Концептуальная мечта на 10 лет

Не в моїх правилах безцільно критикувати якісь проекти чи ініціативи влади, особливо, коли вони не конкретизовані чи мають майже невизначені межі. Тому сьогодні – не критика, а радше питання та спонукання до конструктиву.

Отже.

За словами прем’єра Дениса Шмигаля, уряд затвердив концепцію Державної програми розвитку авіаційної промисловості до 2030 року.

У цій програмі нібито представлено декілька варіантів розвитку галузі, зокрема базовий варіант, який передбачає фінансування авіаційної галузі з боку держави приблизно на 2 млрд грн щорічно. Це буцімто дасть змогу відновити повномасштабне виробництво цивільних літаків та освоїти повний процес виробництва гелікоптерів.

Обсяг реалізованої продукції в разі виконання програми оцінюється експертами в 300-350 млрд грн за 9 років. Буде збережено та створено десятки тисяч високотехнологічних робочих місць.

Як сказав би класик: "Читаєш, і серденько тьохкає!"

Невже? Нарешті? Дочекались?

А потім починаєш вчитуватись, вдумуватись… А потім питаєш у колег.

І з усіма приблизно однаковий діалог:

- Ви чули?

- Та щось чули…

- Так а що за програма, знаєте?

- Тю.. Ні… Ми думали в тебе спитать…

- Так а я тут до чого? Це ж про цивільну, мабуть?

- Да? Ми думали про всю заразом… Там же і гелікоптери, а вони в цивільній не використовуються майже…

Зрештою, спілкуючись з колегами, з’ясував, що концепція уряду – справді лише концепція, тобто це такий собі план, який ще не презентувався та не обговорювався фаховою авіаційною спільнотою для його впровадження.

Ще раз – прошу розділяти план реалізації чого небудь, тобто чіткий покроковий функціонал для втілення після затвердження висновків експертів, та просто таку собі концепцію, як ідею, якою має бути українська авіація через 10 років.

Наразі концепція Уряду – це ідея, я би так сказав, функціональна мрія про розвиток авіації.

І звісно, що давати якісь свої правки чи взагалі критикувати чиюсь мрію – то найостанніша справа, оскільки є безглуздістю.

Проте, як відомо, мрії збуваються. Особливо, коли це "мрії" Уряду, які, як правило, виливаються в законопроекти та чіткі програми.

Тому візьму на себе сміливість та пораджу урядовцям: коли цю концепцію переписуватимете в чіткий план дій, то не забудьте прописати та затвердити в ньому розвиток авіаційної профільної освіти. Адже 10 років, це мінімум два випуски фахових пілотів з вищою освітою та мінімум три випуски фахівців інженерно-технічних спеціальностей для обслуговування летовищ чи авіаційної галузі в цілому.

До того ж не забудьте виділити кошти на відновлення та матеріально-технічне переоснащення профільних вишів та коледжів, що навчають вищезгаданих фахівців. Адже, нагадую ще раз, сидячи на табуретці біля дошки з крейдою в руці, – не навчишся керувати гелікоптером чи літаком.

І ще один вагомий аспект: вивчіть досвід провідних країн та залучіть вітчизняних провідних молодих науковців в авіаційній галузі до розробки та створення новітніх матеріалів, програмного забезпечення та інших складових нової української авіації.

Ось тоді, коли всі ці поради буде виконано, можна буде говорити про повноцінну реалізацію концептуальної мрії.

Зверніть увагу, що все, що я порадив – це абсолютно прості та зрозумілі у всьому світі постулати. Проте в наших реаліях вони чомусь зазвичай губляться під час реалізації проектів.

А стосовно якихось цифр про виділення коштів, якихось сум – то на цьому зупинятися не буду. Бо планувати інфляцію та "міжвалютну вагу" нашої гривні не те, що через 10 років, а й через рік – справа зовсім невдячна.