"Відьми" Роберта Земекіса: на славу мишам і відьмам

"Відьми" Роберта Земекіса: на славу мишам і відьмам

Новий фільм Роберта Земекіса нічим не поступається за якістю низці інших ремейків. Але при цьому бажання передивитись картину "Відьми" навряд чи ще з'явиться

Новий фільм Роберта Земекіса нічим не поступається за якістю низці інших ремейків. Але при цьому бажання передивитись картину "Відьми" навряд чи ще з'явиться

Якщо творіння одного письменника екранізують вдруге за останні 50 років, то щось же це має означати. Наприклад, бажання нагадати про цінності або моралі, які залишаються незмінними крізь десятиліття. І, мабуть, саме так все виглядає у випадку з письменником Роальдом Далем. Цілих два його творіння були двічі екранізовані. Перше – "Чарлі і шоколадна фабрика". Спочатку вийшов фільм з найменуванням "Віллі Вонка і шоколадна фабрика" 1971 року, про який пам'ятають лише одиниці, мабуть. Потім ремейк із чарівним Джонні Деппом у 2005 році. Другий – "Відьми" 1990 року. Фільм, який не так просто забути, незважаючи на його застарілість. І ось черговий ремейк 2020 року виходу з такою ж назвою. І, як виявилося, майже ідентичним до дрібниць до свого попередника. Не рахуючи команди – режисерське крісло зайняв Роберт Земекіс ("Форест Гамп"," Назад у майбутнє"), замість чарівної Верховної відьми Анджеліки Г'юстон поставили не менш чарівну Енн Гетевей ("Інтерстеллар", "Море спокуси"), а незамінного Ровена Аткінсона все ж замінив Стенлі Туччі ("Мовчання","King's Man: Початок"). 

Зав'язка така ж – маленький хлопчик Люк під час автомобільної аварії втрачає своїх батьків. Під своє піклування його забирає єдина родичка при розумі, пам'яті і житті – бабуся (Октавія Спенсер). Довгий час вона намагається витягнути хлопчиська із затяжної депресії і горя. І поступово онук дійсно починає проявляти інтерес до життя. Особливо, коли бабуся дарує йому білосніжну мишку і коли хлопчик зустрічає в магазині малоприємну особу, яка спробувала спокусити його цукерками. Саме з розповіді про цей випадок у магазині починається знайомство Люка з цілком реальними відьмами. Вони страшні, неприємні особистості без пальців на ногах, з пазуристими лапами, лисими головами і розрізаними посмішками в усі 32 зуба. І найжахливіше – відьми ненавидять маленьких дітей.

Казки казками, але не зовсім випадково бабуся захворює. І щоби поправити власне здоров'я, та й підняти вчергове настрій онукові, сімейство вирушає на відпочинок у шикарному готелі на узбережжі. І за абсолютно випадковим збігом обставин в цьому ж готелі проводяться збори Товариства захисту дітей. Правда, дамочки в ньому вже сильно схожі на покірних солдатів вермахту під проводом досить пафосного і кровожерного вождя. Цікавість Люка не довела його до добра. Хлопчик абсолютно випадково дізнається, що насправді модні і стильні жінки – відьми. І їхня Верховна придумала страшний план по знищенню всієї дітвори у світі через перетворення дітей на мишей. А сам Люк опиняється в їх числі, з чого і починається його пригода…

Необхідно визнати одну істину: в перезапусках старих добрих фільмів або мультфільмів немає нічого поганого. Вони можуть стати або прикладом того, що оригінал кращий, або все ж довести, що 21 століття дає нове дихання старим історіям. А давати таким історіям, які прожили не одне десятиліття, є що. Адже ми ж з вами живемо в столітті прогресуючих комп'ютерних технологій, які відображаються в кінематографі у вигляді нової приголомшливої графіки. Дитина років 12, на якого в принципі фільм "Відьми" і розраховані, з дуже маленькою ймовірністю включить собі дивитися кіно версії 1990 року. Там не буде ідеально вилизаної графіки, яскравої та реалістичної картинки, як у версії 2020 року. І на це зазвичай ставлять студії, які клепають або "Короля Лева", змішавши реальні пейзажі і майже реальних звірів без деяких бебехів (дітям рано знати про маточки і тичинки), або перезапускають "Мулан" з товстим підтекстом про сильних жінок і слабких чоловіків (і це ми ще не згадуємо скандали навколо картини).

У візуальному плані "Відьми" однозначно виграють у свого родича минулого століття. Все яскраво, соковито, оптимістично і максимально огидно, де того вимагає сюжет. А після перегляду ще й картин, де використовуються намальовані тварини, "Відьми" не особливо поступаються в зображенні комп'ютерних мишей і котів. Але щоб ви не думали, що фільм ставить тільки на роботу людей, котрі створюють цю графіку, необхідно відзначити, що Земекіс просто вибрав яскравий тон розповіді історії. Це не Тім Бьортон, у якого яскраві кольори лише елемент в темній атмосфері цілковитого гробового мороку. Земекіс все ж ставить на контраст і яскравість. Навіть якщо йдеться про страшну Верховну, то одягнена вона буде не у чорне більшою мірою (хоча і не без цього кліше), а принаймні у темно-фіолетове. Тут вже окреме спасибі костюмерам і художникам постановникам. Навпроти графи "візуальна естетика" можна сміливо ставити галочку "done".

Що до самої історії – це найчистішої води казка. І саме так цей фільм і треба сприймати, відкинувши дорослі спроби знайти логіку в діях окремих персонажів. "Відьми" не викликають до перегляду завищені очікування, а після перегляду не змушують розчаруватися в собі. Звичайне сімейне кіно, розраховане, звісно, в першу чергу на дітей до 12 років. Тут чітко відокремлено добро від зла, герої від лиходіїв. Немає ніякої загадковості в страшному плані відьом і несподіваних поворотів у картині мізерно мало. Глядачам не доведеться гадати, а що ж сталося там-то і тут, адже Земекіс виклав всі карти відразу на стіл. А разом з ними і виховну частину у вигляді моралей, що цукерку брати у незнайомця не треба, жадібність – до добра не доведе, і що безпека – перш за все. І, звичайно ж, пам'ятати, хто ти всередині, а не думати в першу чергу про свою зовнішню оболонку. Це все посили, які перекочуються з десятиліття в десятиліття і залишаються вічною істиною, яку впихни в будь-який фільм – вони нічого не зіпсують, а тільки вдало доповнять його.

Що ж стосується акторського складу – мало програшів, але і перемог не так вже й багато. Енн Гетевей – неймовірна актриса, яка здатна втілити абсолютно різних персонажів на екрані. Для неї не стало проблемою перетворитися на злісну і огидну Верховну відьму. Вона не викликає жах, але цілком може викликати огиду, в чому поступається Анжеліці Г'юстон з картини 1990 року. А в моментах, коли поводиться як вождь всіх лисих пазуристих дам – викликає відверті смішки. Особливо хочеться посміятися на моментах, коли вона тягне звук "р" в оригінальному звучанні, хоча через дубляж в кінотеатрі це не відчується. І сам по собі весь цей відьомський зліт вельми кумедний зі своїм маршем і повною синхронізацією з Верховною у виконанні Гетевей. Друга за значимістю фігура, яка ідеально потрапила в роль – Октавія Спенсер в ролі бабусі головного героя. Оскароносна актриса настільки органічно виглядає у фільмі, що цілком можна і піддатися спокусі і з'їсти все, що вона наготує онучкові. А ось Стенлі Туччі абсолютно загубився у всьому, що відбувається, хоча хотілося б його бачити в кадрі більше.

"Відьми" – не зовсім казка зі щасливим кінцем, де хлопчик повертається до свого початкового стану і зовнішнього вигляду, переживши всі пригоди. Але картина все одно закінчується на вельми позитивній ноті, якщо не брати до уваги армію маленьких шибеників, які оголошують полювання на відьом. Вже вибачте, але тут фантазія малює тільки криваве продовження цієї історії. Виграшно в картині працює закадровий текст, який глядачам доносить власне оповідач. Він не доповнює історію тим, що режисер не зміг розповісти через дію в картині. Він вельми вдало занурює нас у трепетне очікування появи тих найстрашніших створінь. А від того, ідеально підводить глядачів до атмосфери всього фільму. В цілому ж, картина "Відьми" підійде для вечірнього перегляду в колі сім'ї, де є діти до 12 років. Але ось передивлятись з року в рік роботу Земекіса навряд чи захочеться через її одноразовість.