Едвард Дмитрик – українець з «голлівудської десятки»

Дмитрика переважно згадували в контексті політичних подій у США 1940-1950-х років, коли був сформований “чорний список” діячів кіно та культури, яким заборонили займатися професійною діяльністю, бо вони підтримували ліві ідеї. Дмитрик був членом американської комуністичної партії, входив до “голлівудської десятки” – перших десяти діячів кіноіндустрії, які відмовилися давати свідчення Комісії з розслідувань антиамериканської діяльності. Вирок – рік у в’язниці, після якого Дмитрик виїхав до Великобританії. Згодом він таки вийшов із лав компартії, повернувся до США, постав перед комісією, визнавши власну провину, та свідчив проти своїх колег. Сталося це, як зазначають джерела, під тиском професійних та особистих життєвих обставин. Зрештою, Дмитрику таки вдалося повернутися до професійної діяльності.

Режисер із сумом передбачав, що після смерті про нього згадуватимуть лише як про одного з “голлівудської десятки”. Та він помилився. Дмитрика вважають видатним режисером, класиком американського кінематографа. У його фільмах знімалися відомі зірки Голлівуду: Гамфрі Богарт, Марлон Брандо, Дік Павелл, Шон Коннері, Роберт Мітчем, Грегорі Пек, Кірк Дуглас, Ентоні Квінн, Кларк Гейбл, Джейн Фонда, Максиміліан Шелл, Пітер Фальк та інші.

Його стрічки заслуговують на увагу в першу чергу тому, що це дуже добре зроблене кіно, з хорошою драматургією, часто – екранізації відомих творів, з майстерно поданою напруженою дією, багато з його картин присвячені складним, гострим і незручним соціальним темам і водночас є фільмами, створеними для широкого загалу і вони мали заслужений успіх у глядачів.

 Дмитрик розпочав свою кар’єру ще наприкінці 1930-х, його найбільш плідний період настав у кінці 1940-х та завершився у 1960-х, останні режисерські роботи датовані серединою 1970-х. Попри складний і драматичний період його життя, пов’язаний зі справою “голлівудської десятки”, кінематографічна кар’єра Дмитрика виглядає як втілення міфу про “американську мрію”. Він походив із бідної родини, не мав якихось зв’язків, а на кіностудію влаштувався кур’єром. Завдяки наполегливій праці, здатності швидко вчитися та великому бажанню знімати кіно, уже незабаром він працював кіномеханіком, потім монтажером, а в 31 рік дебютував як режисер.

Три видатні стрічки Дмитрика – “Загнаний в кут”, “Заколот на «Кейні»” та “Кінець стосунків” – цьогоріч мають символічний ювілей: виходу на екран чи номінації на фестивалях. «Cornered» (1945), який у нас перекладають «Загнаний в кут» – це яскравий приклад картини, знятої у жанрі нуар із Діком Пауеллом у головній ролі. Він грає Лоуренса Жерара, демобілізованого після закінчення Другої світової війни канадського військового, який вирушає з Лондона до Франції у пошуках слідів своєї загиблої дружини-француженки, яка брала участь у русі опору під час нацистській окупації. Жерар дізнається, що його дружину вбив французький колабораціоніст Марсель Жарнак, який, ймовірно, живий та переховується від правосуддя. Шукаючи вбивцю, Лоуренс спершу вирушає до Швейцарії, а далі – до Аргентини. Нині “Загнаний в кут” вважається одним із кращих фільмів у жанрі нуар.

«The Caine Mutiny» (“Заколот на «Кейні»”, 1954) став, мабуть, найбільшим тріумфом у кар’єрі Дмитрика. У 1955-му фільм отримав сім номінацій на “Оскар” за найкращий фільм, головну чоловічу роль, чоловічу роль другого плану, сценарій, музику, запис звуку та монтаж. Того ж року Едвард Дмитрик номінувався на нагороду Гільдії американських режисерів за видатні досягнення у кінематографі. “Заколот на «Кейні»” – військова, морська драма, екранізація бестселеру Германа Воука, який 1951 року здобув Пулітцерівську премію.

Значна частина подій фільму розгортається на старому есмінці “Кейн”. Попри обумовлену драматургією скутість локації, картина захоплює напруженою дією та виразними характерами героїв. Драматизм історії будується навколо непростої колізії – порушенні військового статуту. Капітаном есмінця стає досвідчений ветеран Філіп Френсіс Квіг, який хоче зміцнити дисципліну та порядок. Інших офіцерів спершу дивує перфекціонізм капітана, а згодом починає турбувати його надмірна й невмотивована прискіпливість та абсурдні зауваження і накази. Офіцери починають підозрювати, що у капітана психічний розлад. Під час навчального походу “Кейн” потрапляє у великий шторм, капітан віддає незрозумілі накази, очевидно не усвідомлюючи серйозність ситуації. Офіцери вирішують не коритися його наказам та відсторонити капітана від командування кораблем. Це тяжка провина, на суходолі на бунтівників чекає трибунал, а якщо їхню вину доведуть – то й смертна кара за порушення уставу та присяги. Роль капітана Філіпа Френсіса Квіга є однією із кращих екранних робіт Гамфрі Богарта.

Продюсером картини був режисер Стенлі Креймер, завдяки якому Едвард Дмитрик зміг повернутися у кінематограф після справи “голлівудської десятки”. Стрічка “Заколот на «Кейні»” стала одним із касових чемпіонів 1954 року та однією з найбільш комерційно успішних картин кіностудії Columbia Pictures тих років.

«The End of the Affair» («Кінець стосунків», 1955 року), назву якого ще перекладають «Кінець роману». “Кінець стосунків” (1955) – британсько-американська психологічна драма, знята за однойменним романом письменника Грехема Гріна. Дія фільму відбувається у Лондоні, наприкінці Другої світової війни та після її завершення. Письменник Моріс Бендрікс хоче написати книжку про працівників тилу. Він знайомиться із цивільним службовцем Генрі Майлсом та його дружиною Сарою, які можуть допомогти йому із новим романом. Та між Морісом та Сарою раптом виникають взаємні почуття. Спершу стрічка може здатися камерною, однак насправді це доволі складний фільм, що зачіпає важливі теми, як-от кохання, подружня вірність та зрада, гріх, віра, обіцянки собі та Богові.

У сюжеті є детективна лінія, багато несподіваних драматичних поворотів; добре подані події, на тлі яких розвиваються стосунки Моріса та Сари, органічно вплетені кадри хроніки. Робота акторів також прекрасна. “Кінець стосунків” демонструвався у конкурсній програмі Каннського кінофестивалю 1955 року.

У фільмографії Едварда Дмитрика понад 50 стрічок різних жанрів: нуари, трилери, вестерни, психологічні і військові драми, музичні комедії, фільми жахів, кримінальні та шпигунські історії, пригодницькі картини. На увагу заслуховують не лише три вищезгадані стрічки.

Завершивши режисерську кар’єру у середині 1970-х, Едвард Дмитрик займався викладацькою діяльністю, читав лекції про кіно в університетах, написав спогади про справу “голлівудської десятки” та свою участь у ній, а також посібник з драматургії і книжку про монтаж, що у США неодмінно згадується в усіх списках посібників цієї тематики.

Залишається сподіватися, що колись його книжки таки вийдуть в українському перекладі, а фільми стануть відомими серед українських шанувальників кіно та вивчатимуться на кінофакультетах в Україні.