Платні камери та сертифікати в СІЗО: чим загрожують такі експерименти

У київському СІЗО не так давно в'язням доводилось спати по черзі через брак ліжок. У Кропивницькому ізоляторі камери радше нагадують кам'яні мішки – без вікон та дверей, і навіть туалетів. Про це йдеться у відеоблозі "Територія рівності" на 24 каналі.

Про дистанцію у період пандемії Covid-19 взагалі не йдеться. При тому, що значна частина в'язнів має тяжкі супутні хвороби, і у разі зараження їхні шанси на виживання є мізерно малими.

Непрозорий механізм запобіжних заходів, який часто змушує арештантів чекати вироку за ґратами по кілька років – ще одне болюче питання, яке вимагає негайного вирішення. Із приходом нового міністра юстиції Дениса Малюськи з реформами не забарилися.

Але з якими реформами?

► З квітня 2020 року Кабмін запровадив експериментальний проєкт платних камер. Ув'язнені тепер можуть придбати послугу – проживання у поліпшених приміщеннях СІЗО, де більше простору, кращий ремонт і нові меблі.

Такий експеримент триватиме до кінця 2021 року, а нині послуга доступна у 19 ізоляторах по Україні. Перші такі поліпшені камери облаштували у Лук'янівському СІЗО.

Вартість розміщення залежить від терміну перебування: 2 тисячі гривень за добу, 8 –  за тиждень, 12 – за місяць. Міністр повідомив: отримані гроші ізолятори витрачатимуть на підтримання належних умов у безкоштовних камерах і на утримання поліпшених кімнат.

Таку бізнес-модель Малюська реалізував з двох причин: прибрати корупцію, бо за ліпші умови в'язні платили данину, та знайти додаткове фінансування для СІЗО.

► У погоні за інноваціями та клієнтоорієнтованістю Малюська пішов далі. Він навіть запровадив подарункові сертифікати в українських СІЗО на користування цими платними камерами.

Це так звана "послуга наперед" для осіб, які ще не перебувають в ізоляторі, але згодом можуть туди потрапити. "Подарункові сертифікати – точно наш ексклюзив", – написав у своєму фейсбуці Денис Малюська.

Платна камера в одному з українських СІЗО / Фото Дениса Малюськи

Спершу мені здалося, що допис міністра про такий ексклюзив – це черговий фейсбучний жарт. Але ж ні, згодом у відомстві відзвітували про 11 проданих сертифікатів на суму понад 25 тисяч гривень. Тобто такі подарунки почали справді продавати.

► Ще одна революційна новела від Малюська — приватизація слідчих ізоляторів, які будуть облаштовані на зразок готелів. За перебування у приватних СІЗО арештанти також будуть платити, як і за поліпшені камери. Але вже не державі, а бізнесменам.

Варто підкреслити, що бізнесу планують передати саме слідчі ізолятори, а не тюрми. Законопроєкт про взаємодію з приватним сектором щодо приватних ізоляторів вже розроблено, повідомив міністр.

Документ погодили з іншими органами влади та внесли до Кабміну. Невдовзі проєкт закону передадуть на розгляд парламенту. На перший погляд може здатися, що такі реформи Мін'юсту і справді на краще. 

Адже у камерах проводяться ремонти, а відомство уже зібрало приблизно 320 тисяч гривень, і на ці кошти поліпшує умови у СІЗО. Але чи все так просто й однозначно?

Яка загроза у таких експериментах?

Насамперед, такі реформи підпадають під поняття дискримінації за майновим станом. Якщо в арештантів є гроші, вони житимуть у пристойних камерах. Якщо ні, на них чекають жахливі умови у переповнених камерах зі цвіллю, брудом і діркою замість туалету.

Жахливі умови в СІЗО Кроповницького / Фото Офісу Омбудсмана України

Це суперечить закону із запобігання та протидії дискримінації. Адже в'язні не мають рівних можливостей, як на волі, піти й заробити собі на ліпшу камеру.

Такі платні послуги радше нагадують комерційне підприємство, де СІЗО офіційно заробляють на майновій нерівності ув'язнених.

Успіх цього експерименту визначатиме сума грошей, зароблених від платних камер. Тому тримати під вартою заможніших арештантів довше, вочевидь, буде вигідно. Зокрема – про кількість людей, попит і гроші говорить і сам міністр.

Ба більше, платних камер все одно обмаль. І де гарантія, що працівники СІЗО не будуть вимагати неофіційно платню за можливість туди потрапити?

Ексочільник Державної пенітенціарної служби Сергій Старенький зауважив, що це – проєкт не новий. Платні камери в Київському СІЗО існували 6 років у 2000-х роках. Та його звернули, тому що шкода і зловживання навколо нього були більшими, ніж користь.

У чому ж ризик приватних СІЗО?

Грубо кажучи, арештанти та термін їхнього перебування стануть товаром.Така модель може призвести до популяризації практики винесення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою навіть у ситуаціях, коли в цьому немає гострої необхідності.

Уже зараз велика кількість людей утримуються в СІЗО через дрібні порушення.  Водночас, існують і мають частіше застосовуватися грошові застави, домашні арешти й носіння електронного браслета, зокрема щодо людей, які не несуть суспільної загрози.

Будь-які законодавчі рішення щодо співпраці пенітенціарної системи з приватним сектором мають, насамперед, ґрунтуватися на принципах прав людини. А також бути максимально зваженими з метою уникнення будь-яких зловживань.

Варто пам'ятати, що права людини не можуть бути предметом комерції. Тож ані платні камери у CІЗО, ані приватні слідчі ізолятори не гарантують рівності, передбаченої законом.

У Мін'юсті це чітко розуміють, тому обмежили експеримент лише слідчими ізоляторами. Малюська навіть сам наводив приклади країн, де існують приватні тюрми. І там це прибутковий бізнес, на якому заробляють. Відповідно, кількість ув'язнених збільшується.

Але чим виняткові СІЗО, і чому Мін'юст відкидає зловживання на цьому рівні, затягування судового процесу, маніпуляції із запобіжними заходами? Питання, на яке очікуємо відповіді від Мін'юсту, бодай у фейсбуці.