Дистанційне навчання: що робити дітям, які не мають доступу до інтернету

Через пандемію COVID-19 частина українських дітей не зможе піти до школи 1 вересня, адже вони навчатимуться дистанційно. Мова йде про мешканців і мешканок так званих червоних зон, де відвідувати заклади освіти заборонено через стрімке поширення інфекції. Однак що робити тим, у кого нема ні доступу до інтернету, ні комп’ютера – читайте далі.

Про те, як і в яких умовах навчатимуться діти з червоної зони та як гарантуватиме держава право дитини на освіту – читайте у відеоблозі "Територія рівності" на 24 каналі.

Тип карантинної зони у регіоні визначить те, чи йтимуть діти до школи. У зеленій, жовтій та помаранчевій зонах очне навчання дозволили, однак з певними обмеженнями.

У так званих червоних регіонах усі освітні заклади, включно з дитсадками, мають бути зачинені, допоки червона зона не стане жовтою, помаранчевою чи зеленою. Карантинні обмеження переглядатимуть кожні 2 тижні. Якщо ситуація покращуватиметься, учні зможуть відвідувати заняття.

Станом на 20 серпня до "червоної" зони віднесено:

Коломию і кілька районів Івано-Франківщини;
Самбір на Львівщині;
Біляївку на Одещині;
Дубно, Острог і 3 райони Рівненської області;
Чернівці та ще 2 райони на Чернівеччині.

Тобто це міста та райони, де дошкільна, загальна середня і вища освіти дозволені виключно онлайн.

Онлайн-навчання в умовах карантину

За даними дослідження Vox Check за 2018 рік, 15% сімей із дітьми не мали ані комп'ютера, ані ноутбука чи планшета. Це понад 800 тисяч українських родин. Майже 30% таких сімей жили без доступу до інтернету вдома, а майже чверть не користувалися мережею взагалі.

Невтішну статистику підтвердило й опитування батьків за 2020 рік, проведене службою освітнього омбудсмена. За їхніми даними, понад 12% сімей взагалі не мають обладнання для навчання, а значна частина родин зазначає, що ноутбуків чи комп'ютерів у родині не достатньо, і через це розгорнулася справжня боротьба між батьками та дітьми.

Доступ українців до мережі / Скриншот ОсвітАналітика

Міністерство цифрової трансформації повідомило, що найгірша ситуація з інтернетом у селах, де без мережі – 15% населення. Ця статистика свідчить про те, що деякі українські учениці та учні не зможуть здобувати знання певний період часу через пандемію і складну фінансову ситуацію у родинах.

Ця проблема також вплине на:

дітей, яких виховують бабусі, а їхній єдиний гаджет – домашній телефон;
учнів сіл, де покриття інтернетом далеке від ідеального;
батьків, які не зможуть ходити на роботу, адже мають допомагати дітям.

► Потреби вчителів у цифрових навичках

Щоб на належному рівні навчати дистанційно, вчителі потребують цифрових навичок. Зокрема, недостатньо лише надіслати в месенджер матеріали для самостійного ознайомлення.

Потрібне систематичне навчання:

з дискусіями;
із онлайн-спілкуванням;
з перевіркою домашнього завдання;
та з роботою над помилками.

Навесні 2020 року понад 15% дітей не продовжили навчання під час карантину. Також понад третина вчителів не оцінювали і не контролювали якість виконаних завдань на належному рівні.

У відповідь батьки забили на сполох, підписували петиції із забороною онлайн освіти та виходили на мітинги, оскільки на їхню думку "через дистанційну освіту діти багато часу проводять за комп'ютерами, погано засвоюють матеріал та не мають змоги спілкуватися з однокласниками".

► Як держава гарантуватиме право на освіту у червоних зонах

В умовах онлайн-освіти центральна і місцева влади мають забезпечити вчителів ноутбуками та інтернетом для роботи. За словами освітнього омбудсмена Сергія Горбачова, в умовах онлайн освіти центральна і місцева влади мають забезпечити вчителів ноутбуками та інтернетом для роботи.

А от турбота про умови навчання дітей – це вже відповідальність сімей. У пресслужбі МОН пояснили, що учні з родин, які не мають змоги придбати ноутбук і провести інтернет зможуть навчатися по телевізору у всеукраїнській школі онлайн. Утім, про якість такої телеосвіти можна навіть не дискутувати.

► Освітня проблема між заможними й малозабезпеченими

Пандемія оголила болючі проблеми в освітній галузі і продемонструвала величезну прірву між заможними й малозабезпеченими українськими родинами, де в останніх діти фактично втрачають своє основоположне право на освіту.

Amnesty International переконана, що не можна перекладати цю проблему тільки на сім'ї та на органи місцевого самоврядування. Щонайменше відповідальними мають бути міністерство освіти, мінцифра та міністерство соціальної політики.

Уряд повинен розробити чітку програму дій із виділеним на неї бюджетом, а не лише задовольнитися рекомендаціями і протиепідемічними вимогами від МОНу. Адже освіта дітей — це не приватна справа кожного чи кожної, це майбутнє цілого покоління, яким не можна нехтувати.

Питання забезпечення права на освіту кожному та кожній має бути у пріорітеті уряду, а бюджет має бути достатнім, щоб кожна дитина в Україні не лишилась осторонь, щоб діти з малозабезпечених родин не були дискриміновані у праві на освіту. Карантин – це вимушений крок, але і його необхідно пройти без порушення прав людини.

Якщо ваша дитина не може належним чином реалізувати своє право на освіту потрібно: