П’ять ризиків для журналістів, які висвітлюють життя вразливих груп населення

Наркоманія, розповсюдження ВІЛ/СНІД, секс-робота, життя представників ЛГБТ, домашнє насильство, дискримінація — всі ці теми, по суті, є частиною нашого буденного життя, але не кожне медіа береться повноцінно висвітлювати подібні аспекти.

Не всі журналісти готові та вміють працювати з людьми, які належать до вразливих груп населення.

Не всі редакції розуміють, навіщо писати про це.

Ті ж, хто все-таки вирішує зануритися в соціальну проблематику та дослідити життя людей у складних життєвих обставинах, часто стикаються з труднощами різного роду.

Це морально-етичні дилеми, некоректна поведінка героїв публікацій та різноманітні маніпуляції, які ускладнюють роботу.

Я виокремила п’ять ризиків, із якими може стикнутися журналіст під час висвітлення життя представників вразливих груп населення.

Не всі ваші колеги будуть такими ж правильними, як ви.

Навіть якщо ви вивчите всю коректну лексику, що стосується вразливих груп населення, будете дбати про конфіденційність, анонімність та безпеку ваших героїв, будете узгоджувати тексти перед публікацією з тими, хто цього потребує, та щиро цікавитиметеся кращими закордонними журналістськими трендами, завжди знайдеться хтось, хто зіпсує вам усе.

Я маю на увазі колег, які працюватимуть так, як звикли — використовуючи некоректну лексику, ганяючись за скандалами та інтригами, порушуючи попередні домовленості тощо.

Який у цьому ризик особисто для вас? Річ у тім, що дуже часто після зустрічей із такими журналістами ваші потенційні герої можуть відмовитися від інтерв’ю.

Мовляв, знаємо ми вас, попередні приходили, поговорили, відзняли, а потім в ефір вийшло таке, що дивитися на це було соромно, тож більше ми зі ЗМІ не говоримо.

У моїй практиці також був випадок, коли я заздалегідь домовилася з організаторкою вечірок для дорослих, що хочу написати матеріал і прийду до них на закритий захід.

Ми узгодили все, мені пояснили, що можна висвітлювати в матеріалі, а що — ні, також ми домовилися, що я дам прочитати текст перед публікацією.

Адже тема — дуже чутлива, а організація таких заходів за українським законодавством карається кримінальною відповідальністю.

Але в моїх інтересах — нікому не нашкодити.

Згодом виявилося, що на той самий захід прийшов журналіст іншого видання, але з’явився він там як звичайний гість, заплативши за вхід гроші, нікому не сказав, що працює у ЗМІ, а потім опублікував репортаж про свій досвід на такій вечірці.

Чи чесно це? На мою думку — ні.

Подібна поведінка деяких журналістів псує і їхній власний імідж, й імідж їхньої редакції, й імідж інших журналістів також.

На жаль, не всі це розуміють.

Деякі герої проситимуть вашої допомоги навіть після публікації.

Коли ви працюєте зі вразливими групами населення, слід розуміти, що дуже часто люди, які належать до цих груп, можуть зловживати вашим добрим ставленням.

Так, наприклад, ваші герої можуть просити у вас гроші, консультації за темами, в яких ви не компетентні, або іншу допомогу.

І вам буде незручно відмовити.

Ви не знатимете, як це зробити, не образивши людину.

Ситуація з мого досвіду: після публікації тексту зі вказаними банківськими реквізитами героїв вони регулярно зверталися по фінансову допомогу до мене та моїх колег із редакції.

Бо зрозуміли: якщо ми допомогли один раз, мабуть, зможемо допомогти ще.

У якийсь момент подібні прохання стали нав’язливими.

І я знаю, що з подібними історіями стикалася не лише я.

Як вийти з цієї ситуації? Можливо, варто запропонувати людям альтернативу.

Приміром, якщо у вас просять грошей, а ви не можете або не хочете допомагати людині фінансово, скомунікуйте її з благодійними фондами, які займаються збором коштів для людей у складних життєвих обставинах.

Якщо у вас просять допомогти юридично — сконтактуйте із профільними організаціями, які займаються безкоштовною правовою допомогою.

Ваші герої можуть передумати або відмовитися від своїх слів в останній момент.

Слід зважати на те, що, працюючи зі вразливими групами населення, ви як журналіст витягаєте назовні найінтимніші подробиці життя вашого співрозмовника.

Часто ці спогади можуть виявитися дуже травматичними: наприклад, якщо йдеться про домашнє насильство або інші травми, пережиті раніше.

Чи про тяжкі захворювання ваших героїв або ж їхніх близьких, як-от онкологія або травми, наслідками яких стала інвалідність.

Є ризик, що навіть розказавши вам усе, герой відмовиться від інтерв’ю вже безпосередньо перед самою публікацією.

Бо вирішить, що не є морально готовим розповідати свої найпотаємніші, найінтимніші переживання на широкий загал.

Як бути в такій ситуації? Чи слід апелювати до того, що попередньо все вже узгоджено і зворотної дії ці узгодження не мають? Чи піти людині назустріч?.

Я обираю другий варіант — піти назустріч, адже не в моїх інтересах повторно травматизувати людину та змушувати її знову переживати негативний досвід через те, що деталі її особистого життя дізнаються всі.

Люди у специфічних професіях можуть мати специфічний гумор.

Я маю чималий досвід висвітлення тем, пов’язаних зі здоров’ям, медициною, а також зі смертю.

І можу впевнено сказати, що працівники всіх цих сфер мають «свою атмосферу», яка не завжди є зрозумілою для пересічних читачів вашого видання.

Усе це зумовлено специфікою роботи.

Якщо для більшості людей смерть — явище, з яким хочеться стикатися якомога рідше, то для представників деяких професій вона така ж звична, як схід чи захід сонця.

Відповідно, те, що для когось досі залишається сакральним, для них — цілковита буденність, що формує певний рівень цинізму.

Тому кілька разів подумайте, перш ніж публікувати у своїх медіа жарти, почуті від патологоанатомів, хірургів чи працівників ритуального бізнесу.

Ваші співрозмовники можуть спробувати втягнути вас у сімейний конфлікт.

Є ризик, що, висвітлюючи життя вразливих груп населення, ви можете опинитися в епіцентрі сімейного конфлікту, де кожна зі сторін буде намагатися перетягнути вас на свій бік.

Подібні історії часто трапляються з наркозалежними особами та їхніми сім’ями, з людьми, які вийшли з місць позбавлення волі абощо.

Тобто в ситуаціях, де через певні обставини репутація особи в очах її рідних була зіпсута, і тепер, хай як ця особа поводиться, їй усе одно не вдається змінити думку оточення про себе.

Так, наприклад, було, коли я висвітлювала історію наркозалежної жінки, яка п’ять разів потрапляла в тюрму через наркотики.

Я записала її історію, а після виходу матеріалу отримала повідомлення від жінки, яка представилася родичкою моєї героїні.

Та розповіла, що половина озвученого в інтерв’ю — брехня.

Але я ніколи не дізнаюся, хто з них має рацію, адже цілком можливо, що між ними — просто давній сімейний конфлікт.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.