Плакали всі: як прощалися із загиблим у катастрофі Ан-26 курсантом Віталієм Вільховим на Львівщині

Мріяв про небо і залишився там назавжди.

На Львівщині попрощалися з курсантом Харківського університету повітряних сил, Віталієм Вільховим.

Сотні людей прийшли провести хлопця в останню путь.

Стримати сльози не зміг ніхто.

Кореспондентка "5 каналу" Марта Шикула бачила все на власні очі.

До рідного села Віталія Вільхового з самого ранку з'їжджаються сотні людей.

Попрощатися з загиблим курсантом приїхали його товариші з Харкова, однокурсники з львівського ліцею Героїв Крут, друзі, рідні та односельці.

"Не могли змиритися, думали Віталика там немає.

Але на 2 день ми почули, що сталася трагедія з нашим Віталіком, нашим сусідом.

Дуже добра дитина була, ввічливий", – розповідає Ольга Тарас, сусідка Віталія Вільхового.

"Це наша втрата, тому що дитина обрала військовий фах в час коли, в серпні 2014-го року він пішов, вже після Ілловайська, якраз забрав документи у військовий ліцей героїв Крут.

Розумієте, він свідомо це робив", – каже Ірина Катарина, директорка школи.

Над домовиною Віталика невпинно плаче мати, не стримують сльози і професійні військові.

Віталію Вільховому було 20.

Військовий фах хлопець обрав після 9 класу, вступивши до військового ліцею Героїв Крут.

Після його закінчення поїхав до Харкова навчатися льотної справи.

"Ще на другому курсі він про це говорив, усвідомлював, що хоче бути льотчиком, хоче літати, хоче захищати простори нашого неба", – згадує Назар Шарун, товариш Віталія Вільхового.

Віталій зростав у родині шахтарів, утім про літаки та небо мріяв змалечку.

Прикладом для хлопця був його дядько.

"Не тільки прикладом, але тим, хто допоміг, щоб мрія збулася.

Горджусь ним і думаю, він був справжнім бійцем.

Він любив державу, він любив свою професію.

Він до останнього боровся з своє життя", – каже Валерій Гриневич, начальник центрального управління забезпечення авіації та протиповітряного озброєння командування сил логістики ЗСУ.

Із дядьком Віталій був у дуже близьких стосунках: щодня з ним був на зв'язку.

"Він був радий, фотографував мені все.

Він дуже радий був, що в нього відбувся політ нічний.

Але він не казав, що буде ще один", – говорить Валерій Гриневич, начальник центрального управління забезпечення авіації та протиповітряного озброєння командування сил логістики ЗСУ.

Тренувальний політ пізно ввечері 25 вересня для Віталія став останнім.

Навчальний Ан-26, на борту якого крім екіпажу, перебували курсанти Харківського університету повітряних сил, зазнав аварії під час заходу на посадку поблизу Чугуївського летовища.

В авіакатастрофі Віталій вижив, але отримавши 90% опіків тіла, помер наступного дня у лікарні.

"Я набирав його мобільним, але на жаль телефон був вимкнений.

В мене одразу купа емоцій, думок.

Не хотілося нічого.

Ні їсти, ні спати.

Не знав, що робиться.

Не вірив до останнього, поки сьогодні не побачив", – розповідає Роман Кметик, товариш Віталія Вільхового.

"Потрібно віддати шану, а також сказати йому про те, що ми не забули про нього.

Ми зібралися нині, ціла група", – говорить Владислав Іванов, товариш Віталія Вільхового.

Віталія Вільхового поховали у рідному селі Волиця, з усіма військовим почестями.

"Всі військові люди мають розуміти, що прийде такий момент, що, на жаль, не всі повернуться додому.

Це наш військовий обов’язок", – наголошує Роман Кметик, товариш Віталія Вільхового.