«Давайте знімати кіно, а не телевізійні сюжети». 14-й пітчинг Держкіно, документальні фільми

14 вересня Держкіно розпочало другий тур 14-го конкурсу кінопроєктів, що претендують на державну фінансову підтримку.

Це мали бути три окремі конкурси, які було оголошено в лютому цього року – для національних фільмів, документальних та серіалів (уперше).

Але у світі сталася пандемія коронавірусу (як наслідок – карантин і криза), а в Україні стався секвестр бюджету, виділеного на культуру, й скорочення фінансування кіногалузі з 758 до 455 млн грн, тож було прийнято рішення об’єднати три конкурси в один.

Так в історії конкурсів Держкіно з’явився пітчинг-рекордсмен, другий тур якого, тобто публічні презентації, триває два тижні поспіль, у ньому беруть участь аж 339 кінопроєктів.

Двотижневий марафон розпочався з неігрових національних фільмів, їх до другого туру було допущено 122, але один проєкт – «Потоцький – пан Каньйовський» (виробник – ТОВ «Наш продакшн ЛТД») – відмовився брати участь у конкурсі.

Презентації 121 стрічки зайняли три з половиною дні.

Тож на презентаціях присутні всі експерти одразу, більше того – запитання до конкурсантів можуть ставити як члени Експертних комісій, так і члени Ради з держпідтримки кіно.

Документальні національні фільми, про які сьогодні піде мова, на 14-му пітчингу оцінювали: Андрій Кокотюха, Дмитро Криворучко, Михайло Петренко, Іван Тимшин, Анна Радомська, Тарас Босак та Вікторія Добровольська.

Зазвичай на кожному конкурсі є експерт, який заслуговує на звання найбільш прискіпливого, цього разу такими експертами стали Андрій Кокотюха та Вікторія Добровольська, які ставили конкурсантам найбільше запитань (переважно лише вони і ставили, за деякими винятками).

Якщо Андрій Кокотюха більше докопувався до суті та форматів проєктів, то пані Добровольська не втомлювалася запитувати режисерів, чим документальне кіно відрізняється від телевізійної програми, а продюсерів – чому держава має заплатити за їхній фільм.

Варто сказати, мало хто з учасників пітчингу зміг відповісти аргументовано.

І якщо з питанням про фінансування ще були варіанти – хтось відповідав, що для залучення коштів з інших джерел необхідно мати базові кошти від Держкіно, а хтось зазначав, що з різних причин зйомки не можуть чекати і гроші потрібні вже зараз, то на питанні про різницю між документальним кіно і телевізійною програмою сипалися всі, навіть досвідчені конкурсанти.

Це й стало основною претензією експертів до учасників пітчингу – більшість представлених проєктів виявилися скоріше телевізійним продуктом, ніж кіно.

Треба переглядати 100% фінансування.

Давайте знімати кіно, а не телевізійні сюжети», – сказав він.

Як часто буває на пітчингах Держкіно, в око впадає разюча різниця в професійності конкурсантів, зокрема продюсерів: деякі проєкти можуть похвалитися участю в міжнародних пітчингах і воркшопах, домовленостями з міжнародними кінофестивалями, а деякі виглядають як телевізійні передачі каналу УТ-1 в 90-х роках.

Експерти прямо вказували конкурсантам на слабкі сторони, не добираючи м’яких форм.

Так, Вікторія Добровольська вщент розкритикувала проєкт «Військові звитяги.

Козаччина» Андрія Крутія (виробник – ТОВ «Нова фільм»), назвавши його відверто слабким і таким, що не має жодного стосунку до кіно.

І скільки би творці не повторювали, що це важливий історичний фільм, розрахований на молоду аудиторію, експертка винесла вирок: «Цей проєкт – нікому не цікава шароварщина, це непрофесійно і дуже, дуже, дуже погано».

Перепало й тим проєктам, які експерти визнали якісними, але все одно скоріше телевізійними передачами.

Так, наприклад, коли тележурналіст «1+1» Акім Галімов презентував продовження великого телевізійного проєкту «Україна.

Повернення історії» під назвою «Повернення Мазепи» (виробник – ТОВ «ТЕТ-продакшн»), Вікторія Добровольська після нетривалої дискусії підбила підсумок: «Це – не кіно».

Між тим, Акім Галімов збирається розшукати могилу Івана Мазепи, спробувати повернути рештки в Україну та створити пантеон національного героя.

У цілому історія та культура України в широкому смислі залишається однією з головних тем на конкурсах Держкіно – козаки, вишиванки, народні пісні тощо.

Презентуючи перший за порядком проєкт цього пітчингу – фільм «113» Марини Ісаєвої (виробник – ФОП Хорошко Олексій Миколайович) про здоровий образ життя та правильне харчування, продюсерка Наталія Вашко (колишня генеральна продюсерка телеканалів «Сіті» і ТЕТ) проаналізувала, що 6 із 10 документальних фільмів, представлених на 14-му пітчингу Держкіно – про минуле України, а ще чотири із шести – про радянське минуле, а держава має вкладати в майбутнє.

До речі, вона виступала російською мовою (пані Вашко тривалий час працювала маркетологом і телепродюсером у Росії) й ніхто не зробив їй зауважень.

Раніше, за часів голови Держкіно Пилипа Іллєнка, конкурсантів у наказовій формі просили виступати українською, інколи доходило навіть до синхронного перекладу з російської на українську прямо під час презентації.

Як уже було згадано вище, неігрові національні фільми можуть претендувати на 100% державного фінансування, але сума не має перевищувати 2 млн грн, принаймні, так рекомендувала Рада з держпідтримки кіно.

Традиційно, переважна більшість конкурсантів просили максимальну суму – тобто 2 млн грн або близько того.

Найдешевшим виявився проєкт «Генерали Монблану» режисерки Тетяни Степко (виробник – ГО «Союз молодих кінематографістів України»), бюджет якого наразі складає 475 тис.

грн, стільки же команда просить у Держкіно.

Стрічка розповідає про те, як вихованці Маріупольського дитячого центру «Пілігрим» разом зі своїм керівником і прийомним батьком Геннадієм Мохненком підкорили Монблан.

За словами продюсерів, 90% фільму знято, залишилося дозняти початок, зробити монтаж і постпродакшн.

Стрічку планують показувати на міжнародних фестивалях.

А найдорожчим у категорії документальних національних фільмів став проєкт «Україна.

За нашу і вашу свободу» режисера Євгена Тітаренка (виробництво – ТОВ «МКК фільм сервіс»), бюджет якого складає більше 12 млн.

грн, у держави просять 2 млн грн.

Автори проєкту надихалися 4-серійним фільмом Єжи Гофмана «Україна.

Народження нації».

Серед спікерів майбутнього фільму згадали, наприклад, Барака Обаму, подружжя Клінтон, Ангелу Меркель, Далю Грібаускайте та інших.

Найбільше питань до бюджету в експертів виникло під час презентації проєкту «Дахабраха.

Шлях» Анни Корж (виробник – ТОВ «Скайдайвфільм продкашн») через те, що в кошторисі близько 300 тис.

грн виділено на непередбачувані витрати.

Вікторія Добровольська припустила, що продюсери не вміють витрачати гроші, хоча проєкт гарний.

Команда пояснила, що запланувала в категорію непередбачуваних витрат «пандемічні виклики», бо збирається записувати інтерв’ю з відомими іноземними прихильниками гурту «Дахабраха» за кордоном.

За словами продюсерки, лише 55% аудиторії гурту – українці, решта 45% – мешканці інших країн, а зацікавленість у допрем’єрному показі стрічки вже виявили Австралія та США.

Найбільше документальних національних проєктів – по чотири – презентували продакшни «Нова фільм» (продюсер – Андрій Полікашкін) і «ТТМ» (продюсер – Андрій Границя).

Компанія «Нова фільм», крім уже згаданого вище проєкту «Військові звитяги.

Козаччина», просила кошти на фільми «Квіти для в'язня під номером 131161» про в’язня концтаборів «Аушвіц» і «Маутгаузен» Вадима Бойка, «Прихована перемога.

Сині Води» про литовсько-руських рицарів і «Середньовічні Ігри престолів» про п’ятьох жінок, які в часи Середньовіччя «закладали підвалини ранньої української державності та дипломатії».

«ТТМ» презентував проєкти «Сквот» про групу київських митців 90-х років, «Дика сімка» про актора Юла Бріннера, «Хвиля Дніпровська» про київську андеграундну музику на межі 80-90-х років і «Са.

Шо» про футболіста Олександра Шовковського.

До речі, тема футболу на цьому пітчингу згадувалася не раз.

Так, були представлені фільм «Ребров» Святослава Феофілактова (виробник – ТОВ «Продекс філм») про футболіста і тренера Сергія Реброва; «Командна гра» Андрія Мозгового (ТОВ «РРП груп») про тренерів Валерія Лобановського, Олега Базилевича та Анатолія Зеленцова, «Національна команда» Володимира Мули (виробник – ТОВ «Теле.

Простір Студіо») про народження, історію, становлення та розвиток Національної збірної України з футболу в період з 1992 по 2022 роки» та «Фанати» Олександра Брагіна (виробник – «Кіноквартал») про футбольний фанатський руху на прикладі угруповань «ультрас» українських клубів.

Були проєкти й про інші види спорту та спортсменів, але, здається, серед них була лише одна жінка – фехтувальниця Ольга Харлан.

«Блискавка Харлан» режисерки Лілії Кірічєвої (виробник – ФОП Клименко О.

В.) – проєкт, над яким працюють одні жінки.

Команда так і позиціонує його – як жіночий, збирається презентувати на тематичних міжнародних кінофестивалях.

Андрій Кокотюха запропонував режисерам об’єднатися та створити документальний серіал про українських спортсменів, щоб зекономити державі кошти.

Щоразу на пітчингах є вдосталь документальних проєктів про українських митців.

Цього разу винятку не було: презентували фільми про художників Івана Марчука, Михайла Бойчука, режисерів Леся Курбаса, Сергія Параджанова, письменників Тараса Шевченка, Григора Тютюнника, Олеся Гончара та інших.

Також традиційним є низка проєктів про війну.

Наприклад, було презентовано аж два фільми про українських миротворців у Югославії в 1992 році: «Війна перед війною» Олександра Ковша (виробник – ТОВ «Лелека продакшн») та «Миротворці.

Перша місія» Валентини Охлопкової (виробник – ТОВ «Мир і Ко продакшн).

У 14-му пітчингу змагаються одразу декілька документальних фільмів про Чорнобиль, очевидно, до 35-ї річниці аварії на ЧАЕС наступного року.

Це, наприклад, «Ні кольору.

Ні смаку» Олени Короп (Виробник – ФОП Дріз О.

Виділялася на фоні інших презентація проєкту «Плем’я від першої особи» режисерки Юлії Шашкової (виробник – ТОВ «Клеос Арт»).

Це документальна стрічка про те, як український режисер Мирослав Слабошпицький знімав свій повнометражний ігровий фільм «Плем’я», що став справжньою сенсацією у 2014 році й здобув більше 100 нагород по всьому світу.

Під час презентації команда показала цитати зірок світового кінематографу, які висловлювали своє захоплення стрічкою «Плем’я», серед них: Джаред Лето, Ірвін Велш, Даррен Аронофськи та інші.

Також показали відеоуривок з урочистого нагородження Мирослава Слабошпицького премією Європейської кіноакадемії та лист підтримки від старшого керівника програми Міжнародних художніх фільмів фестивалю «Санденс».

На You.

Tube стрічку подивилися більше 50 млн разів, тож команда не сумнівається, що документальний фільм про фільм теж буде успішним.

Цікавою та свіжою назвали експерти ідею проєкту «Щоденник нареченої Христа» режисерки Марти Смеречинської (виробник – ТОВ «Діджітал реліджн») про черниць сучасного греко-католицького монастиря на Західній Україні.

Молодша сестра режисерки вирішила прийняти постриг, і це стало поштовхом для знімання документального фільму про те, що підштовхує дівчат до такого кроку і як вони живуть у новій іпостасі.

За словами продюсерки Наталії Лібет, таку тему в українському кіно ще не піднімали, та й у світі теж нечасто, тож вона сподівається на успішне фестивальне майбутнє стрічки.

Реліз заплановано на осінь 2021 року.

Були й фільми-портрети про непересічних українців – наприклад, «Вантажівка» Сергія Кошмана (виробник – ФОП Кошман С.

М.) про мешканця Кривого Року Олександра, який займається перевезенням вантажів у незвичний спосіб.

Чоловік пішки переносить вантаж за допомогою возу.

Його рекорд – 160-170 км, а максимальна вага, яку він доставив – 1,5 тонни.

Стрічка «Деміург» Олександра Течинського (виробник – ТОВ «Кінокомпанія Метрополіс») розповідає про столичного актора, який повертається в рідне село на Волині, де організовує місцевий театр.

Ще один фільм про непересічного українця – режисера Олега Сенцова, колишнього в’язня Кремля, який у російській колонії примудрився через листування зняти в Україні ігровий фільм за своєю п’єсою «Номери».

Документальна стрічка «Кіно з Лабитнангі» Аскольда Курова (виробник – ТОВ «435 Філмс») розповідає про те, як Сенцов працював над фільмом.

До речі, продюсерка стрічки Анна Паленчук, яка представляла на конкурсі два документальні проєкти (ще «Євродонбас» Корнія Грицюка), пітчингувалася прямо з пологового будинку, де напередодні народила другу доньку, ніби нагадуючи – пітчинги пітчингами, а життя триває.

У четвертий день 14-го пітчингу також презентувалися документальні серіали та документальні копродукції, які ми для зручності оглянемо в матеріалах про пітчинг серіалів та пітчинг копродукцій, що вийдуть на «Детекторі медіа» найближчим часом.