"Ми жартували навіть в окопах": як українські бійці обороняли Луганський аеропорт

Досвід конфліктів ХХ століття показав важливість аеропортів. При будь-яких заворушеннях в країні, а тим паче в умовах можливої гібридної війни, повітряні ворота відігравали і досі відіграють ключову роль для утримання ситуації під контролем, повідомляє 24 канал.

До прикладу, у 1968 році радянський пасажирський АН-12 запросив екстрену посадку на празькому летовищі Рузіне. Насправді літак привіз десантників, які захопивши аеропорт змогли влаштувати повітряний коридор для прибуття сюди повітрям радянських окупаційних сил. Подібний сценарій Москва готувала і для України.

"Аеропорти, аеродроми – це стратегічно важливі об'єкти, які відразу треба брати під контроль. Якщо ти там не зможеш садити літак, то там буде садити літак твій противник", – пояснив волонтер, військовий оглядач Олександр Карпюк.

Для бойовиків наявність в руках аеропорту була козирем для отримання з Росії бойової авіації.

Початок війни

На початку 2014 року Луганськ був одним із обласних центрів, у яких російська пропаганда брала гору. Проукраїнські акції не могли змінити ситуацію, оскільки і влада, і силові структури переважно вже мали кураторів і брали курс на вихід зі складу України. 

6 квітня бойовики захопили будівлю Луганської СБУ і заявили про підготовку до створення окремої ЛНР в межах Луганської області. Щоб запобігти такому сценарію, на Донбас почали перекидувати українських військових із інших регіонів.

Українські військові на Донбасі / Фото скриншот з відео

8 квітня в Луганський аеропорт, як один із найбільш стратегічних об'єктів, прибули десантники з 80-ї аеромобільної бригади. Після 400-кілометрового маршкидку зі Львова до Луганська українські солдати взяли аеропорт під контроль.

12 квітня в засідці під Слов'янськом розстріляли українських альфівців. Розвиток подій нагадував сніжний ком, що зриває лавину. Поступово Україна втратила контроль над найбільшими містами Донецької і Луганської областей.

Жовто-блакитні прапори залишалися там, де оборону тримали військові. На Донбасі починалася війна. Бої відбулися на підступах до Слов'янська і Краматорська. Поблизу гори Карачун були збиті перші українські вертольоти. На озброєнні у "терористів" з'явились міномети і переносний зенітно-ракетний комплекс. В зоні АТО на початку операції було 4 аеропорти, які мали вплив на ситуацію.

Перші сутички навколо Луганського аеропорту

Перші сутички навколо Луганського аеропорту відбулися на початку червня 2014 року. На той час оборонців летовища з 80-ї бригади ДШВ підсилили бійці із 25 десантно-штурмової бригади. Українські Десантники бойовикам були не по зубах.

Основна частина – це були зазомбовані місцеві. Однак не без участі російських військових, які були нібито у відпустках. Це були російські найманці,
– сказав колишній десантник Віталій Кобрин.

Спроби видати конфлікт за народний бунт, а бойовиків за ополченців виводила на чисту воду присутність росіян. Якби не допомога місцевих жителів, які підтримували своїх військових, ситуація захисників Луганського аеропорту була б катастрофічною. Оборонцям летовища на той час вже обрізали електрику і водопостачання.

"Дуже неприємна ситуація, що ці люди поплатилися за те, що нам допомагали вже після того, як ми звідти відступили. Була інформація, що дуже багато людей розстріляли тільки за те, що вони нам допомагали. І дуже б хотілося подякувати цим людям за розуміння того, що відбувається в нашій країні", – зазначив Кобрин.

Збиття літака Іл-76

Конфлікт на Донбасі все швидше перетворювався у справжню війну. Набіги на блок-пости. перестрілки із залученням легкої артилерії. Після кожного бою – втрати. 14 червня на підльоті до аеропорту бойовики збили український літак Іл-76, на борту якого перебувало 49 десантників і членів екіпажу. Всі вони загинули.

"Це були або люди з Росії, або добре підготовані бойовики з серйозним досвідом", – запевнив Олександр Сурков.

Після цього випадку на Луганський аеропорт українські літаки більше не приземлялись. Надалі забезпечення скидали бійцям парашутами.

Збиття літака Іл-76 / Фото скриншот з відео

Пам'ятаю ситуацію, коли 2 установки потрапили не на нашу територію, а на територію, контрольовану бойовиками. Наші екіпажі їздили їх шукати,
– розповів Кобрин.

Тоді удача була на стороні українців. Свої вантажі вони забрали з-під носа бойовиків. На той час навколо аеропорту вже точилися бої.

Летовище розташоване на панівній висоті, з якої можна спостерігати за околицями. Дальність спостереження – до 15 кілометрів. Відповідно, займаючи цю позицію, українці могли контролювати рух до Луганська.

Збиття літака Іл-76 / Фото prm.ua

Зламати бойовий дух бійців росіяни намагалися і посіявши сумніви. Мовляв, солдат зливає командування і країні їх опір не потрібний. "Коли все йшло не так, як потрібно. Коли нам стало відомо, що російські найманці мають списки нашого батальйону по штатно, хто на якій посаді. Виникає питання, як ці списки потрапили до них", – сказав Кобрин.

Військовим було важко у побуті

Додаткових проблем українським військовим доставляла погода. Того літа спека підіймалася до 40 градусів за Цельсієм.

"Організм адаптовується під ті умови, які в нас є. Могли день не митися. Могли 2 дні, могли тиждень не митися. Це все відносно. Був момент, коли це можна було зробити і ми це робили. Був момент, коли це відходило на задній план і це нормально", – зауважив Кобрин.

Перший бій українських військових

12 липня на допомогу оточеним в аеропорту бійцям пішла прориватися тактична група у складі воїнів 128-ї і 80-ї бригади. Ніби невелика відстань, всього 75 кілометрів, але подолати її треба через територію, "нафаршировану" ворожими силами.

Щоб ввести в оману ворога, який дізнався про запланований маршрут конвою, дорогу поміняли в останній момент. Колона під українськими прапорами виїхала в тил бойовиків і продовжила шлях на свій страх і ризик по луганській об'їзній. Але і там десантники потрапили під вогонь бойовиків.

На дорожній розв'язці біля Луганська ми потрапили в засідку. Перший раз ми прийняли бій. Відступили, перегрупувалися і половина нашої колони прорвалася через це кільце,
– розповів Кобрин.

В день, коли в Луганський аеропорт прийшла підмога, летовище обстріляли з градів. Згодом щодня по десантниках випускали від 3 до 7 залпів граду – вдень і вночі. За словами Кобрина, найважчими були артилерійські обстріли.

Липень-серпень 2014 року оборонці летовища провели в умовах постійних бойових дій. В цей час динаміка на фронті мінялася. Бійці Збройних Сил України показали зуби і почали відтісняти терористів. Військові частини і добровольчі батальйони просунулися на пів сотні кілометрів до Луганська по дорозі, звільняючи 17 населених пунктів.

18 липня підрозділи 128-ї бригади Збройних Сил України взяли під контроль трасу Луганськ – Алчевськ і оточили обласний центр із Заходу. Кільце навколо осиного гнізда звужувалося. Командування сектору провело операцію зі взяття під контроль населеного пункту Червоний Яр – це передмістя Луганська з північно-східного напрямку. Це трапилось 3 серпня. Штурмовий загін майже увійшов до Луганська.

З території летовища здійснювалися і планувалися операції по визволенню навколишніх населених пунктів. До моменту блокування Луганська все було успішно і вдало,
– зауважив Кобрин.

Наприкінці липня десантники з аеропорту взяли участь в боях за звільнення Георгіївки.

Бої за Георгіївку та Лутугине

Бої за Георгіївку та Лутугине – серія битв за 2 населені пункти, які утворюють єдину агломерацію і розташовані на 5 кілометрів південніше Луганська і на 7 кілометрів західніше Луганського аеропорту. У серпні українські війська розбили тут зведений підрозділ російської 76-ї десантно-штурмової псковської бригади. 

Бої за Георгіївку продовжувались протягом тижня. Згодом тут українці зіткнулись з підрозділами регулярних російських військ.

Ми були в епіцентрі танкових баталій і артобстрілів і все це відбувалося на місцевому кладовищі,
– сказав Кобрин.

Підрозділи 80-ї бригади і Айдар зайняли оборону в Георгіївці, перекрили шлях сполучення Луганська з Антрацитом і Красним Лучем та спільно з підрозділами 128-ї, 30-ї бригад Збройних Сил створили суцільний контрольований шлях сполучення до аеропорту.

З 21 липня конвої з боєприпасами, продовольством, водою змогли легше іти до українських підрозділів у Луганському аеропорту.

"Накопичення сталося, але це було вже в середині липня. Було вже пізно. Почалися транскордонні обстріли. Своє завдання про блокування кордону наше луганське угруповання не виконало. Однак на базі луганського угруповання вийшли далі на позиції в Хрящуватому і Новосвітлівці. Туди вийшов Ігор Лапін з найбільш боєздатною частиною батальйону "Айдар". Вони тримали позиції дуже жорстоко. Вони відбили кілька танкових атак і вийшли на аеропорт в кінці серпня – вересні. Вони трималися тиждень, коли на південному напрямку всі розбіглися", – розповів Олександр Сурков.

Війна на Донбасі / Фото скриншот з відео

13 серпня українські сили змогли вибити бойовиків із Хрящуватого, Новосвітлівки та Станиці Луганської. Це дозволило повністю припинити надходження матеріальних запасів у Луганськ, що не означало поразки бойовиків.

Відчувши зрив у постачанні зброї, боєприпасів, матеріально-технічних засобів, 20 серпня бойовики перейшли у наступ в районі Георгіївки. До терористів приєдналися підрозділи російські повітряно-десантні війська.

На той час у нас вже було багато бойових втрат і навіть якийсь страх і якісь такі емоції замінилися на елементарні почуття помсти. Ми розуміли, що хочемо помститися за своїх побратимів і ту наволоч, яка прийшла до нас, ми зобов'язані вигнати звідти,
– запевнив Кобрин.

Заходили і танки і бронетехніка і регулярні війська.

Як пройшов День Незалежності у 2014 році на фронті

"Насправді 24 числа на територію України ввели все, що в них було боєздатного під кордоном. Це була у дикий спосіб зібрана солянка", – ствердив Сурков.

Кобрин розповів, що 24 серпня українські військові були в Новосвітлівці і в Хрящуватому. Протягом дня по них вівся артобстріл і цілий день військові провели в підвалах.

Бійців обстрілювали у День Незалежності / Фото скриншот з відео

Військові жартують навіть в окопах

Наприкінці серпня 2014 року у секторі "А" перебувало 1,5 – 2 тисячі українських військових. Безпосередньо аеропорт тримали приблизно 300 – 400 десантників, без артилерії. Ворожий артобстріл змінювався на штурми за участю танків.

"Навіть коли тривають обстріли, ми між собою жартуємо. Я пригадую випадок, коли був черговий обстріл. Я шукав місце укриття. Швиденько заскочив в окоп і щось на мене страшно звалилося. Я не зрозумів що це, а потім почув голос: "Віталя, це я!". Ми з цього добре посміялися. Страху в такі моменти не відчуваєш. Жарти помагають замінити важкі емоції", – поділився спогадами Кобрин.

В результаті наступу регулярних російських військ, оперативна група захисників аеропорту знову потрапила в оточення. Під аеропортом діяли сили з'єднань російської армії з бронетехнікою за підтримки бійців 3-ї бригади спецпризначення РФ.

"Російські морські піхотинці зрозуміли, що вони воюють на території України ні з якими міфічними бандерівцями, а з регулярною, повністю російськомовною армією і людьми, які виконують бойове завдання. Вони організовано вийшли з нашої території. Про це мало хто знає", – сказав Сурков.

Луганський аеропорт до штурму / Фото polesye

Остаточний штурм аеропорту

Остаточний штурм аеропорту відбувся 31 серпня. В той день, з самого ранку, до роти українських танків організовано пішли з позицій у аеропорту, залишивши десантників без підтримки. Російська бронетехніка викотилася на злітну смугу, підійшла до залишків укріплень і терміналу аеропорту

"Будівля була невеликою і особливо ховатись чи організовувати оборону не було де. Тому її просто зрівняли з землею й атакували на танках найсучаснішої техніки. Тоді там залишилося 9 полонених, але війська змогли вийти і з'єднатися з іншими підрозділами", – пригадав Олександр Карп'юк.

В ході бою росіяни, зайшовши на територію аеропорту, не змогли втриматись там. Зачистку приміщень робити не наважувалися.

Почався бій, вони підійшли ближче до нас – це був бій обличчя в обличчя. Ми бачили ворога вже не через оптику, вже не здаля, а ми могли бачити їх за 10 – 20 метрів,
– сказав Кобрин.

З початку дня десантники втратили 13 людей. Андрій Ковальчук, командир 80-ї бригади, викликав вогонь на себе.

"Були такі моменти, коли танки вже кругом, танки і піхота – нічого не залишалося, як викликати вогонь на себе. Залишалися одиниці СПГ – це те, чим можна воювати з танком. Один вихід, щоб розігнати їх з адміністративної зони аеропорту, я заказував вогонь на себе", – зазначив Ковальчук.

Залпи українських "богів війни" змусили ворога відійти.

Це якраз був той момент, коли російські регулярні підрозділи пішли у наступ уже відкрито. Насправді їх було набагато більше, ніж нас. Однак як показала практика і досвід наших бійців, ми дали достойну відсіч. Якщо порівнювати втрати, то це було 1 до 10,
– запевнив Кобрин.

Особливістю Луганського аеропорту була і його компактність. Після 2 місяців бомбардувань і бойових дій – всі об'єкти на території летовища були стерті з лиця землі. Захищати вже не було що. Щоб вберегти людей, українські десантники отримали наказ організовано відійти.

У ніч на 1 вересня військові здійснили піший марш, відстань якого 17 кілометрів, знищивши по дорозі до 10 одиниць ворожої техніки. До 3 вересня підрозділи сектору "А" після жорстоких боїв у плановому порядку здійснили послідовний відхід з Хрящуватого, Новосвітлівки, Луганського аеропорту, Лутугиного, Георгіївки на рубіж оборони по берегу річки Сіверський Донець.

Зруйнований Луганський аеропорт / Фото Укрінформ

Коли українські військові відходили з Луганського аеропорту, він вже не міг виконувати своїх функцій. Злітна смуга була підірвана. Інфраструктура зруйнована. Бійці із тих підрозділів, які взяли участь у битві за летовище – продовжили воювати. Станом на 2020 рік під контролем російських бойовиків залишається до 15 тисяч квадратних кілометрів території Донецької і Луганської області, на яких проживає до 3 мільйонів людей. На лінії розмежування не проходить жодного дня без обстрілу і втрат.