Якщо не своїм життям, то своєю смертю він змінив Україну

Меморіальну дошку встановили на будівлі Національної спілки журналістів України по вул.

Хрещатик, 27-а.

Спроєктував її скульптор Василь Маркуш.

Як повідомили «Детектору медіа» в НСЖУ, була домовленість, що пам’ятну дошку відкриватиме Київський міський голова Віталій Кличко.

Але він вирішив цього не робити, імовірно, щоб йому не закидали «піар на крові».

Тому в анонсі заходу від КМДА був зазначений заступник Кличка Валентин Мондриївський, який, до речі, на початку 2000-х працював журналістом СТБ.

Але в нього, очевидно, теж змінилися плани, тому відкривати меморіальну дошку приїхав директор департаменту культурної спадщини КМДА Олександр Никоряк.

Під час свого виступу він не забув сказати, що дошку встановлено з ініціативи Київського міського голови Віталія Кличка та за підтримки міської ради.

«Георгій зробив величезний внесок у розвиток України, розвиток незалежних ЗМІ та свободи слова.

Він поклав своє життя за Україну.

Зухвале вбивство Георгія поставило точку відліку в українській журналістиці», – сказав Олександр Никоряк.

Директор департаменту культурної спадщини КМДА Олександр Никоряк.

Нову скульптурну композицію закріпили на стіні над старою меморіальною дошкою, яку у 2001 році встановили за рішенням Національної спілки журналістів України до річниці зникнення Георгія Ґонґадзе.

На ній перелічені імена всіх загиблих на той момент за часи незалежності України журналістів.

«На жаль, і після 2000 року в Україні є вбивства журналістів за їхню роботу.

Ми маємо пам’ятати імена наших колег, які загинули, виконуючи свій професійний обов’язок», – сказав голова НСЖУ Сергій Томіленко.

Сергій Томіленко та Олександр Никоряк під гімн України відкрили меморіальну дошку.

Адвокатка родини Георгія Ґонґадзе Валентина Теліченко подякувала всім, що не забувають Георгія Ґонґадзе.

«Хочу, щоб справа Георгія Ґонґадзе була для України не чорною, а світлою сторінкою.

Україна й так зробила несподівано надзвичайно великий прогрес у розслідуванні цієї справи.

Але важливо, щоб остаточно дійшли до правди, щоб і ми, і світ дізнався цю правду.

Щоб нам не було соромно, що український генерал міліції може вбити українського журналіста», – сказала вона.

Адвокатка Валентина Теліченко.

Валентина Теліченко зачитала звернення вдови журналіста, Мирослави Ґонґадзе, яка мешкає в США й нині очолює українську службу «Голосу Америки»:.

«Вітаю усіх! Дякую, що знайшли час сьогодні бути з нами.

Нещодавно виповнилось 50 років з дня народження Георгія і сьогодні виповнюється 20 років з моменту його викрадення та вбивства.

Я вдячна міській владі Києва за цю ініціативу і скульпторові Василю Маркушу за талановите втілення образу Георгія.

Важливо, що ця дошка розміщена тут, на будинку Спілки журналістів України.

Вона нагадуватиме про ціну, яку журналісти платять за пошук і донесення правди.

Ні Георгій, ні я не були журналістами.

Журналістика не була нашою професією, вона стала нашим покликанням.

Ми ввійшли в професію на початку незалежності, намагались творити власними руками медіа для нової України.

Ми робили це щиро, намагались творити щось новітнє і залишатись при цьому чесними самі перед собою.

Останній у своєму житті проект Георгій так і назвав «Українська правда».

Він створив інформаційний інтернет-ресурс і вірив у його успіх, тоді коли лише один відсоток українців мали доступ до інтернету.

Я дуже вдячна колегам, які змогли втримати та виростити його дітище і зробити його одним з ключових на українському медійному ринку.

Георгій передбачив майбутнє.

Власними зусиллями і власним життям він відкрив нам нові горизонти.

Георгій надихав, спонукав і мотивував інших до дії.

І якщо не своїм життям, то своєю смертю він змінив Україну».

Головна редакторка інтернет-видання «Українська правда» Севгіль Мусаєва розповіла про матеріал, який «Українська правда» підготувала до 20-ї річниці викрадення Георгія Ґонґадзе.

Редакція опитала підлітків, мешканців проспекту Георгія Ґонґадзе в Києві, чи знають вони, чиїм іменем названо їхню вулицю.

Виявилося, що молодше покоління зовсім необізнане.

Серед отриманих відповідей: «грузин», «футболіст київського "Динамо"», «герой Небесної сотні», «пам’ятник у сквері неподалік мого будинку», «він підняв прапор перемоги над Рейхстагом».

Головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва.

Тоді Севгіль Мусаєва загилилася в історію й нагадала, що відбувалося після того, як Георгій Ґонґадзе зник: «Усе вище керівництво заперечувало й казало, що нічого не знають, навіть, коли було знайдено тіло.

Ще тривалий час родичі й колеги Георгія не могли дізнатися, чи це тіло справді належить йому.

Бо тривалий час було заборонено робити будь-які аналізи, експертизи.

Це відбувалося відносно нещодавно – 20 років тому.

І дуже прикро, що в нас коротка пам’ять, що підлітки з проспекту Ґонґадзе зараз не можуть знайти правильну відповідь на запитання, хто такий Георгій.

І тому такі дошки, які ми сьогодні відкриваємо є надзвичайно важливими.

У мене є велике сподівання, що якщо людина, яка не знала Георгія, буде проходити повз і прочитає про нього, то можливо замислиться.

На жаль, можу констатувати, що через нашу коротку пам’ять трапляються інші злочини.

Через те, що у справі Ґонґадзе навіть через 20 років не поставлена крапка, ми бачимо справу Катерини Гандзюк, ми бачимо вбивство нашого колеги Павла Шеремета.

Тому хочу, щоб ви замислювалися над тією ціною, яку заради змін сплатили Георгій, Павло».

Севгіль Мусаєва пригадала слова Мирослави Ґонґадзе: «Георгій не зміг змінити Україну за свого життя, але він змінив її після своєї смерті».

Квіти від Офісу президента України принесла директорка департаменту інформаційної політики Ірина Побєдоносцева.

Севгіль Мусаєва нагадує колегам про Георгія Ґонґадзе.

Фотографи Дмитро Ларін («Українська правда») та Василь Артюшенко («Дзеркало тижня»).

Керівник студії Савіка Шустера Павло Єлізаров і голова НСЖУ Сергій Томіленко.

Головний редактор «Цензор.

нет» Юрій Бутусов.

Колишня журналістка й народна депутатка Ольга Червакова та медіаекспертка, колишня заступниця міністра інформаційної політики Тетяна Попова.