Хто такі вікінги насправді: як вони підкорювали світ і відкривали Америку

У вікінгів не було найкращої зброї чи броні свого часу, не було неймовірно ефективної тактики бою чи масової чисельної переваги над ворогами. Однак вони безапеляційно вірили у те, що померти в бою, забравши зі собою якомога більше людей, це єдиний шлях до комфортних умов у загробному житті. Сильна мотивація – страшна річ. Якщо когось в історії людства і можна називати Богами війни – то це точно вікінги. Детальніше про них – у матеріалі 24 каналу.

Вже у сучасному світі завдяки кіно, серіалам та комп'ютерним іграм вдалося "розкрутити" образ вікінгів до межі, де дуже складно розділити правду і вигадку. Насамперед вікінги – представники германських племен. Ці хлопці мешкали на півночі Європи, утім згодом розбрелися хто куди:

• одні пішли засновувати імперію франків;
• інші – заселяти британські острови;
• ще частина залишилася на територіях сучасної Данії, Швеції та Норвегії.

Саме нащадки цих "не любителів" мандрівок і стали вікінгами та намандрувалися за усіх пращурів разом взятих.

Чим займались вікінги

У Cкандинавії навіть нині для вирощування будь-чого, що можна з’їсти, можуть бути лише кілька відсотків землі. Це і є головною причиною, що загнала вікінгів на кораблі і змусила шукати здобич, однак не усіх. Більшість тодішнього населення Скандинавії залишалася вдома. Обробляли ті незначні клаптики землі, на яких все ж могло щось вирости. Також вирощували овець, здебільшого займалися риболовлею і полюванням на ведмедів, лосів, тюленей. Їх шкури потім продавали сусіднім кланам чи заїжджим торговцям. Тож вікінг – це професія, а не народ. Ці хлопці і самі бралися за домашню роботу, коли поверталися з походів.

Човни вікінгів / Скриншот з відео

Та все ж у ширшому розумінні слово "вікінг" часто використовують для означення усіх тодішніх мешканців півночі Європи. Воно стало синонімом до нашого "варяги" чи латинського "нормани" – тобто люди півночі.

Початок доби вікінгів

Згодом вікінги сіли на корабель і переплили до монастиря на британському острові Ліндісфарн. Трапилося це у 793 році, який нині вважається офіційною датою початку доби вікінгів, що тривала майже 300 років. Цей епізод, хай і з деякими неточностями, дуже яскраво проілюстрували у суперпопулярному нині серіалі "Вікінги".

Це був не перший вихід норманів у світ, утім саме після грабунку Ліндісфарну такі вояжі стали для них постійним способом проведення часу. Єдиного державного устрою наприкінці VIII століття у Скандинавії не було. Усе вирішувала родова аристократія. Кожен конунг – голова роду – на своєму клапті землі був "цар і бог". Тож у похід могли зібратися ватага із близьких та далеких родичів, сісти на збудований ними ж корабель і з благословення конунга податися створювати проблеми середньовічним селянам і містянам. Перші походи вікінгів були зовсім не чисельними, та від того не менш успішними.

Успіх вікінгів – завдяки їх човнам

Все завдяки дракарам – так називалися бойові кораблі норманів. Це те, у чому скандинави були безумовно найкращими у свою добу. У майстерності виготовлення та керування човнами з ними не міг зрівнятися ніхто. Причина цього – все та ж скандинавська географія. Сісти на човен і доплисти до сусіда було набагато простіше, ніж йти до нього через холодні гори і ліси. Тож така побутова необхідність дозволила розвинути унікальну майстерність.

Спочатку човни вікінгів були видовбані із цільного стовбура дерева, згодом їх почали робити з дошок, які клали одна на одну та скріплювали залізними чи дерев'яними цвяхами. З'явилися закріплені весла практично по усій довжині човна, а вершиною еволюції корабля вікінгів стала поява на ньому вітрила – це було справжньою цінністю.

Вітрила, які виготовляли вікінги / Скриншот з відео

Вітрила робили із овечої шерсті. На одне велике вітрило могло піти приблизно 200 кілограмів такого матеріалу, а виготовляли його кілька років. Однак такі старання були виправдані, адже вітрило дозволяло у рази збільшити швидкість та дальність плавання.

Завдяки ще й тому що кораблі робили максимально легкими під вітрилом вони розвивали швидкість 10-12 вузлів, тобто орієнтовно 20 кілометрів на годину. Тож за добу вікінги могли подолати понад 400 кілометрів – це нереальна швидкість пересування за середньовічними стандартами.

Як відбувався напад вікінгів

На кожному з дракарів могли перебувати приблизно 100 вікінгів, хоча зазвичай було удвічі менше. Десятки таких кораблів підпливали до якогось британського замку. Незначна розвідка дозволяла зрозуміти, що фортеця добре охороняється, селяни ховалися всередині, врожай та скотину забирали зі собою – тому нападати не було сенсу. Однак не всі маєтки належно приготувались до нападу норман. 

Вікінги поверталися на кораблі і вже за день опинялися за 200 кілометрів, де був розташований інший маєток – там ніхто й не думав чекати цих гостей. Жодним іншим способом подолати цю відстань за такий відрізок часу у той момент людської історії було неможливо. Тож раптовість нападів була одним із ключів успішності норманів.

Ще одна унікальність кораблів вікінгів була в тому що вони однаково добрі були для відкритого океану та річок. По Дніпру гості із півночі опинялися і на наших землях, де безпосередньо доклалися до створення Київської Русі. Серйозною перешкодою для кораблів вікінгів не була навіть суша, яку треба було перетнути. Дракари були достатньо легкими, аби їх можна було просто перетягти по колодах до наступної водойми.

Вікінги були швидкими завдяки своїм човнам / Скриншот з відео

Отож вікінги, завдяки своєму кораблебудуванню, без очевидних труднощів діставалися туди, куди захотіли. Там починалося найцікавіше. Принаймні для них.

Нормани крали навіть людей

Міфи здебільшого малюють норман зовсім неотесаними варварами, які змітали усе на своєму шляху. Звісно, це перебільшення, однак друга його частина не така вже й далека від правди. У більшості випадків нормани дійсно забирали усе, що могли разом із людьми, яких потім продавали у рабство, а що не могли забрати – знищували. Інколи можна було відкупитися. Так зробили парижани усередині IX століття, уникнувши знищення свого прекрасного у майбутньому міста. Зайвим доказом жорстокості вікінгів була середньовічна молитва, яка починалася словами: "Збережи нас Господи від гніву дикого народу норманів, що мешкає на півночі".

Зброя вікінгів

У популярному серіалі "Вікінги" яскраво проілюстрували, чим боролися нормани. Найпоширенішою зброєю були списи та бойові сокири – через дешевизну та простоту виготовлення. Хоча мечів у норманів теж було дуже багато – доказом є археологічні розкопки. Більшість вони привозили із континентальної Європи, утім частину кували у себе.

Броня здебільшого була шкіряною, кольчуги траплялися рідко. Далеко не кожен вікінг міг дозволити собі шолом.

А от знаменитих рогатих шапок не носив узагалі ніхто з них. Джерелом цього стереотипу аж у XIX столітті стали опери Вагнера. Не вигадали творці серіалу і той факт, що участь у походах могли брати жінки. Вони були на рівні із чоловіками. Археологи довели це, адже знайшли могили, де жінки були поховані, як воїни.

Могила жінки-героїні / Скриншот з відео

У сенсі рівності статей вікінги узагалі можуть дати фору більшості своїх сучасників. Одружити скандинавку без її згоди було майже неможливо, а коли до весілля все ж доходило – сторони укладали щось на кшталт шлюбного контракту.

Жінки були на рівні з чоловіками / Скриншот з відео

Ще один міф, який варто розвіяти – це те, що грабунки були єдиним заняттям вікінгів. Помандрувавши, побачивши на власні очі Константинополь, Лісабон, міста Персії нормани дійшли висновку, що добитися багатства та статусу можна не лише сокирами. Вміння торгувати було таким ж важливим для вікінга, як і махати зброєю. Ба більше, використати їх можна було в одному поході. 

Вікінги стали творцями безлічі торговельних шляхів, допливаючи до піренейського півострова, Африки, півдня Італії. Вони розширили світ задовго до того, що заведено називати добою географічних відкриттів. Нормани заселили Ірландію та Гренландію, а у 1001 році похід Лейфа Еріксона завершився тим, що вікінги стали першими європейцями, які сягнули північної Америки.

Вони висадилися на нині канадському острові Ньюфаундленд, який у скандинавських сагах називають Вінленд – виноградна земля. Там вікінги зустрілися із індіанцями за 500 років до того, як це зробив Колумб. Зустріч, щоправда, завершилася конфліктом і нормани врешті покинули Америку.

Відкриваючи світ, вікінги не могли не піддаватися впливу того, з чим стикалися. Та вони вміло використовували це у власних інтересах. У сагах збереглася історія про одного з вікінгів, який кілька разів у різних місцях приймав християнство, за що завжди отримував хороші подарунки і дуже засмутився, коли за чергове хрещення в якомусь місті йому дісталася лише нова сорочка.

Нормани дуже легко асимілювалися та звикали до нових умов у місцях, де вирішили осісти. Так трапилося у тій частині Франції, що саме завдяки вікінгам називається Нормандія. Так трапилося на Сицилії, де вони заснували своє королівство. І так трапилося на Русі, яка своєю назвою та першою керівною династією Рюриковичів, теж зобов'язана гостям з півночі.

У самій же Скандинавії теж з'явилися держані утворення, на трони сіли королі, на зміну Одіну та Тору остаточно прийшло християнство. У 1066 році норвезький король Гаральд Суворий, до слова, зять Ярослава Мудрого, спробував захопити англійський престол. Утім там таки загинув. Ця подія завершила епоху завоювань вікінгів. Проте відбиток, що вони залишили на людській історії, нікуди не подінеться, адже вони багато в чому визначили майбутній хід цієї історії.

Зовсім скоро Англію таки завоював нормандський герцог Вільгельм - прямий нащадок вікінгів. Кров північних розбійників ще довго тектиме у багатьох монарших династіях старого світу, а сама Скандинавія із місця яке мусиш покинути, щоб вижити, в підсумку перетвориться в одне із найщасливіших місць на цій планеті.