Коли читач розслабиться, повертає його до реальності

Лауреаткою Нобелівської премії з літератури назвали американську поетесу 77-річну Луїзу Ґлюк. "За неповторний поетичний голос, який із суворою красою робить індивідуальне існування універсальним", – сказано в офіційному визначенні комітетуБогдана РОМАНЦОВА, 29 років, літературознавиця:– Луїза Ґлюк не входила в жодні прогнози щодо Нобелівських переможців. Букмекери називали лідерами французьку авторку Маріс Конде, канадку Маргарет Етвуд, росіянку Людмилу Уліцьку, японця Харукі Муракамі.В останні роки була тенденція до популяризаторських рішень, нагороджували відомих персонажів – Кадзуо Ішіґуро, Ольґу Токарчук, Петера Гандке. Вручення американській рок-зірці Бобу Ділану взагалі можна назвати заграванням із публікою. Тепер повертаються до відзначення авторів, не широко знаних. Так було зі шведськими поетом Томасом Транстремером 2011-го.Луїза Ґлюк – авторка серйозної класичної поезії. Її вірші – безпосередня реакція на загрозу. Дають найкраще осмислення світу в кризовий період. Там, де прозового мовлення не досить. Твори Ґлюк добре вписуються в цю тенденцію.Має Пулітцера, нагороди американського ПЕН-клубу, премію літературних критиків. Про Ґлюк захищають дисертації. Тобто увійшла у класичний канон. Співпрацює з Єльським університетом, кураторка та членкиня журі багатьох літературних премій.Це одна з найщиріших авторок у сучасній літературі. У неї автобіографічна, сповідальна творчість. Пише про трагедію, смерть. Не боїться говорити про свої травми, видаватися слабкою. Наприклад, у підлітковому віці хворіла на нервову анорексію. Через те, що старша сестра загинула ще до її народження. Думаю, для Луїзи поезія стала терапевтичною. У текстах часто повертається до юності. Не уникає писати про складнощі стосунків у родині. Автобіографічні мотиви поєднує з міфологією. І так виводить персональну історію на рівень значно ширший і глибший, давніший.Майже в усіх її збірках є посилання на давньогрецькі образи, зокрема жіночі. Один з основних персонажів в "Аверно" – це Персефона, яка спускається в царство Аїда, гине і відроджується. У "Лугових землях" постає образ Одіссея, його повернення додому, до себе. У "Тріумфі Ахіллеса" – богоподібна істота осмислює свою смертність. Цей момент для Луїзи – один із ключових. Їй не треба нагадувати: memento mori. Саме ця приреченість робить нас людьми, чутливими до світу.Поетичний голос Луїзи Ґлюк можна назвати нервом доби. Добре відчуває, що відбувається навколо. Серед її найвідоміших творів – поема "Жовтень", у якій осмислює трагедію терактів 11 вересня 2001-го. Доводить вірш до граничного напруження, ­позбувається прикметників і лишає голі дієслова.Вона продовжує американську традицію. За насиченістю мови близька до Томаса Еліота. В неї також є дві літературні сестри – Емілі Дікінсон і Сильвія Плат. Обидві економні в поетичному мовленні, писали конденсовану поезію, сміливі.Водночас Луїзу не назвеш суто американським автором. У неї немає жорсткої прив'язаності до реалій. Охоплює глобальний контекст. Реагує на події у світі. Однак ідеться радше про осмислення і спробу пропрацювати травми епохи.Поєднує гумор із жорстким, злим сарказмом. Її ранні твори викликали обурення читачів. Звинувачували, що ненавидить дітей. Коли читач в якийсь момент розслабився, любить повернути його до реальності.В Україні Ґлюк не знають, нічого не видавалося. Для американського та європейського читача вона топова, визнана авторка.Марта ГОСОВСЬКА, 36 років, перекладачка:– Усі прогнози, хто отримає Нобеля, – наївні. Читала, що не можуть знову присудити нагороду за поезію і знову зі США після перемоги Боба Ділана 2016-го. Як бачимо, Нобелівський комітет не вважає це дивним. Зважають, чи якісна література. Луїза Ґлюк підпадає під усі категорії хорошої поезії.Я перекладала кілька її віршів. Із "Фантазією" – брала участь у конкурсі перекладів. Обрала цю, бо мала сумний період у житті. У творі йдеться про смерть близької людини.Ґлюк вирізняється мінімалістичним ставленням до мови. Точно і вдало добирає слова та їх порядок. Літературознавці називають її скупою на слова. Розповідає про прості, буденні події так само просто й буденно. Але завдяки цьому й досягає ефекту очуднення нашого досвіду.Творчість Ґлюк – не масова література. Але доступна для сприйняття, сучасна. З яскравим, упізнаваним авторським стилем. У неї білі вірші. Користується синтаксичними засобами – повторами фрази або слова, незавершеними, неповними реченнями.Найбільшим лейтмотивом творчості є бажання любові, поваги.Луїза має Пулітцерівську, Національну книжкову премію, приз критиків. Це нагороди, які рідко бувають в однієї особи. Зібрала чи не все, що можна в США. Але ставиться до цього скептично. Не любить, коли намагаються її втиснути в рамки класифікації – феміністична чи натуралістична поетеса. Або коли називають єврейсько-американською авторкою.8 хвилин минуло від оголошення лауреата Нобелівської премії з літератури до початку створення україномовної статті про Луїзу Ґлюк у "Вікіпедії"Найкраще не мати думок. Почуття: от їх варто матиВірші Луїзи Ґлюк"Фантазія"Збірка "Арарат", 1990 рікПереклад з англ. Марти ГосовськоїЯ скажу тобі таке: щодняпомирають люди. І це лиш початок.Щодня в похоронних бюро народжуються нові вдови,нові сироти. Вони сидять, склавши руки,і думають, що ж робити з цим новим життям.Потім ідуть на цвинтар, дехто івперше. Вони бояться то плакати,то не плакати. Хтось нахиляється,шепче, що робити далі,це часто пара слів,як-от кинь грудку грязюкив розверзлу могилу.А потому всі повертаються в дім,де раптом зібрався натовп.Вдова сидить на дивані, дуже вродлива,тому люди вишикувалися поперед неї,іноді беруть за руку, іноді обіймають.Для всіх в неї знайдеться слово –дякую, дякую, що прийшли.Десь у серці вона хоче, щоб всі пішли геть.Вона хоче повернутися на цвинтар,назад у палату, в лікарню. Та вона знає, щоце неможливо. Це її єдина надія,повернути усе назад. Туди, недалечко,де шлюб і перший поцілунок.***"Рання сутінь"Збірка "Дикий ірис", 1992 рікПереклад з англ. Ірини КарівецьЯк можете казати ви:"Земля мені подарувати має щастя?"Усе сотворене є тягарем моїм;не можу процвітати яіз вами усіма.А ви б хотіли диктувать мені,хотіли б вказувать мені,хто поміж вас найважливішийі хто найбільш на мене схожий.За приклад служить вамчисте життя і безсторонність,якої намагаєтесь сягнути.Як можете мене ви зрозуміти,коли не здатні зрозуміть себе?Коротку маєтеви пам'ять, їй не під силузаглибитись досить далеко у минуле.Але не слід вам забувать ніколи: ви мої діти.Й страждаєте не через те, що одне одного торкнулись,а через те, що народились,бо ви життя потребувалиокремого від мене.***"Червоний мак"Збірка "Дикий ірис", 1992 рікПереклад з англ. Олени ГусейновоїНайкращеНе мати думок.Почуття:от їх варто мати. Мати мовволодаря.Того, що на небі і називаєтьсясонцем. Розкриваюсь,показую йому серце, воно горитьначе сонце вже в ньому.Серце слава моя єдина.Брати і сестри,чи були ми із вами схожі,тоді, коли ще не були людьми?Чи дозволяли собірозкриватися,раз і назавжди?Бо якщо чесно,зараз я говорю вашою мовоюговорю, бо осипаюсь.***"Іриси"збірка "Дикий ірис", 1992 рікПереклад з англ. Марти ГосовськоїНаприкінці моїх стражданьє двері.Вислухай мене: те, що ти називаєш смертюЯ пам'ятаю.Над головою шум соснового гілля.А тоді – нічого. Сонце слабемерехтить над зсохлим світом.Страшно вижити,як свідомістьпохована у чорній землі.Потім все закінчилося: те, чого ти боїшся, коли тидуша і німаговорити, закінчується раптово, твердою землеютрохи закляклою. І тим, що я подумала булоптахами, що шугають в чагарях.Ти, хто не пам'ятаєшперехід з того світуКажу тобі, і знову повторю: те, що повстало із забуття, повертається,щоб знайти свій голос:з осердя мого життя б'євеликий фонтан, темно-синітіні на блакиті морської води.***"Щастя"збірка "Фігура за спаданням", 1980 рікПереклад з англ. Марти ГосовськоїЧоловік і жінка лежать на білому ложі.Ранок. Гадаю,Незабаром вони прокинуться.На столику коло ліжка стоїть вазаповна лілій; вони ковтають промені сонця.Я бачу, як він звертається до неї,наче вимовляє її ім'я,але мовчки, глибоко в роті.За вікном –раз і вдруге –птах щебече.А потім вона ворушиться; тіло їїнаповнює його подих.Я розплющую очі; ти пильнуєш за мною.Сонце ковзаємайже над кімнатою.Подивись на своє обличчя, кажеш,тримаючи своє поруч з моїм,як дзеркало.Який ти спокійний. Жагуче колесоплавно проходить над нами.***"НОКТЮРН"збірка "Вірна і доброчесна ніч", 2014 рікПереклад з англ. Лесика Панасюка та Дарини ГладунМати померла минулої ночі,Мати, що ніколи не помирає.Зима була в повітріза багато місяців звідси,а в повітрі одначе.Було десяте травня.Гіацинт і яблуневий цвітбуяли в саду за будинком.Могли ми почутиМарію, що співає пісні з Чехословаччини –Яка ж самотня я –якісь такі пісні.Яка ж самотня я,ні матері, ні батька –мої знання здаються порожніми без них.Аромати виринали із землі;посуд лежав у раковині,промитий, але не складений.У повнюМарія знімала прання;жорсткі простирадла сталисухими білими прямокутниками місячного світла.Яка ж самотня я, але в пісняхмоя самотність – моя радість.Було десяте травня,як до того – восьме і дев'яте.Матір спала у своєму ліжкуз витягнутими руками, а поміж нимибалансувала її голова.