Навіщо кремлівська пропаганда формує в Білорусі негативний образ України та Польщі

Згідно з новим.

Хто входить до числа цих ворогів? До п'ятірки найбільш ворожих країн росіяни зараховують США – 60%, Україну – 35%, Велику Британію – 29%, Латвію, Литву і Польщу — по 26%.

Зміни у ставленні до тієї чи іншої країні збігаються зі змінами пропагандистських наративів і загальним інформаційним тлом.

Коли кремлівські медіа постійно говорять про підступні задуми проти Росії, формування образу ворога стає питанням часу.

У випадку з Україною саме кремлівська пропаганда ввела в ужиток наративи про громадянську війну, націоналістів-радикалів, державний переворот і утиски російськомовних.

Тепер відпрацьовані методи й теми з невеликими змінами переносять до медіаполя Білорусі.

Зовнішньополітичний курс Росія вибудовує, чітко позначаючи друзів і ворогів.

Наратив щодо ворогів формує особисто Володимир Путін.

На зустрічі дискусійного клубу «Валдай» 22 жовтня він попередив, що ті, хто чекають ослаблення Росії, прорахуються, і пригрозив «ворогам»: «Нас турбує тільки одне — як би не застудитися на ваших похоронах».

Путін також звернув увагу на «турбулентний процес» у Білорусі й підкреслив, що «привнесена ззовні демократія» працювати не буде.

Таким чином він підкріпив основний вектор пропаганди — Росія і дружні їй країни, серед яких Білорусь, оточені кільцем ворогів, з якими потрібно боротися.

І основні бойові дії ведуться в інформаційному полі.

Тепер, коли в Білорусі щільно працює десант кремлівських радників і фахівців із гібридних операцій, подібну картинку світу нав'язують і білорусам.

У білоруські державні медіа направили високопоставлених кураторів із Москви із завданням «уніфікації подачі інформації за зразком українського порядку денного у 2014–2020».

Які інструменти використовують у цій інформаційній війні?.

Залучення лідерів думок, блогерів, які формують у громадській думці тезу про недружні Україну, Польщу та інші країни Заходу;.

Розпалювання громадянського конфлікту із застосуванням пропагандистських роликів;.

Створення і просування медіамайданчиків із прихованим або явним прокремлівським контентом;.

Використання соцмереж — штучне нарощування кількості учасників, відвідуваності груп;.

Застосування маніпулятивних технік: повідомлення неправди або напівправди, використання ярликів, зміщення акцентів, частий повтор, емоційне подання матеріалів.

Посол України в Білорусі Ігор Кизим навів класичний приклад роботи кремлівської пропагандистської машини з антиукраїнською риторикою, яка регулярно звучить із державних телеканалів Білорусі.

Повідомлення загальнонаціонального телебачення ОНТ 26 жовтня із заголовком: «Українські прикордонники запобігли спробі перекидання в Білорусь арсеналу зброї» насправді виявилося частиною інформаційної кампанії.

Мета — показати, що громадяни України нібито беруть участь у радикалізації протестів, і представити Україну «форпостом провокацій проти Білорусі».

У дійсності Нацполіція і прикордонники України вилучили такий арсенал, але ніяк не «при спробі перекидання у Білорусь».

Після того як Лукашенко позначив відповідальних за радикалізацію протестів у Білорусі – Польщу, де «створений спеціальний центр під Варшавою», Чехію, Україну і Литву, яких «направляють» США, – пропагандистським медіа залишилося тільки завершити й інформаційно деталізувати образ ворога, що збігається з інтересами зовнішньої політики Кремля.

27 жовтня до закріплення образу зовнішнього ворога приєднався міністр оборони Білорусі Віктор Хрєнін.

Він зробив заяву на засіданні спільної колегії міністерств оборони РФ і Білорусі: «Невдала спроба організації «кольорової революції» змінилася веденням гібридної війни й безпрецедентними заходами дипломатичного і політико-економічного тиску».

Відповідальними за «спробу зміни влади» в Білорусі Хрєнін назвав «різні деструктивні сили, що підігріваються керівництвом низки держав».

Цю «низку держав» вже неодноразово називали раніше.

Раптове закриття кордонів для в'їзду в Білорусь з боку Польщі, Литви, Латвії та України стало логічним продовженням загальної стратегії зі встановлення більш жорсткого режиму, фізичного відгородження від «неблагонадійних» сусідів.

Закриті кордони продовжують формувати образ «фортеці в облозі», в якому східний сусід Білорусі – Росія – живе вже дуже довго.

Підігруючи Лукашенку в його спробах змістити акценти з протестів на уявні зовнішні загрози, Москва намагається закріпити проросійський вектор розвитку Білорусі.

Не визнаючи політичним суб'єктом власний народ і прагнучи зберегти владу ціною поступок Кремлю, Лукашенко є прямою загрозою суверенітету Білорусі.

Марія Авдєєва, Європейська експертна асоціація, експертка iSANS.