В очі пхали мило, а тіло вкрилось синцями: дівчинка відверто розповіла про життя в дитбудинку

Проєкт 24 каналу та благодійного фонду "Рідні" розповість про позитивний досвід усиновлення 10 сімей, приклади яких надихають. Дивіться програму в ефірі телеканалу щопонеділка о 19:30. Про історію Олени Попкович з Одеси, яка не могла завагітніти та пішла на крок всиновлення – читайте далі.

4 роки тому Олена вирішила всиновити дитину. Жінка шукала хлопчика або дівчинку до 7 років.

Олена Попкович: Будь-яка жінка, дівчина хоче стати мамою. Як правило, ми хочемо біологічним шляхом прийти до цьго. Наша сім'я все для цього робила і я все для цього робила, але не могла стати мамою біологічним шляхом. Це риса мого характеру: якщо ти не можеш у такий спосіб, то треба спробувати інший.

Олена Попкович з усиновленою донечкою Аліною / Фото з домашнього архіву

Процес всиновлення зайняв 9 місяців. Однак, жінка переконана, що багато людей хоче всиновити дитину, але через таку довгу процедуру, зупиняються. 

Олена Попкович: Коли я приходила в соцслужби і говорила, що я зробила такий пакет документів, такий пакет документів, наступний, наступний, наступний – було дуже багато... Але мене це не зупинило. Ні, в жодному разі.

"Мені було страшно, чому я не можу знайти свою дитину"

Найважчим моментом на шляху всиновлення було обрати дитину.

Олена Попкович: Аліна – це не була перша дитина, яку я роздивлялась. Знайомишся з дитиною і практично відразу розумієш, що материнського тяжіння до цієї дитинки немає. Була одна дитина, друга, третя – і мені стало страшно, чому я не можу знайти свою дитину. Дитину, до якої буде тяжіння. На що мама дала мені пораду: шукай, чекай і ти повинна відчути, не треба робити швидкий крок. Як тільки я поговорила з мамою, я йду знову дивитися ці картотеки і звертаю увагу на Аліну, і їду на знайомство".

Найважчим моментом в усиновлення є вибір дитини / Фото з домашнього архіву

Аліна: Я дуже хотіла маму чи тата. Щоб я жила в своїй квартирі, в мене було все своє, своя кімната. І коли я бачила чужих, теж так само говорила: "Я хочу, хочу!". Але вони не хотіли мене, тому що говорили, що я дуже така бойова. А ось моя мама погодилась, тому що в чомусь я їй дуже сподобалася.

Олена пригадує, коли вона зайшла в кабінет директора, то забігла дівчинка зі стесаними ліктями та колінами. І в цей момент вона зрозуміла – це її дитина.

Я зрозуміла, що щось проявляється цікаве, мені настільки це сподобалося. Я зрозуміла, що дитина жива, енергійна. Все, ця іскра, цей імпульс – він настільки пробрався до глибини душі. Я зрозуміла – ось нарешті прийшло це чудо,
– пригадала Олена. 

"В дитячому будинку нас били капцями"

Аліна: В дитячому будинку було дуже погано. Нас дуже били капцями, у нас були по всьому тілу синяки. Нам завжди в очі мило пхали. І більша частина не любила мене, тому що я була із всіх дуже така сильна.

Аліна розповіла, що дитячому будинку її ображали / Фото з домашнього архіву

Аліну залишили у пологовому будинку. 6 років ніхто з потенційних батьків не приходив із нею знайомитись.

Окрім цього, в дитячому будинку для дівчинки не подбали про пакет документів. Анкета Аліни потрапила до бази даних лише після того, як дівчинку перевели в інший заклад. Лише за один рік на неї звернули увагу кілька родин.

Так, ось найстрашніше те, що за 6,5 років її ніхто з батьків, таких як я, не могли розглядати. Вона не була в базі даних, в картотеці. Служби не стежать за тим, щоб на дитину зробити пакет документів і показати її тим, хто хоче всиновити,
– зазначила Олена.

У 6 років Аліна все ще погано розмовляла. Після переїзду до Олени дівчинка вдруге пішла до 1 класу. Тепер Аліна добре навчається – любить читати і писати твори.

Олена Попкович: Насправді Аліна дуже схожа на мене. Вона схожа ззовні, вона схожа навіть характером, вона схожа на мене поведінкою. Ця енергійність, яка мене підкорила… Ось коли ми на початку разом виходили гуляли, ті, хто нас не знав, все говорили: "О, це копія мами".

"Я думала, що це сон"

Аліна: Мені було дуже не звично, тому що я, коли спала один день, мені здавалось, що я зараз проснусь, а мені все це сном здасться. Тому що я не звикла спати в кімнаті, де нема дітей і мені було це незвично. Але мені сни снилися теж про дитячий будинок.

За словами Олени, адаптація була дуже довгою. Адже це діти, які звикли захищати самих себе. 

Олена Попкович: Це характер, це поведінку, це манера спілкування. Це діти, які навчилися захищати самих себе. Проявляти нетактовність, проявляти нестриманість. Тому це велика робота, дуже довга робота.

Дітей потрібно усиновлювати, тому що вони теж живі люди. Вони не повинні жити в кімнатах, де дуже погано. Вони теж живі, вони хочуть маму, вони хочуть більше спілкуватися з рідними, аніж з вихователями,
– розповіла Аліна.  

Олена Попкович: Ви пройдете труднощі. Дуже великі труднощі. Але потім ці труднощі настільки компенсуються, не порівняти ні з чим, на цей крок йти можна, потрібно і навіть не задумуватись.

Аліна: Сім'я – це для мене, коли усі мої рідні поруч, коли зі мною дружать, допомагають, мене виховують. Любов вона дуже важлива в житті, тому що так народжуються люди. Любов – вона найголовніша. Якби не було любові, то і людей не було б.

Благодійний фонд "Рідні" надає інформаційну та психологічну підтримку щодо процесу усиновлення. При потребі, юридичні партнери Фонду надають правову допомогу в процесі усиновлення. Фонд у жодному разі не займається посередницькою діяльністю та не замінює функцій держави в процесі усиновлення (удочеріння).