Як росіяни ледь не загубили "Остромирове Євангеліє" серед суконь Катерини ІІ

Від періоду XI століття до наших днів дійшло близько двадцяти манускриптів, які переважно мають фрагментарний вигляд.

Натомість Остромирове євангеліє збереглося в повному обсязі.

Остромирове Євангеліє до виявлення у 2000 р.

Новгородського кодексу вважалася найдавнішою датованою книгою, яка була створена в Київській Русі.

У пам'ятці вже в ту епоху відображені мовні особливості, які згодом стали характерними для української мови.

Зокрема, за підрахунками науковців, в Остромировому Євангелії 82 рази автор перекладу вживає слова в давальному відмінку із суфіксами -ови, -єви: синови, Авраамови, Господєви.

Перекладач українізує ім’я Єлена на Олену.

Остромирове Євангеліє – це товстий том великого формату, написаний на 294 аркушах пергаменту (на Русі мав назву "харатія") розміром 35х30 см.

За змістом і структурою тексту Євангеліє є коротким Апракосом, тобто відноситься до богослужебних книг.

На останній сторінці книги писар називає своє ім'я: "Аз Григорий диакон написах Евангелие сие".

Почав він свою працю 21 жовтня 1056 р., а закінчив 12 травня 1057 р., тобто під час правління князя Ізяслава Ярославича.

Книгу диякон писав на замовлення людини, яку звали "в крещении Иосиф, а миръскы Остромир".

Диякон Григорій, який жив у Києві, ймовірно, належав до кліру митрополичого Софійського собору і робив на замовлення церковні книги для князя Ізяслава Ярославича, який вважав своїм обов’язком час від часу поповнювати бібліотеку, засновану його батьком Ярославом Мудрим.

Але, за даними дослідників, "Остромирове Євангеліє" замовив не князь, а новгородський воєвода і посадник Остромир, який був родичем Ізяслава і недавно прийняв хрещення.

За деякими джерелами, новгородський посадник (намісник князя) Остромир був троюрідним племінником князя Володимира Великого – Хрестителя Русі – й онуком Добрині Микитовича, який був дядьком Володимира і прообразом прославленого билинного богатиря.

Остромир хотів подарувати напрестольне Євангеліє Софійському собору Великого Новгорода.

Тому замовив богослужбову книгу, укладену за принципом використання різних уривків тексту під час богослужіння.

На ім'я першого власника книга й називається "Остромирове Євангеліє".

Незабаром Остромир, який очолив новгородське ополчення, загинув у поході "на Чудь".

Можна припустити, що творіння диякона Григорія потрапило до новгородського Софійського собору, який незадовго до цього побудовано на високому березі Волхова.

Тут книга перебувала протягом кількох століть.

На початку XVIII ст.

згадка про книгу зустрічається в описах Воскресенської палацової церкви Московського кремля.

Тут вона зберігалася у "великій скрині".

Яким чином "Остромирове Євангеліє" потрапило до Москви – невідомо.

Імовірно, книгу разом із іншими коштовностями вивіз із Новгорода Іван Грозний, який запідозрив це місто в зраді і розгромив його 1570 р.

Це була не остання подорож манускрипту.

У листопаді 1720 р.

цар Петро I наказав "книгу Евангелие, писанное на пергаменте, которому 560 лет, отправить в Питер-Бург".

Книгу запакували й на санях під охороною повезли до нової столиці.

Та незабаром цар помер.

"Остромирове Євангеліє" загубилося.

Знайшов його через 80 років Я.

Дружинін – особистий секретар російської імператриці Катерини II.

"При осмотре, произведенном мною, хранящегося в гардеробе покойной государыни Екатерины II платья, – рассказывал Дружинин, –нашел я в прошлом 1805 г.

сие Евангелие.

Оно нигде в описи и в приходе не записано и потому неизвестно, давно ли и от кого туда зашло.

Вероятно, поднесено было Ея Величеству и отдано для хранения в комнаты ее, а потом сдано в гардероб.

Камердинеры и гардеробские помощники оставили его без уважения, и оно забыто".

Ось так мало не загубилася одна із найдавніших книг Русі.

1806 р.

"Остромирове Євангеліє" передали до Імператорської публічної бібліотеки (нині - Російська національна бібліотека у Санкт-Петербурзі).

1843 р.

текст "Остромирова Євангелія" уперше відтворили друкарським способом.

Виданням займався академік А.

Востоков, знаний знавець давньоруської мови.

Частина коштів, пожертвуваних на друк Євангелія, пішла на створення розкішної палітурки-окладу, прикрашеної коштовним камінням.

Через цей оклад книга згодом мало не зникла.

Остання пригода книги ледь не стала для неї фатальною.

1932 р.

у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки ім.

Салтикова-Щедріна (нині – Російська національна бібліотека) зіпсувався водопровід.

Майстра, який прийшов лагодити його, привернув блиск срібного окладу книги, що лежала в одній із вітрин.

Він розбив скло, відірвав палітурку, а безцінний рукопис закинув за шафу.

Злочинця того ж дня спіймали.

"Остромирове Євангеліє" вирішили більше не переплітати.

Листи зшили в зошити хірургічним шовком і кожний зошит помістили у паперову обкладинку, а весь книжковий блок – у важкий футляр із полірованого дуба.

Через деякий час книгу вилучили із сейфа та сфотографували кожну сторінку.

Кольорові фотографії використовували для підготовки нового факсимільного видання, яке вийшло 1988 р.

– до 1000-річчя хрещення Русі – і сьогодні є основною охоронною копією пам'ятки.

Один примірник із 5-тисячного тиражу зберігається у фонді Фундаментальної бібліотеки ХНАУ.

Як створювалося "Остромирове Євангеліє".

Починаючи роботу, писар брав стопу пергаментних аркушів, які виготовляли зі шкіри молодих телят і розкреслював їх паралельними лініями за допомогою тупого шильця.

Оскільки "Остромирове Євангеліє" – рукопис великого формату, то написаний він у два стовпці, кожен із яких мав по 18 рядків.

Основним інструментом писаря було гусяче перо, яке потрібно розщепити і заточити за допомогою невеликого ножичка.

Писали чорнилами, які виготовляли з іржавого заліза, сажі, чорнильних горішків.

Заголовки відтворювали червоною кіновар'ю (суміші золотого порошку з риб'ячим клеєм).

Написано Євангеліє уставом – типом письма кириличних рукописів.

Устав цього періоду характеризується "квадратністю" букв, нечіткими переходами від відносно товстих ліній до відносно тонких, великими відстанями між літерами.

Причому розмір літер поступово зростає до кінця книги.

В "Остромировому Євангелії" є три ілюстрації – там зображені легендарні євангелісти Марк, Лука та Іоанн.

Мала би бути й четверта мініатюра із зображенням апостола Матвія.

Мабуть, писар не встиг чи забув її зробити, бо залишив для неї порожній аркуш.

Кожен новий розділ починався з нового аркуша, у верхній частині якого розміщували орнаментальну, найчастіше прямокутну прикрасу – заставку.

В Євангелії вона намальована яскравими чистими фарбами – червоною, синьою, зеленою і прописані золотом – великі п'ятипелюсткові квіти.

Самостійні розділи тексту починалися з оздоблених літерів-ініціалів.

Такий орнамент називається старовізантійським: великі квітки, замкнені в кола, трикутники, сердечки, нагадують перегородчату емаль, чудові зразки якої залишили візантійські та давньоруські ювеліри.

Диякон Григорій писав "Остромирове Євангеліє" майже 7 місяців.

За день встигав написати не більше 3-х сторінок.

Це була важка і виснажлива праця.

Робочий день тривав улітку від сходу до заходу сонця, узимку ж захоплював і темну частину дня.

Писав при свічках або лучині.

Часом писаря, очевидно, долала дрімота, бо він робив помилки.

Велика трудомісткість виготовлення книги, високі ціни на пергамент, чорнила і фарби призводили до того, що рукописи коштували дуже дорого.

Єдине пряме джерело відомостей про народження Остромирового євангелія – післяслово диякона Григорія – замовчує про те, де ж виконувалося замовлення посадника Остромира.

Висока майстерність виготовлення рукопису (як письма, так і художнього оформлення) свідчить, що він був створений у професійному скрипторії.

Досі достеменно невідомі ні місце його написання, ані діалектна приналежність переписувачів.

У роботі над кодексом брали участь три переписувачі та кілька художників.

Остромир мав достатньо коштів, щоб замовити євангеліє у Константинополі – столиці Візантійської імперії.

Надзвичайно дорогим є матеріал манускрипту – пергамент.

На думку дослідників, він досить тонкий і в XI ст.

у Київській Русі такого не виготовляли.

Важливим аргументом проти константинопольського походження "Остромирового Євангелія" є той факт, що у Візантії було прийнято покривати пергамент спеціальним розчином, до складу якого входив яєчний жовток.

Листки рукопису слідів такої обробки матеріалу не мають.

2011 р.

"Остромирове Євангеліє", як рукописна книга, що існує у світі в єдиному примірнику, включено до реєстру ЮНЕСКО за програмою "Пам'ять світу", яка об'єднує найбільш цінні й значущі пам'ятки світової культурної спадщини людства.

Нині Євангеліє перебуває у Росії.

За інформацією Фундаментальної бібліотеки ХНАУ та к.