Що цікавить Росію в Криму: ексклюзивне інтерв'ю з Кривоносом

Однією з найгостріших проблем наразі є ситуація з водопостачанням в окупованому Криму. Генерал ЗСУ Сергій Кривонос вважає, що керівництво Росії не цікавить населення півострова і, зокрема, саме це питання. Їх більше турбує розташування військових баз на цій території.

Чи можливе силове протистояння з боку Росії, аби забезпечити Крим водою, чи можна було захистити півострів від анексії, а також як виховати покоління нових українських політиків – в інтерв'ю 24 каналу розповів генерал Збройних сил України, перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ Сергій Кривонос.

Про ситуацію з водою в Криму

У Криму зараз складна ситуація з водою. Всередині літа призначили нового головнокомандуючого ВМС України (контрадмірала Олексія Неїжпапу – 24 канал). Він говорив про те, що Україна готується до можливої повномасштабної війни з Росією в напрямку Криму. І якраз це було сказано в контексті того, що на півострові немає води. Як ви думаєте, чи можливий сценарій розгортання силового протистояння з боку Росії для того, аби забезпечити Крим водою?

Проблема води – це проблема з тих спекуляцій, які дозволяють росіянам піднімати певний градус. Насправді керівництво Росії абсолютно не цікавить населення Криму. Їх цікавить на території Криму тільки одне – розташування їхніх військових баз. Не більше, ніж аеродромів, військових частин, складів. Крим був анексований в районі Кизилташа – колишня база зберігання ядерних боєприпасів. Це величезний комплекс підземних тунелів з загальною кількістю до 30 кілометрів тунелів в горах, які дозволяли зберігати ядерні боєприпаси.

Вхід у сховище, де зберігалися ядерні боєприпаси в Криму / Фото з Вікіпедії

Це відновлено. І я так чітко розумію, що це вже функціонує в повному обсязі, і ядерні боєприпаси вже можуть роміщуватися там. Це загроза не тільки для України, а й європейського та світового суспільства. Це один з прикладів. Тому на військових воду вони знайдуть, а на цивільних їм абсолютно наплювати.

Дивіться повне відео інтерв'ю з Сергієм Кривоносом:

Чи можна було захистити Крим у 2014 році

Я читав відомий протокол від кінця лютого 2014 року, коли розглядалося на РНБО питання про Крим. Там чітко простежувалось: єдиним, хто виступав за те, аби захищати український Крим, був Турчинов. Всі інші відверто сказали: "Ні, ми не будемо нічого робити для того, щоб за Крим боротися". Як ви думаєте, чи можливо було б тоді захистити Крим? Чи це була фактична зрада з боку РНБО?

Я думаю, що це питання краще поставити пану Турчинову і тим, хто були на тій нараді. Я не був на нараді. Протокол – це одне, а інше – ті дебати. Я на той момент був начальником Штабу високомобільних десантних військ і чітко розумів ситуацію, яка була в Криму. Якби тоді все було відповідно до плану, опрацьованого в грудні 2013 року щодо протидії можливого захоплення територій Криму та інших ділянок нашої країни, це було б нормально. Все б склалося інакше, якби свого часу, відповідного до того плану, були введені потрібні частини, можливо, росіяни і відмовилися б.

Маємо те, що маємо. Але ми повинні врахувати ті помилки, той провал, коли десятки тисяч військовослужбовців Збройних сил зрадили своїй присязі. Чому? Тому що відсутність національної ідеї і національних цінностей, нормальної національної ідеології призвела до того, що ми втратили цих людей. І коли кажуть, що там залишилися тільки кримчани – ні. Там дуже багато тих, хто були безпосередньо зі Львова, Івано-Франківська. З різних територій, з різних областей нашої країни, але залишились там.

Інтерв'ю з Сергієм Кривоносом / Фото 24 каналу

Правду говорять, що в кінці лютого у Крим вже летіли українські військові літаки з десантниками?

Практично, так. Вони були готові.

►79 мобільна бригада на 20 годину вже повинна була починати рух. Це було 27 лютого 2014 року. Маршрут вони знали, тому що неодноразово були в Криму. І о 20 годині повинен був початися рух. О 2 ночі ми повинні були бути в Джанкої. А о 9 ранку частина мала бути в Керчі. Інша половина до цього часу повинна була бути в Сімферополі. 79 бригада до цього була готова. У цьому питанні вона була підготовлена.

► Наступною за нею мала заходити 25 повітряно-десантна бригада. Крім того, там вже перебували групи спеціального призначення 3-го, 8-го полків спецпризначення і 73 центру.

► На наступному етапі туди повинні були заводитися безпосередньо 72 механізована бригада та інші військові частини. Збройні сили свій маневр знали. Але попереднє керівництво генерального штабу не підписало у свій час бойове розпорядження для початку другого етапу цього плану.

Перший етап був відпрацьований. Осилена розвідувальна рота 25 повітряно-десантної бригади, як передав загін, перебувала в Криму. Це єдиний підрозділ, який вийшов з Криму повністю зі своєю зброєю. Вони вийшли на початку березня. Тому що росіяни зрозуміли, що наші десантники просто так не здадуться. І вони змушені були за рахунок певних політичних перегонів їх випустити.

Можна було працювати й з іншими частинами. Але знову питання відсутності ідеології, відсутності підтримки і впевненості. Тому що воїн повинен бути впевненим, що за нього держава переживає, не кине. Не було, на жаль, створеної цієї системи. Не тільки в Криму, а й в інших військових частинах на той момент. Тому це розхитування ситуації – аспект інформаційно-психологічного впливу на українців, які служили в Криму. Навіть на економічному рівні підкреслювалося, що російські військові живуть краще, отримують великі гроші. Щойно Крим був анексований, всі надбавки росіянам були прибрані. Але це ж природа таких моментів. Це чітко потрібно розуміти.

Протягом усього року керівництву нашої країни було начхати на ці проблеми. Так само як свого часу ми профукали Чорноморський флот, який мали забрати у повному обсязі. 1992 – 1993 роки Росії було абсолютно не до Чорноморського флоту. Там всі розборки йшли в Москві. Пам'ятаєте, як у 1993 році був розстріл Білого дому? Це все природа того, що на той момент не було уваги, можна було грати. Але підхід повинен бути державницький: розуміти, що ми і як забираємо.

"Розстріл Білого дому" у 1993 році: що відомо

У 1993 році в Російській Федерації виникла конституційна криза, яка була наслідком протистояння між президентом Борисом Єльцином та його прихильниками і членами Верховної ради на чолі з Русланом Хасбулатовим.

Коли боротьба за владу загострилась, Єльцин застосував танки та БТР. Унаслідок протистояння у Москві в жовтні 1993 року загинули близько 150 осіб, 384 були поранені.

Про роботу РНБО

За 30 років незалежності верховні головнокомандувачі і, власне, Рада національної безпеки та оборони України, прийняли чимало рішень, які не посилювали Україну. Зараз РНБО – це той орган, який стоїть на сторожі?

Не дуже коректно обговорювати роботу мого керівника і взагалі РНБО. Можливо, це питання краще поставити опозиціонерам. Мені б хотілося, аби вся робота проводилася краще. Аби краще та частіше в РНБО говорили про безпеку держави, про воєнну безпеку. Частіше промовляли слово "війна" і частіше говорили про нашу перемогу в цій війні. Але про що можна говорити, якщо людей, які пройшли війну та мають військовий досвід, в апараті РНБО всього 3 – 4.

Протягом літа багато було розмов про те, що відбувається певне скорочення Збройних сил. Можете пояснити, що це означає?

Знову ж таки, це маніпуляція для розхитування ситуації всередині України нашими ж руками. Ніякого скорочення, як це розуміють люди, немає. Є чіткий коментар на сайті Міноборони, а також Генштабу про те, що це таке, а також у який спосіб відбувається. Додати до сказаного Генштабом я нічого не можу. Зради поки що я не бачу.

Як виховати покоління українських політиків

Що необхідно зробити для того, аби виховати нове покоління українських політиків?

Навіть, що стосується територіальної оборони, ви розумієте, що величезний провал в інформаційному просторі, що таке територіальна оборона. Вже у вересні був захист докторської дисертації в Академії служби безпеки України, що стосується питань територіальної оборони. Я виступав там, і сказав, що завдання номер один наших основних силових вишів – готувати з питань територіальної оборони не тільки силовиків, а й цивільних. Безпосередньо в службовий час – від голів об'єднаних територіальних громад, закінчуючи міністрами, тому що це як лікбез. Хоча би протягом тижня-двох на базі всіх вишів треба проводити навчання і пояснювати, що це таке, яким чином воно вирішується, як, кому, що працювати, яке міністерство, які відомства в своєму напрямку працюють, що робить, безпосередньо, на рівні області, яким чином взаємодіє керівництво, як створюються ситуаційні центри, як іде збір інформації, як іде управління, як організовується взаємодія – це все треба.

Треба готувати цих людей не "методом научного тику", а за рахунок певних зборів цього лікбезу на рівні всієї країни. Ми це можемо зробити. Що стосується політиків, це ж також можна робити.

► От подивіться приклад Сполучених Штатів. У них політик в 30 років абсолютно не може стати політиком на рівні сенатора, тому що step by step – крок за кроком вони йдуть до того. Вони працюють всередині системи: другими помічниками, третіми помічниками, потім першими помічниками і поступово вони розуміють, як працює система. Вони працюють в різних міністерствах, вони переміщуються по вертикалях, по горизонту переміщуються. І вони отримують ті навички, ту інформацію, яка дозволяє їм розуміти ситуації, і приймати потім правильні виважені рішення. Це треба робити.

Я з повагою ставлюсь до молоді, але треба навчатися. Нам подають певні принципи, як-от "ленінський принцип", що і кухарка може правити державою. Це вирване з контексту речення.

► Якщо люди не розуміють простих речей, люди, які не знають скільки народних депутатів у складі Верховної Ради, скільки і яких міністерств, які закони існують, які визначають напрямки відповідальності певних міністерств – це дуже проблематично. Тому це якраз питання організації лікбезу, це повинна вчити державна програма. Це повинно викладатися в вишах. І не тільки за спеціалізаціями, тобто політологи, а, безпосередньо, як лікбези практично в усіх вузах, що стосуються державного устрою України.

Сергій Кривонос / Фото 24 канал

Це обов'язково треба робити. Так само як ми пропонуємо в подальшому, відповідно до програми "5 кроків", ліквідацію інформаційної безграмотності нашого населення, протидію інформаційній агресії Російської Федерації. Тому що в нашій країні нами переважно маніпулюють. І люди неспроможні оцінювати, що таке і яким чином здійснюється внесення певної інформації, формування певного погляду через використання каналів ЗМІ, інтернет-ресурсів. Людям формують точку зору і вони думають, що думають правильно. Вони неспроможні аналізувати.

Чому? Тому що люди не розуміють, що таке інформаційно-психологічна війна, і хоча б аспект. А ми передбачаємо, що аспекти інформаційно-психологічних операцій повинні викладатись в будь-якому виші нашої країни: в технічних напрямках з технічним, на рівні 70 – 90 годин. Але люди, які закінчують і отримують вищу освіту, потім не розуміють, яким чином маніпулюють ними, вони не розуміють, яким чином вони правильно можуть оцінити ситуацію з тої інформації, яка подається, зробити правильний висновок для себе, самостійно, а не нав’язуванням, не зомбіюванням громадян України.

Про власні політичні амбіції

Ви розказали багато цікавих речей. І видно, що маєте певне комплексне бачення того, які системи, власне, будувати. Не можу не поставити питання: самі ви маєте політичні амбіції в майбутньому?

Мої політичні амбіції наразі полягають у тому, щоб створити систему безпеки країни. І я хочу якраз на своїй посаді спочатку створити те, що зробить нашу країну сильною. Що стосується політичних амбіцій – з часом, можливо. Знаєте, свого часу я вивчав багатьох військових, які стали політиками, дуже прискіпливо. Навіть і Черчилль був військовим (гусаром). Але у 1996 році генерал Лебідь, такий одіозний потужний десантник, сказав: "Якщо в політику йдуть генерали, отже в країні повна дупа".

І реальна ситуація полягає в тому, що подаються приклади, як в нас не все добре наразі. Але піти в політику сьогодні – ні. Я хочу спочатку створити те, що я повинен створити:

територіальну оборону, за рахунок тих людей, які мене розуміють і підтримують;
військово-патріотичне виховання населення, не тільки молоді;
інформаційний спротив російській агресії;
довійськова підготовка населення.

Це рух опору України, та програма "5 кроків", яка була видана указом президента від травня 2019 року. Це те, що може зробити країну. Для мене – це завдання номер один.