Львівський безпековий форум: Що нам робити з інформацією та дезінформацією?

Щорічний Львівський безпековий форум, на якому понад три десятки експертів із різних країн протягом шести днів обговорювали долю світу, відбувся у форматі онлайн-марафону відеоконференцій. Для тих, хто не знайшов часу для перегляду відео цих обговорень, я взяв на себе сміливість коротко інтерпретувати найважливіші для мене аспекти.

Що таке інформація?

Ексдепутатка українського парламенту 8-го скликання та співголова Львівського безпекового форуму Оксана Сироїд, яка модерувала дискусії, запропонувала спікерам визначити сутність сучасного стану категорії «інформація» та основні загрози, які вона може становити для людини й людства.

Щоб відповісти на це питання, я запропонував розглядати «інформацію» в першу чергу як певну нематеріальну субстанцію, яка, через свою власну еволюцію, назавжди кардинально змінила взаємовідносини між людьми та процес створення, збереження й обміну матеріальними благами та нематеріальними цінностями.

Для мене це означає, що природа міжлюдської взаємодії і створення благ зазнали кардинальних змін із часів написання Адамом Смітом «Дослідження про природу і причини багатства народів», виданої у 1776 році.

Усі найбільші онлайн-платформи нашого часу (Google, Apple, Facebook, Amazon — велика четвірка онлайн-монополістів GAFA) засновані на концепції збільшення прибутку за рахунок «економіки уваги». Новий популярний документальний фільм «The Social Dilemma» дав нам дуже мудру і просту фразу: «Якщо ви не сплачуєте за продукт, то ви самі і є продукт».

Світова економіка та її маркетинг побудовані зараз на абсолютно нових концептуальних засадах вловлення йутримання людської уваги. Однак ми так досі й не знаємо достеменно, як саме ця «економіка уваги» побудована, як вона функціонує, та чи реально застосовувати до неї обмеження так само, як держави застосовують обмеження до реального сектору економіки.

Не йдеться про заборону продажу наркотиків або дитячої порнографії, що заборонено як офлайн, так і онлайн. Радше про сутність захисту прав людини онлайн, оподаткування онлайн-бізнесу та правозастосування до онлайн-життя.

Одну з найцікавіших нестандартних ідей висловив, на мій погляд, психотерапевт і громадський діяч зі Львова Олександр Фільц. За його словами, екстенсивний розвиток інформації та інформаційного світу можна порівняти з формуванням релігії (або, я би сказав, секти, адже більша частина світових релігій починалися як секти).

На підтвердження своєї гіпотези пан Фільц пояснив, що в сучасної інформації, як у божества, є свій «клір», зі своїми жерцями, із власними релігійними війнами, зі своєю кастою, яка не пускає до себе простих людей і може виступати маніпулятивним інтерпретатором того, як працює інформація і «як їй треба молитися», тоді як прості люди є тільки споживачами.

Особисто мені дуже близький підхід Олександра Фільца, який вважає, що перш ніж вирішувати проблему, необхідно її філософськи осмислити. Інакше ми не можемо намацати кордони сутності, з якою збираємося працювати.

У своїх тезах пан Фільц наголосив, що інформація, як і релігійна концепція, працює з трьома основними філософськими категоріями, що супроводжують розвиток людства, — свобода, безсмертя та дух.

Категорія свободи в застосуванні до вивчення інформації є найочевиднішою. Оскільки сучасний розвиток інформаційного світу дає кожному індивіду свободу висловити свою думку, бути ким завгодно, творити свій власний світ, який захочеш.

Досягти безсмертя в цифровому світі набагато простіше, ніж у реальному. Такі ідеї вже озвучуються через серіали і фільми в категорії «фантастика». А компанія Facebook зберігає профілі померлих осіб, увічнюючи пам’ять про людину. Ба більше, точаться дискусії про використання штучного інтелекту для того, щоби профіль померлої людини міг спілкуватися з живими користувачами в коментарях та месенджері. Штучний інтелект генеруватиме відповіді на підставі machine learning, використовуючи масив даних, згенерований померлою особою за свого життя. Імітуючи, таким чином, реальну поведінку померлого.

З технічного боку це більш ніж можливо. Але з точки зору етики справжня дискусія з цього приводу ще навіть не починалася. І тут ми переходимо до третьої категорії, яку озвучив Олександр Фільц, — дух.

На мій особистий погляд, найпростішим описом того, чим є «інформаційний дух», може бути концепція, створена українським вченим Володимиром Вернадським, — про ноосферу. Так само, як біосфера утворена існуванням і взаємодією всіх живих організмів Землі, носфера — це сукупність усіх когнітивних, інформаційних та психоемоційних виражень людей, які проживають на цій планеті.

Концепцію, запропоновану паном Олександром Фільцем, сприймати не дуже просто. Адже поліморфність того, що ми називаємо інформацією, абсолютно не має меж. Однак так само, як і традиційна релігія використовує різні форми для пояснення того, що таке «бог», — Отець, Син і Святий Дух, —ми можемо застосувати цей інструмент і для розуміння інформації.

Я би сказав, що її можна розглядати як ті самі три основні форми: контент, засоби (канали) доставки контенту та ноосфера. Контент (першим було слово) — інформація, згенерована людиною. Канали доставки — сукупність матеріальної та нематеріальної інфраструктури, що робить можливим обмін контентом. Ноосфера — нематеріальне вираження поточного стану дійсності, створене всім контентом та всіма каналами його доставки.

Інформація й людина

Окрім філософського розгляду того, як переосмислити інформацію та її роль у сучасному світі, на форумі обговорювалися і зрозуміліші та важливіші для сьогодення ідеї. Як-от пропозиція британського медіаексперта Пітера Померанцева розглядати феномен дезінформації як порушення прав людини на отримання інформації.

«Важливими є не лише знання, а й здатність формувати інформаційне середовище демократичним шляхом. Ботоферми мають бути заборонені як такі, а інституції, які вдаються до дезінформації, мають нести за це повну відповідальність», —додав він.

Однак інші спікери під час обговорення із жалем констатували, що з юридичної точки зору сучасні національні та міжнародні правові документи не містять жодних натяків на таке право людини, як отримувати достовірну інформацію. Ба більше: таку норму дуже важко буде створити, бо вона вступає в жорстку контрадикцію зі свободою слова. Адже й перша поправка до Конституції США, й норми Декларації про права людини прямо заявляють, що кожен має право публічно заперечувати той факт, що Земля є круглою, а небо має блакитний колір. Це і є свобода слова кожної людини.

З іншого боку, навіть український кримінальний кодекс (ККУ) має правові норми щодо покарання брехні. Так, наприклад, стаття 338 ККУ карає за завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину, а стаття 259 передбачає доволі серйозне покарання за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності.

З моєї точки зору, це означає, що для правового переслідування за брехню (дезінформацію) не є необхідним визначати це як безпосереднє порушення прав людини. Кримінальне право захищає й інші аспекти людського співжиття в суспільстві.

Антоніна Черевко, голова Незалежної медійної ради, вважає, що ми все ж маємо можливості використати міжнародне законодавче поле. Однак ідеться не про захист прав людини, а про запобігання зловживанню ними. Так, Європейська конвенція з прав людини містить статтю 17, у якій ідеться про заборону зловживання правами, тобто зловживання свободою слова. Єдиним прикладом такого застосування норм Європейським судом з прав людини є справи з приводузаперечення Голокосту, що є злочином у багатьох країнах. Однак практика ЄСПЛ демонструє, що в таких справах суд усе ж таки часто стає на бік звинуваченого, аргументуючи це тим, що мало місце оціночне судження.

Права людини та «межі» людини

Питання захисту прав людини в інформаційному просторі ускладнюється ще й тим, що сучасні технології серйозно розмивають саме визначення «людина». Один із таких прикладів я вже наводив, коли говорив про спроможність штучного інтелекту продовжувати спілкуватися онлайн від імені померлого.

Іншим прикладом можна вважати питання, пов’язані з правами на віртуальний образ людини. Цифрові технології й технології deep fake дозволяють, наприклад, знімати голлівудських акторів у фільмах і блокбастерах без їхньої безпосередньої участі. Для цього достатньо тільки мати запрограмовану копію зовнішнього вигляду, міміки та емоцій актора чи акторки. Доволі скоро актори продаватимуть кіностудіям права на своє цифрове обличчя. А можливо, окремо будуть продаватися авторські права й на інші частини тіл. Скоріше за все, пальму першості і в цій категорії буде утримувати порноіндустрія.

Цікаве питання про те, «чи мають боти право на життя»,поставила модераторка — пані Оксана Сироїд. Це питання складно оцінювати, виходячи з поточного стану справ. У даний момент використання ботів очевидно порушує правила соціальних мереж, які прямо вказують на те, що право мати онлайн-профіль є прерогативою виключно живого користувача (до речі, це правило вже вступає у протиріччя з існуванням профілів померлих осіб).

З іншого боку, сучасні вчені, які опікуються розвитком робототехніки, вже працюють над етичними кодексами, які включатимуть, серед іншого, і права роботів (андроїдів). Таким чином, обговорюючи право на існування ботів, ми знову стикаємося не з юридичною проблемою, а з питанням філософсько-етичного спектру.

Демократія та інтернет

Нідерландський філософ Франц Герадтс у своєму виступі висловив ідею, що хаос, який відбувається в інформаційному просторі, є наслідком зіткнення демократії з олігархами.

Водночас, на думку данського експерта Флемінга Сплідсбоеля Гансена з Данського інституту міжнародних досліджень, інформаційні технології все ж відіграють важливу роль для розширення прав людей і їхніх можливостей відстоювати ці права. Як приклади пан Гансен навів протести в Білорусі чи можливість Олексія Навального тримати зв'язок зі своїми прихильниками після отруєння. Однак, з іншого боку, деякі країни використовують диджиталізацію для контролю над суспільством, зазначив пан Гансен.

На превеликий жаль, на мою думку, розглядати інформацію, її сутність та майбутнє з точки зору політико-правових моделей суспільства є абсолютно безперспективним. Наше прагнення допомагати тільки «демократичній» інформації і, навпаки, заважати поширюватися «недемократичній» (шкідливій) — це спроба, перебуваючи в закритому приміщенні, вдихати тільки чисте повітря, не вдягаючи маски.

Якщо говорити про демократію й олігархів, то, на даний момент, найнебезпечнішими олігархами для світу є люди, які контролюють найбільші платформи GAFA. Адже правила, яківстановив Марк Цукерберг для двох мільярдів користувачів платформи Facebook, дають йому можливість банити, або блокувати кого завгодно, забороняючи поширювати інформацію певного характеру. І водночас він може програмним методом продовжувати вести профіль померлої людини. Адже небіжчик не зможе передумати й анулювати право соцмережі використовувати його ім’я.

І найгіршим у цій ситуації є те, що людей, які встановлювали ці правила й виконують накази Цукерберга, ніхто не обирав. Іншими словами, ми з вами щодня логінимося, лайкаємо й коментуємо, перебуваючи під контролем найбільшого у світі тоталітарного режиму.

Ще одним «олігархом», який досить багато інвестував у медіа, є той самий Джордж Сорос, проти якого триває медіаатака через проросійських спікерів в Україні. То яким же чином і за якими критеріями ми зможемо визначити, які олігархи є хорошими, а які — поганими?

З іншого боку, саме будь-які монополії є, поза сумнівом, ворогами і демократичного розвитку, й інформації як такої. І саме монополії, які утримують контроль над каналами донесення інформації, можуть бути тими ворогами, яких нам під силу перемогти за допомогою прозорого національного та міжнародного правового регулювання. Руйнація монополій, як і розпад імперій, — це процеси, які завдають історичних стресів, але, в цілому, позитивно впливають на демократизацію суспільства.

У підсумку, ми можемо сказати, що Львівський безпековий форум дав доволі цікаві орієнтири в роботі над вирішенням проблем сучасного інформаційного простору, які можна окреслити кількома тезами.

По-перше, стає дедалі очевиднішою неспроможність наявнихнормативно-правових систем оновлюватися зі швидкістю народження і впровадження нових технологій. Ті технології, які ще не описані в нормативно-правовому полі, будуть використовуватися як зброя спецслужбами та воєнними організаціями на шкоду їх супротивників. В цьому разіпершість матиме той, хто має більше ресурсів (грошей) та готовий нехтувати наявними правилами і традиціями суспільства.

По-друге, етико-філософський підхід в описанні й регулюванні нових технологічних феноменів обіцяє плідні й ефективнішірезультати, ніж такі самі спроби юридичного характеру у сфері права.

По-третє, боротися своїми технологіями з іншими технологіями, або боротися з релігією — за допомогою інших вірувань, стає набагато перспективніше, ніж боротися з технологіями за допомогою права.

По-четверте, монополії — зло, яке має бути знищене. Монополії на засоби доставки контенту й контролю комунікації між людьми мають бути знищені безумовно.

По-п'яте, звісно, розвиток критичного мислення, освіта йнавички самозахисту від шкідливих впливів залишаються серед найважливіших пріоритетів роботи задля демократичного інформаційного простору. Однак вони всього лише дозволяють нам залишатися там, де ми зараз, а не вирішувати сутність проблеми. Особливо враховуючи той факт, що неминучий розвиток технологій скоро нівелює й ці інструменти.

Фото: 24 канал