В кожній сім'ї виникає ситуація, коли дитина приносить додому чужі речі, взяті без дозволу, або ж запевняє, що це результат обміну. Як бути батькам у цій ситуації – порадила психолог Олена Шамрай.
У коментарі "Освіторії" експертка зазначила, що найпоширенішою причиною такої поведінки дитини є невміння поважати свою та чужу власність. Тут сварки чи покарання аж ніяк не будуть дієвими. Натомість батькам варто на власному прикладі показати, як поважати особисті кордони.
13 порад батькам, як відучити дитину брати чуже
-
Не беріть самі чужого
Зазвичай, батьки і самі не підозрюють, що наштовхують нащадка брати чуже. До прикладу, знайдені гроші на дорозі залюбки підбирають і ставлять в гаманець. Ще один яскравий приклад навела Олена Шамрай. За її словами, дівчинка почала красти чужі речі в роздягальні, оскільки вважала, що це її винагорода за старанність. А прикладом послужила історія бабусі, яка знайшла золотий перстень в тролейбусі та назвала знахідку подарунком долі.
Щоб показати на власному прикладі, що це таки чужа річ, яку потрібно віддати, спробуйте знайти власника (якщо мова йде про коштовність). А от знайдені гроші можна віддати на благодійність.
-
Вартість – не аргумент
Якщо в пісочниці хтось забув іграшки, не дозволяйте їх забирати додому. Хоч ці речі коштують дешево, це не показник того, що їх можна привласнити. Дитина часто не розуміє цінності таких іграшок та вважає це скарбом, який сам йде до рук. У школі це може перерости у більші проблеми, адже це стане нормою поведінки.
-
Поважайте власність вашої дитини
Часто батьки порушують особисті кордони дитини, руйнуючи будиночок з конструктора, бо вже пора лягати спати, викидаючи малюнок, адже таких вже сотні, або ж зазираючи в коробочку, де є "скарби" малюка. Така неповага до особистих речей може проявлятись і на дитячих майданчиках, коли батьки змушують ділитись іграшками та віддавати їх іншим. В такому випадку у дитини може виникати питання: "Чому я не можу брати чужого, якщо й моє відбирають?"
-
Навчіть відмовляти і приймати відмови
У дошкільному віці (4 – 6 років) поговоріть з дитиною і поясніть, що таке крадіжка. Тут варто вказати і наслідки: друзі можуть відвернутись, довіра чи репутація буде втраченою, а у дорослому віці є покарання – позбавлення волі. Водночас навчіть дитину просити іграшки для гри та не реагувати агресивно на відмову іншого.
На практиці це можна зробити у формі гри. Після пояснення теорії візьміть три коробки, в одну з яких покладіть цукерки. Разом з дитиною запитайте "Коробко, можна взяти твої цукерки?" Якщо вона порожня – це відмова, а якщо в ній є солодощі – це згода поділитись. Так дозвіл взяти чужу іграшку стане сюрпризом, своєрідним винятком.
Навчіть дитину просити іграшки інших / Фото Verywell Family
-
Де моє, а де чуже
Змалку потрібно обумовлювати особисті кордони для дитини, бо згодом виникатиме плутанина. До прикладу, малюк не буде розуміти, чому забрати всі солодощі зі столу або мамині ручки без дозволу – це нормально, а от взяти годинник однокласника – крадіжка, за яку сварять. Тому варто наголошувати, що навіть вдома брати не свої речі треба після згоди іншого.
Водночас позитивно на це навчання вплине особистий простір дитини. Виділіть полички в шафі, які належать тільки малюку, стіл, за який сідає він або ж братик чи сестричка з його дозволу. Окрім цього, варто пояснити, що є і спільні речі, такі як загальні меблі, телевізор чи іграшки в дитячому садочку.
-
Допомагайте у суперечці
Принцип "хто перший взяв, той і грається" діє тільки при користуванні спільними речами. Тому батьки можуть втрутитись у конфлікт та порадити, як вийти в цій ситуації.
-
Кишенькові гроші
Привчити дитину до того, що є щось тільки її і нікого іншого, можна завдяки кишеньковим грошам. Давайте кілька гривень дитині і не вказуйте, що вона за ці кошти купить.
-
Мрії здійснюються
Змалку привчайте до того, що мрії часто здійснюються: чи то Миколай приносить бажане, чи батьки роблять сюрприз малюку. В такому випадку дитина не візьме чужого, а матиме мрію отримати таке ж.
Однак психолог наголошує: не варто очікувати, що дитя в дошкільному віці контролюватиме свої бажання, адже чим ваш нащадок менший, тим може бути імпульсивнішим та схильним взяти те, що йому подобається.
-
Не спокушайте
Батькам не варто давати одній дитині все, а іншому й не обіцяти нічого, або ж аргументувати це віком. Таким чином ви спокушаєте нащадка брати чуже, бо іншого виходу він не бачитиме.
-
Знайдіть причину крадіжки
У кожної дії навіть дитини дошкільного віку є мотив. До прикладу, якщо з вкраденою річчю дитина хоче розправитись (пошкодити, викинути чи помститись за якусь образу), варто звернути на це увагу. Це часто трапляється, коли вдома немає поваги до речей малюка або ж втрачено відчуття безпеки, яке вони хочуть компенсувати чимось новим. Таким дітям потрібна стабільність.
А от якщо малюку цікава не сама річ, а її завоювання, тоді в цьому простежується навички бізнесмена. Нехай малеча отримує винагороди, запропонувавши свої ідеї збагачення: до прикладу, допоможе батькам по дому за кишенькові гроші.
Водночас підліткам, які вкрали гроші батьків, щоб пригостити весь клас чимось та стати популярнішим, варто пояснити, що не вихід із ситуації.
-
Не сваріть, не дізнавшись причини
Несправедливі звинувачення можуть стати дитячою травмою. Тому перед тим, як покарати дитину, дізнайтесь, звідки у неї нова річ. До прикладу, малюк і справді міг виміняти ляльку на телефон, адже у дошкільному віці немає оцінки цінності речей.
Не варто сварити дитину, не дізнавшись, звідки взялась нова річ / Фото Parenting
-
Не влаштовуйте розслідування
Якщо дитина наполягає, що отримала річ чесним шляхом, не робіть все для того, аби викрити її в обмані. Поясніть, що якщо це все ж крадіжка, потрібно вибачитись і повернути річ його власнику.
-
Навчіть компенсувати збитки
Всі вчинки мають свої наслідки. І це потрібно пояснювати малюку. До прикладу, потрібно відкупити іншому кульку, оскільки ваш нащадок її пошкодив під час гри. Тому й солодощів мама не купуватиме у цей день. Однак варто врахувати: якщо в дитини є сестри чи брати, вони не повинні страждати від того, що інший відповідає за свій вчинок. Тому в цьому варто тримати баланс, не спонукаючи дітей до ворожнечі чи конфлікту.