Повішали на м'ясні гачки: вражаюча спроба убивства Гітлера, яка закінчилась сотнями страт

Група настільки розросталася, що мала зв'язки навіть за кордоном. Тримати руку на "міжнародному пульсі" допомагав глава Абверу Вільгельм Канаріс. Детальніше про "чорну капелу" – у програмі "Конфлікти" на 24 каналі.

Разом військові придумали план ліквідації Гітлера і повного повалення нацизму в країні. Вони думали, що Захід у цьому задумі допоможе, але даремно. Небажання втручатися у внутрішні справи Німеччини, які могли б спричинити війну, відштовхнули "союзників" від цієї ідеї. Змовники залишилися сам на сам з режимом. Очевидно, що план убивства Гітлера не реалізували. Офіцери злягли на дно, щоб вдарити із новою силою. З новими людьми. І з новим – досконалішим планом.

Адольф Гітлер / Фото tut-cikavo

План вбивства Гітлера

План убивства Гітлера називали "змовою Остера" – на честь підполковника Ганса Остера. Ідея ліквідувати Гітлера прийшла після його планів нападу на Чехословаччину і Австрію. Люди боялися початку війни. План провалився, бо диктатор внаслідок домовленостей зміг загарбати територію без військового втручання. В очах німецьких громадян він став національним героєм.

Ганс Остер / Фото wikimedia

Пізніше організатори змови в рядах німецьких правоохоронних структурах отримали назву "Чорна Капела". В історії вже була схожа назва – "Червона Капела". Різниця між ними тільки у тому, що червоні були радянським підпільним опором. Чорні ж – німецькі військові чини, інтелектуали аристократичного походження. Та й різниця в ідеології. Червоні тягли ковдру на Союз, Чорні – на Захід, ближче до США і Британії.

Дивіться повний випуск програми "Конфлікти" за 5 жовтня 2020: відео

Хто вступав у "Чорну Капелу"

У ряди змовників вступали військові, яких Гітлер по приходу до влади позакидав у в'язниці. З одного боку Гітлер виступав за зміцнення економіки і добробуту Німеччини, з іншого – в плані відбудови Рейху була ідея реваншу після приниження і світової поразки. Адольф готувався панувати не лише в Німеччині. Хто був не згодний – з тим швидко розправлялися. Репресовані церковники теж зіграли ключову роль, адже Ватикан засуджував тоталітарну машину фюрера. Була видана спеціальна енцикліка Папи Пія XI, яка називалася "З величезною стурбованістю".

Католицька церква із самого початку мала конфлікт із націонал-соціалістами. Політика хотіла тримати контроль над церквою і її організаціями. Тому питання незалежності стояло дуже гостро. Протестантська церква мала тісніші зв'язки з націонал-соціалізмом, вони були більш консервативними в питаннях тиску. У них виникало менше проблем і суперечностей,
– пояснив історіограф Андреас Гестріх.

Замахи на Гітлера

Загалом замахів на Гітлера було щонайменше 6. "Чорна Капела" була причетна до більшості з них. Фюрера намагалися підірвати, розставляючи пастки у місцях виступів чи банально застрелити. Але його охорона СС і Гестапо працювала відмінно. Підібратися до нього було нереально. Одного разу його намагалися підірвати під час перельоту – не вийшло. Через холод заряд не здетонував.

Під час презентації нової військової форми фюрер пішов раніше – не встигли. Під час візиту на фронт у військовій палатці теж не вийшло. Його зі всіх боків оточили. Шансів – нуль. Офіцери вже почали думати, що всі їхні намагання марні. І варто переходити у іншу площину протистояння. Але на дисидентському досвіді вони переконалися, що тільки підпишуть собі смертний вирок. Це організація "Біла Троянда". Вони боролися з режимом через поширення антинацистської поезії. Менше ніж за тиждень після ідентифікації осіб їх всіх повісили.

Органи безпеки, такі як СС, робили все можливе, щоб до Гітлера було дуже важко підібратися. Плани убивства Гітлера відбувалися роками. Уже починало здаватися, що в нього диявольська вдача. Йому вдавалося уникати замахів,
– зауважив історик Роберт Хенйок.

Полювання на фюрера було важким і безрезультатним. Здавалося, сама доля веде диктатора далі, захищаючи від небезпек і пасток. Заколотники були повністю деморалізовані.

"Їхній опір ніколи не був беззмістовним. Вони у такий спосіб показували світові, що далеко не все населення Німеччини було в захваті від Гітлера чи націонал-соціалізму. Існували люди, які намагалися різними способами протистояти цьому", – сказала професорка університету Гамбурга Барбара Фогель.

Тягар війни все більше відчувався. Німеччину бомбили. Кількість жертв серед цивільних була дуже великою – понад пів мільйона осіб. Війна давалася надто дорогою ціною. Все це підштовхувало до пошуків виходу з цієї "авантюри". За чергову спробу прибрати фюрера взявся офіцер із аристократії Генніг фон Тресков.

Генніг фон Тресков / Скриншот з відео

Хто такий Клаус фон Штауффенберг

Ще однією ключовою фігурою нової змови був Клаус фон Штауффенберг. Молодий, аристократичний вояка з голови до ніг відданий нацизму, але не його методам. Зерна сумніву в правильності ідеології почали з'являтися у 1939 році, коли за наказом фюрера у Німеччині почали викорінювати євреїв:

• спалили приблизно 400 синагог;
• поранили і вигнали понад 700 євреїв;
• майже сотню убили.

Тим не менш, він воював під прапором Німеччини. І у квітні 1943 року під час виконання завдань потрапив під обстріл американських винищувачів. Вижити вдалося дивом.

Штауффенбер дістав тяжкі поранення. Він втратив долоню, 2 пальці на іншій руці і око,
– розповів письменник Еккехард Клауса.

У госпіталі він провів приблизно 2 місяці. І саме звідти почався його зв'язок із "Чорною Капелою". Тресков переказав свій план убивства Гітлера і його версія подавала добрі надії. Штауффенберг не вагався. Без долоні та з одним оком назад на службу його не візьмуть, а от внесок в історію він ще зробити зможе.

Клаус фон Штауффенберг / Фото Getty images

"Звичайно, що убивство Гітлера було лише частинкою набагато більшого плану. Військовий переворот передбачав і створення нового уряду", – запевнив історик Річард Еванс.

Операція "Валькірія"

План убивства назвали операція "Валькірія". У разі успіху передбачалося створення нового уряду. План дость простий:

• продовжити війну проти СРСР;
• заключити мир із Західним світом;
• провести в країні демократичні вибори.

Якщо все вдасться, то для Штауффенберга відводилася роль держсекретаря. Операцію планували довго і ретельно, розуміючи, що невдача цього разу буде для них вироком. І от, день Х настав. 

День, коли операцію здійснили

20 липня 1944 року Клаус Штауффенберг разом із 2 помічниками Вернером фон Хефтеном і Гельмутом Штіффом вилетіли з Берліна до "Вовчого лігва" у Східній Прусії. Так називався комплекс укриття для Гітлера, звідки він керував операціями проти СРСР. Там якраз зібралися військові вершки на обговорення планів війни.

Як зазначив учасник змови Філіп Барон, Штауффенберг мав всього 2 завдання: 

• а) убити Гітлера;
• б) швидко покинути зони охорони.

Все, що потрібно було зробити – натиснути на кнопку. Тоді ніхто не вибрався би. Із самого початку бомбу планували закласти у бункері Гітлера. Там він часто перебував із іншими високопосадовцями. Обмежений простір і бетон при вибуху точно змогли б убити одразу всіх, хто перебував в кімнаті. Всі деталі планування гітлерівського укриття були у змовників на руках.

Планування перенесли у дерев'яні бараки неподалік бункера. Змовники не знали ні планів будівлі, ні кількості осіб що вміщає в себе новий комплекс. Небезпека провалу була ще й у тому, що всередині бараків багато простору. Люди вже не гуртувалися, а стояли один від одного на відстані.


Місце, де трапилась операція / Фото Getty images

Для убивства підготували 2 бомби. Згідно із планом, їх мали закласти у 2 різних місцях, щоб унеможливити шанси на виживання. Коли справа дійшла до початку планування, в хід пішла тільки одна. Штауффенберг став біля самомго Гітлера і поклав пакунок нібито із документами на підлогу. Час пішов. Він відпросився поговорити телефоном і покинув кімнату. Залишалося тільки чекати. За кілька хвилин пролунав вибух, а від Штауффенберга не було й сліду.

Ми випробовували вибухівку із різних країн. Данську, французьку, бельгійську і багато інших. Я перепробував їх всіх і можу з упевненістю сказати, що британська – найкраща. Особливо детонатори. Вони безшумні. Інші видають сторонні звуки. Я ще й наголошував що бомби про всяк випадок треба 2,
– розповів Барон Філіп.

Коли Штауффенберг покинув кімнату, біля Гітлера став інший офіцер. Портфель біля ніг йому заважав, тому він переставив його за дерев'яну перегородку, яка мінімізувала шкоду від вибуху. Коли заряд здетонував, 4 із 24 присутніх загинули. Сам Гітлер дістав легкі поранення.

План убивства не став успішним / Фото Getty images

Чому операція не була такою успішною

Справа у місці закладки бомби. Загинули тільки ті, хто стояли ліворуч від фюрера. Дослідники вважають, якби заряд поклали праворуч, загинув би не тільки Гітлер, а й усі присутні. Проте Штауффенберг зі спільниками же покинули комплекс і були в дорозі на Берлін. А бомбу, яку не встигли закласти, викинули обабіч дороги у ліс. Це була груба помилка, адже після замаху на фюрера Гестапог спустили собак. Ті прочесали кожен квадратний сантиметр території, змогли навіть встановити не тільки виконавців спроби убивства, а й практично усіх причетних. 

Допоміг їм в цьому глава Абверу Вільгельм Канаріс. Щоправда, не із власної волі. Спецслужби знайшли у нього щоденник з іменами і планами перевороту. Дороги назад уже не було. "Мотивація Штауффенберга будувалася на розумінні того, що мільйони людей гинули на війні. Це була головна причина замаху. Він розумів це і діяв відповідно", – сказав син одного із змовників Алекс Сменд.

Причетних до змови стратили

Приблизно тиждень знадобився гестапівцям, аби притягнути причетних до відповідальності. Над ними влаштували показовий суд. Права на захист не дали, а сам процес знімали на відео, щоб потім використати в пропагандистських цілях. Окрім звинувачень і вироків, змовники отримали і порцію приниження.

Суд над замовниками убивства / Фото Getty images

Фактично усіх причетних до операції притягнули до відповідальності / Фото Getty images

Практично усіх причетних стратили. Гітлер особисто розпорядився, щоб їх прикінчили, як худобу. Гестапівці діяли відповідно: повішали на м'ясні гачки. За різними даними, спецслужби стратили від 200 до 5 тисяч осіб. Точні цифри невідомі, адже більшість документів ліквідували. Деяким вдалося утекти до Британії, де німецькі спецслужби не могли добратися.

Щодо організаторів замаху, то Тресков підірвав себе гранатою, імітуючи смерть у бою. Штауффенберга і решту спільників 21 липня розстріляли – наступного ж дня після замаху. До 50 учасників змови вважали зрадниками Батьківщини. Потім, пройшов повторний суд, який виправдав дії військових. Кімната, у якій приводили вироки у виконання, стала історичною пам'яткою, в яку щороку приносять десятки вінків. І хоч спроба убивства провалилася і не принесла бажаного результату для тодішньої Німеччини, повоєнна країна зрозуміла, що люди, які боролися із Гітлером, – зовсім не зрадники, а справжні патріоти.