«Свобода слова» (ICTV), 26 жовтня.
@video=//www
«Свобода слова» вийшла одразу після голосування на місцевих виборах і не змогла запропонувати глядачам чогось особливо цікавого.
По-перше, втомлені політики й самі поки що не мали багато інформації.
По-друге, їм цікавіші були розбірки на найвищому рівні, а не місцева політика.
Перемогами хвалилися: Олександр Корнієнко, народний депутат, голова партії «Слуга народу».
Вікторія Сюмар, народна депутатка, фракція партії «Європейська солідарність».
Іван Крулько, народний депутат, фракція ВО «Батьківщина».
Ярослав Железняк, народний депутат, заступник голови фракції партії «Голос».
Віктор Євпак, кандидат на посаду міського голови Черкас, партія «Голос».
Антон Геращенко, заступник міністра внутрішніх справ України.
Володимир Гройсман, лідер партії «Українська стратегія».
Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі «ОПОРА».
Володимир Фесенко, керівник центру прикладних політичних досліджень «Пента».
Сергій Лещенко, член наглядової ради АТ «Укрзалізниця».
Загалом десять гостей (вісім чоловіків і дві жінки).
До центрального мікрофона знову ніхто не виходив і гості вільно перетікали між багатьма пов’язаними темами.
Олександр Корнієнко перебував у жартівливому настрої, який, залежно від прочитання, віддавав відчаєм.
То його радувала самокритичність голів обласних осередків «Слуги народу».
То жартував про наступну календарну весну для посадок.
Крім того, пан Корнієнко сказав, що опитування президента не є соціологією.
Тоді навіщо його проводили і як йому довіряти?.
Вікторія Сюмар використала ефірний час, щоби похвалитися локальними перемогами «Європейської солідарності» над «Слугою народу».
І закликала не перетворювати політику на шоу, навіть якщо президент досі актор.
Корнієнко у відповідь закинув шоуелементи самій «ЄС» та «ОПЗЖ».
Ярослав Железняк тим часом хвалився, що «Голос» змусив перейти деякі політичні партії на фальцет.
На жаль, конкретних вокалістів нардеп не назвав.
На питання про об’єднання на місцях Железняк сказав, що хотів би, щоб на місцевому рівні було менше політики.
Іван Крулько стверджував, що екзит-полам не можна вірити, а переможців рано оголошувати.
Також на шоу відбулося включення Володимира Гройсмана.
Експрем’єр подякував усім за компліменти його «професійному дитю» — децентралізації.
Сказав, що українці мудрі й уміють відрізняти «хороших господарників» від популістів.
Заявив, що переконливої перемоги на місцевих виборах не отримала жодна з парламентських партій.
І пожалівся, що у студії «вони» займаються політикою «київського рівня», ігноруючи реальні проблеми.
Звучало так, наче себе Гройсман із великої гри вже виключив.
Крім цього, в ефір вмикали Антона Геращенка, який розповів про відсутність серйозних порушень під час волевиявлення, і трошки пожалівся на недосконалий Виборчий кодекс.
Та Віктора Євпака, який описав свій електоральий досвід: багато бруду й люди, які втратили довіру до політиків.
Найнеприємнішим моментом програми стала суперечка між Сергієм Лещенком та Вікторією Сюмар.
Перший критикував Порошенка за реставрацію Медведчука, а друга, зрозуміло, захищала боса.
Ольга Айвазовська сказала, що ця перепалка добре описує ставлення до місцевого самоврядування.
І навела кілька реальних проблем: від самопроголошених лендлордами територіальних виборчих комісій до кібервтручання з боку Росії.
Якусь віру в людство пізніше міг повернути хіба що момент, коли «Слуга народу» та «Європейська солідарність» публічно підтримали кандидата від «Голосу» в мери Черкас.
«Український формат» (News.
One), 28 жовтня.
@video=//www
Цього тижня на News.
Річниця звільнення України від нацистів та захід «ОПЗЖ» в місцеві ради.
Святкування вилилося в міряння вінками, крики про зубожіння та похорон «зеленої» влади.
Проти глядачів випустили: Олександра Качного, Михайла Опанащенка, народних депутатів, «Опозиційна платформа — За життя».
Михайла Добкіна, кандидата у президенти 2014 року, підтриманого Партією регіонів.
Роксолану Підласу, Олену Мошенець, народних депутаток, «Слуга народу».
Тимофія Милованова, ексміністра економіки.
Павла Розенка, ексвіцепрем’єр-міністра.
Юрія Левченка, кандидата в мери Києва.
Олександра Ольшанського, заступника голови виконавчого комітету Національної ради реформ.
Вадима Шипуліна, завідувача кафедрою внутрішньої медицини університету Богомольця.
Світлану Крюкову, заступницю головного редактора «Страна.
Політичних коментаторів: Олександра Охріменка, Юрія Атаманюка, Михайла Чаплигу, Олександру Решмеділову, Юрія Дудкіна, Кирила Молчанова.
Загалом 17 гостей (13 чоловіків і чотири жінки).
Вінки з Добкіним.
У першому сольному інтерв’ю після виборів виступав… Михайло Добкін.
Трошки контрінтуїтивний, але потенційно цікавий вибір.
У Добкіна можна було б дізнатися про його доволі смішну історію балотування цього року.
Мистецтво ще смішнішої передвиборчої реклами.
Чи зовсім не смішну ситуацією з Геннадієм Кернесом.
Проте News.
One обрав іншу тему — розмір вінка Зеленського.
Канал порівняв квіти, які президент України поклав на могилу президента Польщі Качинського, та квіти, які політик передав (не відвідавши церемонію особисто) на честь річниці звільнення України від нацистів.
Перед цим глядачам ще дев’ять хвилин розповідали, як нацизм повертається, а «ОПЗЖ» — це єдина партія, що береже історичну пам’ять.
Повага президента визначається радіусом вінка, помноженим на кількість стрічечок.
Практично весь свій виступ Добкін присвятив ідеологічним питанням.
Сказав, що не буде вітати внуків поліцаїв та колаборантів, які нічого, крім співчуття, не викликають.
Жалівся на «рагулиное наречие» в сучасних україномовних піснях та «загажене квотами» україномовне радіо.
Ведуча Діана Панченко на цьому моменті висловила своє розуміюче співчуття.
Ще Добкіну не подобалося, що «галицькі правила», мовляв, натягують на всю Україну.
В інший час колишній кандидат намагався давати політичні оцінки.
Критикував киян за підтримку «Європейської солідарності» (це начебто «понаєхавші» наголосували).
Критикував владу за буцімто спроби домовитися з «Ударом» та «ЄС» і за фотографії з американським послом.
На думку Добкіна, такі знімки нагадують отримання ярлика.
Цікаво, хто ж сформував подібне ставлення.
А ще критикував особисто Зеленського.
Мовляв, той займається не своєю справою й соромить пам’ять діда.
Похвали удостоїлися лише члени «Слуги народу» Олександр Качура та Євгеній Шевченко.
Все-таки вони чи не найближчі до великої родини Медведчука.
Крізь соціалку до зірок.
Як на токшоу, що вийшло одразу після місцевих виборів, «Український формат» звертав напрочуд мало уваги на волевиявлення.
Ймовірно тому, що на «ОПЗЖ» ще чекають другі тури і, замість підбивати підсумки, краще зосередити увагу на піарі.
Ідеальною темою для цього стала соціалка.
Спочатку мова у студії зайшла про низькі зарплати медиків.
Олександр Качний переконував, що міністр охорони здоров’я Максим Степанов має заявити про геноцид народу з боку Зеленського та Шмигаля і звільнити посаду.
А от Добкін чомусь урядовця захищав.
Дійшло навіть до відчайдушного аргументу «коня на переправі не змінюють».
Пізніше глядачам показали сюжет про нещасних пенсіонерів та дорогий газ.
Цю тему Олександр Качний використав, аби прорекламувати паливо з Росії.
Похвалитися своїм знанням кримінального жаргону.
І з розумінням поставився до «слуг народу», мовляв, коли був молодшим, він теж так не жалів пенсіонерів як зараз.
І правда, коли був молодшим, Качний жалів рибу в рибгоспі.
Павло Розенко тим часом лякав, що через Зеленського людям не буде що їсти.
Лише ближче до кінця шоу Тимофій Милованов спробував розповісти глядачам, що постачальника дорогого газу взагалі-то можна змінити, але його перебили історіями про зубожіння.
Ще однією темою програми став черговий кінець монокоаліції чи, як подав News.
One, «кінець епохи турборежиму?».
Глядачам продемонстрували сварки з чату «слуги народу», а Олександр Качний сказав, що не уявляє подібного в чаті «ОПЗЖ».
По-перше, навіщо «ОПЗЖ» ті чати, коли Вадим Рабінович прямо в ефірі «112» просив СБУ розібратися з поїздками Бойка в Москву.
Щоправда, це було ще до їхнього об’єднання та спільних поїздок.
По-друге, як ви думаєте, чат «ОПЗЖ» — у «Вконтакте» чи в «Однокласниках»?.
Що ж до «слуг народу», то з них в ефірі відверто знущалися.
Світлана Крюкова цитувала чат монобільшості.
А потім заявила, що отримує інформацію звідти без допомоги інших депутатів.
Можливо, посилення кіберзахисту від Росії варто додати до завдань диджиталізації.
Також «журналістка» «Страны» назвала членів влади, які зливають її виданню інформацію, «крысами».
Сподіваємося, вони оцінять.
Олександр Качний тим часом розповідав теорію змови, що монобільшість вже давно запланувала перевибори.
Юрій Атаманюк переконував, що після таких результатів на місцевих виборах «слуга народу» повинна було би створювати коаліцію в парламенті.
На ці випади представники влади відповідали кволо.
Натомість коли у студії зайшла мова про нецільове використання «коронавірусного фонду», Роксолана Підласа знищила опонентів з одного пострілу.
Виявилося, що критики самі голосували за подібні зміни до бюджету.
Фінал шоу відзначився криками за участі Тимофія Милованова.
Складно сказати, що ексчиновник забув на News.
One, але в ефірі «Українського формату» експерт, зокрема, намагався дати фінансові поради українцям.
Наприклад, не тримати в одному комерційному банку більше 600 тисяч гривень — це гарантована сума відшкодування.
Чи диверсифікувати статки: у різні валюти або нерухомість.
Також Милованов порадив глядачам, поки не пізно, навчатися нових професій, зокрема, в IT-секторі.
Усе це можна було б розвинути в непогану дискусію та реальну користь для аудиторії.
Але інші гості та ведучі просто висміяли будь-які спроби Милованова говорити про технології чи інновації й почали запитувати в нього, хто буде мити вбиральні.
Так, тут досі панує середньовіччя.
Урешті Милованов не витримав історій про зубожіння від мільйонерів і запитав в Олександра Качного, на якій машині той приїхав.
Звісно ж, член «ОПЗЖ» не зміг відповісти, а на його захист стали ведучі.
Михайло Чаплига сміється з дурників, які вірять у перспективни якоїсь «електрики».
Обрамляв програму традиційний піар «ОПЗЖ» на ветеранах.
На початку шоу, поки на екрані Віктор Медведчук позував із бабусями в орденах, ведучий Віталій Дикий бідкався, що влада нахабно та неавторитетно переписує історію.
Наприкінці випуску глядачам знову показали тематичну промову Медведчука та нагадали, що лише куми Путіна відстоюють історичну пам’ять.
Забороняючи книжки, ага.
І якщо до внутрішньопартійного піару Медведчука ми звикли, то реклама «ОПЗЖ» від ветеранів — це вже якось зовсім ницо.
У післямові «нацифікація суспільства» стала єдиною яскравою темою.
Аудиторії знову нагадали, що Зеленський на честь річниці звільнення від нацистів лише передав вінок, але не приїхав особисто.
Що в совку були інші книжки, а зараз влада переписує історію.
СРСР відомий у першу чергу цілковитою правдивістю та відмовою від цензури.
Ведучий Олександр Шелест називав «ОПЗЖ» «громадсько-політичною силою», яка взяла на себе завдання влади.
А Кирило Молчанов змальовував глядачам жахи євроінтеграції: «Если мы хотим евроинтегрироваться, то нам надо принять вот эту вот всю концепцию, что нам пора друг с другом примиряться».
По-перше, пройшло 75 років, що поганого у примиренні? По-друге, «ОПЗЖ» ж сама постійно бреше про громадянську війну та виступає за «примирення» в Україні.
По-третє, звідки в Молчанова проблеми із примиренням, якщо він спокійно примиряється із грошима Шарія?.
Вставити Зобр3 і напис: Більше 7 тисяч хворих на день.
Станьте поближче, я розповім про захист ветеранів.
«Право на владу» («1+1»), 29 жовтня.
@video=//www
Шоу на «1+1» мало підсумувати провали та успіхи місцевих виборів, але з подачі політиків перетворилося на якесь дивне самопроголошення переможців.
У глядачів могло скластися враження, що програли 25 жовтня лише вони.
У нагородженні взяли участь: Олександр Корнієнко, голова партії «Слуга народу».
Ірина Геращенко, співголова фракції «Європейська солідарність».
Ярослав Железняк, заступник голови фракції «Голос».
Сергій Власенко, народний депутат від партії «ВО «Батьківщина».
Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя».
Ігор Палиця, народний депутат, лідер партії «За майбутнє».
Олексій Антипович, директор соціологічної групи «Рейтинг».
Олександр Солонтай, політичний коментатор.
Геннадій Друзенко, політичний коментатор.
Руслан Марцінків, міський голова Івано-Франківська.
Анатолій Бондаренко, міський голова Черкас.
Віктор Євпак, кандидат на посаду міського голови Черкас.
Олег Вольський, кандидат на посаду міського голови Жовкви.
Загалом 13 гостей (12 чоловіків та одна жінка).
Власне, здоровому глядачу цілком можна було би подивитися лише перші десять хвилин програми, коли Олексій Антипович описував соціологічні причини низької явки та результатів голосування.
Далі почався парад переможців.
Ірина Геращенко пишалася представництвом партії, стверджувала, що вони відчули Київ, і навіть Кличко багато чим завдячує «Європейській солідарності».
Ярослав Железняк розповідав про другий день народження «Голосу» та те, як партії «вдалося неможливе»: «Ми показали, що можна чесно брати участь у виборах.
І чесно перемагати».
А хто розмістив білборди в день тиші, м? Олександр Корнієнко пояснював, що влада отримала більше голосів там, де краще працювала, і сказав, що у «Слуги народу» арифметично найбільше місцевих депутатів.
А про перемоги «ОПЗЖ» увесь вечір розповідала сама Наталія Мосейчук.
Ведуча знову й знову, й знову нагадувала присутнім про аномально високий результат проросійської сили у воюючій країні.
З одного боку, це кричуще порушення журналістських стандартів рівновіддаленості й неприпустима поведінка для модераторки токшоу.
З іншого боку, сама «ОПЗЖ» — це значно більше, ніж просто ще одна політична партія.
Єдині, хто не пишався власними перемогами, — це представник «Батьківщини» та… Ігор Палиця.
Лідер «За майбутнє» як останній лузер жалівся на брудні технології та звинувачення під час виборів.
Хто б казав.
І критикував колег, які піаряться на благодійності.
Хто б казав (2).
Ведуча Наталія Мосейчук тим часом вирішила пояснити глядачам, чому запрошує в ефір «одні й ті самі обличчя»: «Це представники парламентських фракцій.
Ви їх обирали, ви на них і дивитеся».
По-перше, наприклад, «Голос» у студії за останні три ефіри представляли три різних обличчя: Ярослав Железняк, Олександра Устинова та Кіра Рудик.
Від «За майбутнє» завжди був Палиця.
По-друге, із трьох останніх ефірів «Батьківщина» була лише на одному.
«За майбутнє» на всіх трьох.
По-третє, «За майбутнє» — це навіть не повноцінна фракція, а всього лише депутатська група.
Де в такому разі представники іншої групи — «Довіра»? З таким рівнем відмазок Наталі Мосейчук краще навіть не намагатися пояснити, чому програма VIP вийшла лише один раз перед виборами й лише з Ігорем Палицею.
Твоє обличчя, коли не пройшов навіть у телевізійні переможці.
В інший час політики здебільшого сварилися.
Були й розмови про те, хто кого «сделал».
І обіцянки «подивитися» на роботу комісій один одного.
На фоні розмов про ковідний фонд лунали вирази «дороги укатані трупами» та «кримінальні справи за геноцид».
У якийсь момент критики набралося так багато, що Геннадій Друзенко пожартував, наче всі фракції в опозиції до уряду.
Найсумнішим моментом вечора в цьому контексті стали мінідебати кандидатів на посаду мера Черкас.
Як нинішній міський голова, так і молодий&прогресивний опонент звели спілкування до примітивного поливання заготовленим брудом.
На представників «Голосу», здається, погано впливає «Право на владу».
Останні двадцять хвилин ефіру «Плюси» присвятили скандальному рішенню Конституційного суду щодо електронного декларування та не менш скандальному законопроєкту президента.
Ірина Геращенко нагадувала про антикорупційні досягнення Порошенка та боялася повернення України в лоно Москви.
Ігор Палиця критикував антикорупційні органи, звинувачуючи їх у роботі на Порошенка.
А Наталія Мосейчук, імовірно, просто забула нагадати глядачам, що серед авторів подання в Конституційний суд поруч із «ОПЗЖ» були і члени «За майбутнє».
Олександр Дубінський переконував, що антикорупційна система перетворилася на систему тиску та піару, і, взагалі, фактично захищав рішення Конституційного суду.
Ви б, мабуть, теж боролися проти антикорупціонерів, якби у вас було 24 квартири.
Також нардеп Коломойського перераховував інші речі, які потребують судового рішення.
Зокрема, закони про мову та освіту.
Перший уже пішов.
Сергій Власенко переконував, що жодної конституційної кризи немає, а ситуацію легко вирішити.
І просував тезу, що суд начебто хочуть взяти на гачок, бо там лежать важливі питання землі, грального бізнесу, об’єктів приватизації.
Член «Батьківщини» жалівся на нападки на КСУ, який нарешті перестав бути департаментом Офісу президента.
Тож у результаті «Право на владу» виявилося пустим, сумним і не корисним ні для кого.
Хоча майже всі його учасники й пішли додому «переможцями».
«Ехо України» (Прямий), 30 жовтня.
@video=//www
Серед численних гріхів каналу Прямий рідко, але впевнено виділяється його непостійність щодо особистості Володимира Зеленського.
Інколи ЗМІ Петра Порошенка змальовує шостого президента цілковитим дурнем, які й хотів би, проте не здатен втілити лихі плани.
А інколи будує навколо Зеленського такі теорії змови, що лідер України виглядає як Доктор Зло.
На фоні ситуації з Конституційним судом поєдналися обидва підходи.
Конституційну кризу поглиблювали: Володимир Ар’єв, народний депутат, «Європейська солідарність».
Ольга Василевська-Смаглюк, народна депутатка, «Слуга народу».
Борислав Береза, екснардеп, кандидат у мери Києва.
Ігор Лапін, екснардеп від «Народного фронту».
Андрій Длігач, Тарас Чорновіл, політичні коментатори.
Загалом шість гостей (п’ять чоловік та одна жінка).
На початку програми Матвій Ганапольський хотів показати глядачам, що про ситуацію з Конституційним Судом думає нинішній президент Володимир Зеленський.
Але режисери випадково ввімкнули Петра Порошенка.
Недовго думаючи, ведучий просто забив на позицію глави держави і продемонстрував аудиторії лише позицію нардепа «ЄС».
Якось так програма й поїхала далі.
Борислав Береза переконував, що, якби Зеленський був проти подібного рішення суду, він повпливав би на нього раніше.
Що ж до нинішньої ініціативи президента з розпуску КСУ, вона нагадувала коментатору спробу лікувати головний біль гільйотиною.
Про потенційних нових суддів із «Кварталу», чинних радників президента із «Кварталу» та гаранта Конституції, який не знає законів, Береза теж згадував.
Андрій Длігач вважав, що в Конституційному Суді втілюється російсько-портновський сценарій, адже українським олігархам буцімто невигідна дестабілізація.
На думку цього коментатора, Зеленський очікував, що судді провалять голосування, проте знайшлися гравці вищого рівня.
Із часом рівень конспірології у студії наростав.
Тарас Чорновіл, може, й почав промову з порівняння траєкторії Зеленського та «грушок в лайні».
Але закінчував уже розмовами про багатоходівку президента, який через розвал нинішнього та створення власного Конституційного Суду хотів отримати абсолютну владу.
У фіналі цієї історії додався ще один сюжетний поворот: справжнім ляльководом виявився Портнов, а вигодонабувачем від хаосу — Росія.
В епілозі Чорновіл просто принижував Володимира Зеленського.
Казав, що тим можна керувати як собакою Павлова.
Та називав лідера держави «клятвопорушником» і «для громадян України, в принципі, вже не президентом».
Це, мабуть, вперше, коли Тарас Чорновіл не працює на нинішнього президента.
Наступним до змагання фентезі-письменників приєднався Володимир Ар’єв.
Він розповідав, що, якщо Верховна Рада підіграє ініціативі Зеленського, це звільнить від відповідальності всіх корупціонерів у «Слузі народу».
Зв’язок тут не зовсім очевидний.
А ще заявляв, що ті самі люди, які зірвали «спецоперацію з вагнерівцями», тепер радять Зеленському захопити контроль над Конституційним Судом, аби просунути в Конституцію особливий статус Донбасу.
Також нардеп описував, як усе йде до загального виходу України з правового поля та failed state.
Про якість законодавства, яке тепер скасовує суд, Ганапольський завбачливо не запитував.
Ігор Лапін стверджував, що, чим би не закінчилися ця історія, Зеленський уже здійснив замах на злочин.
А також розповідав про лінію ляльководів: Росія — Єрмак — Зеленський — Венедиктова.
На фоні всього цього Ольга Василевська-Смаглюк отримала непропорційно мало часу та надміру багато перебивань з боку ведучого й опонентів.
Зокрема, членкиня «Слуги народу» розповідала, що її команда шукає спосіб законно переглянути склад суду.
Але мала необережність додати, що Конституційний Суд спирається на минулу владу.
Тут Матвій Ганапольський уже традиційно запалав.
Модератор протягом усього ефіру жалівся, що погано почувається через хворобу (тести негативні).
Але слабкість не завадила йому прочитати цілу промову про те, як «Слуга народу» тягне за собою в могилу тих, хто вже півтора року не при владі.
Пізніше нардепка звинуватила ведучого в тому, що він насолоджується ситуацією з КСУ.
Ганапольський образився.
Коли «слуги народу» не ходили на Прямий, їхню позицію зображав сам Ганапольський.
Для всіх було б краще, аби так все й лишалося.
Другою темою програми стали місцеві вибори, але їхнє обговорення вийшло неповноцінним.
По-перше, у студії були репрезентовані лише дві парламентські фракції.
Хоча ще чесніше буде сказати одна, якщо враховувати, як рідко «слузі народу» давали слово.
По-друге, Прямий навіть не намагався здаватися чимось більшим, ніж партійна пресслужба.
У начитці до другого блоку ведучий оголосив лише результати «Європейської солідарності», за даними підрахунку самої «Європейської солідарності».
Тим, кому виявилося мало «Європейської солідарності», показали ще звернення Порошенка.
Обговорення було відповідної якості й складалося з двох тез: фальсифікації + провал влади.
Володимир Ар’єв також додав, що «влада дозволила олігархічним партіям великих олігархів [...] розвернутися так, як вони хотіли».
Це що, подяка від Порошенка? Ольга Василевська-Смаглюк озвучила помилки «слуги народу» на виборах: відсутність нового порядку денного, фактичне узакононення виборчих каруселей у новому виборчому кодексі, нерозбудована регіональна мережа.
Вічний двигун скандалів та наявність у партії безлічі сумнівних персонажів до переліку не ввійшли.
За підсумками «Еха України» глядачам належало самим обрати, чи Зеленський «грушка у лайні», чи майбутній повелитель Конституційного Суду.
І більше нічого аудиторії обирати не довірили, адже Прямий докотився просто до найгірших олігархічних практик.
Без жодної медіаграмотності зрозуміло, що озвучувати результати лише однієї партії та заміняти коментарі президента коментарями власника каналу — це треш.
Натяки на безсторонність зникли навіть із закадрових анонсів.
Тепер тут озвучують теми реченнями на кшталт «Чи вдасться владі виправдати свою байдужість до здоров’я українців?».
«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 30 жовтня.
@video=//www
Савік Шустер присвятив ефір трагедії Конституційного Суду та зібрав у студії, здається, всіх українських політиків.
Через це кількість сварок та прохань дати слово значно перевищувала кількість корисних слів.
Суддів судили: Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України.
Денис Малюська, міністр юстиції України.
Олександр Новіков, голова Національного агентства запобігання корупції.
Олексій Данілов, секретар РНБО.
Арсеній Яценюк, прем'єр-міністр України (2014–2016).
Федір Веніславський, представник Президента України у Конституційному Суді, народний депутат, «Слуга народу».
Анастасія Радіна, народна депутатка, «Слуга народу», голова Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики.
Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка, «Європейська солідарність».
Сергій Власенко, народний депутат, ВО «Батьківщина», член Комітету ВРУ з питань правової політики.
Ярослав Юрчишин, народний депутат, «Голос», перший заступник голови Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики.
Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя».
Станіслав Шевчук, Голова Конституційного Суду України (2018-2019).
Ігор Сліденко, суддя Конституційного Суду, який вже написав заяву про відставку.
Віола Фон Крамон-Таубадель, депутатка Європейського парламенту.
Матті Маасікас, глава представництва ЄС в Україні.
Марина Ставнійчук, представниця президента в Конституційному Суді (2007–2010), членкиня Венеційської комісії від України (2009–2013).
Загалом 16 гостей (12 чоловіків та чотири жінки).
Дискусія довкола Конституційного Суду — це унікальна для українських токшоу тема, адже в ній немає правильної відповіді.
На відміну від якогось скасування мораторію на землю, у питанні якого лишилося просто дотиснути популістів.
Чи розмов про боротьбу з коронавірусом, де питання полягає у втіленні ініціатив.
Із Конституційним Судом все складніше.
Нові закони установа може так само скасувати.
Допризначення членів КСУ не виправить балансу голосів.
«Політичні» рішення потенційно призведуть тільки до більших проблем.
Та що вже там, на відміну від якогось «Приватбанку» чи «Роттердаму+», українці навіть досі не розуміють, хто стоїть за бідою.
Короче кажучи, токшоу — це ідеальний формат для брейншторму на таку тему.
«Свобода слова» впоралася з завданням частково.
З одного боку, у студії Савіка Шустера пролунало багато різних підходів: від необхідності розпустити суд до необхідності перестати тиснути на нього.
З іншого боку, ефірна тиснява людей та аргументів занадто часто призводила до перепалок.
Першою подією вечора став піар Арсенія Яценюка.
У сюжеті «Свободи слова» глядачам нагадали, що саме експрем’єр значиться ініціатором Закону про запобігання корупції.
Про вклад громадських організацій та вимогу суспільства скромно промовчали.
Після цього саме Яценюк отримав перше слово.
Він розповів, як «кров’ю харкав», просуваючи антикорупційне законодавство.
Сказав, що судді Конституційного суду просто захищають себе.
І що цю інституцію варто ліквідувати, передавши повноваження окремій палаті Верховного суду.
На студійному екрані депутатка європарламенту, секретар РНБО та чоловік, який на щось впливав три прем’єра тому.
Сергій Власенко робив акцент не на рішенні суду, а на тематичному законопроекті президента Зеленського.
Член «Батьківщини» вирішив, що автори документа спеціально підставили главу державу, аби його принизити.
І на питання ведучого, чи є в чиїхось діях спроба перевороту, відповів, що в указі президента є натяки на узурпацію влади.
Секретар РНБО Олексій Данілов зайняв в ефірі дуже вразливу позицію.
Чиновник заявив, що судді мають рахуватися з війною, яка триває в державі, і мусили спочатку провести консультації.
Також секретар Ради нацбезпеки натякнув, що за діями КСУ може стояти змова за участі Росії.
Марина Ставнійчук на це відповіла, що судді не повинні ні з ким радитися, а з приводу злочинів треба звертатися до правоохоронців.
Також вона закинула оточенню Володимира Зеленського, що те системно провокувало ситуацію.
Два присутніх у студії міністри обережно підтримували Офіс президента.
Дмитро Кулеба розповідав, що безвізовий режим захистили президент, РНБО та уряд, а рішучість Зеленського дала змогу «погасити пожежу».
Проте без системного рішення Україна все ще ризикує підтримкою союзників.
Денис Малюська теж хвалив уряд, який буцімто вже нівелював найважчі удари по антикорупційному механізму.
Разом із тим, на думку Малюськи, найважливіша проблема лишилася — судді Конституційного суду вже втратили довіру.
Далі міністр зачепив питання того, що в суспільства, насправді, узагалі немає інструментів контролю за цим судом.
Наприклад, парламент може розпустити президент, а от в КСУ немає таких зовнішніх противаг.
На жаль, цю тему далі не розвинули.
Анастасія Радіна пізніше також заявляла, що звичайним законом проблему не вирішити, адже Конституційний суд його просто скасує.
На боці суддів весь вечір виступав Нестор Шуфрич.
Це не дивно, адже член партії кума Путіна був одним із підписантів подання до КСУ.
Хоча ні ведучий, ні гість протягом усього вечора жодного разу цього не згадали.
Проросійський політик стверджував, що члени влади та соросята нищать суд, аби він не розглянув питання землі, мови, медицини, освіти.
Та інших складових успіху ОПЗЖ.
Заявляв, що «слуги народу» ще й у цьому питанні підігрують Порошенкові.
Казав, що РНБО не мала обговорювати дії Конституційного суду без його представників.
Постійно перебивав інших спікерів.
Савік Шустер одного разу навіть вирішив спробувати себе в ролі модератора і попросив Шуфрича поводити себе нормально.
У принципі логічно, що Нестор Іванович так підтримує діючий склад КСУ.
Людей Януковича в Україні лишилося небагато й вони повинні триматися разом.
Але найяскравішим моментом програми став виступ біля мікрофону судді Ігоря Сліденка.
За ці двадцять хвилин у студії було чи не найбільше сварок та трешу.
Зокрема, через дуже дивні заяви пана судді.
Наприклад, він сказав, що питання НАБУ раніше не з’являлося в Конституційному судді, бо Артем Ситник нічого не робив.
Анастасія Радіна одразу відзначила, що суддя зізнався, що з НАБУ почали боротися, бо воно почало заважати.
На цьому моменті Сліденко зробив спробу покинути студію, але врешті лишився.
Аби далі заявити, що суд розглянув не те питання, про яке просили депутати: «Ота проблема, яка була визначена Конституційним судом для вирішення її в рамках Конституційного контролю, вона суб’єктами подання практично не ставилася», «Усі конспірологічні теорії [...] вони розбиваються об цей аргумент, що, власне кажучи, депутати, які зверталися до Конституційного суду, за великим рахунком, хотіли зовсім іншого і в них такої мети навіть не було».
Голова НАЗК відзначив, що це явка з повинною: суд вийшов за межі повноважень.
Узагалі, між Олександром Новіковим та суддею регулярно спалахували суперечки.
Перший розповідав теорії змови про те, як члени Феміди вирішили зняти з себе відповідальність.
Другий звинувачував НАЗК у занадто великих повноваженнях.
Найвеселіший же момент за участі Сліденка відбувся тоді, коли Федір Веніславський запитав у судді про конфлікт інтересів під час ухвалення рішення.
Як тільки чиновник не викручувався.
І жартами, що він перебував не в конфлікті інтересів, а в суді.
І кулсторі про те, що в Україні ніхто не може визначити конфлікт інтересів на основі законодавства.
Пізніше Веніславський поставив ще одне запитання: «Ви були серед тих 13 суддів, які написали заяву про конфлікт інтересів? У нас є ухвали».
«Де я був?», — відповів наш герой.
«Серед тих 13 суддів, які написали заяви…», — уточнив нардеп.
«По якій справі?», — дивував глядачів ораторськими прийомами суддя.
Після ще одного уточнення Сліденко здався, зробив паузу і сказав… «Наступне запитання, будь ласка».
Ще через кілька хвилин правник таки вигадав відповідь.
Начебто він постійно пише подібні заяви, аби показати абсурдність та вибірковість терміну «конфлікт інтересів».
Ага, наступним кроком, очевидно, планувався флешмоб у Tik Tok.
У фіналі перформансу Сліденко заявив, що він не винен, поки суд не скаже, що він щось порушив.
Відповіддю став синхронний крик «Та ви ж скасували цю статтю!!!».
Він не кусається.
Але робить боляче інакше.
Цікаво, що Сергій Власенко у якийсь момент виступив на захист Сліденка.
Член «Батьківщини» увірвався в суперечку з «зустрічним питанням» про вибірковий підхід.
Мовляв, про конфлікт інтересів судді опоненти непокояться, а про «корупціонера Ситника» — ні.
На прохання Нестора Шуфрича містер суддя також нагадав, що його призначили після Революції гідності.
До речі, у рекламі Сліденко розповідав, що в Дениса Малюськи немає довіри (імовірно, до суду), а от в Нестора Шуфрича вона є.
Вітаємо у клубі «Нам довіряє ОПЗЖ».
Також біля мікрофону виступав Станіслав Шевчук, колишній голова КСУ, якого в 2019 році звільнили, за його словами, внаслідок перевороту Порошенка.
Виступ на «Свободі слова» в колишнього судді вийшов не таким драматичним.
Рішення колег нагадувало йому помсту антикорупційним органам.
З іншого боку, Шевчуку й самому довелося пояснювати, чим скасування відповідальності за незаконне збагачення в його часи відрізняється від нинішньої ситуації.
Начебто відсутністю тоді конфліктів інтересів та іншим контекстом рішень.
Нестор Шуфрич не став терпіти критику КСУ й атакував Шевчука, розповідаючи, що той «уже не знає, куди залізти їм [імовірно, владі], аби тільки вас повернули назад у Конституційний суд».
Наприкінці програми Савік Шустер провів кілька коротких включень із Білорусі та показав опитування «Свободи слова» щодо того, кого українці підтримують на американських виборах.
56% за Байдена, 31% за Трампа.
У «Свободи слова» були гарні моменти й дуже жаль, що програма не вийшла ще концентрованішою.
Менше спікерів та інтенсивніший обмін аргументами, мабуть, пішли б на користь глядачам значно більше, ніж Марина Ставнійчук.
Токшоу, які не ввійшли в моніторинг:.
«Пульс» («112»), 27 жовтня.
@video=//www
Гості: Віктор Чорний, народний депутат, «Опозиційна платформа - За життя».
Євген Шевченко, народний депутат, «Слуга народу».
Олександр Попов, кандидат у мери Києва від «Опозиційної платформи - За життя».
Володимир Кацман, кандидат від «Опозиційної платформи - За життя» у Верховну Раду.
Олена Бондаренко, ексрегіоналка.
Політичні коментатори: Дмитро Співак, Валентин Землянський, Віктор Прошкін, Олександр Лазарєв, Віктор Скаршевський, Марина Ставнійчук.
Усього 11 гостей (дев’ять чоловіків та дві жінки).
«Народ проти» («Україну 24»), 29 жовтня.
@video=//www
Гості: Олександр Корнієнко, Роксолана Підласа, Михайло Радуцький, Галина Янченко, народні депутати, «Слуга народу».
Олексій Гончаренко, народний депутат, "Європейська солідарність".
Андрій Ніколаєнко, народний депутат, «Батьківщина».
Ярослав Юрчишин, народний депутат, «Голос».
Михайло Добкін, ексрегіонал.
Олексій Давиденко, імпортер медтехніки.
Політичні коментатори: Кость Бондаренко, Валентин Гладких, Євген Куксін, Михайло Чаплига, Сергій Лямець.
Усього 14 гостей (12 чоловіків і дві жінки).
«Протистояння» (News.
One), 30 жовтня.
@video=//www
Гості: Олександр Лукашов, Віктор Чорний, Андрій Спаський, народні депутати, «Опозиційна платформа - За життя».
Марина Бардіна, Євген Шевченко, народні депутати, «Слуга народу».
Андрій Рева, ексміністр соціальної політики.
Анатолій Матіос, ексголовний військовий прокурор України.
Олена Лукаш, міністерка юстиції Януковича.
Вікторія Войціцька, екснародна депутатка від «Самопомочі».
Юрій Левченко, кандидат у мери Києва, екснардеп від «Свободи».
Павло Кухта, експерший заступник міністра економіки.
Сергій Кравченко, керівник Національної медичної палати України.
Юрій Федоренко, позаштатний консультант комітету з питань нацбезпеки та оборони.
Політичні коментатори: Ірина Паламар, Валерій Димов, Віктор Таран, Михайло Чаплига, Юрій Дудкін.
Усього 18 гостей (14 чоловіків та чотири жінки).
Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews.
Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.