Як оскароносний режисер знімає в Києві майбутню прем’єру Канн

Посеред циклопічного цеху заводу «Кузня на Рибальському», де колись будували кораблі, з 15-20-метрової висоти звисає на тросах справжній білий вітрильник класу «470». А за кілька метрів перед ним на маленькій дерев’яній тумбочці крутиться, мов дзиґа, молоденька білява дівчина, виконуючи, здавалося, безглузду й точно важку у своїх нескінченних повторах роботу з перекидання тенісних м’ячиків з одного відра в інше: вона майже лежить на спині, бере м’ячик з одного відра, піднімається силою м’язів оголеного живота до мотузки з дзвіночками й опускається на інший бік, щоб кинути м’ячик в інше відро. Мотузку притримує чоловік у спортивному костюмі радянського крою. Часом він за допомогою палички вимогливо опускає мотузку ще нижче, ускладнюючи процес для дівчини, часом відводить погляд від її красивого, сильного і розпашілого тіла.

Ще більш дивним виглядає те, що за всім цим спостерігає, немов вуайеристи, цілий натовп мовчазних людей. Більше того: вони згуртувалися за кінокамерою Alexa Mini, яка всю цю сцену безсоромно знімає крупним планом, синхронно переїжджаючи рейками на візку то праворуч, то ліворуч.

Зненацька в порожнечі цеху чується команда для дівчини й чоловіка англійською (в перекладі): «Пограй волоссям, щоб ми бачили в кадрі! А ти ще раз відводь погляд від неї, ніби тобі ніяково!» Команди віддає сивочолий чоловік зі швидкими очима, котрий дивиться на маленький монітор у руках асистента. Це новозеландський режисер, сценарист і художник Вінсент Ворд, який у свій час розробив історію та характери для фільму Девіда Фінчера «Чужий 3», а для Universal Studios зняв «оскароносний» фільм «Куди призводять мрії» з Робіном Вільямсом. Він уже два роки розробляє проєкт в українській копродукції «Кремінь» (робочою була назва Medal-maker, а тепер – Storm School).

Вінсент Ворд

Три роки тому, поданий продюсером Максимом Асадчим від компанії Pronto Film, проєкт став лауреатом 10-го конкурсного відбору Держкіно з астрономічним бюджетом у 338 млн грн (від України копродукційна частка складає 34 млн грн). Цікаво, що саме австралійці розпочали його. Втім, і не дивно, адже Віктор Коваленко, тренер тоді ще з Дніпропетровська, володар золота Олімпійських ігор в Атланті 1996-го, емігрував посеред 90-х з України до Австралії й очолив тамтешню збірну. І вже для неї з 2000-го по 2016 роки забезпечив здобуття 12 комплектів олімпійських нагород різного ґатунку та близько 200 нагород на інших чемпіонатах. У своєму другому домі, у новій країні він – зірка, відверто й щиро цінована та поважна людина, нагороджена орденом Австралії.

«Cut!» – командує Ворд, і чоловік, що грав Коваленка, виходить з кадру. І тільки тут, нарешті, можна впізнати в ньому Олега Шульгу («Позивний “Бандерас”»). Разом з Олексієм Зубаком, Кирилом Якубенком і Артуром Алієвим, він один з чотирьох, хто грає Віктора Коваленка, зображуючи його від 5-річного й до сьогодні. Олег з’явиться в образі 41-річного тренера, і для цього образу актора змінили до непізнаваності – попри те, що Олегу рівно стільки ж, як і Віктору було 1991 року, він видається молодшим за свій вік... Тільки очі розчервонілися, певно, через купу роботи, бо ж зйомки почалися 17 грудня й щоденна 12-годинна зміна проходить у напруженому темпі.

Олег Шульга

«Але це дуже цікаво, – розповідає Олег «Детектору медіа». – Я вже зробив для себе безліч відкриттів, зокрема про англійську мову: виявляється, я не міг її вивчити в школі, бо просто не мав такої мотивації й цікавості, як зараз! А взагалі-то в мене було достатньо часу для підготовки: перша розмова про роль відбулася навесні 2017 року, наприкінці року мене на роль затвердили, а 2018-го підписали контракт. Але попередньо однією з умов була вимога мого знання англійської, яку я вчу вже три роки. У сценарії мовний перехід дуже вдало зроблений: починається все з української – Віктор нею говорить у побуті, ще за Радянського Союзу, а потім, в Австралії, йому кажуть, що якщо він хоче вписатися в середовище, треба знати й говорити англійською».

Цікаво, що Шульга сам з Дніпра, і він кілька разів там зустрічався з Коваленком. Навряд чи вони такі вже схожі, але Шульгу затвердив режисер, а потім і сам Коваленко.

«Вінсент постійно нас хвалить на зйомках, – продовжує Олег, – кажучи “ви прекрасні”, “все було чудово”. Але я не знаю, чи справді ми так чудово граємо, чи це стиль спілкування. З іншого боку, він нас особисто відібрав, і він дуже прискіпливо ставиться до ролей, до сценарію і до всього решта».

Вінсент Ворд справді максимально енергійний та ідейний на зйомках. Попри те, що проєкт йому дістався в спадок від австралійського режисера Рольфа де Хіра («Дінго»), з яким «Кремінь» і починався (на пітчингу в Києві було його відеозвернення до членів Експертної комісії), Ворд взявся переписувати сценарій разом зі сценаристом і драматургом Марком Дойлом, більш відомим за сценічним ім’ям Луї Новра, з яким знайомий ще з початку 90-х і зробив два фільми. З того часу додалося багато нового, навіть з’явилися придумані епізоди життя героя, і продюсер Максим Асадчий розсудливо зв’язався з австралійськими продюсерами і самим Коваленком, питаючи чи вони не проти таких «нововведень», на що погідний українець завжди давав добро. Така гра з фантазією цілком у стилі Ворда. Адже він є незвичним і надзвичайним художником і останні 12 років цілком жив як маляр і відеоартист, здобувши славу, можливо, більшу, ніж перед цим у кінематографі. Крім Нової Зеландії та Австралії, його виставки проходили в Китаї та Сполучених Штатах, а про його роботи, видані окремими книгами й фотоальбомами, із захватом говорили Пітер Джексон і Вім Вендерс.

Готуючись до «Кременю», він двічі був в Україні, сам відбирав локації для зйомок – зокрема, і «Кузню на Рибальському», і Жовтневий палац, і Поділ, і Київське море, й острови Труханів та Жуків. Зйомка на заводі почалася з того, що він зажадав переробити все, що було узгоджено напередодні. І човен перевісити (який через струм і загалом непридатність приміщення для подібних робіт вішали й закріпляли цілий день). І камеру переставити (для чого потрібно було перегнати дві спеціальні машини-крани, що утворювали подобу сонячного світла ззовні, і спеціальну дим-машину, генератора «димної» атмосфери всередині).

Оператор Вадим Ільков («Вулкан») – по життю вельми спокійна людина, тому, на відміну від багатьох інших операторів, розважливо на це реагує й абсолютно не дивується розмаху всього проєкту і його української частини. «Проєкт камерний, – тихо говорить Вадим, – хоча є складні сцени. Чи це було на Київському морі, чи буде в Жовтневому палаці – як і в деяких трюках ми будем використовувати дві камери». Саме в Жовтневий перенесуть епізод, як Коваленко з командою повернувся з Атланти і його разом з командою вітав натовп народу, а президент вручав нагороду.

Вадим Ільков

Ми не встигаємо договорити з Вадимом – Ворд підходить і каже: «Далі я хочу побачити таке...», і починає описувати наступний кадр, активно жестикулюючи рукою... У цей час із майданчика, де мінусова температура, втікає погрітися в акторський вагончик Анастасія Король – та, що крутилася дзиґою під дзвониками Шульги (її заміняє інша дівчина, Марія Моторна, а поруч стоїть Катерина Григоренко – усі вони є підопічними героя Олега Шульги). Я біжу за нею. Вражаюче, що вона не виглядає втомленою чи розлюченою, хоча довго піднімалася-опускалася під час репетиції, а потім і під час кількох дублів – точно мусить бути кріпатура преса.

«Та ні, – сміється вона, – я займалася гімнастикою, хоч і не спортивною, я підтримую форму. А ще в нас в університеті є фехтування й танці. Але це все не має значення на майданчику, в тому сенсі, що тут – задоволення! Ти через катарсис, через напруження й біль, через серйозні внутрішні переживання та навіть спустошення приходиш до задоволення. Тобто це – не важко, це – професія, це – круто. Ми ж типу актори!».

За межами майданчика вона дуже жива і жвава – очевидно, що її улюблений предмет у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, де вона вчиться, це ритміка. А ще сценічне мовлення й акторська майстерність.

«Важко було на Київському морі, – додає Настя, – коли за кілька тренувань треба було виглядати й робити так, як спортсмени з 10-річним стажем. Якось лодка перевернулася, ми впали у воду і нас повністю накрив парус. Було жостко, але вижили!»

Анастасія Король

Особливістю теперішнього стану, з пандемією коронавірусу та вимогою соціальної дистанції, є те, що режисер займається з акторами більшою мірою через скайп. І це має добрий терапевтичний момент. Принаймні, для Насті уроки від Вінсента Ворда – за щастя, бо це в неї перший досвід роботи у великому міжнародному проєкті, маючи за спиною лише серіал «Куратори» від НЛО ТV.

«У нас чудовий режисер, – каже Настя, аж сяючи. – Він каже, що головне – не слова, а те, що стоїть за ними. Він нам дає класні тренажі, і тому в нас є зв’язок з іншими дівчатами, хоча за сценарієм у нас конкуренція».

Оскільки за сценарієм у фільмі герої мусять танцювати танго, і навіть якщо це лише епізод, Ворд наполіг, аби дівчата почали вивчати танець із інструктором. З інструктором вчать і вітрильний спорт. І далі вчать акторську майстерність. Усе має бути на належному рівні. І це вражає, знаючи як часто нехтують професійною складовою українські виробники.

В Україні знімальний період «Кременю» триватиме понад місяць. Далі за планом зйомки мусять переїхати до Китаю, Австралії та повернутися до Європи. Але як це насправді буде – ніхто не знає: Китай та Австралія оголосили локдаун і закрили свої кордони. В Україні є можливість запровадження локдауну з початку січня. Тобто компанії Pronto Film пощастило, бо зйомки в акурат перед цим мають закінчиться.

Щодо майбутнього – всі завмерли в очікуванні, бо ж крім фільмування у створенні стрічки задіяно багато спеціальних ефектів і намічений довгий постпродакшн. У Києві ефектами на майданчику займалася компанія Tornado SFX (дим, сніг, вода), а комп’ютерними ефектами буде займатися кінотелестудія SnowDog FX. Хто буде займатися ефектами надалі, поки точно не відомо, як і те, хто зі значних акторів Китаю та Австралії доєднається до проекту. Але так чи інакше, «Кремінь» – або Storm School – уже запланований для участі в конкурсі Каннського кінофестивалю 2022 року.

Фото: Влад Новак, головне фото: КП «Плесо»