Ода людині-святу

У столичному Будинку кіно відбулася прем’ра новоствореного документального повнометражного фільму «Зірка Давида Черкаського».

Насправді, фільм був завершений іще минулого року, але презентований саме зараз, у Міжнародний день анімації й напередодні других роковин зі смерті режисера-мультиплікатора Давида Черкаського.

Лауреат 10-го конкурсного відбору Держкіно, фільм Сергія Волкова називався «Давид — свято довжиною в життя».

Але, як розказав режисер, 2018 року, після смерті героя стрічки, було вирішено поміняти назву: частково тому, що змінилася ідея зробити фільм про життя і за життя Черкаського, а частково через виникнення нової ідеї — що Черкаський був зіркою, і не тільки сам по собі, а й у житті багатьох людей.

Метафора буквалізувалася за допомогою художника-аніматора Радна Сахалтуєва, постійного співавтора Черкаського.

Для фільму він промалював випадіння пакунка з дзьоба лелеки з пейсами, приліт зірки на територію України в містечко Шпола та й більшість етапних моментів із життя аніматора, доволі детально промовлених і проілюстрованих у стрічці.

І загалом анімаційна складова фільму є однією з найбільших.

Що не дивно, і дивно було б, якби було інакше.

Як і те, що два друга Давида Яновича, Віктор Андрієнко та Валерій Чигляєв, стали головними провідниками крізь його пригоди.

Власне, з них усе й починається.

У манері, добре зображеній у мультику «Острів скарбів», в образі піратів та на прискореній швидкості, вони ходять пляжем із картою в руках, шукаючи схованку, і знаходять її в дитячій пісочниці — скриню, де міститься альбом із життєписом героя.

У кімнатці, зробленій під капітанську каюту, за ілюмінаторами якої гойдається море, Андрієнко і Чигляєв наввипередки починають читати смішні та разючі історії.

Вони доповнюються хронікальними кадрами радянських часів, численними інтерв’ю Черкаського, шматками з його мультиків, і все це під музику композитора «Острова скарбів» Володимира Бистрякова.

«Зірка Давида Черкаського» виглядає максимально інформативною й веселою забавкою «для своїх», такою собі півторагодинною одою, зробленою на кшталт «домашнього відео», до створення якого доклалися всі домочадці та прибічники — друзі-актори, друзі-художники й інші.

Говорилося все прямо, не приховуючи, тому й драматизму особливо не було.

Гріхи протагоніста щодо постійного і невсипущого «зацікавлення» жінками та випивкою ставали грішками, а на перший план довжиною у все життя винесли відчуття Черкаським свята.

І в цьому, певно, це «домашнє відео» має найбільш значущий людський позитив.

Так, із кінематографічної точки зору «Зірка Давида Черкаського» не здалася фільмом, вартим ні за формою, ні за духом творів режисера.

Але чи й могло бути? Може, 3 млн 700 тис.

грн, передбачених 100% бюджетом Держкіно, не вистачило, може, ідей забракло, а може, й від початку не планувалося прокатного фільму.

Натомість маємо кінокапусник про щасливу людину, яка іншим дарувала щастя.

Попри його грішки.

Попри інсульт, який його поклав у ліжко, і смерть.

«Свято» дивовижним чином ішло з героєм від початку його народження й важкого дитинства у воєнне та повоєнне життя часів Другої світової.

«Свято» ним внеслося в анімаційне середовище 60-х.

І «свято» незмінно відчувалося у 80-х і навіть складних 90-х.

Черкаський дякує батькам та друзям за життя, про свято й радість від якого йдеться протягом усього фільму.

І виникає переконання, що це не тільки ідея режисера Сергія Волкова, що саме так і було насправді.

Усмішки, приколи, кумедні історії, без міри переказані Черкаським та його друзями, викликають відчуття свята й у глядача.

Почуття гумору й постійний позитив щодо власного існування, підкріпленого заграванням із протилежною статтю та міцними напоями, в комплексі з анімаційним кіно, створеним режисером, матеріалізують поруч із Давидом Черкаським постать Омара Хайяма, іншого великого пропагандиста задоволень паралельно із творінням мистецтва.

А таке гучне порівняння багато чого вартує.

Що одночасно говорить і про героя, і про фільм.

Ілюстрація — постер фільму.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.