Мисливець на нацистів Візенталь: як вижив у таборі смерті та співпрацював зі спецслужбами

Масштабні битви, вбивства, катування і геноцид закінчилися у 1945 році. Для когось травень того року був переможним, хтось видихнув з полегшенням – нарешті тортури закінчилися. Правда вижити вдалося не всім, адже понад 5 мільйонів євреїв загинули. Їх не просто убивали, а душили, морили голодом, палили, змушували безперервно крокувати десятки кілометрів маршем.

Ті, кому вдалося вижити тікали у інші країни. Війна закінчена. Третій рейх впав. Та багатьом нацистам вдалося сховатися від правосуддя. Детальніше – у програмі "Спецслужби" на24 каналі.

Відомих вчених і науковців, як от Вернер Фон Браун забрали до себе американці – працювати на благо США. Такі як Менгеле чи Ейхман втекли в надії почати нове життя, приховуючи своє наці-минуле. Саме за такими і почав своє полювання, мабуть, один із найвідоміших (після Ісуса звичайно) євреїв – Симон Візенталь.

Я не єврейський Джеймс Бонд, я не Дон Кіхот. Я навіть не посередині між ними. Я всього лише вцілілий, що платить завзятою роботою за привілей залишатися живим,
– заявив мисливець на нацистів Симон Візенталь

Біографія

Дитинство Візенталя пройшло у Бучачі, де він народився, сьогодні це Тернопільська область. Його батько був оптовиком і торгував цукром.

Малий Симон любив бавитися солодкими кубиками, будуючи із них замки. Його бабця якось говорила, що він так майстерно складає блоки цукру, що одного дня стане відомим архітектором. Майже, так і сталося. Якби не Перша світова.

Дитяче фото / Скриншот з відео

Батька забрали на фронт, де той загинув у 1915 році. Коли Бучач опинився під окупацією Москви, родині довелося тікати. Тим не менш, після закінчення війни, вони знову повернулися у рідну місцину, але залишитися там не судилося.

Симон Візенталь / Скриншот з відео

"Надалі намагався вступити пізніше у львівську політехніку. Він по суті, значною мірою був представником такої єврейської меншини, що намагалася всіляко асимілюватися. Але, тим не менше, внаслідок законодавства, скажімо обмеження по квотах на кількість євреїв в університетах, то в нього таких можливостей було мінімум", – пояснив керівник напрямку міжнародної політики Центру політичних студій "Доктрина" Денис Москалик.

Візенталь хотів стати архітектором. А оскільки вступити до Політехніки не вдалося, то він подався до Праги. Після закінчення тамтешнього університету, Візенталь повернувся до Львова, влаштувався на роботу і навіть одружився у 1936 році на Кайлі Мюллер.

Візенталь з дружиною / скриншот з відео

Янівський концтабір

Здавалося, що життя налагоджується. Але у нової війни, що насувалася на світ були свої плани. Візенталь згадував, що навчаючись у Празі, на радіо вже лунали нацистські звернення стосовно євреїв і їхнього "брудного способу життя". І Візенталь, як єврей, знав що рано чи пізно опиниться під ударом.

Питання було тільки "коли?". Сталося все у 41-му. Його з дружиною відправили у Янівський концентраційний табір на примусові роботи. Туди зганяли військовополонених, політв'язнів і євреїв, які були найчастішими "гостями" таких місць. Проте це був тільки початок. Ще ніхто не знав, що з євреями робити. До 1942 року, поки не почалася Ванзейська конференція,

На відміну від більшості інших ув'язнених у Янівському концтаборі, Візенталю не доводилося тяжко працювати, тягаючи каміння чи працюючи кіркою. Йому допомогли його таланти. Він малював, займався дизайном. Це економило багато сил і здоров'я. Хоч в таборі і не було нормованого робочого дня, така праця не так виснажувала, як наприклад робота з лопатою в руках. Їжі, хоч було і мало, але її вистачало, щоб триматися на плаву деякий час.

Таланти серед ув'язнених цінувалися дуже високо. Поки одні євреї розважали нацистських наглядачів грою на інструментах, інші трудились на благо Третього Рейху. Завдяки таким нехитрим умінням вдалося пережити перший табір. А їх в житті Візенталя було не мало.

Першопочатково він малював певні таблички, потім перемальовував певні знаки розпізнавання і свастики малював на захоплених вагонах трофейних, радянських. Надалі він займався розмальовуванням різноманітних агітаційних плакатів,
– розповів Денис Москалик.

"Зокрема, йому одного разу, за його словами, врятувало життя те, що потрібно було намалювати величезний постер з Гітлером на його день народження. А він володіючи на той момент такими потрібними здібностями і зумів забезпечити собі виживання", – додав Денис Москалик.

Протягом війни Візенталя кидали у різні табори. І у всіх він виконував практично одну і ту ж роль – малював. З усіх його друзів і родини, йому пощастило найбільше. Він вижив. Друзів закатували, деяких у нього на очах. Мати теж загинула.

Табори смерті

Він залишився один, не знаючи при цьому, де його дружина. Із табору в табір в'язнів перевозили як свійських тварин – вагони були забиті. Багато не доїжджали до місця призначення. Словом, зі Львова Візенталя перенаправили у Белжець. За весь час війни це місто стало одним із найбільших таборів смерті.

Звідси, мене повезли у табір Плашув. Потім сюди – в Аушвіц. Тут нас не прийняли, тому нас повезли далі в Ґросс-Розен. Після того, ми побували в Бухенвальді. Ну і в 1945 році мене відправили у фінальну точку – в Маунтхаузен, – мисливець на нацистів Симон Візенталь.

Австрійський табір Маутхаузен був страшним місцем – це горезвісні сходи, побудовані полоненими євреями. Фактично, в'язні самі собі будували дорогу смерті, яка вела до вершини прірви.

Дорога смерті / Скриншот з відео

Одна з улюблених розваг наглядачів табору називалася "Десантування". Євреїв ставили на край прірви і змушували стрибати. Не виживав ніхто.

Коли Візенталь приїхав у табір, такий спосіб розправи над євреями якраз скасували. Проте з 1938 року по 1945 рік в таборі загинули понад 130 тисяч людей.

Американські військові

Довго Візенталь там не пробув, бо 5 травня 1945 року в Австрію зайшли американські військові. А це означало що скоро всі євреї із табору смерті будуть звільнені.

В останні дні перед звільненням у нас не було їжі. Нічого. В'язні виглядали з-під забору і смикали траву, щоб їсти хоч щось. Я теж так робив. А тоді ми побачили що на горизонті з'явився американський танк. Ще кілька хвилин і я вже бачив як майорить американський прапор, – мисливець на нацистів Симон Візенталь.

В'язні табору / Скриншот з відео

Деякі нацисти встигли втекти. Деякі залишилися і здалися американцям у полон. Щодо євреїв, то для них військові встановили окремі порядки. Можна було обирати: або залишити табір, або пройти реєстрацію і залишитися на так званому "утриманні". Адже більшість з ув'язнених були надто слабкими, щоб покидати територію Маутхаузен.

Візенталь розумів, що можливо його дружина ще жива і її треба знайти. А тому – вирішив покинути табір. Для цього потрібно було звернутися до нового командування табору. І саме цей момент став вирішальним в житті Візенталя. Як не дивно, до роботи з полювання на нацистів, його привело побиття.

"Симон Візенталь підійшов до польського військового, якого призначили головним у таборі і запитав, чи можна залишити табір. Той розізлився, заявивши, якби американці затрималися на два дні, то Візенталь вийшов би із табору через димохід. Він побив Візенталя і викинув із кабінету", – повідомив дослідник Дуглас Моват.

Для Візенталя це було дуже неочікуваним поворотом подій. Тому він вирішив поскаржитися на поляка американцям напряму. А заодно і запитати чи можливо покинути табір. Подальші події шокували його ще більше.