Як антикорупційна освіта змінює свідомість «лідерів змін»

9 грудня Україна і світ відзначали Міжнародний день боротьби з корупцією. За даними Фонду «Демократичні ініціативи», 91 % громадян вважає корупцію серйозною проблемою України, причому 61 % опитаних переконані, що це найсерйозніша проблема, яка заважає розвитку країни.

Кожна новообрана влада обіцяє подолати корупцію і провести ефективні реформи. Та поки що, за майже тридцять років незалежності, Україні не вдалося викорінити корупцію і сформувати нульову толерантність до неї.

Після Революції гідності суспільство вимагало реформ, у першу чергу антикорупційних. Станом на сьогодні громадськість долучилася до створення НАБУ, САП, ВАКС, АРМА, до криміналізації незаконного збагачення та брехні в деклараціях чиновників, проадвокатували відкриття державних реєстрів тощо. Усі ці зміни робили здебільшого люди, які мають не лише цінності, але й відповідну академічну антикорупційну освіту.

Щоби спільно долати корупцію на професійному рівні, активісти, експерти та наукове товариство долучилися до створення Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції в Україні — ACREC. Це науково-дослідний центр, який здійснює освітню, наукову та просвітницьку діяльність і об’єднує вітчизняних та іноземних науково-педагогічних та наукових працівників, докторантів, аспірантів, студентів та практиків у сфері запобігання і протидії корупції.

Основна місія команди ACREC — сформувати нову школу антикорупційної думки для створення нового суспільного договору без корупції. Активісти також прагнуть надати агентам змін інструментарій, теоретичні і практичні знання для їх професійної підготовки, а також стати комунікаційною платформою для агентів змін на пострадянському просторі.

Фундаторами Центру стали Національний університет «Києво-Могилянська академія», ГО «Центр протидії корупції», ГО Transparency International Україна та Києво-Могилянська Фундація в Америці.

«Детектор медіа» в межах спецпроєкту «Громадянське суспільство» спілкується з виконавчою директоркою Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції ACREC Оксаною Нестеренко про те, якою має бути професійна антикорупційна освіта в Україні, як нові «агенти змін» можуть впроваджувати реформи зсередини системи, а також про виклики, які стоять перед громадянським суспільством.

— Оксано, як ви оцінюєте рівень обізнаності громадян про явище корупції й загалом боротьбу з нею?

— Якщо ми говоримо про молодь, яка здобуває вищу освіту за гуманітарними спеціальностями, це не обов’язково право, але дотичними, пов’язаними з правом науками, ці люди є достатньо обізнаними про явище корупції. Що стосується загалом суспільства, то я би казала, що, з одного боку, ми можемо спостерігати, що рівень обізнаності й, головне, толерантності до корупції менший, а обізнаність, що таке корупція, — більший. Дуже часто пересічні люди не розуміють, що корупція — це не лише хабар, а й певні зв’язки і вплив. З іншого боку, враховуючи те, що ми дуже бідна країна, іноді люди плутають корупцію з багатством, бо вважають, що якщо людина багата, заможна, то вона корумпована. Хоча це може бути й не так.

Отже, ми маємо проблему з обізнаністю, й це потребує серйозного навчання, просвітництва, роботи в цій сфері. Щоби змінилося розуміння, що таке корупція, зменшилася толерантність до корупційних практик, треба починати ще з дитячого садочка, зі школи. Взагалі, головне не знання, не уроки про те, що таке корупція і що це погане; варто почати з практик. Це практика не толерувати корупцію, щоби корупції не було в повсякденному житті, починаючи від дитячих садків і закінчуючи університетами, щоб люди не росли в умовах, коли вони бачать цю корупцію, коли в батьків щодня вимагають якість побори…

— Чи можна навчити людину мати нульову толерантність до корупції?

— Щоб була нульова толерантність до корупції, потрібно, щоб корупція не була практикою в повсякденному житті. Якщо це є нормою в повсякденні, то не можна людину змусити не толерувати корупцію, адже правила гри вибудовані таким чином, що якщо вона не братиме участі в цьому, то вона постійно втрачатиме. Це проблема колективної дії.

Можна навчити людину не толерувати корупцію, але тут виникає запитання: кого будемо вчити? Чиновників я би не вчила, я б їх карала, тоді вони не будуть її толерувати. Якщо говорити про звичайних людей, то, безумовно, треба пояснювати, що таке корупція й чому це погано. Наприклад, коли ти друкуєш власні документи на принтері, який належить установі, в якій ти працюєш, — чи є це корупцією? У нас вважається, що ні, хоча насправді це вже є певні корупційні практики.

— Коли ми говоримо про протидію корупції, то мені здається, що ми говоримо в першу чергу про цінності та зміну поведінки людини. У Литві, наприклад, це розуміння втілилося у шкільній антикорупційній освіті, так вони впливають на нове покоління. Як ви вважаєте, чи варто понижувати віковий ценз і говорити про боротьбу з корупцією у школах?

— Варто. Починати треба з дитячого садка, й не просто читати лекції, а починати через практику, дискусії, обговорення з дітьми, чому ці речі є поганими, чому їх не можна робити. Приклад наших сусідів дуже позитивний. Таким чином ми зможемо суттєво понизити в наступному поколінні толерантність до корупції, бо це просто буде сприйматися як не норма серед нового покоління.

— Як освітні антикорупційні програми можуть змінити світогляд і поведінку молодої людини?

— Питання антикорупційного навчання — це ціннісні речі. Вони закладаються з дитинства, але насправді коригувати поведінку й цінності можна та потрібно. Я знаю дуже багато прикладів, коли люди вважаються сформованими, навчалися в юридичних вишах, і вони толерантно ставилися до хабарів за заліки, але потім, коли вони починали самі розмірковувати, чому корупція є злом, — змінювали своє ставлення до неї. Тому я впевнена, що поведінку можна змінити й навіть діти можуть впливати на батьків.

Антикорупційне навчання має поширюватися по-різному на різні категорії суспільства. В ACREC ми формуємо цінності без корупції, тобто ми створюємо нове покоління, яке буде формувати свій суспільний договір на тому, що корупція не є нормою, суспільство без корупції. Коли ми працюємо з молоддю, то вони вже мають цинічний погляд на все це. Можливо, вони вже сповідували ці корупційні практики, вони це бачили. Вони можуть бути з різних сімей. Одні росли в родинах, де корупція — зло. В інших родинах толерують і беруть участь у цих корупційних правопорушеннях. Під час навчання в ACREC ми використовуємо різні альтернативні підходи навчання для того, щоб зацікавити цією темою молодь.

Також варто поговорити про професійну освіту у сфері боротьби з корупцією. У державній установі, у бізнесі мають бути фахівці, які розуміються на тому, як оцінювати корупційні ризики, як будувати процедури в компанії чи на державному підприємстві, щоб їх знизити, як, працюючи в антимонопольному комітеті, треба запобігати корупції.

— Якою має бути професійна антикорупційна освіта? Що мотивувало вас створити навчальну програму «Антикорупційні студії» в рамках НаУКМА?

— Це був запит Революції гідності. Це була революція проти корупції, як це зараз не банально звучить. Люди втомилися від тотальної корупції. Люди далі так не могли жити. Фактично відбулася ревізія суспільного договору, тобто люди захотіли переглянути договір із державою, бо вони хотіли суспільний договір без корупції. Це був головний запит.

Transparency International Ukraine, Центр протидії корупції та Києво-Могилянська академія об’єдналися і створили Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції ACREC. Ми розуміємо, що впроваджувати реформи мають фахівці з відповідними знаннями. Але наразі маємо навіть мало спеціалістів, які можуть написати хорошу антикорупційну програму, які зможуть оцінити корупційні ризики в тій чи іншій установі. Ми навчаємо людей із системними знаннями, із конкретними практичними навичками щодо розбудови та впровадження комплексних антикорупційних реформ в Україні. Таких фахівців катастрофічно не вистачає.

Чому ми обрали саме Києво-Могилянську академію? Тому що важливо таку освіту давати у виші, який справді є вільним від корупції. На жаль, у нас не так багато таких університетів в Україні. Керівництво Києво-Могилянської академії запропонувало такий майданчик, бо вони також розгледіли в цьому освітньому напрямку майбутнє для антикорупційних реформ. По-друге, ми знаємо, що Києво-Могилянська академія має серйозний потенціал, ресурси, експертизу, традиції та, головне, антикорупційні цінності.

— У чому унікальність ваших сертифікованих і магістерських програм з антикорупції?

— По-перше, ми були перші й ми залишаємося єдиними, хто впроваджує антикорупційну освіту на рівні міждисциплінарного курсу. Тобто антикорупція — це не лише про право і перш за все не про право. Потрібні різноманітні знання, методологія, методи. А методи — це соціальні науки — це політологія, економіка, соціологія, психологія. Тому ми маємо цю міждисциплінарність.

По-друге, це академічне доброчесність. Дуже важливо, щоби справді той виш, який дає ці знання, сам був вільний від корупції, особливо в навчальних процесах.

По-третє, ми унікальні своїми викладачами, які є не лише теоретиками, але й практиками. На кожну дисципліну ми запрошуємо людину, яка має академічний досвід, але також є вузькопрофільним фахівцем саме в цій темі. Ми беремо виключно людей, які мають практичні знання. У нас усе по-справжньому.

— У січні ви провели конференцію на тему «Розвиток антикорупційного навчання: модель для регіону». Ви залучили до діалогу університети і громадські організації Вірменії, Грузії, Молдови, Киргизстану, а також відомих експертів США та Чехії. Як іноземці відреагували на українську академічну антикорупційну освіту? Чи може Україна задавати темп розвитку антикорупційної освіти для сусідніх країн?

— Звісно, може. Ми стали лабораторією для антикорупційних реформ, почали впроваджувати найкращі інструменти антикорупційної освіти. Для сусідніх країн ми можемо стати прикладом, як варто просувати реформи. Навіть західні колеги, ознайомившись із нашим контентом, підходом до формування програм, викладачами, були вражені високою якістю. Вони не очікували, що Україна може дати такий продукт. Ми пояснили, що це насправді синергія наших і західних експертів — українських співвітчизників, які вже давно працюють, живуть, викладають на заході, але допомагають робити цей продукт.

— Чи може цей networking між пострадянськими країнами вирости у глобальнішу співпрацю? І якщо так, то що це може бути?

— Я вважаю, що так: за наявності певних умов для цього розвитку. Регіон справді складний. З одного боку, маємо класний приклад у Молдові, де перемогла проєвропейська кандидатка. З іншого боку, Киргизстан, на жаль, як жартують колеги, дав майстер-клас «Як провести революцію за один день і спаплюжити її досягнення». Ми не знаємо, що далі буде у Вірменії. Більш позитивний, стабільний приклад у Грузії.

Я вважаю, це може бути серйозним networking. І спільні дослідження, які допоможуть краще зрозуміти наші причини корупції, причини занепаду наших держав через корупцію. Як максимально ефективно й результативно рухатися саме до подолання цих корупційних практик. І спільні обмінні програми між викладачами, між студентами. І спільні міжнародні конференції для того, щоби втягувати в нашу орбіту більше країн регіону і взагалі розповсюджувати на інші країни регіону.

— Чому важливо зараз говорити про кадрову політику і професійність нових співробітників антикорупційних органів? І чому новостворені кадри мають іти й намагатися впроваджувати в них не лише свої цінності, але й ґрунтовніші академічні знання?

— Ми маємо державну машину, основний принцип діяльності якої — системна корупція, на жаль. За винятком новостворених антикорупційних органів. Щоби протидіяти та запобігати корупції, в певному конкретному органі державної влади потрібні фахівці, які мають спеціальне конкретне знання та навички в цій сфері.

Наприклад, людина йде працювати спеціально уповноваженою особою, яка відповідає за запобігання корупції в певній державній установі. Вона стежить, щоб не виникало конфліктів інтересів, не було корупційних практик, допомагає будувати антикорупційні механізми, до неї звертаються викривачі. Людина не впорається з поставленими завданнями, якщо не матиме низки компетенцій, а саме як розпізнати конфлікт інтересів, проаналізувати корупційні ризики в певній установі, провести внутрішню перевірку інформації, яка міститься в повідомленні викривача тощо.

Інший приклад більш стратегічний. Ми маємо серйозні виклики з точки зору подолання корупції в судовій системі. Тут питання не конкретних скілів, а системного розуміння проблеми корупції, можливо, аналізу основних больових точок: де саме з'являється, як подолати цю системну корупцію, ці патрональні зв'язки. Коли ми кажемо про суди, тут же є адвокатура й пов'язана система експертних установ, які дають свої експертні висновки. Тобто тут потрібен стратегічний погляд держави — яку стратегію подолання корупції в судовій системі вона може запропонувати.

— Що б ви вважали успіхом у сфері антикорупційної освіти?

— Я б розділила за секторами.

У світлі дошкільної антикорупції я вважала б успіхом те, якби діточки в першому класі, підслухавши розмову про те, що вчителі знов попросили на батьківських зборах зібрати на щось кошти, пояснили би батькам, що це корупція й це неправильно. У п'ятому класі вони вже були б готові робити повідомлення в місцеві органи влади про те, що вчителі їх змушують до корупційних практик. Старшокласники взагалі створювали би свої самовряди, організації, які б виявляли можливі корупційні практики у шкільній освіті, під час закупівель, щоб це ставало системою, і в жодному разі не толерували корупційну поведінку вчителів.

На рівні вишів, знову ж таки, — це відмова студентів від участі у внутрішніх корупційних практиках, а також активна громадська позиція по запобіганню корупції в різних її проявах у тих вишах, де вони навчаються. Як у навчальному процесі, так і щодо питань використання майна, яке належить державним університетам.

Щодо професійної освіти я вважаю, що на сьогодні ми вже маємо успіх. Наші випускники працюють у Національному агентстві з питань запобігання корупції. Наші студенти працюють у відомих громадських організаціях, здійснюють аналітику. Справжнім успіхом я вважатиму момент, коли такі ж програми, що з'являться в університетах у регіонах, готуватимуть фахівців. Звісно, один ACREC не може покрити весь запит, який є. Потрібне наслідування нашого досвіду, створення справжніх академічних антикорупційних програм, а не симуляторів академічних антикорупційних програм.

— Чи можливо запустити антикорупційну програму в університеті, де існує корупція?

— Я вважаю, що ні. Я в це не вірю. Це не лише не допомагає, а шкодить, бо створює й так подвійні стандарти. Це навіть шкодить, коли ти читаєш курс, не пов'язаний із корупцією. Якщо ти викладаєш курс конституційного права у виші, який перенасичений корупцією, й розповідаєш про верховенство права, то студенти, які менш цинічні, більш відкриті, чесно говорять: «Ви нам розповідаєте про верховенство права, а певний викладач зі студентів вимагає хабарі». Як ви це поясните?

Тобто навіть інші дисципліни, пов'язані із правом безпосередньо, дуже важко викладати у вишах, у яких толерується корупція в навчальному процесі, а казати про антикорупційну програму взагалі немає сенсу. Це створює подвійні стандарти, цинізм і враження, що є ідеальний світ без корупції і є реальне життя, які не треба змішувати.

— Які виклики ставить ACREC перед собою в контексті запровадження антикорупційної освіти й масштабування в різних регіонах?

— Я, мабуть, повторюся: нещодавно Ярослав Грицак, відомий історик, дуже влучно зазначив, що для того, щоб здійснити реформу, треба формувати нові еліти. Еліти повинні формуватися в університетах. Він навів приклад, що Києво-Могилянська академія, правничий факультет готує достатньо невелику кількість правників, у той час як Юридична академія Ківалова готує тисячі. Й основний виклик у тому, що нас мало. Це питання ресурсів. Тобто дуже важливо, щоб навчальних програм «виші без корупції» ставало більше. Поки ми не будемо готувати тисячі, ми не зможемо підготувати критичну масу тих державних службовців, аналітиків, суддів, прокурорів, які будуть впроваджувати антикорупційні реформи в життя. Те, що сказав Ярослав Грицак про проблему випуску правників, я можу повторити і про кількість наших випускників. Це найбільший виклик для нас.

— Які цілі має ACREC на найближчі 3–5 років? Що хочете глобально, стратегічно втілити?

— По-перше, ми хочемо підготувати й запустити повністю англомовну програму (спочатку сертифікатну, потім магістерську), оскільки ми побачили, що є серйозний попит. Україна цікава для багатьох зовнішніх експертів, і тому антикорупційна англомовна програма матиме попит серед іноземців, які приїжджають зараз.

По-друге, ми хочемо стати стабільними з точки зору фінансування. Фінансування є певним викликом станом на зараз, бо якщо ви хочете запросити хороших спеціалістів, ви повинні мати кошти, щоб їм заплатити.

По-третє, щоб ті антикорупційні програми, які ми допомагаємо започаткувати нашим колегам в інших країнах, також стали стабільними. Тоді це буде їхнім і нашим успіхом.

І четверте, безумовно, це започаткувати такі ж програми у вишах різних регіонів. Було б добре, якби ми в майбутньому почали співпрацювати, наприклад, з Українським католицьким університетом, щоб вони у Львові започаткували таку саму програму. Ми розуміємо, що вони також невеличкі, але чим більше буде програм саме в регіональних вишах, тим більше буде фахівців у цій сфері.

Фото надані Оксаною Нестеренко