Віднайдена пропала грамота: освячення церкви Преображення Господнього у Львові

Церква Преображення Господнього у Львові належить не тільки до архітектурних перлин міста, але також є місцем, у якому творилася історія Української Греко-Католицької Церкви.

Свого часу вона була першим так величним храмом української громади у центральній частини міста.

З радянською окупацією вона стала першим храмом, який радянська влада намагалася прибрати до рук через лояльного їй відступника від УГКЦ отця д-ра Гавриїла Костельника.

І знову ж таки, не світанку незалежності України, а саме 29 жовтня 1989 року вона стала першою церквою, яка повернулася до лона рідної Української Греко-Католицької Церкви і звідки розпочався рух за її свободу по цілій Україні.

Через це її місце є особливим у історії як УГКЦ, так і Львівьської Архиєпархії зокрема.

Зважаючи на це, кожна пам’ятна річ, пов’язана з історією цього храму є дуже дорогою не тільки для її прихожан, але й для усіх вірних нашої Церкви.

Нещодавно один з моїх дуже близьких приятелів, знаючи моє зацікавлення спадщиною митрополита Андрея Шептицького, показав мені оригінал грамоти заснування Преображенської церкви у Львові, підписаний трьома єпископами, що її освячували.

Ними були митрополит Андрей Шептицький, архиєпископ Львівський, єпископ Константин Чехович, єпископ Перемиський та єпископ Григорій Хомишин, єпископ Станіславівський.

Оминаючи тяжку історію, пов’язану з цією грамотою, скажу тільки те, що вона була вирвана в часі одного з одного з обшуків працівниками НКВД з головного престолу храму і чудом збереглася.

Видно так було завгодно Божому Провидінню.

Грамота писана на дуже делікатному тонкому водостійкому папері розміром 29х20,5.

У верхній частині грамоти знаходиться текст, у якому стверджується факт посвячення церкви Преображення Господнього, як також і те, що при освяченні престолу в ньому було покладено мощі св.

священномученика Йосафата.

З цього б виходило, що храм Преображення Господнього має ще одного свого покровителя серед святих, який є мучеником за єдність Христової Церкви.

Ця єдність була так бажаною митрополитом Андреєм Шептицьким.

Справі наближення єдності Христової Церкви він присвятив ціле своє життя.

Тому не виглядає випадковим, що в престіл, на якому щоденно звершується Божественна Літургія він поклав мощі св.

священномученика Йосафата Полоцького.

Бажав, мабуть, щоби ця церква стала місцем, з якого розпочнеться процес церковного єднання.

Далі слідує дата освячення церкви і престолу – Львів, 16 квітня 1906 року.

Опісля слідують підписи.

Спочатку церковних ієрархів, а потім присутніх почесних достойних гостей та духовенства.

Деякі підписи досить легко відчитати, над деякими слід ще трохи попрацювати, щоби їх відчитати.

Про кожного з підписантів можна писати окрему статтю, але я залишу це на пізніше.

На даний час моїм завданням є сповістити науковців та зацікавлених, що Грамота заснування церкви Преображення Господнього віднайдена та знаходиться на реставрації.

Слід також додати важливу деталь, що грамота була складена у кілька згинів та стверджена сургучною печаткою.

Щоправда печатка була зламана, тому не можна побачити на ній жодного тексту.

Але її слід чітко видно.

Грамота освячення церкви Преображення Господнього у Львові від 16 квітня 1906 року (текст оригінальний).

«Всѣмъ, кому вѣдати подобаєтъ, и҆звѣстнω творимъ, ѩкω по благода҆ти Бж҃ей ѻ҆свѧтихомъ сей Храмъ Преображенїѩ Гдн҅҃ѩ и жертвенникъ сей положенїємъ мощей въ немъ св: Сщ҃енномученика Іωсафата, Архїєп҃па Полоцкагω.

Въ Львѣвградѣ въ Неделю Мироносицъ дне í҃ѕ апрѣлїѧ Р.

+ Андрей Митрополитъ.

+ Константинъ, Єпискпопъ Перемискій.

+ Григорій, Єпископ Станиславѻвскій.

Дръ Іосифъ Делькевичъ, Председатель Народного Дома.

(нерозбірливо) архіякон Стан[иславівської] капіт[ули].

Леонь Туркевичъ, архидіяконъ Митр[пололичої] Капітули.

Дръ (нерозбірливо).

Павелъ Матковский, Архідіакон руського собора (нерозбірливо) Перемиской.

Олександр Чемеринский, парох і декан Золочева.

Дръ Іосифъ Комарницький.

Михаиль Матковський, декан Горожанський.

Др Стефан Юрик.

Іоан А.

Іоань Костецький, містопредсідатель Народного Дома.

Надвичайно цікавими є обставини, за яких відбулося освячення церкви Преображення Господнього у Львові.

Про них обильно писали тогочасні львівські часописи, зокрема такі як «Руслан» і «Діло».

Для того, щоби читачі мали можливість поринути у той час і зрозуміти атмосферу дня освячення церкви, подаю як додаток заміток з того дня, що їх подають згадані часописи.

Замітки у часописах «Руслан» і «Діло».

про освячення церкви Преображення Господнього у Львові.

(оригінальний правопис збережено).

«Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчерашної недїлї при участи численного духовенства всїх трех обрядів, начальників найвисших краєвих урядів і ин.

Торжественного чину посьвяченя довершив Є.

Митрополит Шептицкий в окруженю обох руских Владик перемиского і станиславівского та архієпископів кс.

Більчевского і Теодоровича.

З представителїв властий було: кр[аєвий].

маршалок гр.

Баденї, віцепрезидент намісництва гр.

Лось, ген.

Брудерман, президент висшого кр[аєвого].

суду др.

Тхоржницкий, віцепрез[идент].

апеляциї др.

Дилєвский, віцепрез[идент].

скарбу др.

Коритовський, віцепрез[идент].

ради шкільної др.

Плажек, академічний сенат університету, посли Король і Глиджук, президент міста Михальський і инші.

По чинї посьвяченя церкви відправив Митрополит Службу Божу, підчас якої мав проповідь о.

Війскову асистецию творила компанія 95 п.

Вірних зібралося велике множество і заповнили всї сумежнї улицї коло Преображеньскої церкви».

«Руслан», ч.

80, Львів, вторник дня 18 цьвітня (1 мая) 1906, с.

«Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчера дуже величаво.

Богослуженя розпочалися ще у суботу вечірнею з литією та проповідию, почім слідувала утреня.

Вчера рано, вже по 7 год.

нова церква стала наповнятися вірними та численним духовеньством.

О пів до 8 наспіли процесиї з церкви Успеньскої, сьв.

Юра, ОО.

Василиян, сьв.

Параскевії, сьв.

Миколая і сьв.

Петра і Павла.

Явилася в комплєті цїла руска капітула і богато духовенства з провінциї.

Перемиску і станиславівску капітулу репрезентували єпископи Чехович і Хомишин з асистою.

По приїздї митрополита Шептицкого розпочався чин посьвячення церкви.

Незабаром двигнувся процесийний обхід довкола церкви, що розпочався церковними процесиями, за котрими йшли тисячі вірних, рускі товариства з прапорами, хори бурс Народного Дому і Ставропігії, питомцї духовної семинариї під проводом своїх настоятелів, університетський сенат, сьвященики, архієпископи польський і вірменський з асистою, рускі архієреї з асистою і митрополит Шептицкий з асистою.

За ними ступали представителі всяких властий, державних, автономічних і війскових, представителї ріжних руских інституций та товариств.

По чинї посьвяченя церкви наступила архиєрейска служба Божа, підчас котрої о.

Давидяк виголосив проповідь всередині церкви, а о.

д-р Бартошевский на дворі.

Простора церква, одна з найбільших сьвятинь у Львові, була заповнена битком публікою, а рівночасно тисячі вірних стояли під церквою.

Підчас осьвяченя і служби Божої творила асистенцию компанія 95 п[олку].

піхоти, що давала приписані сальви.

Віддїл війска удержував шпалер всередині церкви.

О годинї пів до 3 по полудни скінчилося ціле церковне торжество, нарід почав розходитися, стали й роз’їздитися всякі сьвітскі достойники, запрошені на се торжество.

Після заповідженої програми тепер мала відбутися гостина в сали Народного Дому.

Як звісно україньско-руска громада рішила не брати участи в сїй гостинї з причин, виложених в однім з попередних чисел нашого дневника.

Се рішенє виконано вчера солідарно.

Як зачувати, навіть станиславівский єпископ, д-р Хомишин хотїв спершу відтягнутися від гостини у москвофілів і лише в послідній хвили дався упросити з огляду на инших владик.

Як дуже не по нутру був аранжерам з Народного Дому той бойкот їх «паради» україньско-рускою інтелігенциєю, можна зміркувати з факту, що москвофільскі верховоди силоміць тягнули деяких наших людей з під церкви до Народного Дому, очевидно безуспішно.

Характеристичне також, що й деякі представителі властий не конче були ласі на москвофільске «угощеніє», бо от маршалка гр.

Баденї аж з карити удалося аранжерам стягнути до Народного Дому.

І відбулася та гостина, обчислена на 500 людий, при участи кількадесятьох осіб, самих «ранійших» москвофілів, між котрими найшлося кільканадцять представителів властий.

Тоасти виголосили: митрополит Шептицкий [за цісара і папу], о.

д-р Делькевич, д-р Дудикевич, що впевнював о любови руского народу до Поляків, проф.

Костецкий, д-р Антоневич.

Із запрошених чужих достойників говорили вірменський архієпископ Теодорович (ломаною русчиною) на тему, що відноситься з рівною любовю до обох народів, руского та польского, і маршалок гр.

Баденї, котрий зазначив, що при акциї будови церков та костелів оба народи ступають в згодї.

Підчас пиру відчитано також телеграму, наспівшу від цісарської канцелярії, котрою цїсар повідомляє, що приняв заяви вдячности і преданности до відомости.

Була се відповідь на адресу, яку управа Народого Дому вислала на кілька днів перед посьвяченям церкви до цїсаря з подякою за площу і часть мурів, подаровані цісарем свого часу галицьким Русинами під будову теперішнього Народного Дому і посвяченої тепер церкви».

«Діло», ч.

75, Львів, понеділок 17 (30 цьвітня) 1906, Р.

XXVII, с.