Чорна смерть

Чорна смерть

Від гір Алтаю і Тянь-Шаню на сході до Північнокитайського плато на заході, від монгольських степів на півночі до річки Хуанге на півдні простягається пустеля Гобі. Мало хто знає, що саме звідти більш ніж 700 років тому прийшла епідемія, яка забрала мільйони людей…

На початку XIII століття у пустелі Гобі, поблизу сучасного монголо-китайського кордону, серед мишей, щурів, бабаків і зайців почалось поширення невідомої раніше інфекційної хвороби. Цілком можливо, що даний випадок так і залишився б непоміченим, якби не жахливий збіг обставин. Епізоотія збіглася з доволі різким посиленням посушливості клімату. Тож у пошуках їжі та нового притулку заражені звірі перемістилися ближче до людських помешкань.

Слід сказати про ще один факт, який зробив зараження людей не те що ймовірним, а просто таки неминучим. Серед монголів м'ясо бабака вважалося і досі вважається делікатесом. Високо цінувалося і їхнє хутро. Тож на цих гризунів вели постійне полювання.

Вже в 1320-х роках хвороба вразила імперію Юань. Найдужче постраждала територія сучасної провінції Хенань, де загинуло до 90% населення.

Тоді ніхто не знав, що виною усьому була Yersinia pestis — чумна паличка. А якщо точніше — її новий вид, нині відомий під назвою medievalis.

Близько 1335 року епідемія, як вважають більшість науковців, разом із купецькими караванами досягла Індії. Вже 1338 року хворі на чуму з'явилися в Середній Азії. Звідти чума перекинулася в пониззя Дону та Волги. Чума напрочуд сильно ослабила Золоту Орду, в 1345 році спустошивши її столицю — місто Сарай. Саме ця пандемія, а також перемоги Тамерлана і руських князів призвели до занепаду Орди та її подальшого розвалу.

Найімовірніше, до Західної Європи чума потрапила з Криму. У 1345 році правитель Золотої Орди хан Джанібек вирішив взяти у облогу Кафу — колонію генуезців у Криму. Якщо що, це була вже його друга спроба — перша, здійснена 1343 року, завершилася невдачею. Проте генуезці, як і два роки тому, успішно відбивали всі атаки монголів. До того ж, у монгольському війську почалася невідома хвороба, яка швидко забирала сотні життів...

І тоді кочівники стали закидати за допомогою метальних машин трупи загиблих за фортечну стіну. Ця своєрідна біологічна атака дала результат: у місті швидко спалахнула епідемія. Генуезці здалися та отримали дозвіл від Джанібека відпливти з Криму на кораблях. Основним доказом цієї версії є свідчення нотаріуса Габріеля де Мюссі, у достовірності яких, щоправда, сумніваються деякі історики. Хай там як, вже у 1346 році хворі на чуму з'явилися в Італії...

Чума не була чимось абсолютно новим. Європа уже стикалася з нею задовго до 1346 року. Що б ви розуміли, перша за переліком пандемія чуми розпочалася у 541 році в Східній Римській імперії та отримала назву «Чума Юстиніана» — на честь візантійського імператора Юстиніана І, який сам захворів тоді на чуму, проте одужав. Причиною першої пандемії став біовар чуми anticus. Візантійська імперія зазнала демографічних втрат і деякий час не могла впоратися з наслідками хвороби.

Проте відтоді минуло чимало часу, про чуму встигли забути. І цього разу все було ще гірше: новий біовар medievalis був значно смертоноснішим. У 1347 році епідемія перекинулась у Константинополь, середземноморські міста Європи та Північної Африки. До 1349 року мор охопив Єгипет аж по верхів'я Нілу, і лише пустеля зупинила подальше просування чуми континентом.

Зі щурами та блохами через Кавказ у 1347 році чума дійшла до Близького Сходу. В Дамаску вимерла половина населення, у Сирії й Палестині — загалом до 40 відсотків. Величезна кількість паломників, шукаючи божого заступництва, кинулася в Мекку, куди принесла епідемію у 1348 році. Через безсилля перед невідомою хворобою в Аравії розпочались переслідування євреїв, «які своєю присутністю накликали Аллаха».

У січні 1348 року «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів. Навесні 1348 року пандемія розпочалася у Гасконі, де від хвороби померла молодша донька короля — принцеса Жанна. Потім хвороба дісталася Парижа. У липні чума поширилася на північне узбережжя цієї держави. Влітку 1348 року чума охопила вже всю Францію та Англію. У другій половині 1349 року чума охопила землі вздовж Рейну і Дунаю від Фландрії до Угорщини та перекинулася з Англії до Ірландії. Наступного року хвороба поширилась Скандинавією. Через Норвегію вона потрапила до Ісландії і Гренландії, де завдала значного удару поселенням вікінгів.

До України чума прийшла, як не дивно, не зі сходу, з боку степів, а із заходу. У нас не було такої кількості жертв, проте Київ, Чернігів, Переяслав усе ж постраждали. У 1552 році чума потрапила у Велике князівство московське, де від неї загинув московський князь Семен Гордий. І тільки у 1353 році чума поступово пішла на спад.

Ураження уникли Малопольща з центром у Кракові, Литва, Угорщина та Чехія. Пощастило Фінляндії та деяким регіонам Італії і Франції. В Азії чума не охопила Корею та В'єтнам.

Ефективною відповіддю на поширення чуми того часу були дії Венеційської республіки на чолі з дожем Андреа Дандоло.

Саме Дандоло першим в світі запровадив 40-денний карантин для всіх кораблів та екіпажів, які прибували з місць, уражених чумою. Люди та товари з карантинних кораблів зупинялися на острові Лазоретто. Тут же ховали померлих від чуми.

У Венеції заборонили торгівлю вином та азартні ігри, закрили борделі, були створені спеціальні команди, що мали забирати мертвих із вулиць та будинків. Боржникам списували частину грошей. Ці заходи не змогли зупинити пандемію, проте, швидше за все, зуміли врятувати багатьох.

Масштаб пандемії «Чорної смерті» шокував європейців. Достеменно невідомо, скільки саме людей загинуло від мору. Проте факт залишається фактом: смертність була величезною.

Водночас у поширенні епідемії не було чогось дивного, якщо поглянути на стандарти життя середньовічних міст і сел. Люди жили в перенаселених будинках, в які майже не потрапляло світло та свіже повітря. Міста були засмічені нечистотами.

«Чорна смерть» мала значні демографічні, соціальні, економічні, культурні та релігійні наслідки. Різке скорочення населення, серед іншого, призвело до політичної та економічної нестабільності. Вона неабияк вдарила по Золотій Орді, яку незабаром остаточно добили атаки Тамерлана. У Західній Європі, де була особливо велика кількість жертв, пандемія підірвала традиційні суспільні устої. Гільдіям і цехам довелось знизити вимоги до бажаючих зайнятися ремеслом через міграцію до міст великої кількості селян. Але найсуттєвішим наслідком стало те, що в Західній Європі неформально, без якогось указу, зникло кріпосне право, тобто прикріплення людини до землі. Робочі руки стали настільки дорогими, що виникла потреба у кращих умовах для робітників.

Католицька церква втратила свій колишній вплив. У Німеччині з'явився рух флагелантів, що проповідували публічне самокатування заради спокутування гріхів. Згодом великої популярності набули вчення Джона Вікліфа і Яна Гуса.

Окрім того, медицина, яка зазнала цілковитої поразки у боротьбі з чумою, почала змінюватися. Стала необхідною поява лікарів з практичними знаннями, які вже намагалися не лише запобігти хворобі, а й вилікувати її.