Ковідіанти

І

От уже протягом досить тривалого часу політики, високі чиновники, зірки спорту і шоубізнесу та інші віпперсони одне за одним повідомляють у соцмережах, що заразилися коронавірусом або перехворіли на нього. Ці повідомлення дружно й весело розтиражовують ЗМІ, причому серйозні також. І в цьому не було б нічого поганого, якби переважна більшість таких повідомлень не була витримана в бадьоро-оптимістичних тонах: мовляв, майже не відчув, або відчув легеньку застуду, ніяких ускладнень не було, не такий страшний той коронавірус, як ним лякають. Й — обличчя, що посміхаються, веселі такі. Типові селфі провінційних мачо та суперстар, що аж випромінюють саморекламу на межі з самозакоханістю.

Винятків небагато, зокрема й трагічних новин, і мова тут не про них.

Цих повідомлень стало вже стільки, що мимоволі закрадається підозра: а чи справді геть усі перехворіли так легко, майже непомітно? А чи просто за зірковим статусом корчать із себе героїв та суперменів, бо той статус зобов'язує тримати хвіст трубою, хоч би що? Відвідує й інша підозра: а чи й справді всі наші герої й супермени перехворіли на ковід узагалі?

Якщо все обійшлося, й навіть дуже легко обійшлося — то навіщо взагалі про це повідомляти urbi et orbі? Чи повідомляють наші супергерої на весь світ, що підхопили нежить або розлад шлунку?

Коронавірус у нас перетворився на моду, на предмет гламуру.

Що з цим не так? Уявіть собі: почитає або почує хтось п'ять, десять, п'ятнадцять однотипних повідомлень — мовляв, підхопив коронавірус, нічого особливого. Й лише переконається: «Я ж казав, що це — звичайний грип! Розвели тут паніку, істерику, карантини влаштовують, намордники нам нав'язують, супостати!» В нас і так занадто багато коронаскептиків, щоби ще й масовано множити їхню кількість «авторитетним досвідом».

Усе виглядало б інакше, якби супергерої стримали свої веселощі й повідомляли: мовляв, от я — щасливчик, у сорочці народився. Відзначали б, що чимало кому зовсім так не щастить. Але ні, не дочекаєтеся.

Ситуація яскраво показує егоїзм наших політиків та зірок, які абсолютно не звикли замислюватися, як спрацює їхня комунікація, які наслідки принесе, чи не заподіє суспільної шкоди.

Але гаразд — а навіщо все це репродукують ЗМІ? Причому нерідко стосовно зірок у найкращому разі вузьконішевої відомості, які ніколи в серйозних новинах цих видань не фігурували? Їхні редакції теж не замислюються, яким буде суспільний результат?

Зрозуміло: політика в нас тісно зрослася з шоубізнесом, їх часто-густо не розрізнити. Точніше, публічна політика, бо реальна нерідко відбувається подалі від очей людських і не має з публічною нічого спільного. Зрозуміло: у багатьох ЗМІ політична інформація живе за законами світської хроніки, серед важливої інформації намішано гороскопів та кулінарних рецептів. Привабити глядачів і читачів жовтими новинами, кинути якість під ноги кількості.

Апе ж чи можна зрозуміти, що ситуація — надзвичайна, а отже, й підходи до неї мають бути інакшими, ніж зазвичай?

ІІ

Міські голови низки міст влаштовують демарші: на території їхніх міст ніякого карантину вихідного дня не буде. Не бачив, щоби бодай один «принциповий» міський голова, заявляючи про «ідіотизм» карантину вихідного дня, послався на експертні оцінки — бажано на кілька різних. Кожен з них сам собі «товарищ Сталин, вы — большой учёный». Не зустрічав у ЗМІ експертних матеріалів, які дозволили б оцінити дії міських голів критично, а не просто тупо проковтнути їх, дедалі більше вірячи: он, мовляв, скільки шановних людей проти — отже, карантин вихідного дня й справді ідіотизм!

Власне, тут може існувати три позиції: а) цей карантин нічого не дасть; б) це — півміра, яка дасть ефект, але далеко не такого масштабу, як потрібно; в) — це справді потрібний і адекватний захід. От від кого з влади, включно з найвищими посадовцями, можна почути не здогадки, а факти7 У якому ЗМІ ознайомитися?  Виглядає, що, за стародавньою звичкою, наші медіа цікавить не сама проблема, а те, хто з політиків що скаже про проблему. А люди, їхні життя та здоров'я — то таке...

У Києві та інших містах підприємці протестують проти карантину вихідного дня. Все чекаю, коли хтось із найвищої влади спитає в них: скільки людей мають померти, щоб їхній бізнес процвітав? Скількох людей вони готові вбити заради свого бізнесу? Чи не бояться вони, що їхні руки будуть у крові? Так, щось на цю тему сказав нарешті президент, але, як для ситуації, надто м'яко й обережно.

Тим часом у ЗМІ з'являється вже чимало авторських матеріалів, у яких їхні автори — знову ж таки, без жодних посилань на експертні оцінки, лише з аргументом «я переконаний» - таврують карантин вихідного дня. Знову уславлюють «шведський досвід». Жодного разу не довелося зустріти, щоби хтось чи то з високопосадовців, чи то зі ЗМІ навів цифри про «шведський досвід». От вони станом на 17 листопада: кількість захворілих на мільйон населення: Швеція — 19 010, Данія — 11 129, Норвегія — 5 538, Фінляндія — 3 544; кількість померлих на 1 мільйон населення: Швеція — 615, Данія — 132, Фінляндія — 67, Норвегія — 55.

Ці цифри — в широкому доступі, але ні: розпатякують про «шведський досвід» на пальцях, він перетворився на щось подібне до «шведського столу» та «шведської сім'ї». Звісно, коли люди — це гвинтики до бізнесу, коли «жінки нових народять» - хай буде «шведський досвід». От тільки апологети забувають: репортажі зі Швеції змальовували, які свідомі там люди, вони й без розпорядження дотримуються правил. Невеличка кількість порушників — це вона дала такий ефект. А в нас — теж невеличка купка порушників? Любителів масок на підборідді? А якщо велика — то уявляти не хочеться, яким може вийти «шведський досвід» у нас.

Так, людям треба чимось жити. Але от же дива: майже ніхто ані з політиків, ані у ЗМІ от саме в контексті протестів не згадує про 35 мільярдів гривень з ковідного фонду, в буквальному сенсі викинутих на дорогу. Якась божевільна ситуація складається: і міські голови, й численні протестувальники протестують проти карантину, але не вимагають повернути ті мільярди й використати на підтримку бізнесу. Або просто знайти кошти й підтримати бізнес. Вимагають якраз того, що виводить владу з-під відповідальності й з-під необхідності вживати термінових заходів, а не просто щось скасовувати. Мені здається, ситуація неадекватна.

Ну, а, пригадується, навесні високопосадовці полюбляли порівнювати епідемію з війною, з захистом України. Було це вже давно, а надзвичайних, «воєнних» рішень так і не видно. В тому числі й фінансових, й організаційних. Узагалі не складається враження, що влада розглядає епідемію не просто як одну з багатьох поточних проблем.

ІІІ

Щодватижні Міністерство охорони здоров'я оновлює й публікує список країн червоної — небезпечної — та зеленої — безпечної — зон. Списки  мають одну цікаву особливість: Україна завжди опиняється в зеленій зоні. Всі країни, чиї показники є гіршими за українські, належать до червоної, а всі, де такі самі й нижчі — до зеленої. От цікаво: така методика — чи має вона якесь епідеміологічне обгрунтування? Чи країни близького до України рівня — справді безпечні? А чи головна й єдина мета цих списків — щоразу показувати, що Україна — в безпечній зоні, й у ній усе гаразд?

Ще одна дивна річ. На згаданому вже сайті, який публікує порівняльні дані всіх країн (а за загальною кількістю захворювань Україна в ньому вже на 17 місці у світі), у графі «Кількість хворих у тяжкому та критичному стані» для України вже щонайменше протягом місяці (насправді добре, коли не кількох) фігурує одна й та сама цифра 177. Змінюються показники захворюваності й смертності, а ця цифра як застигла, так і залишається незмінною. Для порівняння: у сусідній (і за списком теж) Польщі тяжких хворих 2 тисячі 114, у сусідній з іншого боку Бельгії — 1 тисяча 408.

То чи правда, що в нас на всю Україну лише 177 тяжких хворих? І до якої міри взагалі можна довіряти інформації, яку Україна публікує й подає до міжнародних організацій?

Міністр охорони здоров'я Максим Степанов заявив: «Якщо скасувати всі протиепідемічні заходи... то ми побачимо зростання до 20−25−30 тис. хворих. Потім отримаємо дуже швидко заповненість 100% ліжок у наших лікарнях і колапс медичної системи». От, виявляється, в чому головна загроза епідемії — в заповненості ліжок! А те, що, за багатьма свідченнями, людям у стані середньої тяжкості відмовляють (ні, звісно ж не у Феофанії, де шпиталізують усіх, кому «там буде краще») — це ще не колапс?

Фото: GETTY IMAGES, BBC