Як президент Зеленський на День незалежності Вєркою Сердючкою «працював»

«Детектор медіа» публікує дві суб’єктивні думки про останні виступи президента, про сприйняття держави її очільником та меседжі, які промови несуть українським громадянам та у світ.

Колонку Бориса Бахтєєва читайте тут.

«Ми кладемо праву руку на серце, щоб долати проблеми однією лівою».

Цю фразу з президентської промови до Дня незалежності, можливо, варто вважати найяскравішою.

(Хоча яскравості там не бракує всьому тексту.).

Щоправда, політично активним громадянам із числа тих же завсідників соцмереж більше запам’яталися інші фрази.

Наприклад, про те, що князь Ярослав розбив на нинішній Софійській площі печенігів.

А не половців, як воно було насправді.

Ну що ж, трапляється.

До інших фраз ми ще повернемось.

Президентські святкові промови — це, безумовно, не стратегії економічного розвитку, не доктрини національної безпеки й навіть не щорічні послання до парламенту.

Промова є промова.

Але ж і президент — це президент.

У країні, де, попри перемир’я, лишається окупованою частина територій, і жодної можливості повернути їх поки не проглядається; де економічна криза останніх десятиліть (!), різко поглиблена війною, тепер поглиблюється пандемією covid-19; де триває демографічна криза та еміграція населення; словом, у країні із серйозними проблемами — в такій країні перша особа мала б говорити про першорядні цілі та шляхи їх досягнення.

Так би мовити, вести за собою маси.

І водночас — пояснювати їм, а що робить і далі робитиме влада.

Тим паче, якщо для першого завдання ця сама особа має неабиякий рейтинг, а для другого — монополію на владу своєї політичної сили.

Авжеж, тут необхідні два уточнення.

Одне, власне, вже міститься вище: святкова промова має свій формат, це — не детальний звіт про зроблене чи те, що заплановано зробити.

Друге уточнення теж важливе: промова на те й святкова, що має надихати.

І критик може зауважити, що автор суперечить сам собі: сам же каже, що президент повинен вести за собою маси — то що йому, авторові, не до смаку в такому оптимістичному президентському виступі?!.

Проте суперечності немає: якщо послухати президента Зеленського, то, власне, нікого нікуди вести особливо й не треба.

Все ВЖЕ добре.

Просто далі буде ще краще.

У нас уже є 29 днів без загиблих бійців.

Цілковитого припинення вогню, щоправда, ще немає, чужі війська лишаються на нашій землі й так далі, але про це на свято ми згадувати не будемо.

Зате «ми всі просимо Бога лише про одне — нехай дні тиші стануть місяцями.

Місяці — роками.

Роки — століттями, а потім тисячоліттями».

Ми ж не сумніваємося, що Бог нас почує? А з коронавірусом, наприклад, ми розраховуємо впоратися навіть без Божої помочі.

Адже «ми забезпечені всім необхідним, налагодили власне виробництво, відновлюємо лікарні та лабораторії, та найголовніше, що у нас є, — це українські медики».

До речі, тут авторів промови треба й похвалити.

Вдячність, висловлена президентом і медикам, і військовим та добровольцям, була артикульована чітко.

Серед тих же учасників ходи ветеранів та волонтерів на Хрещатику навряд чи був хоч скільки-небудь серйозний відсоток симпатиків Зеленського — але він не забув про них згадати.

І навіть запропонував їм «вклонитися» (хоча й не закликав прямо — просто, знаєте, от є така можливість).

Але є одне «але».

Будь-яка промова — то така річ, що відчуття нещирості від однієї її частини переноситься й на інші.

А загальний пафос цього взагалі мегапафосного, якщо можна так висловитися, спічу, відчуття щирості не викликає.

Швидше — спогад про те, як у вустах персонажа радянської кінокомедії «космические корабли бороздят просторы Большого театра».

@video=//www

Між іншим, характерно, що де Зеленський явно був щирим, то це — говорячи про політичних опонентів.

Взяти пасаж про те, що повинні «давати свідчення» ті, хто «без бою подарував частину території».

От навіщо це каже людина, яка щосили наголошує на важливості припинення вогню на Донбасі задля збереження життя бійців?.

Всерйоз вважає, що в Криму в 2014-му було більше шансів перемогти, ніж зараз на Донбасі? Важкувато повірити.

Щирість тут — не в цьому, а у прагненні «вкусити» політичних недоброзичливців.

Отут усе щиро.

Ну й, звісно, звернене до попередників «велике прохання не заважати», бо «люди поставили оцінку», тому «не варто плутатися під ногами країни, яка рухається вперед».

За півтора року після розгромної перемоги на виборах президент Зеленський все ніяк не може заспокоїтися з приводу вчорашніх суперників (точніше, суперника, чого вже там).

І виглядає на те, що хвилює це його значно більше, ніж діяльність тих, хто — як власники телеканалу «Наш» — у День незалежності спокійнісінько ставить під сумнів цінність самої цієї незалежності, для чого запущено було цілий телемарафон….

Втім, чого непокоїтись через тих, хто в принципі не бажає існування України? У нас же, як сказано, все вже добре, а далі буде ще краще.

Як уже надвечір святкового дня повідомила президентська пресслужба, Володимир Зеленський доніс цю думку не лише до українців, а й до всього світу.

«У День Незалежності України Президент Володимир Зеленський дав старт масштабній інформаційній кампанії з перезапуску бренда України Ukraine NOW.

Глава держави записав англомовне відеозвернення до світової спільноти, у якому розповідає про нову українську реальність», — поінформувала пресслужба.

Зокрема, як випливає з повідомлення, «Україна — більше не країна бідності та корупції, як про неї казали раніше.

За словами Президента, зараз Україна — це новий технологічний центр світу, житниця Європи з найбільш родючими землями, з величезним туристичним та інвестиційним потенціалом».

Як бачимо, стахановськими темпами будувати світле майбутнє Зеленському та його команді не заважають навіть ті, хто «плутаються під ногами».

Що вже там говорити про якого-небудь Путіна..

А якщо ви раптом не помітили, що бідність та корупцію вже подолано, то не тривожтеся: звернення все-таки записане не для вас, а для іноземців.

Відомо ж: міжнародні інвестори дивляться саме на звернення; на цифри та аналітику вони не дивляться ніколи.

І ще раз.

Святкове звернення таки повинне бути святковим.

І, очевидно, традиційна відданість українців жанру треносу («плачу») — не те, що здатне допомогти країні в скрутний час.

Але ж і надмірний пафос — геть не те саме, що здоровий оптимізм.

Бо, як кажуть про поп-музику рок-музиканти, «бувають хороші пісні про погане й погані пісні про хороше».

У цьому відношенні святкова промова президента Зеленського органічно вписується в «попсовий» святковий концерт на Софійській.

Ну чи навпаки.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.