В Україні немає антисемітизму: кілька аргументів

Чому вручена мені нагорода не лише моя?

Ці нагорода – для усіх та кожного, хто хоче робити добрі справи.

Ці нагорода – для мого вчителя, Любавицького Ребе, найвідомішого рабина 20 сторіччя, що, до речі, також народився в Україні. І саме він послав мене служити людям у Києві.

Ці нагорода – для засновника руху Хабад – Альтер-Ребе та для засновника хасидизму – Бааль Шем Това. І він також народився на території України, у Меджибожі.

До речі, учора був день народження у цих двох світил. І це дуже символічно, що я отримав нагороду і святкую 20-річчя призначення Головним Рабином Києва саме у цей великий та важливий день.

Україна – не антисемітська держава

Ці нагороди – для усіх, хто цікавиться й не боїться задавати питання. Адже не буває поганих запитань, головне знати кого спитати і почути відповідь. Саме через брак інформації та знань про євреїв і збільшується антисемітизм у світі.

На щастя, Україна не є антисемітською державою – хай там як і що не пишуть у деяких іноземних медіа.

Прикладом цього може бути те, що на вулицях та транспорті столиці демонструється обличчя Рабина! Моє обличчя!

Знаєте, я взагалі не дуже люблю бути на публіці. Але ще 20 років тому, 40 років тому – годі було й уявити, що на вулицях Києва можуть показувати рабина чи рекламувати єврейську громаду.

Соціальна реклама на вулицях Києва

У мого вчителя, Любавицького Ребе, завжди краялося серце, коли він чув як під час радянської влади пригнічували євреїв. Та навіть у 90-ті роки останнього сторіччя, вже після розвалу СРСР дуже багато людей боялися публічно заявити про своє єврейство. Але час іде. І ось, нещодавно, ми розмістили соціальну рекламу єврейської громади. З моїм обличчям.

Історична подія, також на заслугу для усього єврейства України та всіх українців. Адже ми демонструємо – Україна толерантна і полікультурна! І це ще одна нагорода для Любавицького Ребе і вчорашніх іменинників.

Про що ж реклама

Про необхідність піклуватися та подзвонити літнім людям. Здається, ну що ж може бути простіше? Зателефонувати і приділити 3 хвилини часу. Бо ж вони все своє життя думають – як там їхні діти? Адже ми для наших батьків завжди залишаємось дітьми, навіть якщо нам 40 чи 50!

Вони хвилюються, а самотність – це те, що вони не обирали. Нам здається, що не гарно розмовляти з батьками пару хвилин на бігу. І ми постійно відкладаємо цей дзвінок. А вони чекають і можуть боятися, немов ми забули про них.

У Торі сказано: "Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі". Це єдине місце у Торі де нам прямо обіцяють довголіття. Це як контракт, як оферта!

Адже наші літні батьки та літні батьки наших друзів – неймовірна цінність, як для Всевишнього, так і для держави! Вони розбудовували її, вони жертвували своє життя, щоб бути співавторами Всесвіту разом із Всевишнім.

Вони заслуговують на нашу увагу, на нашу підтримку. Тож прямо зараз, якщо хочете раптом привітати мене з нагородами – краще візьміть слухавку і зателефонуйте батькам!