспірологічними версіями щодо начебто інспірування Росією протестів у Білорусі, хоча й не виключають можливої ролі Кремля у жорстокості їхнього придушення.

З одного боку, канали Медведчука апріорі не можуть підтримати протести.

Адже тоді стануть першими жителями «русского міра», хто визнав право населення на власну думку.

З іншого боку, акції в Білорусі дуже складно критикувати.

Бо будь-якій людині очевидно, що Лукашенко виграв ці вибори нечесно.

Як іще може бути, коли до волевиявлення не допускають незалежну соціологію та опозиційних кандидатів? І, по-третє, є старі радянські традиції замовчування, які, до речі, використовують і державні білоруські ЗМІ.

Загалом, російським пропагандистам просто не вигідні будь-які обговорення: вони лише привертатимуть увагу до вимог мітингувальників.

І на цьому фоні дуже дивним чином виділяється канал «Наш».

Зазвичай «молодший колега» підігрує каналам Медведчука у всіх проросійських питаннях: від США до церкви.

Але цього разу канал Євгенія Мураєва не лише вибрав іншу комунікаційну стратегію: тут Білорусь була чи не головною темою тижня.

Він ще й надав слово опозиції.

Журналістка з Мінська розповідала в ефірі про геноцид білоруського народу.

Білоруський політолог озвучував вимоги мітингувальників.

Російський опозиціонер називав Путіна та Лукашенка диктаторами, які поневолюють народи.

Звісно ж, в ефірі не обійшлося й без російських пропагандистів, але загалом «Наш» забезпечував баланс думок.

Про мотивацію «Опозиційного блоку» лишимо здогадуватися вам.

Тут нічого не відбувається.

Проходьте далі.

Фантазії домогосподарки.

Андрій Пальчевський на «112» казав, що хоча 26 років при владі — це монархічний термін, Ангела Меркель, наприклад, теж чотири рази балотувалася на посаду канцлерки.

Це неадекватне порівняння хоча б тому, що в Німеччині канцлера обирає парламент, а сам парламент громадяни обирають на нормальних виборах.

Хоча он Віктор Суслов на каналі «Наш» теж закликав білорусів просто обрати собі іншого лідера, якщо їм не подобається Лукашенко.

Так, наче це можна зробити без мінімальних демократичних стандартів.

На News.

One Суслов розповідав, що білоруси цінують Лукашенка, а проти виборів лише «групы экстремистов».

Узагалі, незамінність та досягнення Лукашенка були одними з головних тез його табору.

Дмитро Співак на News.

One стверджував, що Білорусь обирає між якістю життя та «некой свободой».

Свобода — це досі нове поняття для каналів Медведчука.

Андрій Пальчевський на News.

One хвалив Лукашенка за патріотизм.

Вадим Карасьов на News.

One прив’язав до діючого лідера Білорусі мінський перемовний процес.

Андрій Пелюховський на «Наш» прогнозував, що без Лукашенка Білорусь може зникнути.

Тут уже навіть Людовік XIV почав заздрити Олександру Григоровичу.

Що ж до протестувальників, то їм традиційно відвели деструктивну роль.

Дмитро Співак казав, що вулиця хоче «уничтожит там все это».

Юрій Молчанов на «Наш» переживав, що білоруси зруйнують країну.

Михайло Погребинський прогнозував, що, якби мітингувальники перемогли, то заводи б одразу позакривалися, а землю скупили іноземці.

Віктор Суслов вважав, що білоруси можуть підірвати успіхи своєї країни.

Андрій Пелюховський жалівся, що буцімто зруйнувати конституційний лад у Білорусі намагається здебільшого молодь, якій просто немає з чим порівнювати.

Ем, узагалі то, вони можуть порівнювати себе з усією Європою.

І у 2020 році жити тут під гнітом диктатора уже не так престижно, як у часи Давнього Риму.

Зрозуміло, що вкидали також меседжі про закордонний вплив на протести.

Зводили ідеї опозиціонерів до «фантазий домохозяйки».

Стверджували, що влада має право на відповідь на «незаконні способи» захоплення керівництва країною.

Очевидно, всі побиті, затримані й депортовані журналісти саме цим і займалися.

Але найбільше повеселили спроби проросійських ЗМІ показати, що світ начебто визнає вибори в Білорусі.

Цитуючи канал News.

One, «світові лідери вже почали вітати Олександра Лукашенка [...] Першим це зробив голова КНР Сі Цзінь Пінь.

Потім і президент Росії Володимир Путін».

Насправді потім до них приєдналися ще й очільники Таджикистану, Молдови, Казахстану.

Загалом, ті «світові лідери», для яких світ — це Росія.

У гостьових студіях проросійських каналів Олександр Лукашенко виглядав не просто безальтернативним кандидатом, а радше безальтернативним шляхом Білорусі.

Будь-які досягнення держави належали особисто йому.

Усе, що лишалося громадянам, — її руйнування.

І, правда, з чим білоруська молодь може це порівняти?.

«Хотите как на Украине?».

На початку цього тексту ми згадували, що проросійські канали обожнюють масові протести.

І в цього є просте пояснення: кожна нова міні революція дає їм нагоду провести паралелі з Революцією гідності.

Аби ще раз розкритикувати подію, яка колись забрала у їхніх власників все.

У цьому контексті акції у Білорусі винятком не стали.

Видання «Страна.

ua» випустила цілий матеріал, де буцімто учасник білоруських протестів порівнює їхню ситуацію з українською.

Текст просто переповнений критикою Майдану, але найкраще його підсумовує ось ця цитата: «Вопреки провокаторам, большинство белорусов адекватные и мирные.

Они не хотят себе такой судьбы, как у Украины после Майдана: хаос, раздор, война, разделение внутри страны по каким-то надуманным принципам».

В іншому матеріалі українську революцію атакує вже сам «журналіст» «Страны».

Ось як він пояснює чому, зокрема, протести у Білорусі буцімто пішли на спад: «Сами "беломайдановцы" перегибают палку, чем вряд ли привлекут на свою сторону симпатии людей.

Уж слишком ситуация начала напоминать деструктив украинского майдана с его горящими шинами, коктейлями Молотова и фейками о "российском спецназе"».

Після цих цитат варто відзначити кілька речей.

По-перше, до силових методів протесту українців примусила влада, яка просто розганяла незахищені акції.

По-друге, «деструктив» української революції добився конкретних конструктивних цілей: зміни влади та політичного курсу країни.

По-третє, подальша війна була наслідком не Революції гідності, а російської агресії.

Яку видання на кшталт «Страны.

ua» продовжують в інформаційній площині.

Наприклад, маніпулюючи історією Майдану, пропагандисти підкріплюють шантаж з боку останніх совкових диктаторів: або терпіть тихо, або буде вам «хаос, раздор, война».

Аналогічні тези просували також коментатори на телеканалах.

Юрій Бойко на «Наш» жалівся, що Україна досі пожинає плоди Майдану, й не хотів, аби Білорусь повторила цей шлях.

Шлях повалення диктаторів та відділення від Росії? Віктор Суслов казав, що коли більшість білорусів дивляться на результати українського Майдану, то не хочуть майданів у себе.

І тому досі продовжують протести? Юрій Дудкін переконував, що українські, лівійські, алжирські, туніські, сирійські та білоруські заворушення походять з одного центру.

Африки кількох мільйонів років тому?.

Загалом, проросійські ЗМІ намагалися закріпити за Революцією гідності статус трагедії.

Змінити ставлення до Майдану так, аби він асоціювався виключно з «хаосом, раздором, войной».

Чимось, чим точно не варто пишатися й чого точно не варто повторювати.

Двоє прозорих чесних виборів? Так, такі наслідки на пострадянському просторі точно нікому не потрібні.

Поки проросійські медіа вважали «фантазии домохазяек» не вартими своєї уваги, у Білорусі, здається, почались якісь зрушення.

Затриманих відпускають, керівник МВС просить вибачення, Євросоюз думає про санкції.

Цікаво, як це будуть коментувати й показувати в ефірі проросійських каналів?.