Успішна дипломатія Ердогана: як Туреччина використовує пандемію собі на користь?

Хоча в економіці країни кризові явища почалися задовго до пандемії, рейтинг підтримки турецького президента наприкінці квітня досяг майже захмарних 55,8% – вищим він був тільки після спроби держперевороту 15 липня 2016 року, коли показники народного схвалення курсу лідера сягнули 67,6%.

Секрет успіху президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана полягає в тому, що там, де інші бачать проблеми, він бачить нові можливості для розвитку держави. Протягом останніх місяців уряд країни не тільки успішно веде боротьбу з COVID-19, але й започаткував нове явище в міжнародних відносинах – так звану коронавірусну дипломатію.

Туреччина та міжнародний престиж в умовах пандемії

Анкара давно стала одним із визнаних світових лідерів із надання гуманітарної допомоги. Не став винятком і період пандемії: уже наприкінці квітня цього року міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу повідомив, що Туреччина стала третім найбільшим донором медичної допомоги у світі.

Не Китаєм єдиним: Туреччина також активно рятувала світ від коронавірусу

Загалом турецькі джерела повідомляють про більш ніж 135 запитів держав на отримання допомоги в рамках боротьби з коронавірусом – до більш ніж 90 з них Анкара вже надіслала вантажі із засобами індивідуального захисту, дезінфекторами та іншими необхідними матеріалами. На всіх пакунках, що були спрямовані до країн на п'ятьох континентах, закарбований вираз відомого поета ХІІІ ст. Джалаледдіна Румі – "За відчаєм крокує надія… Після темряви сходить яскраве сонце…"

Хоча Туреччина традиційно надає перевагу розподілу гуманітарної допомоги між бідними, часто мусульманськими країнами, у період пандемії президент Ердоган не втратив можливості використати "м'яку силу" для покращення відносин із західними державами, адже співпраця Анкари з партнерами по НАТО та з ЄС протягом останніх років не позбавлена проблем. Так, одними з головних реципієнтів турецької допомоги стали Італія, Іспанія та Британія – країни Європи, що найбільше постраждали від пандемії.

Підтримка офіційних Риму та Мадрида як одних із впливових акторів у ЄС важлива для Ердогана в контексті подолання напруженості в Східному Середземномор'ї, що виникла через суперечки Туреччини з Грецією щодо територій в Егейському морі. Однак пожвавлення контактів Анкари з Брюсселем не варто хибно сприймати за відновлення інтересу до вступу до ЄС – членство в європейських структурах точно не фігурує серед пріоритетів чинного президента Туреччини.

Більш цікавим кроком стала допомога Туреччини США. Турецько-американські відносини є достатньо прохолодними з часів придбання Анкарою російських зенітно-ракетних комплексів С-400, що сприймається офіційним Вашингтоном і рештою членів НАТО як пряма загроза євроатлантичній колективній системі безпеки. І хоча держсекретар США Майк Помпео у своєму Twitter подякував Туреччині за надану допомогу, зрозуміло, що поставок медичних масок і дезінфекторів та відтермінування запуску С-400 без повної відмови від російського військового обладнання недостатньо, щоб принести потепління у відносини зі США.

Традиційні партнери й нові горизонти для Анкари

Проте в гонитві за престижем на Заході Туреччина не залишила без уваги своїх традиційних партнерів, серед яких особливо варто відзначити країни Балкан (допомогу отримали Боснія і Герцеговина, Сербія, Північна Македонія, Чорногорія, Албанія та Косово); країни Північної Африки, насамперед Лівія, де тісна співпраця з міжнародно визнаним Урядом національної згоди Фаїза Сарраджа розвивається з часу підписання угод про делімітацію морського кордону та військово-технічне співробітництво наприкінці 2019 р.; а також країни Близького Сходу, де найбільшими реципієнтами медичної допомоги стали Ірак, Ліван та Іран (Анкара підтримує міцні зв'язки з країною навіть не дивлячись на американські санкції).

Не обійшлося без дипломатичних успіхів і цього разу: Туреччина, що має достатньо напружені відносини з Ізраїлем, надала допомогу останньому в обмін на дозвіл для поставки медичних засобів до Західного берегу річки Йордан.

Важливим у контексті продовження загальної зовнішньої політики офіційної Анкари стало направлення допомоги до низки країн Субсахарської Африки, зокрема до Судану, Гвінеї, Сомалі, Уганди, Лесото та Мозамбіку. Регіон займає пріоритетні позиції в міжнародних відносинах Туреччини протягом останніх 20 років, а за гуманітарні зусилля в Сомалі уряд Ердогана отримав визнання як однієї з провідних сил на Африканському Розі.

Крім того, пандемія коронавірусу, здається, відкриває нові горизонти для Анкари. Латиноамериканські країни давно привертають увагу турецького лідера, який прагне повторити успіх, здобутий на африканському континенті. Тому в рамках надання медичної допомоги було налагоджено контакти з такими країнами регіону як Парагвай, Венесуела, Колумбія та Бразилія.

Не все так гладко у коронавірусній дипломатії Анкари

Однак навіть успішну коронавірусну дипломатію Туреччини не обійшли невдачі. Найбільший конфуз стався із Вірменією, відносини з якою є історично складними через питання геноциду та підтримки Анкарою Азербайджану в Нагірнокарабаському конфлікті. У середині квітня країна отримала вантаж допомоги з Китаю, на якому значився напис: "Нехай наша дружба буде вищою, ніж гора Арарат і довшою, ніж річка Янцзи". Це викликало невдоволення турецької сторони, адже гора Арарат, хоча і є національним символом Вірменії, знаходиться на території Туреччини з початку 1990-х рр.

До речі, не оминула увагою Туреччина й Україну. 8 травня з Туреччини до Борисполя прибуввантаж вагою близько тонни, що містив дезінфектори й засоби захисту обличчя та очей, зокрема 150 тисяч масок і 500 захисних костюмів. Зазначений крок може бути одним зі свідчень важливості партнерства з Україною для турецької сторони.

Лідер нації з поглядом на майбутнє

Важливою складовою успіху коронавірусної дипломатії Анкари стала швидка та ефективна реакція уряду на загрозу поширення COVID-19 всередині країни.

Туреччина запровадила достатньо типові карантинні заходи, як-от: обов'язкове носіння захисних масок у громадських місцях, дотримання соціальної дистанції, віддалену роботу працівників закладів освіти та офісів – а також комендантську годину протягом вихідних, перепоною для введення якої не став навіть священний для мусульман місяць Рамадан.

Достатньо швидкою реакцією, якій може позаздрити навіть Китай, здатні похвалитися й текстильні та інші підприємства Туреччини, які переорієнтувалися на пошиття захисних масок і костюмів, що дозволило країні не тільки повністю покрити власні потреби в засобах індивідуального захисту, але й здійснювати поставки медичної допомоги закордон.

Чому зросла підтримка Ердогана серед громадян Туреччини?

По-перше, уряд Туреччини діяв на випередження: хоча перший випадок коронавірусу було зафіксовано лише 11 березня, окремі заходи з метою попередження поширення захворювання були вжиті ще наприкінці січня 2020 р., а всі наступні були логічно продуманими та обґрунтованими з точки зору поточної ситуації в країні.

Президент Туреччини Реджеп Ердоган / Фото Twitter, FOX HABER

По-друге, президент неодноразово звертався до нації, демонструючи підтримку та єдність із народом у цій боротьбі та закликаючи до згуртованості у складні часи, таким чином виступаючи справжнім лідером у боротьбі з коронавірусною загрозою. Цікаво, що подібні заклики до всенародної підтримки лунали від Ердогана й у ніч спроби перевороту 2016 р. Особливу увагу президент звертав на необхідність піклуватися про старше покоління та молодь.

По-третє, уряд Ердогана здійснював інвестиції в медичну сферу протягом останніх 17 років, що створило надійну основу для протидії епідемії в країні та забезпечило низьку смертність від COVID-19.

Загалом за час пандемії в Туреччині стався лише один гучний негативний випадок, пов'язаний із карантином. Йдеться про запровадження комендантської години в 31 провінції на вихідні 11-12 квітня за декілька годин до півночі, що спричинило паніку та натовпи в магазинах.

Проте не дивлячись на зростання рейтингів, Ердогану варто пам'ятати, що народна любов у Туреччині є достатньо мінливою, а тому до президентських виборів 2023 р. ситуація ще може змінитися. Після закінчення пандемії Туреччина знову зіткнеться з економічними проблемами (зростанням інфляції, безробіттям, послабленням турецької ліри), які, можливо, ще більше загостряться, а схвалення, здобуте серед консервативних кіл внаслідок повернення Ая-Софії статусу мечеті, може перетворитися на осуд після першого ж необережного кроку уряду. Але поки що Ердоган, здається, вгамував свою жагу до лідерства, ставши героєм цього карантину як в очах власної нації, так і на міжнародній арені.

Авторка: Ірина Запорізька, експертка з країн Африки та Азії Аналітичного центру ADASTRA