Саурон і Саруман проросійської пропаганди. Підсумки моніторингу дезінформаційних наративів

У вересні-жовтні 2020 року протягом семи тижнів «Детектор медіа» проводив моніторинг (про)російських дезінформаційних наративів у загальнонаціональних медіа та в регіональному медіапросторі восьми областей — Донецької, Луганської, Миколаївської, Херсонської, Одеської, Запорізької, Дніпропетровської та Харківської. У кожній області ми аналізуємо онлайн-видання, новини телевізійних каналів, телеграм-канали та фейсбук-сторінки, що поширюють політичні новини. Готуючись до цього дослідження, експерти «Детектора медіа» склали перелік найпоширеніших дезінформаційних наративів, що трапляються в українських медіа та є суголосними з типовими меседжами кремлівської пропаганди. Методологію моніторингу та перелік типових наративів можна побачити тут. Щотижня на «Детекторі медіа» публікувались окремо загальноукраїнський та регіональний звіти.

Читайте загальноукраїнський моніторинг за 19–25 жовтня, 12–18 жовтня, 5–11 жовтня, 28 вересня — 4 жовтня, 21–27 вересня, 14–20 вересня, 7–13 вересня. Регіональний моніторинг за 19–25 жовтня, 12–18 жовтня, 5–11 жовтня, 28 вересня — 4 жовтня, 21–27 вересня, 14–20 вересня, 7–13 вересня. У цих звітах ви знайдете докладний розбір та перелік меседжів, що підживлювали дезінформаційні наративи. У підсумковому матеріалі — найважливіше та висновки.

Під «дезінформаційним наративом» у цьому моніторингу мається на увазі сталий набір тверджень або оцінок, який, на думку авторів моніторингу, загалом покликаний впливати на громадську думку, перебільшуючи або спотворюючи картину дійсності. Усі наративи з переліку є типовими для російських пропагандистських ЗМІ, тому в моніторингу фіксуються співзвучні з ними твердження та оцінки. Оскільки неможливо з’ясувати мотивацію тих чи інших журналістів, медіа або інших поширювачів медіаконтенту, автори моніторингу не стверджують, що вони займаються цілеспрямованою проросійською пропагандою, а, наприклад, не просто критикують чинну владу або певних політичних опонентів. А лише констатують, що в їхніх матеріалах з’являються меседжі, тотожні або близькі до наративів Кремля.  

Проросійська пропаганда в Україні не є всюдисущою: в загальнонаціональному медіапросторі вона локалізована буквально в десятку телеканалів і онлайн-видань. У регіональному ж медіапросторі більшість матеріалів прямо чи опосередковано запозичена з тих самих джерел або повторює їхні ключові меседжі. Оригінальний контент із проросійськими меседжами, створений журналістами локальних ЗМІ, а не запозичений у пресслужб чи київських ЗМІ — порівняно рідкісне явище.  

Моніторинг загальнонаціональних медіа проводився за допомогою пошуково-аналітичної системи Semantrum та інших цифрових інструментів у масиві джерел, що включають телевізійні канали та їхні сайти, онлайн-видання та сайти друкованих видань, а також сайти інформаційних агенцій. Поле дослідження не мало обмеженого переліку джерел, тож серед знахідок є матеріали як центральних популярних медіа, так і маргінальніших ресурсів на зразок Znaj.ua чи «Антикор»; утім публікації у відвертих «сміттярках» та зовсім маловідомих виданнях не враховувались.

На початку дослідження (7—13 вересня) протягом тижня було виявлено 165 матеріалів, що містили проросійські дезінформаційні наративи; далі кількість знахідок зросла й коливалась від 212 до 282 на тиждень — пік припав на тиждень 12—18 жовтня. Кількість зафіксованих матеріалів є відносним показником, адже не враховує, наприклад, множинні виходи в ефір одного й того самого мовника (інформаційний телеканал може транслювати одну новину протягом доби десятки разів). Втім ці цифри дозволяють судити про коливання інтенсивності пропаганди під час виборчої кампанії; зниження в останній тиждень пов’язане передусім із «днем тиші» та днем голосування. Узагальнена кількість матеріалів, виявлених вісьмома моніторинговими командами в досліджуваних регіонах, мала схожу динаміку — від 82 у перший тиждень до 166 в останній, щоправда, без зниження в останній тиждень (96 у другий тиждень, 128 у третій, 145 у четвертий, 163 у п’ятий, 159 у шостий і 166 у сьомий).

Протягом семи тижнів загальнонаціональний моніторинг виявив 1641 матеріал із проросійськими дезінформаційними наративами. 22% від цієї загальної кількості вийшли в ефірі або були опубліковані на сайті телеканалу «112 Україна», 20% — в ефірі каналу або на сайті ZIK, 19% — на сайті «Страна.ua», 14% — в ефірі або на сайті телеканалу NewsOne, 9% — на сайті «Вести», 8% — в ефірі телеканалу «Інтер» або на сайті podrobnosti.ua, 6% — на сайті Вадима Рабиновича MigNews. На решту джерел, серед яких «Ехо Киева», «ГолосUA», Klymenko Time тощо, припадає лише 2% матеріалів.

Таким чином, 70% виявлених матеріалів припадають на медіа, що належать народним депутатам від «Опозиційної платформи — За життя»: Тарасу Козаку (фактично — Віктору Медведчуку), Сергію Льовочкіну та Вадиму Рабиновичу. 29% — на медіа, прямо чи опосередковано пов’язані з оточенням колишнього президента Віктора Януковича або, ймовірно, фінансуються з Росії. Публікації в інших медіа, що не належать до цих двох умовних груп, становлять близько 1%. У цей один відсоток входять, наприклад, публікації із критичними до влади заявами опозиційних політиків, ситуативно співзвучні до російської пропаганди.  

Отже, медіа ОПЗЖ — головний осередок проросійської пропаганди. Значна частина матеріалів, які, на думку авторів дослідження, підживлюють проросійські пропагандистські наративи, у медіа обох умовних груп стосуються «Опозиційної платформи — За життя» — містять позитивні згадки про партію та її представників, їхні заяви тощо. Водночас є й рух контенту в зворотний бік: пресслужба ОПЗЖ використовує заяви в ефірі телеканалів Медведчука та (рідше), публікації інших медіа для своїх матеріалів. Втім ми не ототожнюємо проросійські пропагандистські наративи та піар ОПЗЖ — чимало матеріалів, що рекламують партію чи просувають її інтереси, не містять заяв, які можна вважати проросійськими. Цим можна пояснити, зокрема, скромний результат телеканалу «Інтер», який, як ми знаємо з моніторингу теленовин, активно просував ОПЗЖ, однак далеко не в усіх сюжетах каналу та публікаціях сайту «Подробности» була проросійська пропаганда.

Типовою для медіа Медведчука («112», NewsOne, ZIK і MigNews) була скоординована робота у пулі — найважливіші повідомлення, особливо ті, джерелами яких була пресслужба ОПЗЖ або її ключові спікери, зазвичай поширювались більш ніж одним, а часто — всіма чотирма переліченими ресурсами. Водночас ми не можемо стверджувати, що медіа група «Інтер» (канал «Інтер», «Подробности», агентство «Українські новини») та група «умовного Януковича» («Страна.uа», «Вести», «Ехо Києва» тощо) координують свої дії в поширенні проросійської дезінформації із групою Медведчука, адже вони діяли синхронно значно рідше.

У регіональному медіапросторі, де, власне, відбувалась агітація перед місцевими виборами, картина була менш однорідною. Тут, як і в загальноукраїнських медіа, більшість виявлених матеріалів із проросійською пропагандою виходила в інтересах ОПЗЖ або містила згадки про неї, однак ситуація в регіонах різниться в залежності від риторики проросійських політиків (ОПЗЖ, рідше — Партії Шарія та Опозиційного блоку) на місцях та наявності відверто проросійських медіа. В Одеській області більшість відвертої проросійської пропаганди була зафіксована в публікаціях сайту «Таймер», у Херсонській — Kherson.life, Харківській — «Новостное агентство “Харьков”». При цьому більшість контенту, який публікують ці видання — передруки з загальнонаціональних проросійських медіа, згадуваних вище.

У Донецькій, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській і Миколаївській областях таких домінантних джерел не було, й поширення проросійської пропаганди залежало від активності місцевих політиків та меседжів, які вони обирали для поширення. Часто це  залежало від того, чи доцільно було місцевим політикам мобілізувати виборців за допомогою прокремлівської риторики. Наприклад, у Запорізькій області, яку заведено вважати «проросійськи налаштованою», прокремлівська риторика була маргінальною, як і в Дніпрі; натомість її досить багато було в медіа Миколаєва та Кривого Рогу, де проросійські політсили протистояли поміркованим «Пропозиції» та «Слузі народу». Прикметно, що осередків постійної проросійської пропаганди не виявилось на Луганщині та Донеччині. Тут виявлені в процесі моніторингу матеріали — або публікації в соцмережах (часто поширені осередками ОПЗЖ), або спорадичні передруки з центральних медіа, або піар-ефіри кандидатів від тієї ж ОПЗЖ на місцевому телебаченні, або так само нерегулярні публікації в маргінальних виданнях-«сміттярках». В усякому разі, прямої залежності між відсотком підтримки ОПЗЖ на виборах і кількістю проросійських наративів у місцевих медіа ми не побачили. Припускаємо, що чимало кандидатів свідомо відмовлялись від конфліктної, деструктивної, негативної риторики, яка переважає в проросійських дезінформаційних наративах, і вибудовували імідж «господарників», готових подбати про виборців у разі обрання.  

В усіх восьми областях медіа, які просували кремлівський порядок денний на рівні редакційної політики, були поодинокими винятками в місцевому медіапросторі. Переважна більшість із 359 регіональних телеканалів, онлайн-видань, ютуб-каналів, телеграм-каналів та фейсбук-груп, які щотижня моніторила команда «Детектора медіа», взагалі не публікувала матеріалів, співзвучних із проросійською пропагандою. У деяких медіа виходили поодинокі сюжети чи публікації — ймовірно, прихована реклама.

Роль соціальних мереж і телеграм-каналів у поширенні проросійської пропаганди в різних областях півдня і сходу України різниться, однак ніде прокремлівська пропаганда не була тотальною та масовою. До прикладу, у Партії Шарія є розвинена система регіональних фейсбук-груп і сторінок, а також телеграм-каналів і чатів, однак прикладів відвертих проросійських наративів у них було порівняно небагато (моніторинг виявив їх зокрема у Запорізькій області). В більшості випадків дописи, що просували чи підживлювали дезінформаційні наративи, поширювались кандидатами або штабами «Опозиційної платформи — За життя» або містили посилання на медіа ОПЗЖ.  Слід врахувати, що в межах цього моніторингу аналізувались найпопулярніші локальні фейсбук-групи та телеграм-канали, де пишуть на політичні теми; для аналізу поширення проросійських наративів у соцмережах чи телеграмі загалом потрібне окреме, значно більш масштабне дослідження.

До базового списку пропагандистських наративів ми включили 12 пунктів, сформульованих на основі моніторингу проникнення проросійської пропаганди в український медіапростір з урахуванням результатів паралельних досліджень StopFake, Інституту масової інформації, Українського кризового медіацентру», «Текстів» та інших організацій. Цей список використовувався як матриця для пошуку, тоді як знахідки, що виходили за межі цих дванадцяти пунктів, систематизувались для створення додаткового переліку наративів. Протягом семи місяців ми зафіксували «відмирання» одного наративу та появу трьох нових.

Україна — недодержава (failed state). Цей проросійський дезінформаційний наратив був найпоширенішим на загальнонаціональному рівні, хоча на регіональному переважав лише в окремих досліджуваних областях. Він також охоплює найрізноманітніші меседжі, чимало з яких можна трактувати як критику дій центральної влади або її окремих представників (найчастіше — президента Володимира Зеленського). Аби зарахувати матеріал до таких, що підживлює дезінформаційний наратив failed state, ми зважали на кілька характеристик поширюваних меседжів:

Узагальнення/гіперболізація — твердження на зразок «медицина зруйнована», «авіацію розікрали», «економіка померла», «українці цілковито зубожіли», що не підтверджуються конкретними цифрами;

Маніпулятивність — тенденційний добір фактів, хибні причинно-наслідкові зв’язки тощо.

Неправдивість — твердження, що не відповідають дійсності (окремо фейкам присвячена ця публікація);

Незбалансованість — тези про невдачі, некомпетентність, неспроможність влади подаються без позиції самої влади.

Окрім медіа ОПЗЖ, до поширення цього наративу в регіонах вдавалися медіа, близькі до місцевих політиків, які будували свою виборчу кампанію на протиставленні своїх успіхів або турботи невдачам чи байдужості «Києва». Найяскравішим прикладом є мер Дніпра Борис Філатов, чий медіапул невпинно працював на дискредитацію центральної влади в очах своєї аудиторії.

Україна — нацистська держава. Також широкий наратив, до якого включені меседжі про начебто дискримінацію російськомовних, антисемітизм і расизм в Україні, про праворадикальних бойовиків на службі влади, глорифікацію «гитлеровских пособников» і «переписування історії».  Ці теми проросійські медіа традиційно піднімають перед виборами для мобілізації свого електорату. А що повноцінних інформаційних приводів було обмаль, то пропагандистам доводилось вигадувати штучні. В багатьох випадках для цього факти підмінювали коментарями та суб’єктивними тлумаченнями — дописи в соціальних мережах чи коментарі в ефірі телеканалів окремих політиків або «експертів» подавались у форматі, який читачі могли легко прийняти за новини від поважного джерела. 

Наприклад, «Страна.ua» та (рідше) інші проросійські медіа використовували вигадані приклади юдофобії, які регулярно постачає проросійський єврейський діяч Едуард Долинський, для констатації «засилля антисемітизму» в Україні. Медіа ОПЗЖ поширили заяву цієї партії з протестом проти блокування фейсбук-сторінки Вадима Рабиновича під заголовком «Адміністрація Facebook стала на бік бандитів і неофашистів». Також «Страна» потрактувала ініціативу відзначення річниці Акту проголошення української держави — важливої події в історії українських земель ХХ століття — в маніпулятивний спосіб: «Деды зиговали. Зачем депутаты Рады предлагают отпраздновать в 2021 году юбилей акта союза с Гитлером». В межах цього ж наративу телеканал «112» нагадав про «таємні тюрми СБУ», поставивши Україну в один ряд із країнами, де спецслужби на догоду владі катують і вбивають громадян — це також суб’єктивний матеріал, поданий як зважено-аналітичний.

Зовнішнє управління. У порівнянні з іншими найпоширенішими наративами цей порівняно цілісний — усі меседжі, які він включає, так чи інакше зводяться до тези, що Захід (США, Велика Британія, Євросоюз, Міжнародний валютний фонд, Джордж Сорос тощо) керує Україною як через пряме втручання, так і за посередництва своїх агентів — так званих «соросят». Також поширеними були маніпулятивні конструкції, що пов’язували відкриття ринку сільськогосподарської землі з інтересами «міжнародного капіталу», який начебто скупить українську ріллю. У загальнонаціональних проросійських медіа цей наратив конструюють переважно політики (насамперед з ОПЗЖ) та політичні коментатори. У регіональних медіа він був присутній переважно у передруках із загальноукраїнських джерел, адже знайти локальні приклади на підтвердження теорії «зовнішнього управління» нелегко.

Громадянська війна. Цей наратив був значно більше поширений у загальнонаціональних медіа, ніж у регіональних. Він включає заперечення російської агресії, перекладання відповідальності за бойові дії та окупацію частини Донеччини та Луганщини на українську владу, твердження, що Україна не прагне миру, бо не виконує мінські угоди, тощо. Потужний «сплеск» поширення цього наративу в загальнонаціональному інфопросторі припав на 28 вересня — 4 жовтня: протягом цього тижня вийшла майже третина всіх матеріалів із меседжами про «громадянську війну», зафіксованих протягом дослідження. Ймовірно, це було пов’язано з загостренням ситуації в Мінській тристоронній групі, зокрема резонансними заявами Вітольда Фокіна про непричетність Росії до окупації частини Донеччини та Луганщини і його подальшим виключенням із групи. В останні тижні перед виборами популярність цього наративу зменшилась.

Україну врятує дружба з Росією. Один із лейтмотивів передвиборчої агітації «Опозиційної платформи — За життя», особливо поширений у регіонах, де розташовані промислові підприємства, які раніше були орієнтовані на співпрацю з Росією. Важливою складовою цього наративу став масив повідомлень, заяв і фейків про так звану російську вакцину від коронавірусу, ефективність якої досі не доведена. Проросійські медіа створили маніпулятивний фрейм, у якому ОПЗЖ «домовилась» із Кремлем про постачання російської вакцини, а українська влада «відмовилась» рятувати життя українців цією «найзапитанішою у світі» вакциною, отримавши наказ від американського посольства. Подекуди поруч із Росією згадувався Китай як другий потенційний рятівник України від економічного лиха на противагу Заходу, який, мовляв, покинув нас напризволяще. Із наближенням виборів у регіональних медіа побільшало прямих закликів та обіцянок відновити торгівельні відносини з Росією, зняти з Росії санкції тощо.

Зеленський обманув виборців. За допомогою цього наративу проросійські пропагандисти не лише переконували минулорічних виборців Володимира Зеленського та «Слуги народу» голосувати за ОПЗЖ, а й допомагали їм подолати когнітивний дисонанс. Адже під час виборчих кампаній 2019 року — парламентської і особливо президентської — проросійські медіа були радше прихильні до Зеленського, подекуди прямо закликаючи підтримати його, та неагресивні до його партії. Аби пояснити кардинальну зміну риторики, пропагандистські медіа як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівні (тут ці меседжі зазвичай були запаковані разом із наративом «Зеленський — це Порошенко-2») стверджували, що Володимир Зеленський обіцяв захищати права російськомовних, припинити війну тощо, однак не зробив цього, побоюючись «радикалів» і «Заходу». Однією з головних складових цього наративу стало звинувачення на адресу Зеленського в тому, що він позбавив мешканців прифронтових районів Донеччини та Луганщини, які здебільшого голосували за нього у другому турі президентських виборів, права обирати собі владу. Траплялись і геть апокаліптичні твердження, наприклад, що Зеленський пожертвував пенсіонерами та прирік їх на вимирання, аби не платити їм пенсії.

Медведчук — надія України. Цей дезінформаційний наратив потрапив до переліку, складеного ще до початку офіційної виборчої кампанії, через те, що як російські, так і українські прокремлівські медіа виокремлювали Віктора Медведчука як найважливішого політичного діяча, а ОПЗЖ — як єдину команду, яка може принести Україні мир і відновлення добробуту. Водночас, на нашу думку, неправильно було б зараховувати до цього наративу будь-яку агітацію і приховану рекламу ОПЗЖ. Тому під час підрахунків ми відносили до цієї категорії проросійської дезінформації матеріали, в яких 1)була гіперболізація чи надмірне наголошення на ролі саме Віктора Медведчука в українській політиці; 2)ОПЗЖ штучно або неправдиво приписували лідерство в рейтингу електоральних симпатій чи унікальну спроможність розв’язати проблеми України; 3)протиставляли Медведчука або інших представників ОПЗЖ Володимиру Зеленському, наголошуючи, що вони роблять те, на що він неспроможний.  Наприклад, часто в таких матеріалах наголошували, що існує лише один план досягнення миру — «план Медведчука», тоді як влада та інші політичні сили, нібито, залишаються бездіяльними.

Яскравим прикладом цього наративу була фейкова обіцянка Медведчука запустити Лисичанський нафтопереробний завод, яку згодом спростувала компанія-власниця підприємства. Цей наратив був закономірно більш поширеним у медіа, підконтрольних Медведчуку та його соратникам, а також у медіа тих регіонів, де ОПЗЖ боролась за більшість у місцевих радах. Водночас медіа з групи «умовного Януковича» публікували порівняно менше матеріалів із прицільним піаром Медведчука і ОПЗЖ.

Втрата Криму — вина України. Наратив, що перекладає відповідальність за окупацію Криму на Україну, був загалом маргінальним, однак у кінці вересня в загальнонаціональних медіа відбувся різкий сплеск кількості повідомлень, які його підживлювали. Тут пальма першості за кількістю публікацій належить якраз медіа групи «умовного Януковича», які визбирували твердження політиків, що Україна «здала Крим без бою», та віщували гуманітарну катастрофу через відмову Києва постачати воду в Крим. До цього наративу доклались не тільки проросійські політики, а й провладні, які звинувачували у «здачі Криму без єдиного пострілу» тогочасного виконувача обов’язків глави держави Олександра Турчинова.

Зеленський — це Порошенко-2. Наратив, що межує з «Зеленський обманув виборців», розрахований на аудиторію, негативно налаштовану щодо колишнього президента. У його межах в останні тижні виборчої кампанії проросійські медіа запровадили ідеологему «коаліція війни» — до цього вигаданого об’єднання належать «Європейська солідарність» із Порошенком і «Слуга народу» з Зеленським. У медіа Медведчука лунало навіть твердження, що Володимир Зеленський і Петро Порошенко таємно товаришують.

Розкольники ПЦУ. Цей наратив не був масовим ані в загальнонаціональних, ані в регіональних медіа, втім поодинокі повідомлення про релігійні конфлікти, в яких нібито винна Православна церква України, з’являлися щотижня. Загалом можна констатувати, що релігійні мотиви не так активно використовувались під час цієї виборчої кампанії, як на минулих парламентських і особливо президентських виборах.

Майдан — це помилка. Наратив, що закріплював у головах аудиторії уявлення про Революцію гідності як державний переворот, який приніс Україні лише нещастя та смерть. У його межах пропагандисти конструювали причинно-наслідковий зв’язок між Майданом і війною (втратою Криму), а також економічною кризою. Прикладів «антимайданівських» публікацій було більше в регіональних медіа, особливо в Одеській області, де проросійські медіа зображали трагедію у Будинку профспілок як наслідок Майдану.

Загроза державного перевороту. Єдиний пропагандистський наратив із нашого базового, який практично повністю вийшов з ужитку проросійських медіа протягом виборчої кампанії. Усі приклади в загальнонаціональних ЗМІ та більшість прикладів у регіональних були зафіксовані у два перші тижні моніторингу. У межах цього наративу пропагандисти стверджували, що «радикали» (варіант: Петро Порошенко або Порошенко разом із «радикалами») готують новий Майдан і найближчим часом планують скинути слабкого президента Зеленського.

Інші дезінформаційні наративи. Перелік додаткових наративів, які сформувались під час виборчої кампанії, був визначений протягом двох перших тижнів дослідження. Найпоширенішим із них став «Зрив місцевих виборів». У межах цього наративу проросійські медіа розповідали, що влада має намір скасувати або перенести вибори, пославшись на загрозу епідемії коронавірусної хвороби. З наближенням дня виборів, коли стало зрозуміло, що голосування не скасують, цей наратив трансформувався: пропагандисти почали стверджувати, що влада готує масові фальсифікації, а в день виборів докладно визбирували приклади порушень на виборчих дільницях, якими можна було обґрунтувати твердження про нелегітимність результатів голосування. Кількість зафіксованих моніторингом матеріалів, що підживлювали цей наратив, була порівняно великою значною мірою завдяки численним коротким повідомленням про справжні чи гадані порушення в окремих виборчих комісіях.

Прикметно, що медіа ОПЗЖ різко обірвали потік повідомлень про порушення за два дні після голосування, вочевидь відмовившись від плану оголосити, начебто, «найбрудніші вибори в історії» сфальсифікованими та поставити легітимність їхніх результатів під сумнів.

Другим за популярністю додатковим наративом стало «Посилення антизахідних настроїв». Це різноплановий наратив, до якого ми зараховували повідомлення, що налаштовують аудиторію проти умовного «Заходу» або окремо проти США, Євросоюзу чи певних держав. Мета цього наративу — зіграти на образі «зовнішнього ворога». Наприклад, зустріч Зеленського з європейськими лідерами трактувалась як здобуття Україною «колоніального статусу». Коментуючи приїзд польського президента Анджея Дуди в Україну, проросійські медіа стверджували, що Польща руйнує українську економіку та планує експансію на наші ринки. Сюди ж слід віднести цілий масив фейкових та перебільшених повідомлень про військову співпрацю України з Великою Британією, внаслідок якої, мовляв, Україна «стає британською колонією». Водночас траплялись складніші логічні конструкції — наприклад, що умовний Захід агресивніше бореться за Україну, бо боїться тандему Віктора Медведчука та Володимира Путіна. Або ж твердження, що «Захід» відмиває гроші через антикорупційні органи в Україні, і відновлення давнього фейку про «американські біолабораторії в Україні».

«Переслідування опозиції» — ще один помітний новотвір у переліку дезінформаційних наративів. Лідерів, кандидатів та агітаторів ОПЗЖ та (рідше) Партії Шарія і в загальнонаціональних,  і в регіональних медіа зображали жертвами цілеспрямованих та скоординованих атак «радикалів», найнятих владою. Цей наратив сформувався вже в середині вересня й залишався стабільно присутнім у проросійських медіа до кінця кампанії.

Гадане «переслідування» відбувалось і в правовій площині — медіа Медведчука залучали своїх союзників із проросійських європейських партій, аби ті висловлювали протести проти розслідування зустрічей лідера ОПЗЖ із російськими можновладцями. Чимало повідомлень стосувалося інциденту під Люботином на Харківщині, де напали на автобус із активістами організації «Патріоти — За життя». Чимало випадків, описаних у центральних і особливо регіональних ЗМІ, є доволі незначущими — пошкодження агітаційних наметів, порвані газети абощо, — що не заважало пропагандистам називати ці події «атаками» чи «замахами». Зрештою смерть кандидата до ради сільської ОТГ на Закарпатті Павла Седляра від серцевої недостатності, що трапилась за чотири дні після його побиття, у пропагандистській риториці перетворилась на «вбивствА опозиціонерів».

Отже, Кремль та його союзники в українській політиці вибудували ефективну, добре скоординовану та централізовану систему поширення проросійських дезінформаційних наративів.  Вона продукує якісний і різноманітний за формою контент, який, окрім традиційних медіаканалів, поширюється в соціальних мережах та запозичується іншими медіа далеко за межами зони безпосереднього впливу проросійських політичних сил. Прокремлівський порядок денний в інформаційному просторі в жодному разі не домінує — навпаки, він локалізований в обмеженій кількості медіа, які займають порівняно невелику частку медіаринку — хоча, як свідчить дослідження Київського міжнародного інституту соціології на замовлення «Детектора медіа», довіра до них зростає. Водночас людина, яка стає читачем/глядачем/слухачем цих медіа, гарантовано отримує повний комплект проросійських дезінформаційних меседжів. Для поширення та посилення своїх меседжів система пропагандистських ЗМІ використовує великий арсенал маніпулятивних засобів і натискає на «больові точки» українського суспільство — невпевненість у майбутньому, страх перед коронавірусною епідемією, «втому» від війни, незадоволення рівнем життя, міжнаціональну напругу, мовні й релігійні питання. Під час періоду проведення моніторингу, що збігся з місцевою виборчою кампанією, головною метою проросійських пропагандистів було покращення результатів «Опозиційної платформи — За життя» на виборах. Втім інші моніторинги «Детектора медіа» свідчать, що по завершенні виборів інтенсивність поширення дезінформаційних меседжів в медіа, що належать до двох головних проросійських груп, не знижується, тож проблема проросійської пропаганди в українському медіапросторі залишається насущною й нерозв’язаною.