Нобелівські лауреати, пов'язані з Україною: 10 імен, що змінили цей світ

Ілля Мечніков. Фізіологія і медицина

Першим володарем цієї відзнаки серед українців став бактеріолог та імунолог Ілля Мечніков. Нобелівською премією науковця відзначено 1908 р. в галузі фізіології та медицини (разом із відомим німецьким фармакологом та імунологом Паулем Ерліхом) "за праці з імунітету".

Найважливішим досягненням Мечнікова стало відкриття явища фагоцитозу та створення на його основі фагоцитарної теорії імунітету (1882). Ідея вченого про можливість застосування одних мікроорганізмів для припинення розвитку інших зробила можливим лікування антибіотиками. Завдяки цьому вдалося врятувати життя мільйонів людей.

На основі досліджень Мечнікова було впроваджено в медичну практику медикаменти, що містять сапрофіти. Це дало змогу посилити лікування дисбактеріозу, гострих і хронічних ентеритів, колітів, панкреатитів та інших захворювань шлунково–кишкового тракту.

Народився Ілля Мечніков 15 травня 1845 року в с. Іванівка-Панасівка на Харківщині, в дворянській родині молдовського походження. 40 років життя вченого пов'язані з Україною. Дослідження з фізіології та медицини він проводив в Одесі, де у 1886 р. заснував першу в Україні (і другу у світі) лабораторію з мікробіології, у якій працював над створенням вакцин проти сибірської виразки овець та холери курей.

У 1887-му Мечніков переїхав до Парижа, де було більше можливостей займатися наукою. Працював в інституті Луї Пастера, який очолив 1905 року. У 1902 році став почесним членом Петербурзької академії, а 1913 року очолив Інститут експериментальної медицини в Петербурзі. Помер 1916 року в Парижі на 71-му році життя, заповівши спалити своє тіло в крематорії. Урна з прахом ученого вихідця з України зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту в столиці Франції.

Зельман Абрахам Ваксман. Фізіологія і медицина

Нобелівським лауреатом у галузі фізіології та медицини став мікробіолог Зельман Абрахам Ваксман. Він народився 2 липня 1888 року в с. Нова Прилука на Вінниччині. Нагороджений як громадянин США, куди емігрував з України в 1911 році.

Під керівництвом Ваксмана було відкрито неоміцин, актиноміцин, канденицин, які широко використовуються в клінічній медині та ветеринарії.

Премію отримав 1952 р. "за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу". Цей антибіотик мав виражену дію проти бактерій та паличок і суттєво полегшував лікування туберкульозу. 1949 р. йому вдалося налагодити масове виробництво препарату, завдяки якому було врятовано безліч життів.

Більше про життя Зельмана Абрахама Ваксмана читайте за цим посиланням.

Шмуель Йосеф Агнон. Література

Нобелівською премією в галузі літератури був нагороджений 1966 року "за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу, талановите відображення загальнолюдських проблем сучасності, за його комічну майстерність, багатство та глибину творів". Нагороду отримав як громадянин Ізраїлю.

Понад 80 творів Шмуеля було перекладено десятьма мовами. Цікаво, що однією з провідних тем у його творчості стала Західна Україна. Саме про долю галицьких євреїв, які жили в Україні, та про поневіряння євреїв-емігрантів написано кращі твори письменника. Серед них повість "Проста історія", романи "На морській глибині", "Гість на одну ніч", "Зовсім недавно" тощо. Літературознавці нерідко порівнюють Агнона Шмуеля з Сервантесом, Гоголем і Кафкою.

В Україні мало відомо про письменника Шмуеля Йосефа Агнона. Він народився 17 липня 1888 року в Бучачі на Тернопільщині. Зростав у заможній освіченій сім'ї. У 18-річному віці прибув до Львова, де працював у єврейській газеті. Влітку 1907 року Шмуель опублікував у Західній Україні понад 70 своїх творів. Того ж року виїхав до Палестини.

Світлана Алексієвич. ЛІтература

Білоруська російськомовна письменниця, народилась у Станіславі (нині Івано-Франківськ) в сім'ї білоруса та українки. Лауреатка Нобелівської премії з літератури 2015 року.

У поданні Шведської літературної академії, яка присуджує Нобелівські премії з літератури, сказано, що творчість Алексієвич відрізняє "поліфонічна проза, яка є пам'ятником страждання і героїзму в наш час". "Використовуючи свій унікальний творчий метод – ретельно складений колаж людських голосів – Алексієвич поглиблює наше розуміння всієї епохи", – заявив Нобелівський комітет.

Перша книга Алексієвич "У війни не жіноче обличчя" була написана в 1983 році. Радянські критики звинуватили письменницю в пацифізмі, натуралізмі і розвінчанні героїчного образу радянської жінки.

Алексієвич вважалася претендентом на Нобелівську премію ще в 2013 році. Вона стала 14-ю жінкою, що отримала Нобелівську премію з літератури.

Цікаво, що книги Світлани Алексієвич, написані російською мовою, станом на момент вручення премії не видавалися в Білорусії. Білоруська влада була незадоволена опозиційними поглядами письменниці і її критичними заявами на адресу Олександра Лукашенка.

Саймон Сміт Кузнець. Економіка

Саймон Кузнець у 1971 році був нагороджений спеціальною премією ім. А. Нобеля в галузі економіки "за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку".

Все життя він займався дослідженнями, спостерігаючи циклічність економічних процесів, вивчаючи макроекономіку. Йому приписують народження терміна "валовий національний продукт". Нагороджений Саймон Кузнець як громадянин США.

Міжнародне визнання вченому принесли розробки програм національного доходу США як одного з найважливіших показників рівня економічного розвитку американського суспільства і матеріального добробуту його громадян та дослідження факторів і показників національного доходу багатьох країн. На основі праць Кузнеця розроблено стратегію, що дала змогу США подолати економічну кризу 30-х років.

Народився 9 квітня 1901 року в Пінську. Та понад 20 років його життя пов'язані з Харковом. Закінчивши середню школу, вступив на юридичний факультет Харківського університету, але після двох років навчання почав працювати в бюро статистики праці при уряді Радянської України.

У 1922 році разом із молодшим братом емігрував до США, де займався науково–педагогічною діяльністю. Здобув почесні вчені ступені багатьох університетів, зокрема Гарвардського, Принстонського, Колумбійського, Пенсильванського тощо.

Помер 10 липня 1985 року в Кембриджі.

Роальд Гоффманн. Хімія

В 1981 році, разом із японським хіміком Зеніті Фуку, присуджено Нобелівську премію "за розробку теорії протікання хімічних реакцій, створену ними незалежно один від одного". Це відкрило нові можливості для планування хімічних експериментів.

Нагороджений як американець. Основні наукові дослідження присвячені хімічній кінетиці і вивченню хімічних реакцій. Є співавтором закону Вудварта–Гоффманна про закономірності перебігу хімічних реакцій між органічними сполуками.

Народився майбутній науковець 18 липня 1937 року в Золочеві, що на Львівщині. Там же минуло його дитинство. Згодом згадував про Україну як про "обітовану землю свого серця".

До Америки Роальда Гоффманна занесла третя хвиля еміграції. Після нацистських концтаборів він із матір'ю переїхав до у Краків. У 1949 році емігрував в США, оселився в Нью-Йорку. Вищу освіту із медицини здобув в Колумбійському університеті, який закінчив у 1958-му. Продовжив наукову роботу в Гарварді, спеціалізуючись на хімії, в Упалі (Швеція), досліджуючи явища квантової хімії.

Георгій Шарпак. Фізика

Георгія Шарпака, громадянина Франції, відзначено премією 1992 року "за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багато провідної пропорційної камери". Йдеться про винахід і розвиток нових детекторів елементарних частинок, зокрема про відкриття т. зв. "камер Шарпака". Праці вченого посприяли відчутному прогресу в фізиці елементарних частинок.

Народився 1 серпня 1924 року в Дубровиця на Рівненщині, в українській родині. Тут і минуло його дитинство. У1932 році Шапрак разом із сім'єю опинився у Франції... Громадянство прийняв аж 1946-го. У публікаціях не раз із теплотою згадував про Україну.

Петро Капіца. Фізика

Його батько з Бессарабії, з молдавської шляхти Капіц-Мілевських, а мати – з українських волинських дворян Стебницьких.

Народився у Кронштадті 1894 року. Закінчив електромеханічний факультет Петербурзького політехнічного інституту і Петроградський політехнічний інститут, мав звання інженера–електрика. У 1918-1921 роках викладав у цьому ж інституті, був на посаді наукового співробітника Державного фізико–технічного інституту.

1923 р. захистив дисертацію на ступінь доктора філософії Кембриджського університету. За шість років Петра Леонідовича обрано членом–кореспондентом АН СРСР, а параленьно – дійсним членом Лондонського Королівського товариства.

У квітні 1938-го Петро Капіца написав Сталіну листа на захист арештованого в ту ніч Льва Ландау (який свого часу теж отримав Нобелівську премію в галузі фізики) і домагається його звільнення під своє слово.

1945 року створено Спецкомітет для керівництва "всіма роботами з використання внутріатомної енергії урану". У складі комітету були лише Петро Капіца та Ігор Курчатов. Капіца був одним із засновників фізико-технічного факультету МДУ.

У серпні 1973 року, всупереч наполегливим домовленостям президента АН СРСР Мстислава Келдиша, відмовляється поставити підпис під листом, що ганьбить Андрія Сахарова. Втім, 29 серпня цей лист, підписаний 40 академіками, надрукувала газета "Правда".

Капіца ще за 10 років до Чорнобиля у доповіді "Глобальні проблеми і енергія" у Стокгольмському університеті попереджав про можливу небезпеку. Розповівши про аварію на американській АЕС "Браунс Феррі", він відзначав: "Аварія показала, що математичні методи розрахунків вірогідності такого роду подій непридатні, оскільки не враховується вірогідність того, що відбувається через помилки у поведінці людей". Всі матеріали про аварію на "Браунс Феррі", які Капіца отримав від знайомих американських фізиків, він передав президентові Академії наук і директорові Інституту атомної енергії А. Александрову.

1978 року Петрові Капіці була присуджена Нобелівська премія з фізики "за фундаментальні винаходи і відкриття в області фізики низьких температур". Помер 1984 року в Москві, не доживши трьох місяців до свого 90-річчя.

Борис Пастернак. Література

Батько був художником, мати – піаністкою. Його батьки і діди народилися і жили в Одесі.

1958 року Нобелівський комітет присудив йому премію з літератури "за значні досягнення у сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману". Кандидатуру Пастернака висунув нобелівський лауреат 1957 року Альбер Камю.

Вручення премії ім. Нобеля було пов'язане із романом "Доктор Живаго", антирадянська сутність якого постійно підкреслювалася. Для радянської пропаганди це стало приводом, щоб посилити цькування Пастернака.

У "Літератуній газеті" за 25 жовтня 1958 р. Пастенак був названий Юдою: "Пастернак отримав "тридцять срібняків", для чого було використано Нобелівську премію. Його нагородили за те, що погодився виконувати роль наживки на іржавому гачку антирадянської пропаганди... Безславний кінець чекає воскреслого Юду, доктора Живаго, і його автора, долею якого буде народна зневага".

Московська організація Спілки письменників СРСР вимагали вислати Пастернака з країни і позбавити радянського громадянства. Під цим тиском Пастернак був змушений відмовитися від нагороди. Премію отримав син поета Євген через 29 років після смерті самого лавреата.

Десять років – з 1946 до 1955 – Борис Пастернак працював над романом "Доктор Живаго". У ньому показане життя російської інтелігенції на фоні драматичних події початку ХХ ст., висвітлюються найсуттєвіші питання людського існування. У романі відбилося неоднозначне ставлення автора до жовтневого перевороту і наступних змін у житті країни.

Ерік Кандел. Фізіологія і медицина

Його батьки народилися в Україні. Мати походила з Коломиї, із багатої родини ортодоксальних євреїв, а батько – з бідної сім'ї, що мешкала в місті Олеську на Львівщині. До початку Першої світової війни його батьки переїхали у Відень, де зустрілися й одружилися. Родина Кенделів жила в маленкій квартирці на біля медичного факультету і недалеко від дому номер 19 по Бреггассе, де жив Зигмунд Фройд.

Ерік Кандел закінчив Гарвардський університет, Медичну школу Нью-Йоркського університету. Був професором біохімії Центру нейробіології та поведінки. Відомий роботами щодо функціонування клітинних та молекулярних механізмів пам'яті, механізмів сигнальної трансдукції (перенесення – ред.) в нервовій системі.

У 1985 році Кендела запросили зробити доповідь про хворобу Альцгеймера на засідання ради директорів компанії Biotechnology General. Після засідання Фред Адлер, голова ради, запропонував Кенделу та Річарду Акселю заснувати нову біотехнологічну компанію, яка б займалася виключно нервовою системою, та використовувати досягнення молекулярної біології для боротьби із захворюваннями цієї системи. За два роки Кендел і Аксель так і зробили. В 1992 фірма була реорганізована. Кандел пізніше заснував іншу компанію, що спеціалізувалась на його власних дослідженнях – Memory Pharmaceuticals. Цікаво, що ідея створити компанію, що розробила б "маленьку червону таблетку" для лікування вікової втрати пам'яті, з'явилася майже спонтанно.

Нині Memory Pharmaceuticals займається розробкою препаратів проти вікової втрати пам'яті та хвороби Альцгеймера, а також інших порушень пам'яті, що супроводжують деякі неврологічні та психічні розлади (наприклад, депресія, шизофренія).

Ерік Кандел – лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології, яку отримав 2000 року за дослідження сигнальної трансдукції у нервовій системі (робота Кендела показала, за допомогою яких механізмів формується короткотривала та довготривала пам'ять).

Інформацію взято з відкритих джерел

Читайте також: Відмовилася малювати для Сталіна і підкорила серце Пікассо: історія художниці–самоучки з українського села