"Тенет" Крістофера Нолана: повернути час назад і наздогнати оманливий " Оскар"

"Тенет" Крістофера Нолана: повернути час назад і наздогнати оманливий " Оскар"

Двічі Крістофер Нолан вже намагався підкорити "Оскар" у номінації "Фільм року". Чи стане "Тенет" його третьою спробою і чи принесе йому успіх?

Двічі Крістофер Нолан вже намагався підкорити "Оскар" у номінації "Фільм року". Чи стане "Тенет" його третьою спробою і чи принесе йому успіх?

Майже весь 2020 рік кінематографісти всього світу рвуть на собі волосся – переноси прем'єр, перехід в онлайн фільмів, які варто було би подивитися на великому екрані, і збитки, збитки, збитки. Складно навіть уявити почуття режисера і сценариста Крістофера Нолана, який запланував на цей злополучний рік випустити картину, яку він сам вважає апофеозом власних ідей. Тому,щойно стало зрозуміло, що кінотеатри продовжать роботу, а не підуть на повторний карантин, як було навесні у Китаї, в прокат вийшов "Тенет" – науково-фантастичний шпигунський бойовик. По суті, фільм став першою по-справжньому великою світовою прем'єрою цього року.

Одинадцяту у фільмографії і першу за три роки картину Нолана чекали з величезним нетерпінням. Він – один з найулюбленіших сучасних режисерів. Нолан вміє кроїти зі старих жанрових лекал щось досі небачене, але при цьому не перевантажує оповідь багатошаровістю смислів і об'ємними метафорами. Його фільми доступні глядачам навіть з досить обмеженим культурним багажем, і при цьому розказані в них історії здатні утримувати увагу вельми досвідчених кіноманів. Довести це все до максимуму британець і задумав у "Тенеті".

У виробництво фільму вбухали понад 200 мільйонів доларів (можна порівняти з флагманами Mavel і фінальною частиною нолановської ж трилогії про Бетмена), при цьому не перетворивши його за допомогою дорогого CGI на подобу мультика, але з живими акторами. У 150-хвилинному фільмі всього 280 "мальованих" кадрів. Гроші пішли на численні переїзди по світу ("Тенет" знімали у США, Естонії, Норвегії, Італії, Індії, Данії та Великобританії), просунуту техніку, постановку часом абсолютно сюрреалістичних сцен, а в ході роботи над одним з найбільш видовищних епізодів команда розбила цілий літак Boeing 747, зафіксувавши момент краху з величезної кількості ракурсів, що теж значна стаття витрат.

На написання сценарію "Тенета" у Нолана пішло близько двох десятків років, з яких 6 або 7 він витратив на його "послідовне поліпшення". У цьому тексті він вирішив довести до найвищої точки свою любов до гри з часом – найбільш, мабуть, характерну рису свого фільммейкерського почерку. Причому виходить, що виношувати цей задум Нолан почав ще у момент роботи над "Пам'ятай" – детективним трилером про героя, який через амнезію постійно випадає з потоку часу, але змушений шукати способи тримати себе в ньому, щоби розслідувати вбивство дружини. В "Інтерстелларі" режисер досліджував природу часу з точки зору загальної теорії відносності, причому залучив до цього дослідження одного з найбільших у світі фахівців, згодом нобелівського лауреата, астрофізика Кіпа Торна. В "Дюнкерку" Нолан стискав і розтягував час на психологічному рівні сприйняття подій – солдати на суші болісно довго чекали порятунку і тиждень здавався їм вічністю; на морі обиватель, який вирішив вирушити через Ла-Манш на порятунок солдатів, переживав найдовший у своєму житті день; а в небі пілоти "Спітфаєрів" за одну годину примудрялися повністю перевернути свої долі. У "Тенеті" же час стає небезпечним і незбагненним інструментом у шпигунській грі.

І знову режисер не зміг обійтися без якогось наукового обґрунтування свого творчого задуму. Цього разу Нолан посилається на теорію поглинання Віллера-Фейнмана. Відповідно до цієї теорії, Всесвіт складається з електронів – частинок, які рухаються в часі вперед, як і ми, і позитронів – протилежних електронам частинок, рух яких відбувається за часовою шкалою в зворотному напрямку. При зустрічі вони анігілюють одна одну. Саме технологією, яка управляє цією властивістю і вирішує скористатися головний лиходій картини, російський газовий олігарх Андрій Сатор (Кеннет Брана) для здійснення свого підступного плану. Його можна коротко описати фразою "після нас хоч потоп".

Протистоїть Сатору безіменний Протагоніст (Джон Девід Вашингтон) – співробітник неназваної спецслужби, який отримує від невідомої особи завдання запобігти запланованій Сатором катастрофі, використовуючи всього лише слово-паліндром "тенет" і жест зі схрещеним пальцями обох рук. Допомагатиме йому в цьому британський спецагент на ім'я Ніл (Роберт Паттінсон) і дружина Сатора, лондонська арт-оцінювачка Кет (Елізабет Дебікі). Саме цій трійці належить складати пазл із різних часових фрагментів, часом крутячи їх, в точності як шматочки картонної мозаїки, і зводячи до чогось єдиного лише в самому-самому кінці фільму.

Масштаб і задум картини неілюзорно натякають нам на те, що Крістофер Нолан націлився з третьої спроби все ж взяти "Оскар" за найкращий фільм року. Раніше він виходив на цю номінацію з "Початком" і "Дюнкерком", але програв стрічкам "Король говорить!" і "Форма води" відповідно. Що ж, цілком можливо, цього року гідної конкуренції через коронавірус у нього не трапиться і бовванець дістанеться продюсерам "Тенета" – Нолану і його незмінній партнерці Еммі Томас. Але що все ж може в цьому їм перешкодити, або як мінімум зіпсувати момент тріумфу? По-перше, певна вторинність "Тенета" по відношенню до того ж "Початку", деякі сцени є в обох фільмах мало не копіпастом. Наприклад, момент зустрічі Протагоніста і Ніла до болю нагадує зустріч Кобба і Імса з "Початку", а роль людини, яка дає головному героєві ключ до вирішення його завдання і там, і там грає Майкл Кейн. Що, власне, і змусило фанатів режисера припустити, що 10 років потому він випустив сиквел свого авторського шедевра. Як бачимо, небезпідставно. Але помилково. По-друге, як би не працював Нолан над сюжетом "Тенета", а сценарій все ж зрештою вийшов небездоганним – як Сатору, так і Протагоністу не вистачає мотивації, а зачіпка з Третьою світовою, яку так ефектно вводить в історію після запаморочливої зав'язки Клеманс Поезі, не тільки не рухає сюжет, але за підсумком і зовсім виглядає чужорідно – їй не знайшлося ні пояснення, ні виправдання.

Чи означає це, що Нолан, який готував свій постріл так довго і так ретельно, відправив кулю в молоко? Аж ніяк. "Тенет" і правда дуже цікаво дивитися. З точки зору постановки трюкових сцен картина і зовсім вище всяких похвал. Герої, які в одному кадрі рухаються в протилежних часових напрямках, не виглядають приклеєними один до одного чужорідними фрагментами, бійка в коридорі протагоніста з людиною в чорному обмундируванні поставлена так, що щелепа падає на підлогу. Взагалі ця сцена – справжня знахідка Нолана і як режисера, і як сценариста. Окрема перевага картини – це музика Людвіга Йоранссона. Його електронні мелодії підходять динамічній кіномові Нолана помітно ліпше, ніж академічні роботи Ханса Циммера, як би не любив сам режисер німецького композитора. До того ж в "Тенеті" немає властивого Нолану уповільнення темпу ближче до фіналу. Навпаки, під час кульмінаційної сцени ви можете зловити себе на тому, що нервово жуєте своє волосся (якщо вони у вас, звичайно, довгі), стукайте пальцями або збуджено смикаєте ногою. Та й актори справляються зі своїми ролями блискуче, хоча, здавалося б, у настільки схематично прописаних персонажах особливо ніде розгулятися. Окремо хочеться похвалити роботу Роберта Паттінсона, який тут органічний і під личиною манерного плейбоя-мільйонера, і у військовій формі з автоматом, і не втрачає при цьому цілісності свого образу. Ну і, звичайно, хочеться відзначити, що Крістофер Нолан залишається тією людиною, яка все ще вірить у Службу безпеки України.  

"Тенет" безумовно коштує своїх грошей за квиток і двох з половиною годин витраченого часу (не рахуючи трейлерів). Але постарайтеся перед сеансом нічого не пити, тому що, відлучившись в туалет навіть на хвилиночку, ризикуєте випасти з динамічної оповіді та повністю загубитися в історії, яку хитрий Нолан знову зшив із клаптиків, як чудовисько Франкенштейна, при цьому вивернувши окремі фрагменти навиворіт, а деякі вставивши догори дригом.