Битва під Замостям: як українці та поляки 100 років тому перемогли червону армію Будьонного

29 серпня, 2020, 07:01.

Юрій Корогодський.

.

Оборона Замостя 29-31 серпня 1920 року стала цікавим прикладом українсько-польської військової співпраці.

Союз Петлюри і Пілсудського.

Навесні та влітку 1920 року УНР і Польща діяли в межах військового союзу, який мав на меті протидію радянській Росії.

Найбільш успішним етапом цього союзу стало тимчасове звільнення Києва від більшовиків.

5 травня 1920 року польські та українські війська вступили в бій на околицях Києва.

6 травня у Київ вперше зайшов польський патруль легких кіннотників.

7 травня українські і польські війська звільнили Київ від влади більшовиків.

8 травня в Київ увійшла польська піхота.

Здавалося, що влада в місті остаточно змінилася на користь УНР.

Однак червоноармійці зуміли швидко перейти у контрнаступ.

5 червня кінна армія Будьонного прорвала фронт у районі Канів — Біла Церква.

12 червня 1920 року 3-я польська армія залишила Київ, тікаючи від більшовиків.

Червоноармійці стрімко рухалися вперед, маючи на меті вступ на польську територію.

Радянська Росія тоді розглядала Польщу як плацдарм для наступу на Німеччину, де діяла потужна комуністична партія.

Червоні стратеги планували влаштувати в Німеччині світову революцію, на тлі якої загарбання України та Польщі було б невеликим епізодом.

“Диво на Віслі”.

На початку липня 1920 року більшовики вийшли до ріки Збруч, на кордон між УНР та Польщею.

11 липня 1920 року лорд Джордж Керзон вручив ноту радянським представникам у Великій Британії.

У ноті пропонувалося зупинити більшовицький наступ на лінії Гродно–Брест–Рава-Руська—Перемишль.

Проте більшовики очікувано відхилили цю ноту, сподіваючись захопити значно більшу територію.

Для цього більшовикам треба було створити враження, що вони не захоплюють територію, а лише допомагають місцевим силам.

Таку тактику Росія і зараз використовує на Донбасі, коли каже про “ДНР”, а не про власні війська, які там знаходяться.

15 липня 1920 року так званий Галицький революційний комітет проголосив створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки.

А 19 липня було створено Польське бюро ЦК РКП(б) на чолі з очільником ЧК Дзержинським.

З цього видно, яку увагу у радянському керівництві приділяли польському напрямку.

23 липня в Смоленську було сформовано маріонетковий Тимчасовий революційний комітет Польщі.

Зі Смоленська комітет згодом переїхав у Білосток, де вже на польській території намагався керувати окупацією.

Кульмінація наступу на Польщу сталася у серпні.

12 - 25 серпня розгорнулась Варшавська битва, яка увійшла в історію під назвою “Диво на Віслі”.

Радянські війська проривалися до польської столиці, однак поляки рішуче опиралися.

Ситуація змінилася 16 серпня.

Лідер поляків Юзеф Пілсудський зібрав на південний схід від Варшави групу свіжих частин, у складі п'яти дивізій піхоти і бригади кавалерії, та вдарив у фланг армії більшовиків під командуванням Тухачевського.

Червоні трохи легковажно поставилися до загрози з боку Пілсудського і програли битву під Варшавою.

Однак загалом війна з Польщею ще не була ними програна.

Бої під Замостям.

У розпорядженні більшовиків ще залишалася потужна ударна сила, Перша кінна армія Будьонного.

Її поява під Варшавою ще могла змінити ситуацію на користь Червоної Армії.

І саме спільні дії українських та польських військ не дозволили тоді армії Будьонного вирватися вперед.

6-та січова стрілецька дивізія УНР, якою командував полковник Марко Безручко частиною своїх сил відійшла у місто Замостя.

Зараз Замостя знаходиться в Люблінському воєводстві і є адміністративним центром Замойського повіту.

Звідти не так далеко до кордону з Україною та українських міст, зокрема до Володимира-Волинського.

В кінці липня 1920 року дивізія Безручка брала участь у важких боях в районі залізничної станції Маневичі, під час відступу понесла втрати в живій силі та озброєнні.

Польське командування задовольнило прохання командира і відвело її з фронту на відпочинок в район Замостя.

Також до Замостя прибув із Цеханува раніше розбитий 31-й Каньовський полк польської армії, під командуванням майора Болтуца.

Полк так само потребував відпочинку.

29 серпня Будьонний після гарматної підготовки повів своїх солдатів на штурм Замостя, яке являла собою мале містечко, обведене старим муром.

Атаки будьонівців зі сходу було відбито.

Ранком 30 серпня Будьонний оточив Замостя та повів наступ з усіх боків.

На західному напрямку будьонівцям вдалося дійти до дротяних перешкод та майже увірватися в Замостя.

Однак захисники міста вперто трималися.

(Так Замостя виглядає зараз).

31 серпня Перша кінна армія більшовиків припинила облогу Замостя, через наближення з півдня польської піхотної дивізії Станіслава Галлера.

Цього ж дня, під Комаровим (неподалік Замостя) армія Будьонного була атакована кавалерійською дивізією полковника Руммеля.

Втративши вбитими і пораненими близько 4 тис.

бійців вона відступила в бік Володимира-Волинського.

Відступ червоноармійців мав тоді стратегічне значення.

Хоча бої ще тривали, але поляки зуміли зберегти свою незалежність.

Українцям пощастило менше і вони врешті-решт не змогли перемогти у війні з червоними.

Після поразки у війні з більшовиками Безручко жив у Польщі.

З 1921 року він був членом Вищої Військової Ради УНР у вигнанні.

Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті.

В 1931-1935 роках був головою Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві.

Цікаво, що у листопаді 1940 року Безручко зайняв посаду міністра військових справ уряду УНР у вигнанні.

Помер у 1944 році.

Сквер Безручка.

Століття Варшавської битви у серпні цього року широко відзначалося у Польщі.

Окремі заходи стосувалися і пам'яті про українсько-польську співпрацю у 1920 році.

Зокрема, 13 серпня у Варшаві відкрили сквер імені генерала Безручка.

Участь у церемонії взяли представники української громади та дипломати, польські чиновники, нащадки Безручка.

Посол України в Польщі Андрій Дещиця наголосив, що ця подія є підтвердженням дружби і близьких відносин між країнами.

Віце-мер Варшави Міхал Ольшевський назвав цю подію символічною,, оскільки Безручко, як і багато інших офіцерів УНР, боролися пліч-о-пліч з поляками проти армії більшовиків.

Постанову про перейменування скверу ухвалили депутати Варшавської міської ради.

Під час голосування "за" виступили 57 депутатів, "проти" - 0.

Утримався один депутат.

Зазначимо, що Безручко у 20-30-ті роки минулого століття жив у варшавському районі Охота на вулиці Опачевській 54 (будинок був зруйнований під час Другої Світової війни).

Будинок був розташований якраз поблизу сьогоднішньої вулиці Варшавської битви.