#цінаслова Як Леся Сакада у 2004-му перестала бути «солдатом»

Я розповім для цього флешмобу від Премії Гонгадзе та Львівського медіафоруму дещо, можливо, парадоксальну історію з огляду на тему акції.

Але мені здається, що вона справді підкреслює ціну слова.

Сталося це в жовтні 2004 року, в розпал президентської кампанії, головними фаворитами якої були, як відомо, Віктор Ющенко та Віктор Янукович.

Водночас це була найжорстокіша доба темників та контролю над ЗМІ Адміністрації президента Кучми, яку тоді очолював Віктор Медведчук.

Одним із тих, хто впроваджував темники на каналі «1+1», був В'ячеслав Піховшек.

Окрім керівництва «ТСН», він мав також авторську програму «Епіцентр».

І ось в одному з випусків цієї програми вийшов біографічний сюжет про кандидата у президенти Януковича без..

жодної згадки про його судимості.

Автором сюжету була відома й авторитетна журналістка Леся Сакада.

Здивуванню нашої редакції, тоді ще «Телекритики» (яка у 2015 році стала «Детектором медіа»), не було меж.

Як могла Леся зробити такий сюжет?!.

І ось я кажу Анні Шерман, яка тоді була в нашій команді: давай зателефонуємо Лесі, запитаємо її.

Чесно кажучи, в нас не було особливих сподівань на те, що Леся захоче щось коментувати.

Але все ж таки Аня подзвонила.

І раптом Леся буквально зі сльозами в голосі розповіла історію, як саме сталося так, що вона зняла цей сюжет.

І не тільки розповіла, а й дала згоду опублікувати це інтерв’ю.

Це щире визнання та каяття мало неабиякий резонанс.

Про історію написали всі незалежні на той час видання, розповів 5 канал.

Потім 5-й запросив і мене до свого ефіру, адже в цьому випадку було два ефекти: Леся у своїй розповіді посилалася на мою статтю «ФОНит» про те, що журналісти, знімаючи свої сюжети для програми Піховшека, часто навіть із дотриманням усіх стандартів, створюють для його маніпуляцій як ведучого гарний фон.

І, мовляв, навіть її чоловік показував їй цю статтю, доводив, що краще в цьому не брати участі...

Таким чином і моя стаття, й потім щире інтерв’ю Лесі стали однією з багатьох частинок, які тоді, у 2004-му, склалися врешті-решт у пазл спочатку журналістської революції, а потім і Помаранчевої.

Й таких подій, текстів, слів було дуже й дуже багато в історії української журналістики.

Не мовчи, коли бачиш, що коїться щось погане; май також мужність визнати власну помилку та виправити її.

Навіть підставляючи себе під можливі репресії (адже Лесю могли після цього інтерв’ю й звільнити!).

Якщо ти відстоюєш правду, врешті-решт ти переможеш.

Інколи навіть ціною життя, на жаль, але переможеш, про що нагадує нам 20 років та історія життя й загибелі Георгія Гонгадзе.

Текст написано в рамках акції Премії Ґонґадзе та Львівського медіафоруму «Ціна слова», мета якої нагадати громадянському суспільству та аудиторії українських медіа в цілому про цінності незалежної журналістики і вагу правди.

Про те, що здобувати та поширювати незручну інформацію – складна і досі ризикова робота, яка, втім, сприяє зміцненню демократії.