Максим Сердюк: «”Слух” з’явився як спроба розштовхати медіапростір»

Зараз у житті головного редактора онлайн-медіа «Слух» Максима Сердюка — справжній «двіж».

По-перше, щойно вийшла довгоочікувана друга серія серіалу «Спалах». Максим як продюсер працював над його створенням разом із режисером Артемом Григоряном та сценаристкою Тетяною Поставною.

Це справжній феномен на медіаринку: онлайн-медіа випустило масштабний 10-серійний серіал про нову українську культуру. Прем’єра не залишилася непоміченою навіть для міністра культури та інформаційної політики. Як ми дізнались у розмові з Максимом, Олександр Ткаченко на особистій зустрічі з командою проєкту «висловив подяку за те, що ми робимо, і сказав, що йому цікаво, щоб наш "Спалах" набув розголосу». Міністр сприятиме телевізійній трансляції онлайн-серіалу.

По-друге, Максим Сердюк зізнався нам в інтерв’ю, що йому «вже некомфортно підходити до людей і домахуватися до них». Саме так (звісно, не без іронії) можна описати ту гонзо-журналістику, якою він успішно займався під нікнеймом «Казковий Лишай» у рамках свого ютуб-проєкту «По плюсах». Зараз, за словами Максима, він готує реінкарнацію цього проєкту.

В інтерв’ю з Максимом Сердюком ми поговорили про співпрацю«Слуху» з Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), за підтримки якого виходить і серіал «Спалах», про те, як позиціонує себе на медіаринку «Слух» та як залучає нову аудиторію, а також про те, чи має вплив на музичну індустрію в Україні.

— Максиме, 25 листопадавідбулась онлайн-прем’єра першої серії вашого документального серіалу «Спалах», а вже 4 грудня ви мали з цього приводу зустріч із міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком. Розкажіть про цю зустріч — про що говорили?

— Історія така. Ми випустили першу серію «Спалаху» в середу, а в неділю побачили пост Олександра Ткаченка на фейсбуці. До того ми вже контактували з ним, він знімався в серії «Спалаху» про нове українське кіно. З нами одразу зв’язалась його помічниця, мовляв, можемо зустрітися, якщо ви хочете. Ми такі: звісно, хочемо!

«Слух» в гостях у міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка, 4 грудня 2020 року

Ми зустрілися, він висловив подяку за те, що ми робимо, і сказав, що йому цікаво, щоб наш «Спалах» набув розголосу. Він сприятиме тому, щоб більше інформаційних каналів підтримали наш «Спалах».  

— Ви плануєте безкоштовно надати контент власного виробництва для трансляції на телеканалах?

— Щоб адаптувати контент з ютуба до вимог трансляції на ТБ, потрібен бюджет. Будемо шукати на це спонсорів або говорити про це з телеканалами.

— Ваша команда має свою історію відносин із Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Перед тим, як випустити «Спалах», за підтримки цього Агентства «Слух» робив онлайн-концерти. Розкажіть про цей досвід і про те, наскільки вам складно отримувати гранти.

— Можна сказати, що відносини з USAID врятували «Слух» цього року. В середині березня почався карантин. Квитковий оператор Concert.ua, за ініціативи і фінансування якого було створено «Слух», був вимушений скоротити видатки. Команда «Слуху» перейшла на самофінансування.

«Слух» — музичне, тобто нішеве культурне видання, тому перехід на самофінансування був важким для нас. Ми спочатку не розуміли, як рухатися далі. І тоді самі по собі почали робити марафон онлайн-концертів українських виконавців і виконавиць. 

У процесі, коли ми вже зробили 10 концертів, Дмитро Чінь, партнер і маркетинг-директор Concert.ua, запропонував нам зробити для фонду USAID іще вісім масштабних концертів. Так з’явилася колаборація «Слуху» та USAID.

Коли концерти завершилися, ми хотіли продовжити роботу з USAID. У нас якраз була ідея зробити великий серіал про нову українську культуру. Фонд підтримав її, тож наша співпраця з ним продовжується в рамках роботи над «Спалахом».

— Згадаємо, що 7 травня 2018 року було представлено нове музичне медіа «Слух». Його створив квитковий сервіс Concert.ua на базі команди інтернет-видання про музичну індустрію в Україні Muzmapa.in.ua. Ви стали головним редактором новоствореного видання. Розкажіть, яке завдання перед вами як редактором ставили засновники.

— Протягом трьох років я був головним редактором Muzmapa.in.ua. Потім із нами зв’язався Дмитро Чінь і запропонував зробити нове медіа за інвестиції Concert.ua.

До того недоліком Muzmapa.in.ua було те, що ми писали тільки про нішеву українську музику і взагалі не писали про мейнстрим. Невдовзі стало зрозуміло — щоб розвиватися й розширювати свою аудиторію, медіа має висвітлювати й популярну музику також.

На момент появи «Слуху» культурний музичний медіапростір був ніби як застиглий, музичні видання познаходили свої зони комфорту й не розвивалися, не робили ютуб-контент, не шукали нові шляхи донесення свого контенту, та й самого контенту стало менше.

«Слух» з’явився як спроба розштовхати медіапростір, розбудити його, зробити креативний класний контент і сформувати навколо себе певне ком’юніті. Налагодити таку комунікацію з аудиторією, щоб з’явилася платформа для популяризації культурного контенту. Зараз наша мета — залучення аудиторії, зацікавлення її всесвітньою музичною культурою та українською музикою.

Взагалі, є два проблемні прошарки аудиторії: ті, хто слухає українське, бо воно українське (але такі люди поза світовим контекстом), і ті, хто знається на світовій музиці, а українське апріорі вважають низької якості. Це дві аудиторії, з якими я зараз намагаюся працювати. Ми хочемо робити щось унікальне не просто серед музичних ЗМІ, а серед медіа загалом.      

— Багато хто дізнався про «Слух» через ютуб. Це ваша продумана стратегія залучення аудиторії чи просто так вийшло? Які формати успішно пішли саме на ютубі?

— Тут передусім треба сказати, що ще під час моєї роботи Muzmapa.in.ua у всіх моїх колег була ще якась робота, я теж знімав на фрилансі відео, монтував. І тому коли на Muzmapa.in.ua ми почали одними з перших серед культурних онлайн-медіа робити відеоконтент, це просто через те, що я вмів це робити. Пізніше, коли ми запускали «Слух», ми вже розуміли, що на виробництво відеоконтенту треба закладати окремий бюджет.

Серед ютуб-форматів, які дали нам найбільше розголосу, — реакція членів журі Нацвідбору на «Євробачення», коли ми одразу після півфіналу та фіналу ставили камеру та записували коментарі. Після публікації цих відео до нас прийшло багато нових підписників. Завдяки «Євробаченню» багато людей дізналося про існування «Слуху».

Непогано йшов у нас формат «Сука з Фейсбука», коли виконавці читали хейтерські коменти із соцмереж і відповідали на них. Я дуже тішуся, що ми зробили (і плануємо робити далі) ремейки старих українських кліпів (уже маємо на кліп Павла Зіброва та на кліп гурту «ВВ»), які ми створили разом з Артемом Григоряном, режисером «Спалаху».

— У квітні 2019 року «Слух»випустив перший документальний фільм власного виробництва про найболючіші точки української музичної індустрії — «Битва за українську музику: між зрадою і перемогою». Фільм ви робили власними силами без жодної фінансової підтримки. Розкажіть, які складнощі вам довелось долати під час його виробництва.

— Найбільша проблема була в тому, що виробництво розтягнулося в часі. Ми хотіли зробити фільм за два місяці, а зробили фактично за пів року.

Ця стрічка вийшла поганої якості, як на мене. Є такі люди-мультиварки, які самі собі продюсери, самі знімають і монтують, самі редагують. За таким принципом ми з Дмитром Вишняком і зробили цей фільм.

Але я точно знаю, що він був дуже важливий для індустрії, він мав свій резонанс, його обговорювали в соцмережах, ми його показували на конференції Kyiv Music Days. Мети було досягнуто: підняти проблеми музичної індустрії, які в нас є, проговорити їх у публічному просторі.

— Перша серія «Спалаху» — про новий український фольк. Що нового вам вдалося розказати про фольк?

— Мені здається, ми зробили дуже емоційну історію. Я чув відгуки про те, що люди плакали в кінці нашого першого фільму. Саме цю емоцію ми хотіли передати: це наша спадщина, варто її знати, берегти й любити.

Для людей, які справді розуміються на фольку, ми не так багато й розповіли. А для тих, хто має дуже поверхове уявлення про сучасний український фольк, ми розповіли багато цікавого. Фільм «Битва за українську музику» був адресований насамперед людям з індустрії, а серіал «Спалах» — для широкого загалу, щоб максимально зацікавити аудиторію сучасною українською культурою. 

Під час зйомок ремейку кліпу гурту «ВВ»

Найскладнішим для нас, знову ж таки, було дотримуватися дедлайнів, які ми собі поставили. Знаєте, ми робимо все на куражі. У нас в команді такі дружні стосунки, як у родині, і ми разом уже плануємо наступні проєкти.

— Чи довелося вам купувати відеоматеріал для свого серіалу?

— Ні, ми з усіма домовлямося про дозвіл на використання. І от, власне, через маленький проміжок часу ми вирішили зробити спершу ютуб-історію, а вже потім історію для ТБ. Тому що на ютубі простіше з використанням відео.

Зараз нам треба зробити нашу роботу бездоганною з точки зору дотримання авторських прав ще й тому, що ми плануємо розповсюдження нашого серіалу на інших платформах.

— Музика, електронна сцена, ресторани, стрит-арт, кліпмейкінг, кіно, мода — неможливо бути експертом в усьому. Як ви обирали та визначали тих, про кого розказуєте в кожній серії?

— Наша авторська група — я, режисер Артем Григорян і сценаристка Тетяна Поставна — спочатку обговорювала та накидала героїв та героїнь. Потім ми радилися з нашими знайомими, експертами. Перед тим, як взяти серію інтерв’ю, ми визначалися зі своїми пріоритетами у героях. І, як правило, під час записів інтерв’ю спливали ще імена тих, із ким обов’язково треба було поговорити. Наші герої — це і є експерти, з якими ми проговорювали ті чи інші теми.

— Чи є вже ідеї, що можна зробити з матеріалом, який відзнятий, але не увійшов до «Спалаху»?

— По-перше, хочу сказати, що ми готуємо англійські субтитри до кожної серії.

По-друге, впродовж 2021 року ми будемо публікувати повні версії інтерв’ю, фрагменти яких увійшли до «Спалаху». Нагадаю, що їх більше ста.

— Яку мету ви як один із авторів ставили перед собою, працюючи над серіалом? Чого хочете досягти?

— Коли ми випустили трейлер «Спалаху», я написав на фейсбуці пост про те, що пишаюся людьми, яких бачу навколо і які роблять щось яскраве та особливе. У нас є компанії з класним сервісом, коли ти слухаєш навіть попсову українську музику, ти розумієш, що в нас дуже якісний продакшен, у нас на високому рівні стрит-арт, наприклад, Interesni Kazky роблять мурали в різних країнах світу.

Під час зйомок першої серії онлайн-серіалу про сучасну українську культуру «Спалах»

Для мене дуже важливо, щоб українці почали звертати увагу на своє, на свою культуру, щоб не чекали, поки якийсь наш бренд отримає спочатку визнання за межами України, а вже сьогодні зналися на своєму.

— Як розвивається музична журналістика в Україні? Чи впливають музичні видання на те, як відбувається розвиток музичної індустрії? Преса на щось впливає? От на що, наприклад, впливає «Слух»?

— Глобально «Слух» впливає на індустрію. Ми не можемо повпливати на широку аудиторію, яка слухає музичний контент, але ми фільтруємо для цієї аудиторії інформацію, пропонуємо щось якісне і цікаве.

«Слух» виступає майданчиком для дискусій. Нагадаю, одне з наших завдань — розштовхати індустрію. І ми намагаємося це робити. Не боїмося критикувати, шукати істину в дискусії людей із протилежними точками зору. До речі, це видно і в «Спалаху», в якому взяли участь полярні герої, як, наприклад, Святослав Вакарчук та Юрій Бардаш.

Музичний ринок не може вважатися ринком, якщо не працюють медіа, які пишуть про цей ринок, аналізують його.

Пандемія цього року сильно вплинула на музичну журналістику, багато хто чи не вдвічі скоротив свою діяльність. Ми з командою вирішили, що треба фігачити, а якщо ти будеш фігачити, тобі воно повернеться. Тому ми й протримались у цьому році. У деяких інших медіа, на жаль, зовсім інша ситуація. 

— Ви під нікнеймом «Казковий лишай» відомий своїми стьобними репортажами. Розкажіть, у чому ваш секрет успішного репортажу.

— Маю зізнатися, що я почав робити репортажі, щоб подолати свою сором’язливість. Я, взагалі-то, був дуже сором’язливим, боявся підійти до людей і заговорити. Я розумів, що мені потрібно зробити такий формат, задля якого доведеться вийти із зони комфорту. Я і свою команду намагаюся завжди виштовхувати із зони комфорту. Так що спочатку я просто робив репортажі, люди писали, що це кумедно, потім я почав працювати з авторами, з моїм давнім другом Іваном Маруничем.

І ось нарешті не так давно я зрозумів, що мені вже некомфортно підходити до людей і домахуватися до них. Зараз я готую реінкарнацію свого проєкту «По плюсах» на ютубі, прем’єра — навесні.

— І ви будете в новому амплуа? Вже не будете домахуватися до людей?

— Ну, це також буде гонзо-журналістика, але в новому форматі. Це поки все, що я можу сказати.

Мені подобається гонзо-журналістика тим, що вона щира і смілива. Коли ти сміливо і щиро смієшся не над людьми, а з людьми, можеш посміятися над собою, це класно. 

Фото надані Максимом Сердюком