Україна профукала "Мотор Січ", а також 3,5 млрд доларів

Україна профукала "Мотор Січ", а також 3,5 млрд доларів

Стародавні говорили, що момент у житті, коли жінка починає цікавитися філософією (хай пробачить мене бойове крило феміністського руху), а чоловіки – своєю зовнішністю, називається "кризою жанру". У наших політичних еліт такою "кризово-жанровою" ознакою є Китай, про який забувають, коли просять кредит МВФ або коли ціни на сировину ростуть, і про який згадують, коли кредити ніхто не дає або ціни на сировину падають.

Тобто поїзд Київ - Пекін починає випускати пару у свисток у моменти "глибокої кризи" (тут можна клацнути себе по шиї, як у відомому фільмі). Про Китай згадував Кучма на тлі скандалу з "кольчужкою", про Піднебесну марив Янукович, коли вояжував у трикутнику Москва - Брюссель - Пекін у пошуках, хто більше дасть. Думка про "заборонений палац" відвідувала навіть Порошенка, але ненадовго, лише в моменти, коли друг "Джо" був не на дроті. Хоча Петру Олексійовичу було би набагато вигідніше привітати з Міжнародним днем солідарності трудящих не Володимира Путіна, а Сі Цзіньпіна.

Можна сказати, що "згадування Китаю" є у нас чіткою ознакою перезавантаження влади. Якщо президент заговорив про китайський вектор - чекай або Майдан, або тотальний розгром на виборах. Ну ось прийшла черга і Володимира Зеленського "згадати про нього", тим паче що майже весь необхідний пазл передумов вже складено: криза, падіння експорту, розгром на місцевих виборах. У недавньому інтерв'ю агентству "Сіньхуа" президент України заявив про перспективи взаємного співробітництва, а як аргумент "китаїзації" країни додав: "Вже нины китайську мову вивчають у загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах.

В Україні близько 500 китаїстів щорічно отримують дипломи філологів. Ми маємо кваліфікованих перекладачів". Тобто "труднощі перекладу" нашим відносинам поки не загрожують і "500 китаїстів" чекають на китайських інвесторів біля трапа літака.

Китай дійсно є важливим торговельним партнером для України, хоча формат цієї співпраці для нас є невигідним: ми поставляємо сировину, а китайці – готові споживчі та промислові товари з високим рівнем додаткової вартості. Можна навіть у думці полічити, скільки тонн кукурудзи необхідно продати в Піднебесну, щоб компенсувати один привезений звідти бюджетний легковик. З цієї ж причини сальдо взаємної торгівлі є глибоко дефіцитним для України на мільярди доларів.

З іншого боку, такий формат є вкрай вигідним для наших ФПГ і груп впливу, що контролюють владу: на торговому дефіциті вони наживаються двічі. Вперше - поставляючи до Китаю аграрну сировину, куплену на внутрішньому ринку значно дешевше, а вдругез – завозячи контрабандними каналами в Україну ширвжиток. Найдивовижніше, що іноді й перше, і друге робить один і той же власник бізнесу. А негативне торговельне сальдо Україна потім покриває за рахунок кредитів. Взятих державою.

Україна та Китай практично не мають інвестиційного співробітництва. Ми не стали частиною маршруту "Нового Шовкового шляху" і нас випередила Білорусь. Ми не стали учасниками Азіатського банку інфраструктурних інвестицій (аналог азіатського МВФ), а Білорусь стала. Свого часу Китай надавав Україні так звані "зернові кредити" під поставки кукурудзи, які було благополучно "оприбутковано" нашими умільцями. Китайцям же показали важкий початок.

Сьогодні Китай стає центром нової Азіатсько-Тихоокеанської сили. Навіть неоліберали в нашому Міністерстві економіки визнають, що український експорт цього року витягнула Азія. А Азія консолідується навколо Китаю, в усякому разі – Східна, плюс Тихоокеанський регіон.

Головна подія року, що минає, - підписання Угоди про створення Азіатсько-Тихоокеанської зони вільної торгівлі: "Регіональне всебічне економічне партнерство" (RCEP). В онлайн-режимі, як і має бути в епоху епідемій, угоду схвалили представники 14 країн, зокрема Китай, Японія, Південна Корея, Австралія, Індонезія, Сінгапур, В'єтнам, Філіппіни, Таїланд, М'янма. Третина світової економіки, понад 2 млрд осіб.

Ця угода стала черговим підтвердженням моделі кластерного розвитку і концепції глобальної дефрагментації світової економіки, про які ми постійно пишемо всі ці роки, причому ще задовго до пандемії. Старий добрий глобалізм поступово спочив у бозі й зовсім не під впливом епідемії коронавірусу: глобальний світ застудився ще задовго до появи "заморського гостя" з Уханя, який заспівав світу свою "апофеозну" арію. Зростання людських ресурсів, з одного боку, й обмеженість матеріальних резервів - з іншого, створили глобальні передумови для зміни моделі світової економіки і системи міжнародної торгівлі.

Якщо в колишні часи світовий континуум, що складається із глобальних ланцюжків доданої вартості, функціонував на засадах кооперативних ігор, коли вигода від міжнародної торгівлі могла розподілятися на користь основних країн учасників, що були колективними вигодоодержувачами моделі глобалізму, то при переході до дефіцитної моделі зростання світової економіки ця стратагема трансформувалася в модель антагоністичних ігор та ігор із нульовою сумою, коли підсумковий результат для основних учасників є протилежним.

Проста ілюстрація. Починаючи з 80-х років минулого століття США і Китай запустили модель кооперативної інвестиційно-торгової гри, названу аналітиками "Кімерікою". Американські компанії використовували дешеві фактори виробництва в Китаї, насамперед робочу силу, і здійснювали інвестиції в цю країну. Піднебесна отримала експортноорієнтовану модель економіки, а американці – імпорт дешевих китайських споживчих товарів, які були істотно дешевше для покупців, ніж американські. Крім того, Китай інвестував свій торговий профіцит в американські боргові цінні папери, фінансуючи в такий спосіб бюджетний дефіцит США. Десятиліттями ця модель успішно функціонувала і приносила користь обом сторонам: американці друкували гроші й давали їх китайцям, втрачали роботу на своїх підприємствах, але при цьому купували дешеві китайські товари за рахунок соціальних допомог, що виплачуються з державного бюджету, який поповнював ресурси за допомогою китайських інвестицій у боргові папери казначейства.

Але починаючи з 2008 року, коли сталася глобальна фінансова криза, ця модель перетворилася для США на гру з нульовою сумою: що  більше вони інвестували в Китай, то більше глибшав їхній торговельний дефіцит з цією країною. У цій моделі поліпшення добробуту умовного китайця на один долар спричиняло погіршення аналогічного показника рядового жителя американської глибинки. Саме тому Трамп й активував модель економічного націоналізму, відновив державний протекціонізм і почав торговельні війни з основними торговельними партнерами – ЄС і Китаєм.

Через це зміна робочої глобалістичної моделі на нову модель глобальної дефрагментації була справою часу. У чому їх відмінність? Глобальна дефрагментація зберігає загальні правила глобалізму, зокрема мультилатеральнсоть, коли кожен учасник отримує свою вигоду від співпраці, але на більш локальному рівні. Тобто перед нами та сама фрагментація глобальних ланцюжків додаткової вартості, але з укороченням їх фізичної довжини і зниженням рівня додаткової вартості в країні, що приймає, за рахунок загальної диверсифікації виробництва, вимог якої дотримуються основні учасники.

На практиці це означає, що світ буде поділено на кілька глобальних кластерів: ЄС і торгові сателіти; ЄАЕС, зокрема країни спостерігачі; Північноамериканська угода про вільну торгівлю (USMCA). Й ось тепер всебічне регіональне економічне партнерство, скорочено ВРЕП (англ. Regional Comprehensive Economic Partnership, RCEP), яке може стати найбільшим з усіх.

На цьому тлі феєрично виглядає позов китайських інвесторів до України щодо корпоративних прав на "Мотор Січ". Міжнародні юридичні компанії спробують відсудити у нашої країни в міжнародному арбітражі 3,5 млрд дол. Все це скидається на якусь фантасмагорію на тлі законопроектів про "інвестиційних няньок" й обіцянок складати з покупцями об'єктів української приватизації договору купівлі-продажу на базі англійського права, а також запровадити окремий "інвестиційний суд" для іноземних інвесторів.

Історія з "Мотор Січчю" почалася кілька років тому, коли тодішній перший віце-прем'єр і міністр економіки Степан Кубів побував у Китаї на форумі "Один пояс. Один шлях", за підсумками якого заявив, що перший авіаційний двигун, зібраний у рамках співпраці між "Мотор Січ" і китайським партнером може бути продемонстровано вже наприкінці 2017 року, при цьому проект зі створення в китайському Чунціні відповідного спільного заводу було названо "одним із пріоритетів уряду" (ясна річ, нашого). Перший віце-прем'єр також повідомив про готовність китайців інвестувати 250 млн дол. і в саму "Мотор Січ". Після цього, мабуть, отримавши окрик із-за океану, слідчі СБУ порушили кримінальні справи з приводу підготовлюваного вивезення заводу до Китаю. Планували урочистості, а завершили ледь не арештами. Нинішня влада вирішила, мабуть, поєднати.

У недавньому минулому, до 2015 року, показники підприємства незмінно зростали: виручка збільшилася з 5,7 млрд грн у 2011 році до 13,7 млрд грн у 2015-му (з урахуванням девальвації гривні фізичний обсяг випуску, можливо, й скоротився, але не значно). EBITDA, що показує розмір прибутку до вирахування відсотків, податків й амортизації основних засобів, зросла за цей же період з 2,2 млрд грн до 6,6 млрд грн.

Але значно важливішим від голих цифр є науково-технічний потенціал підприємства, яке витримує конкуренцію з такими світовими виробниками авіаційного машинобудування, як General Electric (двигуни для Boeing), Snecma/Turbomeca (Франція) тощо.

"Мотор Січ" є розробником 28 типів серійних двигунів, штатний персонал складає більше 25 тисяч працівників, двигуни підприємства використовуються на вертольотах Мі-2, Мі-8, Мі-24, КА-26, літаках АН-26, АН-72, АН-74.

Таким чином, завод являє собою колосальний депозитарій науково-технічних розробок, значна частина яких відноситься до військово-промислового сектору економіки, а його фахівці – носіями унікальних ноу-хау і технічних навичок.

В останні роки, ми стали свідками, коли останні крихти нашого наукового і виробничого потенціалу "підмітають" ті країни, які з "майстерень світу" хочуть стати лідерами інновацій і наукових розробок. Першу скрипку тут грає Китай, який вже не задовольняється роллю мануфактури США, а хоче сам виробляти складну техніку, в тому числі авіаційну. А для цього, необхідно купити все те, що залишилося в таких країнах як Україна від потужного колись ракетобудування і авіабудування, попутно забравши на ситні хліба кращих фахівців.

Просто в Китаї є своя економічна політика, а в Україні поки немає, при чому, навіть на рівні проекту. І якщо в Піднебесній думають про випуск авіаційних двигунів, то в Україні намагаються заново "зачати і народити" вітчизняну сівалку. При чому, саме намагаються, продовжуючи купувати сільськогосподарську техніку з Білорусі.

У цьому ж ряду деіндустріалізації стоїть ситуація з" Антоновим "і"Південмашем". Блокуючи традиційні ринки збуту цих компаній, попередня влада так і не подбала про створення дієвих компенсаторів у вигляді кредитних програм на освоєння нових ринків і державних закупівель для насичення ринку внутрішнього. Зате ми замовляємо у Франції літаки на сотні мільйонів доларів і ведемо переговори з Туреччиною про покупку безпілотників. А на зустрічі з бразильським президентом, наш глава держави обіцяє купувати військово-транспортні літаки, вироблені в Бразилії, маючи при цьому свій проект аналогічного повітряного судна. За минулі десятиліття, армія не замовила жодного нового військово-транспортного літака у вітчизняного виробника і українські курсанти змушені літати на металобрухті.

За останніми повідомленнями з "Мотор Січі" звільняють 4,5 тисяч працівників, а всього за останні роки підприємство втратило 8 тисяч робітників та інженерів. З урахуванням сімей-це понад 30 тисяч жителів міста Запоріжжя. Цікаво, хтось оцінював втрати держави внаслідок втрати в системі зайнятості такого значного числа висококласних фахівців, хоча б з розрахунку ціни підготовки такої ж кількості нових працівників?

В сухому залишку. Внаслідок бездарної промислової та економічної політики останніх років, практично втрачено найцінніше підприємство, брильянт нашого високого машинобудування. І минула, і нинішня влада уподібнилася "собаці на сіні", не розвиваючи свій промисловий потенціал і не віддаючи його іншим. Хоча тут все очевидно-блокування продажу "Мотор Січі "відбувається по"дзвінку". М'яка евтаназія-це той рецепт, який виписали заморські доктора нашому високотехнологічному сектору економіки (щоб "не розповзався по світу). Унікальні технології повинні померти разом з їх носіями, не давши вирости новій зміні.

Ще років п'ять-десять наші політики зможуть постити "фотки "з унікальною" мрією "і" Русланами" в зарубіжних аеропортах, самовдоволено посміхаючись у відповідь на захоплені вигуки іноземців. При цьому ні маючи ні до "мрії", ні до" Руласну" ніякого відношення. Внаслідок скандалу з "Мотор Січчю", Україна надовго зникне з радарів китайських інвесторів, поступившись своїм місцем таким країнам як Білорусь. Новий світовий мегакластер, що формується навколо Китаю, навряд чи запропонує нам стати сполучною ланкою з ринком ЄС (але ж при правильній економічній політиці ми могли б з успіхом виконати цю роль, залучаючи десятки мільярдів доларів іноземних інвестицій і мультиплікувавши свою економіку в рази).

А попереду маячить цілком реальна загроза сплати за міжнародним арбітражем 3,5 млрд дол. І якщо таке рішення буде прийнято – доведеться заплатити, адже ми і самі досить ефективно апелюємо до системи міжнародного права. Центр світової економіки поступово переміщається в Китай. У Пекіні ніколи не забудуть ні про "зернові кредити", ні про ситуацію з "Мотор Січчю". Ні, там і далі будуть міняти свій автопром на нашу кукурудзу. І все. Китайці керуються принципом, що перед тим як сказати, потрібно порахувати до десяти, а перед тим як вдарити – до тисячі. Ну а у нас все відбувається за класикою: "бувають хвилини, коли неможливо втриматися і не почати робити дурниці. Це називається ентузіазмом".    

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]