Фурія Роха: одинадцять універсальних солдатів Вільялонги

Фурія Роха: одинадцять універсальних солдатів Вільялонги.

Володимир Войтюк згадує перший тріумф іспанської команди.

Збірна України проведе матч-відповідь против Іспанії в рамках цього розіграшу Ліги націй.

Поєдинок відбудеться в Києві у вівторок, 13 жовтня, і розпочнеться о 21:45.

Слідкувати за подіями цієї гри можна в онлайн-трансляції на Football.

Перед цим матчем пропонуємо пригадати часи першого тріумфу іспанців на Євро, який до 2008 року залишався єдиною великою звитягою команди.

Після того як Фурія Роха посіла "почесне" останнє місце в групі на чемпіонаті світу 1962 року, іспанська федерація футболу призначила Хосе Вільялонгу головним тренером збірної.

Чиновники настільки вірили в нього, що дали наставнику право на помилку.

Хосе мав повести Іспанію до тріумфів на Євро-1964 та мундіалі 1966 року.

Під час Громадянської війни Вільялонга записався добровольцем в війська Франко.

Після завершення кривавої кориди, він вступив до Військової академії і в 1947 році, вже в званні капітана, пройшовши пришвидшені курси футбольних тренерів, отримав фах викладача фізкультури.

Очоливши Реал в сезоні 1954/55 Хосе вистрілив дуплетом: бланкос перемогли в Прімері та Латинському Кубку (тодішній головний європейський клубний турнір, в якому виступало чимало грандів).

Далі – більше.

Вільялонга принесе Сантьяго Бернабеу два КЄЧ.

Проте дон, на жаль, не оцінив внесок Хосе в титули мадридців.

Коли Вільялонга попросив про суттєве підвищення зарплатні, то отримав категоричне "ні".

"Зрозумій мене правильно, Хосе.

З такими футболістами навіть я претендував би на статус кращого тренера світу".

Розчарований Вільялонга покинув Реал та хотів зав’язати з футболом.

Але швидко зрозумів, що йому зарано іти на пенсію.

Коли на початку сезону 1958/59 Хосе покликало Атлетіко, той одразу погодився.

До того ж, матрацники давали йому можливість приготувати чудову страву, яку Вільялонга кілька років ретельно охолоджував – помсту.

Тоді в Атлетіко сяяли Кольяр та Аделардо, одні з лідерів Фурії Рохи, а також Мігель Джонс, який пройшов хорошу школу в країні басків.

Він починав в маленькому, але гордому клубі Індаучу.

Надпотужна гра Джонса привернула увагу скаутів Атлетіка, проте вони забракували Мігеля, оскільки той народився не в Басконії, а за тридев’ять земель, в Іспанській Гвінеї (тепер Екваторіальна Гвінея).

Шляхетного походження також забракло ще одному гравцям Індаучу Хесусу Переді, який хоча провів юнацькі роки в Басконії, але народився неподалік від Бургоса.

Подібними нюансами Вільялонга, звичайно ж, не заморочувався.

І Переда стане одним з лідерів Фурії Рохи на Євро-1964.

Але повернімося до клубних успіхів Хосе.

Вільялонга здобув з Атлетіко два Кубки Генералісимуса (тодішня назва Копа дель Рей).

Особливо солодкими ці тріумфи для Хосе робило те, що рохібланкос в фіналах двічі нокаутували непереможний Реал, на який в тренера був великий зуб.

В єврокубках Вільялонга продовжив свою фантастичну серію.

В 1962 році Атлетіко здобуло Кубок володарів кубків, нокаутувавши в фіналі Фіорентину 3:0 (щоправда, варто додати, що лише в переграванні, перший матч завершився 1:1).

Матрацники в тому сезоні встановили феноменальне досягнення.

Вони стали першою іспанською командою, яка виграла єврокубок, жодного разу не скуштувавши гіркоти поразки.

Це був один з найкращих періодів в історії Атлетіко.

Хосе вдалося збудувати команду, яка нічим не поступалися надпотужній банді Еленіо Еррери, яка в 1950 та 1951 вигравала Прімеру.

На жаль, для фанатів рохібланкос, хлопці Вільялонги, на відміну від підопічних сеньйора H.

H., так і не змогли тріумфувати в чемпіонаті Іспанії.

Проте навіть Реал та Барселона боялися вбивчого Аla Infernal (Пекельне Крило) Атлетіко.

Так називали зв’язку Пейро та Кольяра, які ідеально доповнювали одне одного на лівому фланзі та знищували редути суперників.

Робота в збірній Іспанії стала найбільшим викликом в кар’єрі Вільялонги.

Критики Хосе пророкували йому гучний провал.

Фанати Реала ненавиділи Юду, який погодився очолити Атлетіко.

Одні "експерти" вважали наставника турим військовим, а інші – фізруком, але аж ніяк не топ-тренером.

"Хосе нічого не розуміє в тактиці, а всі його численні титули є наслідком того, що Вільялонзі щастило тренувати сильних гравців.

Єдиний плюс, який в нього не забереш, це те, що він вміє чудово мотивувати своїх підлеглих.

Що не є дивним, для капітана та вчителя фізкультури", – писав один з таких "спеціалістів".

Проте футбольні чиновники не звертали уваги на ці критичні стріли й дали справжньому франкісту шанс довести, що він не такий безнадійний тренер, яким його часто малювали.

Вільялонга зробив ставку на дисципліну та фізичну форму футболістів, адже він оцінив значення цих якостей в казармах.

Також Хосе мав чудовий нюх на гравців.

Хоча головною зіркою тією Фурії Рохи був Луїс Суарес, але тренер дав шанс кільком неочевидним кандидатам на місця в стартовому складі, й вони не підвели.

Тоді в Іспанії задавали тон воротарі Реала, котрі постійно вигравали Трофео Замора.

А ось Вільялонга зробив основним голкіпера Атлетіка Хосе Ірібара й це було влучання в яблучко.

Хосе знайшов ідеальний рецепт чемпіонського коктейлю, додавши кращі складники Реала та Барселони: вершкового Амансіо й синьо-гранатових Фусте і Переду.

Не забув Віялонга й про маленькі клуби.

Так, гол Марселіно, представника Сарагоси, принесе Фурії Росі титул чемпіона Європи.

Іспанія відзначалася ідеальним балансом на обох половинах поля.

На відміну від інших Фурій, вона могла не лише виїжджати на смертоносній атаці, а й на зубах витягувати непрості матчі, завдяки залізобетонній обороні.

До речі, в збірній тоді не було жодного натуралізованого іспанця, на кшталт, Ді Стефано, Пушкаша чи Кубали.

Справа в тому, що в 1963 році вийшов закон, який забороняв місцевим клубам підписувати гастарбайтерів.

Ембарго на легіонерів протримається довгих 10 років.

21 червня 1964 року Іспанія на стадіоні Сантьяго Бернабеу приймала збірну СРСР в фіналі чемпіонату Європи.

Це було феноменальне досягнення для Фурії Рохи, зважаючи на всі її попередні "успіхи".

Той факт, що фінал проходив в Мадриді з одного боку давав велику перевагу господарям, а з другого шалено тиснув на футболістів Іспанії.

Вони навіть не допускали думки, щоб програти комуністам в своєму лігві.

Якби хлопці Вільялонги поступилися в фіналі, наслідки для Хосе і Со були б катастрофічні.

Іспанія протягом тривалого часу з допомогою своїх головних "послів", футбольних клубів, намагалася зламати дипломатичну ізоляцію.

На перший погляд країна не могла упустити нагоду провести в себе головний футбольний європейський турнір чотириріччя, який транслювався на 15 країн.

Франко довго роздумував погодитися на організацію Євро чи ні.

З одного боку – це була можливість продемонструвати переваги франкістського режиму всьому світу, а з другого – поразка могла завдати нокаутуючого удару по іміджу диктатора.

Задаючись гамлетівським питанням "Бути чи не бути" каудильйо попрохав поради в одного зі своїх найближчих сподвижників, Хосе Соліса Руїса, генерального секретаря Іспанської фаланги.

Той запевнив Франсіско, що проведення Євро – безпрограшна ідея.

"Футбол відверне увагу простих смертних від політичних ідеологій, ворожих владі.

Менше латини, більше футболу", – порадив Руїс своєму патрону.

Проте Франко продовжував вагатися.

Він запитав в особистого лікаря Вісенте Гіля, який вважався великим футбольним експертом: "Як думаєш, ми маємо шанси на тріумф? Не переживай, Пако, ми 100-відсотково переможемо".

Франко звик довіряти ескулапу, котрий ніколи не помилявся та дав добро на організацію Євро-1964 в Іспанії.

Вілялонга, як справжній військовий, розумів, що фінал проти СРСР, це – більше, ніж гра.

Він готував свою команду до матчу за титул, так наче це була битва, яка визначить долю країни на кілька десятиліть.

Переда, головний герой Євро-1964 згадував: "За кілька днів до матчу Вільялонга повіз нас в тренувальний табір Ла-Вентоса, неподалік від якого Франко обожнював полювати.

Якось тренер наказав всім нам сісти колом та дивитися на мініатюрне поле, яке він креслив.

Одну команду Хосе сформував з каменів, а іншу – з шишок.

Він сказав, що ми – камені, а радянські гравці – шишки.

Після чого розтрощив шишки з допомогою каменів.

Потім він промовив до нас: "Дивіться шишки нічого не можуть вдіяти зі скелями, а ось скелі легко знищать шишки, пам’ятайте що ви – скелі, бо ви – сильніші духом і тілом".

В такий оригінальний спосіб Вільялонга мотивував нас на перемогу.

Коли ми грали в фіналі, то розуміли, що тут на першому місці був не титул чемпіона Європи, а політика.

В цьому матчі грав Франко проти комунізму.

Для нього це була не просто битва, а справжня війна".

Фінал міг і не відбутися.

Один з членів фаланги, фанатичний антикомуніст, який щиро "любив" лівих ще з часів Громадянської війни, хотів отруїти гравців збірної СРСР.

Проте Франко зрештою наклав табу на цю божевільну ідею.

Коли 21 червня 1964 року диктатор разом зі своєю дружиною Кармен Поло з’явився на трибунах Сантьяго Бернабеу, стадіон вибухнув криками: "Франко! Франко! Франко!".

Цього дня 80 тисяч вболівальників вщерть заповнили Білий Колізей.

Вони сподівалися побачити перший великий тріумф Фурії Рохи.

Вільялонга не сумнівався, що його солдатам до снаги здолати комуністів.

"Я створив молоду, повну пристрасті, агресивну, мужню команду, яка сповідує іспанські цінності", – заявив Хосе на передматчевій прес-конференції.

Як показав матч, команди були гідними одна одної.

Того дня над всією Іспанією було зовсім не безхмарне небо.

Дощ швидко перетворив газон Сантьяго Бернабеу на болото.

Природно, що за таких умов шанси Радянського Союзу суттєво зросли.

Проте команда Вільялонги не нагадувала колишніх іспанських чарівників, гра яких суттєво залежала від того, з якої ноги вони встали та від примх небесної канцелярії.

Солдати Хосе готові були вмирати за рідні кольори, тому їх аж ніяк не могло зупинити болото, яке помножило на нуль технічну перевагу господарів.

Матч виявився під стать погоді.

Хоча в ньому було набагато більше боротьби, аніж ефектних моментів; час від часу команди показували, чому саме вони боролися за титул найсильнішої на континенті.

6-а хвилина матчу.

Суарес виконав елементарний навіс, Шестерньов не влучив по м’ячу, котрий рикошетом від Шустікова відскочив до Переди, який з семи метрів розстріляв ворота Яшина.

Хесус пробив з такою силою, що після пострілу завалився на газон.

Коли стадіон святкував взяття воріт Яшина, Франко в віп-ложі переможно підняв руки й трішки посміхнувся.

Проте Хусаїнов вже через два повні оберти секундної стрілки змусив замовкнути стадіон та стер посмішку з обличчя каудильйо.

На Франко навіть страшно стало дивитися, він побілів, скидалося, що диктатору щойно повідомили про безладний відступ його військ з поля бою.

Однак Франсіско дарма не вірив в загін Вільялонги.

Тренер добре знав свою справу.

Після того як Хусаїнов віднови статус-кво, іспанський захист діяв майже ідеально.

А ось напад міг неодноразово запалити світло над воротами Яшина.

Проте Лев кілька разів доводив, що недарма мав прізвисько "Чорний павук".

Ключовою в цьому протистоянні стала 84-а хвилина.

Переда легко впорався з Мудриком та прострілив в район 11-метрового.

Шустіков не дотягнувся до сфери, а ось Марселіно точно пробив головою під праву стійку.

На другий гол Франко відреагував набагато емоційніше.

Він встав, ще вище підняв руки та посміхнуся на весь рот.

Стадіон видихнув з полегшенням.

Адже вболівальники розуміли, що Марселіно забив золотий гол.

Так і трапилося.

До завершення матчу збірна СРСР жодного разу не потривожила Ірібара.

Після фінального свистка Стенлі Роуз, президент FIFA, вручив кубок капітану господарів Олівельї.

Франко був частим гостем на подібних церемоніях.

Він неодноразово вручав трофеї переможцям Кубка Генералісимуса та Прімери.

Проте цього разу міжнародний протокол забороняв Франсіско отримати свої чергові 15 хвилин слави.

Вільялонга не ловив ґав.

Тренер перекинувся кількома словами з Олівельї та кількома представниками федерації футболу, після чого капітан та тренери присвятили перемогу головному спортсмену країни.

Наступного дня Франко влаштував гучний бенкет для гравців збірної в палаці Ель-Пардо.

Звичайно, що він тривав до пізньої ночі.

Раптом Переда знайшов в своїй кишені квиток в Барселону.

Хесус забув, що в нього сьогодні літак.

Один з партнерів посадив Переду в свій мерседес і вони в супроводі ескорту помчали в аеропорт Барахас.

Попри неймовірну швидкість та зелений коридор, вони запізнилися на годину.

Однак того дня літак не міг полетіти без головного коваля чемпіонського золота.

"Мені було дуже страшно заходити в літак, оскільки я боявся реакції пасажирів, які через мене змушені були чекати цілу годину.

І коли я з’явився в салоні, з усіх місць почали лунати… аплодисменти", – розповідав Переда в одному з інтерв’ю.

Військова газете Arriba не шкодувала компліментів на адресу іспанських солдатів: "Фурія нарешті повернулась.

Цей матч довів, що наша команда є непереможною, вона дарує радість цілій країні своєю пристрастю, агресією, відвагою та мужністю".

Вільялонга на післяматчевій конференції говорив так нібито рапортував вищому військовому начальству про перемогу в ключовій битві: "Я щиро вважаю, що ми заслужили цю вікторію, ми билися, як справжні воїни і справедливо тріумфували.

Тому я хочу подякувати Його Ексцеленції, главі держави, без нього нічого б не вийшло.

Він завжди гаряче підтримував цих хлопців і став свідком їх неймовірного досягнення.

Ці одинадцять левів, були справжньою командою зірок, в якій ніхто не тягнув ковдру на себе, вони навічно залишили свій слід в історії не лише іспанського, а й світового футболу".

Вільялонга виявився й хорошим пророком: "Цією перемогою ми віддали шану Фурії Росі, яка взяла срібло на Олімпіаді 1920 року.

Можливо, на Кубок Європи ми будемо молитися протягом найближчих сорока років", – зазначив тренер.

Наступний футбольний Грааль збірна Іспанії виграє аж в 2008 році.

Через 44 роки після тріумфу універсальних солдатів Вільялонги на домашньому турнірі.

Володимир Войтюк, Football.