Якби я був Зеленським

Я не прихильник чинного президента, але уявно намагаюсь поставити себе на його місце — місце суперпопулярного артиста, який переконав більшість українців, що саме він на посту глави держави може змінити все. Й тепер спостерігає, як грандіозний кредит довіри тане на очах, а народна любов може перетворитися на антирейтинг І звинувачує в цьому то медіа, то попередників. І далі говорить довільні речі у відповідь на прямі запитання, заганяючи себе дедалі глибше.

На місці Зеленського я б звернувся до тієї третини українців, яка ще відповідає ствердно на запитання соціологів «чи довіряєте ви президенту?», і до тих колишніх прибічників, чия довіра вже втрачена, але хто, принаймні, не вбачає в президентові поріддя пекла. І сказав би щось таке:

— Друзі. Півтора року тому ви довірили мені стати президентом і змінити Україну. Ви знаєте, ким я був, перш ніж балотуватись у президенти. І знаєте, ким я точно не був — політиком і чиновником. І більшість людей, які прийшли до влади в моїй команді, не були політиками й чиновниками. Саме цього ви хотіли, коли за нас голосували.

Балотуючись у президенти, а потім ведучи на вибори Верховної Ради свою партію, я багато обіцяв. Поки що більшість обіцяного ми не виконали. Я вас не обманював — у мене був і є план, як усе змінити. Просто я не знав купи всього про політику і управління державою, і що більше я про це дізнаюся, то більше розумію, що серіал «Слуга народу» — це фентезі, а мій план — фантастика.

Зараз я почуваюся як слон у крамниці посуду. Мене і людей, яких я привів до влади, боляче б’ють за кожну помилку. Нам не вибачають, коли ми приймаємо хибні рішення, не вибачають, коли ми їх скасовуємо. Нам докоряють слабкістю, але щойно ми починаємо діяти рішучіше — звинувачують в узурпації влади. Я був готовий до спротиву, але мені здавалося, що на хвилі довіри ми встигнемо зруйнувати нову систему і почати будувати нову.

Я помилявся. Але все ще хочу виконати те, що вам пообіцяв, поки триває мій президентський термін. Хоча б тому, що якщо я піду зараз, то на зміну мені прийде один із тих, кого ви не хотіли (і зараз не хочете) бачити президентом.

Тепер ми діємо за планом Б: працюємо в тій системі, що існувала раніше, і намагаємось її змінити. Але ми мало знаємо про цю систему, про правила, за якими вона існує, про людей, які в ній працюють. Тому мені й моїй неполітичній команді потрібні помічники, які на цьому всьому знаються.

Я розумію людей, які обурюються, коли ми беремо на роботу людей, що працювали в старих правоохоронних органах, були членами старих політичних партій, були вмонтовані в стару зіпсовану й корумповану систему, користувались її привілеями. Але без них ми не зможемо, вони — наші провідники у лабіринтах системи, яку ми не можемо зруйнувати, а мусимо змінити поступово.

Я розумію всіх, хто зловтішається, бо ми не змогли замінити всіх авакових василями голобородьками. Так, це той компроміс, на який ми мусимо йти, відходячи від своєї ідеалістичної програми, — щоб втримати ситуацію в країні. Ви самі бачите суди, які звільняють корупціонерів від відповідальності; бачите місцеву владу, яка показує нам середній палець замість виконувати карантин. Анархія, поглиблення кризи, перетворення на державу, де слово уряду і президента нічого не значить — це шлях до стану failed state, в якому нас уже давно спить і бачить Росія.

Я стараюсь не призначати на ключові політичні посади людей, які заплямували себе в минулому. Але, будь ласка, не виставляйте зависоких вимог до працівників мого офісу. Я спеціально перейменував Адміністрацію президента на Офіс, щоб дати всім зрозуміти: це структура, яка допомагає мені працювати ефективніше, а не окремий орган влади. Я розумію, що дехто з людей, які працюють у цій структурі, заходять занадто далеко й починають поводитись як можновладці. Я бачу це і розберуся з ними поступово. Але, щоб у цій державі робилося і змінювалось на краще бодай щось, мені потрібні помічники, які розуміють і знають свої напрямки, які вміють грати за старими правилами там, де не діють нові.

Вони не керують державою, не керують мною — вони допомагають мені маневрувати там, де я не можу йти навпростець. І не чекайте, будь ласка, що я відправлятиму у відставку негайно кожного, хто потрапив у немилість преси або став посміховиськом соцмереж.

Я вдячний медіа за те, що вони розставляють червоні прапорці, критикують цих людей, вказують на їхні гріхи в минулому і недоліки в нинішній їхній роботі. Зі свого боку можу заприсягнутися: рішення, які приймаються чи пропонуються від імені президента — це завжди мої рішення, а не будь-кого з моїх радників і помічників. Мені ніхто не диктує. І саме я ризикую найбільше. Я знаю, що якщо зраджу вашу довіру, в мене ніколи не буде другого шансу її завоювати. Як і повернутися до життя, яким я жив до 2019 року.

Якось так. Не факт, що така промова щось змінила б у ставленні навіть порівняно лояльної частини суспільства до Зеленського. А вже критично налаштовані проти нього знайшли б масу заперечень чи способів поглузувати з кожної тези президента. Але він, принаймні, міг би потім сказати: «Я був чесним» — і не збрехати.