Ніколи не здаватися: дочка Гонгадзе написала щемливу статтю про батька

"Цікаво, що мій батько Георгій Гонгадзе, ікона української журналістики, народився не в Україні, а в Тбілісі – столиці радянської Грузії", – пише донька Соломія для видання The New Statesman. 24 канал зробив переклад.

Брутальне вбивство

На початку 1990-х він став молодіжним активістом, який мандрував новими республіками, що народилися після розпаду Радянського Союзу. Він оселився на Заході України, у Львові. Там він зустрів мою мати, Мірославу – молоду жінку, яка, як і він, тестувала межі нової свободи. Вони обидва практикували незалежну журналістику. 

Безстрашна журналістика зробила багатьох впливових людей ворогами Георгія. 

І 20 років тому цього місяця мого батька брутально вбили, а замовниками досі вважаються вищі ешелони тодішньої політики. Скандал шокував країну та допоміг посилити боротьбу з корупцією. 16-го вересня ми вшанували річнию його зникнення. Під батьковим іменем досі збираються демократи з усього світу, щоб продовжувати свою місію. 

Україна перед вбивством Гонгадзе 

Георгій Гонгадзе розмовляє з президентом Кучмою / Фото The New Statesman

Це було багатообіцяюче місце – Україна відразу після незалежності. Але через кілька років культура "брудних угод" , корупції та несвободи з'явилася. Олігархи почали проникати в уряд під час каденції президента Леоніда Кучми. Звісно, влада не ставилася доброзичливо до кількох незалежних журналістів, що працювали в той час. 

До нашого часу збереглося кілька записів інтерв'ю Гонгадзе, у тому числі з Кучмою. Вони показують упертого, експресивного молодого журналіста з глибоким голосом; його волосся тільки починало зменшуватись.

Одного разу він питав у впевненого у собі президента за провал у розслідуванні спроби вбивства високопоставленої людини. Чому, питає Гонгадзе, на посаді досі перебуває міністр внутрішніх справ, який не може знайти виконавців цього злочину (нічого не нагадує? – 24)?

Ви теж несете відповідальність за некомпетентність, – сказав Георгій Гонгадзе Леоніду Кучмі.

Навіть коли лише маленька частка українців мала доступ до персональних комп'ютерів, що вже казати про інтернет, Гонгадзе бачив можливості мережі для вільних та незалежних медіа.

Десь посеред цього всього народилася я, одна з двійні у 1997 році. 

Міленіум та зникнення 

Мітинг пам'яті Георгія Гонгадзе / Фото Politico.eu

Десь посеред 2000-х, згадує Мирослава у розповідях, вони почали підозрювати, що за місцем проживання у Києві стежать. Георгій повертався додому нервовим, казав – за ним йшли люди у темному одязі. Він скаржився на можливе спостереження до офісу Генпрокурора, вимагаючи поясень. Вони ігнорували його. 

Георгій Гонгадзе зник ввечері 16 вересня 2000 року. Він встиг дати дітям урок англійської мови, бо хотів, щоб ми зростали знаючи кілька мов, як він. Щоб ми могли комунікувати у країнах, де журналісти були вільними. 

Незважаючи на всі зусилля та спонукання до проведення чесного розслідування, моя мати не змогла добитися нічого.

У 2011 році, Генпрокуратура України відкрила провадження проти Кучми, який завжди відкидав усі звинувачення. Але пізніше всі обвинувачення зняли. 

Еміграція та новий початок 

Родина була змушена переїхати до США та почати там все з нуля / Фото Alchetron

Отже, Мирослава залишилася сама з двома дітьми. Вона була впевненою, що за нею теж стежать, ба більше – що квартиру прослуховують. Що гірше, їй не було до кого звернутись: влада сама погрожувала тобі, а не надавала захист. Його просто не було. Через чотири роки після вбивства батька, великий натовп зібрався у центрі Києва – почалася "Помаранчева революція". 

Під час Євромайдану майже десять років потому, багато хто на вулицях був з молодого, нового покоління. Вони не пам'ятали час та обставини вбивства батька, але є його духовними послідовниками. Тим часом, моя родина покинула Україну, емігрувала до США, де отримала політичний притулок. 

Мені було три роки, ми жили у маленькій односпальній квартирі у передмісті Вашингтону та не розмовляли англійською. Я пам'ятаю, як допомагала бабусі рятувати непотрібні іншим меблі, копирсаючись у смітті позаду нашого кварталу.

Мати часто їздила до Європи, розповідаючи про невирішену смерть батька європейським союзникам. Зважаючи на мій вік, головними моментами були цукерки та сувеніри, що їх мама привозила з міст, де бувала. І лише пізніше я зрозуміла, наскільки невблаганною вона була, борячись за справедливість.

Увесь час підтримуючи родину як мати-одиначка. Зростаючи, я ніколи не відчувала, що мені не вистачає одного з батьків – мама давала мені любові за двох. Жодного разу я не бачила, щоб вона плакала. 

Проблеми з рослідуванням та спадщина Гонгадзе 

Прес-картки Георгія Гонгадзе, надані родиною / Колаж The New Statesman

Правоохоронна система України доводила тоді свою неадекватність. У 2005 році Мирослава виграла суд в Євросуді з прав людини проти українського уряду за те, що вони не розслідували вбивство, як належить. Чотирьох виконавців злочину врешті затримали за засудили, але підозрювані організатори – досі не покарані. 

Мати використовує термін "часткова справедливість", щоб описати як система повела собі з цією справою. Вона має на увазі, що справедливий результат розслідування вбивства мого батька – не лише використати правоохоронну систему для покарання винних у злочині. Справжня справедливість – побудувати країну, за яку він боровся, знищити корупцію та безкарність, що призвели до його загибелі. 

Його відповіддю стало використання будь-якого медіа – радіо, ТБ, більш за все – сайт "Української правди", щоб підняти тривогу. Він належав до генерації, що знищила комуністичну диктатуру у Східній Європі. Вони мріяли про більш вільне суспільство ніж те, у якому жили їх батьки. 

Його смерть прискорила боротьбу з корупцією в Україні. Якщо порівнювати її з нинішньою, то зараз Україна має активну публічну сферу, та більшою частиною вільні та чесні вибори. В медіа царить плюралізм, але вони досі належать олігархам, тож ще є що покращувати. 

Сміливі журналісти та активісти з того часу приміряли на себе мантію Гонгадзе з просування незалежної журналістики, а деякі – як і він – заплатили за це життям.

Дехто з виконавців ніколи не був спійманий. Минулорічні вибори президента виграв Володимир Зеленьский – комедіант, зігравший президента у телесеріалі, а потім спробував це в реальному житті. Він обіцяв привнести трансформацію та зміни, але його платформа досі запропонувала по суті доволі мало. 

Після трьох десятиліть розчарувань, зрозуміло, чому виборці віддали голоси тому, хто обіцяв швидко вирішити багато проблем країни. Нажаль, олігархи та політики, які були ворогами мого батька, знайшли спосіб проникнути у політику Заходу. Американці, що стежили за процедурою імпічменту Трампа могли чути деякі імені вперше, але для українців вони дуже знайомі. 

Коли річниця викрадення та вбивства наближалась, я думала про батькову спадщину. Сьогодні часто боротися за правду це страждати. Гонгадзе погрожували через його роботу. Його робота була літично чутлива та дотична до потужних інтересів.

А отже, він зрідка мав стабільне робоче місце, йому було складно забезпечувати нас. Фінальним акордом стало перетворення родини на біженців і двох дітей, що ніколи не знали батька.

Він обрав страждання, бо був фундаментальним ідеалістом у питаннях як все має бути. Нам, хто живе у так званих "розвинутих демократіях", які іноді входять у смуток, складно уявити його ідеал. 

Ми відчуваємо себе як дурні – рекомендуємо Україні покращити свою систему, при тому знаючи яка проблемна наша. Мені скоро буде 23 і я починаю виглядати як мій батько. У мене його квадратна щелепа і очі, які кривляться, коли я посміхаюсь для фото. Я уявляю якби він був досі з нами, ми були б частиною однієї боротьби. 

Він би пишався новим поколінням українців, що живуть більш вільними завдяки його зусиллям. І він би нагадував нам ніколи не здаватися, як не здавався сам.