"Соцмережі перетворюють тебе на гівнюка". Читайте фрагмент з книги вченого Джарона Ланьє

У видавництві Vivat вийшов український переклад книги "10 причин видалити свій акаунт у соцмережах прямо зараз", написаної вченим Джароном Ланьє, який спеціалізується на візуалізації данних і та біометричних технологіях. Джарон був одним з експертів у документальній стрічці "Соціальна дилема", котра вийшла на нетфліксі влітку (радимо переглянути!).

Ланьє застерігає усіх від деструктивного впливу соціальних технологій на життя людей та наводить десяток аргументів, чому це справді погано.  

1. Ти втрачаєш свободу волі.
2. Вийти з соцмереж — найбільш дієвий спосіб протистояти сучасному божевіллю. 
3. Соцмережі перетворюють тебе на гівнюка.
4. Соцмережі паплюжать правду.
5. Соцмережі позбавляють твої слова сенсу.
6. Соцмережі позбавляють тебе співчуття.
7. Соцмережі роблять тебе нещасним.
8. Соцмережі намагаються завадити тобі жити гідно.
9. Соцмережі нищать політику.
10. Соцмережі паплюжать твою душу.

Детальніше про кожне з цих спостережень Ланьє читайте у його книзі, а ми наводимо фрагмент з видання про те, як соцмережі роблять користувачів гівнюками. 

Я хотів би перефразувати заголовок цього розділу. Я тебе не знаю. Тому й не стверджую, що особисто ти перетворюєшся на гівнюка. Але з багатьма іншими таке трапляється, хоча їм здається, ніби все це відбувається не з ними, а з кимось. Я сам помітив, що в мережі перетворююся на гівнюка, і це лякає й пригнічує мене.

Отож насправді варто було б сказати щось на кшталт:

"Ти вразливий, тому можеш поступово перетворитися на гівнюка, принаймні теоретично. Не ображайся і постався до цього серйозно, будь ласка".

Брудний сніг

Залежні люди здебільшого намагаються приховувати свою манію, навіть від самих себе, та зазвичай це помітно. Адже характер змінюється. Ритм життя глибоко залежної людини стає ламаним: вона постійно смикається й виконує певні нав'язливі ритуали, їй повсякчас чогось бракує й конче потрібне визнання. Жертви маній стають невротиками, зосередженими на негативних подіях, не очевидних для решти людей. Вони зациклені на собі, тому не помічають, що відчувають і про що думають інші. Зверхність, пихатість, схильність до перебільшень указують на приховування закоренілого почуття невпевненості в собі. Залежні керуються особистою міфологією. Переконані у власній величі, вони дедалі глибше занурюються в надра своєї манії й дедалі менш адекватно себе оцінюють.

Те, що людина підсіла на соцмережі, помітно так само, як наркозалежність або ігроманія.

Користувачі ВИЛУПКІВ поступово стають схожими на всіх глибоко залежних, адже поводяться майже як наркомани. Усе, що стосується цієї машини, забарвлено всіма відтінками сірого. Через це наше суспільство на кілька тонів потемнішало.

Найцікавішою особливістю наркомана є те, що він прагне позбавитися страждань, яких неодмінно зазнаєш, коли намагаєшся втамувати сверблячку завзятим чуханням. Гравець зрештою підсаджується не на перемогу, а саме на процес, хоча знає, що, найімовірніше, програє. Наркоман прагне чергової дози не так через відчуття кайфу, як через разючу різницю між ейфорією й синдромом відміни.

Маніяк ВИЛУПКІВ урешті-решт починає надто гостро реагувати на образи, буцімто нариваючись на сварку. Наркомани також стають агресивними, хоча їм здається, ніби в них немає іншого виходу. Треба обирати, чи зробити жертвою когось, чи стати нею самому. Навіть успішні й привабливі фанати ВИЛУПКІВ, як-от топові блогери соцмереж, заявляють про своє небажання бути добрими до інших, адже це свідчить про слабкість у світі високої конкуренції. Єдине, що необхідно для статусу, — якомога більше послідовників.

Важко відчути й визнати зміни у власному характері, натомість інші люди, особливо ті, хто тобі не подобається, відразу впадають в око. Скажімо, консервативним маніякам ВИЛУПКІВ не подобаються студенти ліберальних коледжів, також залежні від ВИЛУПКІВ, тому перші глузливо називають других "бідолашними маленькими сніжинками".

Потрапивши в тенета Twitter, Трамп змінився. Тепер він поводиться як типова сніжинка й часто-густо пускається берега. Його дії не пасують наймогутнішій людині світу, тому що його залежність сильніша за нього. Хай би яким катом він був, водночас його можна вважати жертвою.

Знайомся: твій внутрішній троль

З плином років соцмережі дуже змінились, але базова структура, запроваджена ще за 80-х, коли я лише зацікавився комп’ютерами, досі збереглася. Колись соцмережі являли собою платформу, куди користувачі могли викладати тексти. Жодних голосувань за улюблений пост, жодних алгоритмів, що перелаштовували б твою стрічку. Найпростіше.

Але кілька років тому я помітив дещо моторошне. Часом ні сіло ні впало я знагла розпалював суперечку з якимось користувачем, ба навіть із цілою групою людей. Це було вельми дивно. Ми починали ображати одне одного, доводити свою перевагу, заливати сала за шкуру. І причини були дійсно безглузді — скажімо, з’ясувати, чи насправді співрозмовник розуміє, про що каже, коли йдеться про виробника піаніно. Серйозно.

У мене всередині все вирувало: "Я не невіглас! Я знаюся на піаніно! Як цей телепень може казати про мене таке?! Я зіпсую його репутацію, хитрощами змушу бовкнути якусь дурницю".

Такі сварки траплялися дедалі частіше й поступово перетворилися на щось звичне. І то не лише для мене – для всіх.

Така вже буремна людська природа. Був собі приємний ранок, аж раптом здійнявся шторм.

Якщо не бажаєш перетворитися на гівнюка, маєш удавати приємну особу, поводитися чемно, якнайретельніше добирати слова, ходити тонкою кригою. Який відстій!

Я просто припинив так робити, адже мені не подобалося те, що зі мною відбувається. Пам'ятаєш прислів'я: добрий друг підносить людину, а поганий губить? За цим принципом варто обирати й технології.

Коли в 1990-х мої друзі створили першу соцмережу The WELL, мені зробили там акаунт, але я нічого не опублікував. Щось схоже сталося згодом, коли я допоміг приятелям заснувати в інтернеті спільноту Second Life.

На початку 2000-х така собі бізнес-леді Аріана Гаффінґтон найняла мене блогером на своєму сайті Huffington Post. Ось як вона це зробила.

Ми були на одній модній конференції для заможних і впливових у чарівному містечку між Скелястих гір у Колорадо. Я сидів на лаві, зіпершись рукою на низенький заокруглений цементний мур, що оточував сміттєвий контейнер. Аж тут підійшла Аріана й усілася на мою долоню.

І я пообіцяв. І став одним із найкращих блогерів HuffPost – мої дописи завжди були на головній сторінці. Але в мене знову виникла проблема: читаючи коментарі, я не міг утриматись од відповіді й відчував підступну лють, що клекотіла всередині. А ще мене розпирало від пихи, коли люди лайкали мої дописи, навіть якщо за їхніми коментарями не можна було сказати, що вони взагалі читали пост. Автори просто прагнули уваги.

Ми всі шукали уваги й маніпулювали одне одним, знецінюючи себе.

Невдовзі я помітив, як у гонитві за читачами пишу те, що не збігається з моїми поглядами. Я писав те, що люди хотіли почути, чи те, що могло б обурити їх.

Господи! Я також ставав гівнюком, бо в цій дурній системі було щось таке.

І я все кинув. Знову.

З усіх десяти причин, наведених у моїй книжці, саме цю я відчуваю інтуїтивно. Я не хочу ставати гівнюком.

І вдавано приємним також не бажаю.

Я хочу бути добрим, а не здаватися таким, проте складається враження, ніби деякі онлайн-технології магічним чином протистоять цьому.

Саме тому в мене немає акаунтів у Facebook, Twitter, WhatsApp, Instagram, Snapchat та інших. Фейкові сторінки з моїм іменем існують. У Twitter навіть зареєстрований справжній Джарон Ланьє. Гадки не маю, хто це, але вже точно не я.

Навряд чи я чимось кращий за тебе лише тому, що в мене немає акаунтів у соцмережах. Можливо, я гірший. Імовірно, ти ліпше даєш собі ради в цій ситуації.

Проте я помітив, що, відколи було відкрито соцмережі, гівнюки здобули більше свободи слова.

Таємнича природа технології примноження засранців

Жодній людині ще не вдалося переконати мене в тому, що вона цілком розуміє, як саме компонент А пробуджує внутрішнього гівнюка. Теорій купа, але деякі ідеї подобаються мені найдужче.

Не варто думати, нібито світ складається з гівнюків та не-гівнюків, чи то пак із тролів та жертв.

У кожному з нас живе троль. Раніше, коли повітря було чистішим, ми відразу помічали, що внутрішній троль почав говорити. Це було так дивно! Наче бридкий прибулець, котрий оселився всередині тебе і про якого ти давно забув. Не давай йому змоги заволодіти твоєю свідомістю! Якщо це станеться в певній ситуації, надалі уникай її! Не має значення, де саме відбуваються напади: на онлайн-платформі, на роботі чи вдома. Твоє душевне здоров’я, так само як фізичне, — перш за все це найцінніший скарб. Не можна ним нехтувати.

Але чому, чому взагалі існує внутрішній троль?

Проблема така поширена, що її можна назвати глибинним, первинним питанням, трагедією нашої спадковості, вадою, що коріниться в людській сутності. Але це знання нам ні до чого. Хто взагалі такий отой внутрішній троль?

Іноді він бере на себе відповідальність, іноді – ні. Моя гіпотеза полягає в тому, що глибоко всередині людської свідомості є перемикач, який можна встановити в одній із двох позицій.

Ми як вовки. Можемо бути або самотніми, або у зграї. Я називаю цей перемикач "одинак/стадний".

Коли ми живемо одинаками, то маємо більше свободи. Нам треба поводитись украй обережно, та водночас і втіхи в нашому житті вдосталь. Ми дбаємо про себе, імпровізуємо, творимо. Копирсаємось у смітті, полюємо, ховаємося. Часом, лише від надлишку почуттів і в запалі, ми виємо.

Коли ми у зграї, стосунки з іншими її членами стають найважливішими, сенсом життя. Не знаю, чи далеко це заходить у вовків, але для людей такий досвід є вельми драматичним. Замкнені в ієрархічній структурі, де всі змагаються за владу, як у великій корпорації, ми втрачаємо адекватне сприйняття власних дій, позаяк запекла боротьба палкішає, розпалюється до масштабів, більших за саму реальність.

Коли перемикач "одинак/стадний" установлено в позиції стада, ми стаємо одержимими ієрархією й водночас підвладними їй. Нападаємо на нижчих за статусом, аби нас не скинули, відчайдушно підлещуємось і водночас пускаємо шпильки тим, хто над нами. Ті, хто оточує нас, перетворюються з союзників на ворогів так швидко, що ми просто не можемо сприймати їх як особистостей.

Вони стають архетипами з коміксів, а єдиним сталим підґрунтям дружби виявляється спільна боротьба проти інших груп. Так, я вдаюся до метафор з тваринного світу. І вважаю, що сучасний домашній кіт радше схожий на самотнього вовка, ніж на звіра у зграї, хоча мурчики також переймаються ієрархічними соціальними структурами. Можливо, колись вони були налаштовані на стадний режим, проте життя з людьми дало їм змогу не покладатися на зграю. Що багатші мисливські угіддя, то легше не бути гівнюком у стосунках з оточенням. Можливо, зближення з людьми стало для котів тим, чим сучасні технології – для людей.Широкий вибір варіантів дає додаткові шанси не перетворитися на троля. Принаймні, саме таким є внесок сучасних технологій в історію людства загалом. На жаль, машина ВИЛУПКІВ являє собою прикрий виняток, механізм обмеження свободи.

У людей перемикач здебільшого має стояти в позиції Самотнього Вовка.

Коли люди поводяться як самотні вовки, кожен має доступ до відмінної інформації про світ і осмислює цю інформацію у власний спосіб. Я вже казав про взаємозв’язок між режимом одинака й характером, але є й інші причини лишати вимикач саме в цій позиції.

Трапляються ситуації, які вимагають налаштувати перемикач на стадний режим. Канонічний приклад – військо. Бійці мають коритись ієрархічним законам, позаяк це єдиний спосіб вижити. Проте головна мета цивілізації полягає в тому, щоб такі обставини складались якомога рідше.

Коли перемикач установлено в позицію зграї, капіталізм зазнає поразки. Стадний режим спричиняє економічні бульбашки на ринку та інші збої ринкового механізму. Безумовно, деякі галасливі бізнесмени віддають перевагу військовим метафорам щодо бізнесу: мовляв, треба бути жорстким і нещадним. Та позаяк налаштування на стадний режим трохи засліплює, у довгостроковій перспективі такий стиль поведінки не сприятиме бізнесу, якщо ми визначаємо його як щось реальне, відмежоване від соціальних змагань.

Кожен, хто діє, як самотній вовк, посідає власне місце в суспільстві й мислить унікально. Інший приклад – демократичні вибори. Це справжнє злиття ідей, яке віддавна допомагає суспільству рухатися вперед попри суперечки, – утім, лише поки люди перебувають у режимі одинаків. Якщо встановлено стадний режим, демократія зазнає поразки. Племінні голосування, культи особистості й авторитаризм – це політика стадного режиму.

Дивіться також:

Николь Кидман заявила, что не разрешает детям регистрироваться в инстаграме.

Актер Руперт Гринт завел инстаграм и показал свою дочку Уэнсдэй (почти как Аддамс!).